Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №560/21364/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/21364/25

РІШЕННЯ

іменем України

30 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України , Державного підприємства "Інфоресурс" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач-1, МОН, Міністерство) та Державного підприємства «Інфоресурс» (далі - відповідач-2, ДП «Інфоресурс»), у якому просить: визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України в частині внесення до Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомостей про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»; зобов`язати Міністерство освіти і науки України та технічного адміністратора Єдиної державної електронної бази з питань освіти — Державне підприємство «Інфоресурс» внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: у розділі «На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту"» вказати «Так, не порушує».

Ухвалою суду від 18.12.2025 відкрито провадження у справі та визначено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із заяв по суті справи, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Зазначає, що 13.08.2021 був зарахований до Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя для здобуття освітнього ступеня бакалавра, однак 29.10.2021 був відрахований із зазначеного закладу освіти.

Вказує, що 18.08.2025 його повторно зараховано для здобуття освітнього ступеня бакалавра до Західноукраїнського національного університету.

Стверджує, що у сформованій за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) довідці про здобувача освіти № 724078 від 04.09.2025 зазначено, що поточне здобуття позивачем освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Позивач вважає такі відомості неправомірними, оскільки за результатами попереднього навчання у Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя він не завершив освітньої програми, не отримав диплома бакалавра та, відповідно, не здобув зазначеного ступеня вищої освіти.

На думку позивача, саме по собі попереднє зарахування до закладу вищої освіти не може ототожнюватися з фактичним здобуттям відповідного рівня освіти.

Посилається на те, що з метою виправлення відомостей у ЄДЕБО він 02.10.2025 звернувся до МОН із відповідною заявою.

Зазначає, що листом від 31.10.2025 № 3/9701-25 Міністерство повідомило позивача про відсутність підстав для внесення змін.

Міністерство освіти і науки України у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог повністю.

Посилається на те, що у спірних правовідносинах діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А отже, на думку відповідача-1, він не допустив порушення прав та законних інтересів позивача.

Згідно із відзивом на позов, Державне підприємство «Інфоресурс» також просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Зокрема, відповідач-2 зазначає, що не є суб`єктом, який самостійно визначає дотримання чи порушення послідовності здобуття освіти конкретною особою.

Стверджує, що ДП «Інфоресурс» здійснює технічне та технологічне забезпечення функціонування ЄДЕБО, проте не уповноважене самостійно встановлювати інший алгоритм визначення послідовності здобуття освіти або змінювати юридичний результат його застосування.

Відповідач-2 також наголошує, що безпосереднє формування та підписання довідки здійснюється уповноваженою особою закладу освіти.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Згідно з наданою копією атестата про повну загальну середню освіту позивач - ОСОБА_1 здобув повну загальну середню освіту у 2018 році.

12.02.2021 позивач отримав диплом молодшого спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданий Тернопільським кооперативним торговельно-економічним коледжем.

Із копії зазначеного диплома вбачається, що позивач закінчив у 2021 році повний курс відповідного закладу освіти за освітньою програмою «Туризм» та здобув освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за спеціальністю «Туризм».

Відповідні відомості містяться також у довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО № 724078 від 04.09.2025, у розділі «Інформація про документи про освіту» якої зазначено диплом молодшого спеціаліста серії Е21 № 009109 від 12.02.2021, виданий Тернопільським кооперативним торговельно-економічним коледжем.

Отже, факт здобуття позивачем освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста підтверджується письмовими доказами.

Відповідно до архівної довідки Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя від 18.09.2025 № 2/28-1130, позивача наказом від 13.08.2021 № 4/9-250 зараховано з 01.09.2021 студентом першого курсу денної форми здобуття освіти за кошти фізичних чи юридичних осіб для отримання освітнього ступеня бакалавра за спеціальністю 242 «Туризм».

У тій самій архівній довідці зазначено, що наказом від 29.11.2021 № 4/9-448 позивача відраховано з 29.10.2021 із Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя за порушення умов договору.

Відтак, суд установив, що позивач був зарахований для здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, проте його навчання у вказаному закладі освіти було припинене у зв`язку з відрахуванням.

При цьому, архівна довідка не містить відомостей про успішне завершення позивачем освітньої програми, проходження атестації та присудження йому ступеня бакалавра.

Доказів, які підтверджували б присудження позивачу ступеня бакалавра за результатами зазначеного навчання або видачу йому відповідного диплома, матеріали справи не містять.

Крім того, у довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО № 724078 від 04.09.2025 у розділі «Інформація про документи про освіту» відображено диплом молодшого спеціаліста, тоді як відомості про наявність диплома бакалавра відсутні.

