Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №442/7715/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/7715/26

Провадження №3/442/1655/2026

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 жовтня 2026 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Павлів З.С., розглянувши матеріали, які надійшли з Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

встановила:

29.09.2026 в провадження Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області надійшли матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.41 КУпАП.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення №ЗХ/ЛВ/023637/035978/П/1ПТ від 11.09.2026 12.08.2026 о 16:00 год. під час проведення позапланового заходу зі здійснення державного контролю у формі перевірки на предмет дотримання вимог законодавства про працю у ФОП ОСОБА_1 , місцезнаходження фізичної особи підприємця: АДРЕСА_2 ; фактична адреса: АДРЕСА_3 , встановлено порушення вимог законодавства про працю, а саме ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 Кодексу законів про працю України.

Порушення вимог ч.1 ст.21 КЗпП України та ч.4 ст.24 КЗпП України полягає у фактичному допуску 11.08.2026 у ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з даними реєстру застрахованих осіб пенсійного фонду України, станом на 11.08.2026 Підприємець не використовує задекларовану працю найманих працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Представник ОСОБА_1 адвокат Козій І.Ю. подав до суду заяву про закриття провадження в справі про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення. Зокрема, вказує на те, що предметом укладених договорів ФОП ОСОБА_1 з фізичними особами кінцевий результат – відповідна кількість сеансів масажу ( ОСОБА_2 , послуга з індивідувального побутового догляду та супровід особи під час прогулянки, візиту ( ОСОБА_3 ), супровід та перенесення особистих речей ( ОСОБА_4 ). Дані фізичні особи повинні були виконувати конкретну обумовлену договором індивідуальну послугу за яку отримали повну оплату згідно акту наданих послуг. Крім того, зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що умовами цивільно – правових договорів порушені трудові права ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Представник ОСОБА_1 адвокат Козій І.Ю. в судовому засіданні заявив клопотання про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, покликаючись на обставини, викладені у письмовому клопотання, долученому до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до приписів ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Частиною першою ст.9 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення (проступок) це - протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч.3 ст.41 КУпАП, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Так, відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Натомість цивільно-правових договір це угода між сторонами на виконання робіт, надання послуг, предметом якого є надання певного результату праці.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 та ч.3 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України визначено що, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, сторони договору, зокрема працедавець та працівник, вільні у своєму виборі щодо оформлення трудових відносин. Вони не обмежені в укладанні як цивільно-правових договорів та і укладанні трудового договору за власним волевиявленням та погодженням всіх істотних умов праці.

Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - КЗпП.

За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З аналізу норм трудового законодавства Верховний Суд у своїй постанові від 23 червня 2023 року (справа № 160/1649/22, провадження № К/990/2139/23) зробив такі висновки: право на працю може бути реалізовано особою шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового договору про працю. Обрання конкретного способу реалізації права на працю залежить не від волі осіб (особи, яка бажає реалізувати вказане право, та особи, яка має потребу у використанні праці/послуг іншої особи), а від характеру правовідносин, які виникли між його учасниками.

Так, матеріалами справи не встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на постійній основі працювали у ФОП ОСОБА_1 , підлягали внутрішньому трудовому розпорядку та отримували за виконану роботу заробітну плату, що би свідчило про наявність між ним та ФОП ОСОБА_1 трудових відносин.

Поряд з цим, між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладались цивільно-правові договори (договір надання послуг від 03.08.2026 та від 04.08.2026.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доказів наявності у вищезгаданих цивільно-правових договорів, укладених між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ознак нікчемного правочину у матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази визнання судом вказаного договору недійсними.

Варто також зазначити, що згідно Постанови КМУ від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за формою, згідно з додатком, до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Отже, при укладенні сторонами цивільно-правового договору трудові відносини за КЗпП не виникають, тому відсутність трудових відносин між особами, між якими укладений цивільно-правовий договір, виключає необхідність повідомлення Державної податкової служби про прийняття працівника на роботу.

На підставі досліджених доказів, суд не вбачає доказів того, що ОСОБА_1 було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП, а саме фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та без повідомлення до ДПС про прийняття працівників на роботу.

Згідно ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Такий підхід до тлумачення норм, в тому числі, адміністративного законодавства, відповідає контексту рішення Європейського Суду від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03), в якому зазначено, що адміністративне правопорушення має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів доведеності вини обвинуваченого.

Отже, стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено Європейським Судом й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки під «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява №16347/02).

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

З огляду на викладене, наявні у адміністративних матеріалах докази не є такими, що «поза розумним сумнівом» доводять винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП.

Згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, у зв`язку із недоведеністю наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП.

Враховуючи наведене, дослідивши всі зібрані докази, що містяться у справі, керуючись ст. ст. 41, 247, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

постановила:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області.

Постанова вступає в законну силу після закінчення строку на її оскарження та підлягає пред`явленню до виконання протягом трьох місяців.

Суддя Павлів З.С.