Відповідачі не надали доказів присудження позивачу ступеня бакалавра за результатами навчання у 2021 році.

Водночас, суд зазначає, що відсутність доказів успішного завершення попереднього навчання не означає, що суд установив відсутність будь-якого фактичного навчання або отримання освітніх послуг.

Матеріали справи не містять достатніх відомостей про конкретний обсяг освітніх компонентів, фактично опанованих позивачем під час попереднього навчання, кількість отриманих кредитів ЄКТС чи результати його поточного оцінювання на момент відрахування.

Однак наведені обставини не є визначальними для вирішення цього спору, оскільки юридичне значення має встановлення факту здобуття чи нездобуття відповідного освітнього ступеня, а не самого факту отримання освітніх послуг протягом певного періоду.

18.08.2025 ОСОБА_1 зараховано для здобуття освітнього ступеня бакалавра до Західноукраїнського національного університету.

Відповідно, до довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО № 724078 від 04.09.2025 позивач здобуває освіту в Західноукраїнському національному університеті за спеціальністю J3 «Туризм та рекреація», освітній ступінь - бакалавр, форма здобуття освіти - денна.

У довідці зазначено дату початку здобуття освіти 01.09.2025 та дату завершення здобуття освіти 30.06.2028.

У полі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту"» зазначено «Ні, порушує».

Довідку сформовано в ЄДЕБО 04.09.2025 о 10:55:43 та підписано відповідальною особою закладу освіти.

Отже, факт формування зазначеної довідки, її зміст та відображення результату «Ні, порушує» підтверджуються наданою до матеріалів справи копією відповідного документа.

У той же час, сам факт формування довідки з таким змістом не доводить правомірності відображеного в ній висновку, оскільки саме правильність цього висновку становить предмет спору.

02.10.2025 позивач звернувся до Міністерства освіти і науки України із заявою щодо порушення послідовності здобуття освіти та внесення змін до інформації, що міститься в ЄДЕБО.

Зі змісту листа МОН від 31.10.2025 № 3/9701-25 вбачається, що Міністерство розглянуло звернення позивача від 02.10.2025 № Ш-11481/0-25.

У відповіді МОН зазначило, що довідка про здобувача освіти формується за даними ЄДЕБО та містить висновок щодо дотримання послідовності здобуття освіти.

Міністерство навело власне тлумачення поняття здобуття вищої освіти та зазначило, що після першого зарахування особи на навчання відбувається формування знань, умінь і компетентностей відповідного рівня.

На думку МОН, повторне зарахування означає повторне формування таких компетентностей на тому самому рівні вищої освіти.

Відповідач-1 також послався на пункт 5 розділу X Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2025 році, затвердженого наказом МОН від 10.02.2025 № 168 «Про затвердження Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2025 році».

Застосувавши зазначене положення до обставин зарахування позивача у 2021 році, його відрахування та повторного зарахування у 2025 році, Міністерство дійшло висновку про здобуття позивачем вищої освіти в непослідовному порядку.

За результатами розгляду звернення позивачу повідомлено про відсутність підстав для внесення змін до ЄДЕБО в частині формування відповідної довідки.

Отже, лист МОН від 31.10.2025 № 3/9701-25 підтверджує не лише факт розгляду звернення позивача, а й конкретні мотиви, якими Міністерство обґрунтувало правомірність спірних відомостей.

Крім того, судом досліджено доручення Міністра освіти і науки України від 31.05.2024 № 1/34-Д-24 «Про забезпечення формування в Єдиній державній електронній базі з питань освіти довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти».

Зі змісту цього документа вбачається, що МОН доручило відповідним структурним підрозділам та робочій групі здійснити розроблення технічного опису та забезпечити доопрацювання програмного забезпечення ЄДЕБО для автоматизованого формування довідок про здобувачів освіти.

Дорученням визначено алгоритм перевірки послідовності здобуття освіти, за яким здійснюється порівняння поточного рівня освіти з відомостями про раніше отримані документи про освіту та попередні записи про навчання.

Зокрема, відповідно до визначеного алгоритму за наявності інформації про попереднє навчання на тому самому або вищому рівні освіти передбачено відображення результату «Ні, порушує», за винятком окремих визначених випадків.

Додатком 2 до зазначеного доручення встановлено таблицю послідовності освітніх рівнів, відповідно до якої освітньо-кваліфікаційному рівню молодшого спеціаліста відповідає показник 5.1, а ступеню бакалавра - 6.

Отже, наведена в дорученні МОН таблиця також передбачає, що ступінь бакалавра є вищим за освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста.

Листом МОН від 03.06.2024 № 1/9758-24 «Про особливості формування в Єдиній державній електронній базі з питань освіти довідки про здобувача освіти» відповідним суб`єктам доведено алгоритм визначення послідовності здобуття освіти та порядок автоматизованого формування довідок.

У зазначеному листі наведено приклади застосування алгоритму, зокрема до випадків повторного зарахування на навчання за освітнім рівнем, який особа раніше здобувала.

Судом також досліджено лист МОН від 03.06.2024 № 1/9806-24 «Про встановлення програмного забезпечення», у якому міститься доручення ДП «Інфоресурс» щодо встановлення додаткового програмного скрипта `17886.sql`.

Крім того, досліджено договір від 07.05.2024 № MOES-C1-EDEBO-01/2, укладений між Міністерством освіти і науки України та Приватним акціонерним товариством «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій», предметом якого була модернізація програмного забезпечення ЄДЕБО у 2024 році.

Зазначені документи у взаємному зв`язку підтверджують організацію МОН розроблення та впровадження відповідного алгоритму, залучення виконавця робіт із модернізації програмного забезпечення та виконання ДП «Інфоресурс» технічних заходів, необхідних для його функціонування.

Водночас, ці документи не підтверджують безпосереднього внесення конкретною посадовою особою МОН до картки позивача запису про порушення ним послідовності здобуття освіти.

Отже, наявними доказами встановлено, що спірна інформація сформована в результаті застосування автоматизованого алгоритму, визначеного за участю МОН як розпорядника ЄДЕБО.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи спір виник не з приводу самого факту зарахування позивача до закладів вищої освіти, його відрахування або достовірності відомостей про отриманий диплом молодшого спеціаліста.

Не є предметом спору й питання про правомірність відрахування позивача з Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя у 2021 році.

Спір стосується правомірності визначення за даними ЄДЕБО результату перевірки послідовності поточного здобуття позивачем освіти та забезпечення відображення такого результату в довідці про здобувача освіти.

Відповідно, юридично значущими для вирішення спору є обставини щодо раніше фактично здобутого позивачем рівня освіти, наявності або відсутності факту присудження йому ступеня бакалавра за результатами попереднього навчання, рівня поточного здобуття освіти, змісту сформованої довідки та повноважень відповідачів щодо визначення й коригування відповідних відомостей.

При цьому, суд ураховує, що позивач не заявив самостійної позовної вимоги про визнання протиправним листа МОН від 31.10.2025 № 3/9701-25 або викладеної в ньому відмови.

Однак зазначений лист підлягає оцінці в межах заявлених позовних вимог як доказ фактичної позиції МОН щодо спірної інформації та мотивів, із яких Міністерство вважало її правомірною.

Суд також не вирішує питання про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки рішення відповідного органу щодо відстрочки не оскаржується в цій справі.

Отже, предметом судового розгляду є публічно-правовий спір щодо законності дій, пов`язаних із формуванням відомостей у державній інформаційній системі, та обов`язку забезпечити їх відповідність законодавству.

Водночас, ч. 2 ст. 77 КАС України не звільняє позивача від обов`язку довести фактичні обставини, з якими він пов`язує порушення своїх прав.

Так, у цій справі позивач повинен довести, зокрема обставини власної освітньої траєкторії, зміст сформованої довідки, наявність у ній спірних відомостей та зв`язок таких відомостей із заявленим порушенням права.

Відповідач-1, зі свого боку, повинен довести правомірність визначення та відображення результату перевірки послідовності здобуття освіти, зокрема відповідність застосованих правових критеріїв вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 53 Конституції України, кожен має право на освіту.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (далі - Закон № 2145-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров`я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.

Частина друга статті 10 Закону № 2145-VIII визначає, що рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Одночасно суд ураховує, що протягом вересня - жовтня 2025 року до Закону № 2145-VIII вносилися зміни.

Водночас, зазначені зміни не скасували визначення першого (бакалаврського) рівня вищої освіти як окремого рівня та не встановили, що попереднє незавершене навчання на такому рівні прирівнюється до його здобуття.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону № 2145-VIII, вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти.

Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (далі - Закон № 1556-VII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1556-VII, підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Частиною другою статті 5 Закону № 1556-VII передбачено, що здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.

Відповідно до частини четвертої статті 5 цього Закону, бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.

Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.

Стаття 6 Закону № 1556-VII визначає, що атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.

Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).

Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.

Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.

У разі виявлення фактів порушення здобувачем вищої освіти академічної доброчесності, зокрема наявності у кваліфікаційній роботі академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, заклад вищої освіти припиняє дію рішення про присудження ступеня вищої освіти та присвоєння відповідної кваліфікації у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Атестація осіб, які здобувають ступінь доктора мистецтва, здійснюється на підставі публічного захисту мистецьких досягнень у формі творчого мистецького проекту разовою спеціалізованою радою з присудження ступеня доктора мистецтва, утвореною закладом вищої освіти, який має акредитовану освітню програму третього рівня вищої освіти з відповідної спеціальності. Публічний захист творчого мистецького проекту транслюється закладом вищої освіти на його офіційному веб-сайті в режимі реального часу.

Атестація осіб, які здобувають ступінь доктора філософії, здійснюється на підставі публічного захисту наукових досягнень у формі дисертації разовою спеціалізованою вченою радою, утвореною закладом вищої освіти чи науковою установою, які мають акредитовану освітню програму третього рівня вищої освіти з відповідної спеціальності (спеціальностей для міждисциплінарних робіт).

Дисертації осіб, які здобувають ступінь доктора філософії, відгуки та рецензії на них оприлюднюються на офіційному веб-сайті відповідного закладу вищої освіти чи наукової установи згідно із законодавством.

Інформація про утворену разову спеціалізовану вчену раду, дату, час і місце проведення атестації оприлюднюється закладами вищої освіти, науковими установами на своїх офіційних веб-сайтах відповідно до законодавства та подається в електронному вигляді до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке оприлюднює таку інформацію на своєму офіційному веб-сайті.

Заклади вищої освіти, наукові установи забезпечують трансляцію атестації здобувачів ступеня доктора філософії в режимі реального часу на своїх офіційних веб-сайтах.

До захисту допускається дисертація, виконана здобувачем ступеня доктора філософії самостійно. Виявлення в поданій до захисту дисертації фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації є підставою для відмови у присудженні ступеня доктора філософії.

Виявлення фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації у захищеній здобувачем дисертації є підставою для скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради про присудження йому ступеня доктора філософії та видачу відповідного диплома.

У разі встановлення відповідно до законодавства у кваліфікаційній роботі здобувача ступеня доктора філософії фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації та/або порушення встановленої законодавством процедури захисту дисертації дія рішення разової спеціалізованої вченої ради про присудження ступеня доктора філософії припиняється закладом вищої освіти чи науковою установою, в якому (якій) вона була утворена, або Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо у захищеній здобувачем ступеня доктора філософії дисертації встановлено відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації, його науковий керівник позбавляється права участі у підготовці та атестації здобувачів ступеня доктора філософії строком на два роки, голова та члени разової спеціалізованої вченої ради, в якій відбувся захист цієї дисертації, та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки на дисертацію, позбавляються права участі в атестації здобувачів ступеня доктора філософії строком на два роки, а заклад вищої освіти чи наукова установа позбавляється права утворювати разову спеціалізовану вчену раду за відповідною спеціальністю строком на один рік, крім випадку скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладом вищої освіти чи науковою установою.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1556-VII, документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Згідно з частиною другою статті 7 зазначеного Закону, встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Отже, законодавство розмежовує процес здобуття освіти та юридичний результат цього процесу — здобуття відповідного рівня освіти і присудження відповідного ступеня.

Сам факт зарахування особи до закладу вищої освіти підтверджує виникнення освітніх правовідносин, однак не доводить успішного завершення особою відповідної освітньої програми та здобуття відповідного ступеня вищої освіти.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Пунктом 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі – Порядок № 560 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту”, а також докторанти для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, за формою згідно з додатком 9.

Особи, зараховані на навчання до інтернатури, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки документи (копії документів, засвідчених в установленому законодавством порядку), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.

Здобувачі освіти, які навчаються за державним замовленням у закладах освіти із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління МВС, Мін`юсту, Національної поліції, ДСНС, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти за формою згідно з додатком 9, видану закладом освіти із специфічними умовами навчання.

Відтак, законодавство пов`язує визначення послідовності здобуття освіти з порівнянням поточного рівня освіти та раніше здобутого рівня освіти.

Водночас, суд вказує на те, що ані частина друга статті 10 Закону № 2145-VIII, ані пункт 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII не встановлюють, що попереднє зарахування на навчання без здобуття відповідного ступеня саме по собі становить порушення послідовності здобуття освіти.

Верховний Суд у постанові від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24 розглянув питання визначення послідовності здобуття освіти особою, яка раніше навчалася на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти, але не завершила відповідного навчання та не отримала диплома бакалавра.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти розпочинається з моменту зарахування особи до закладу освіти та завершується у зв`язку з успішним виконанням освітньої програми й отриманням передбаченого законом документа про вищу освіту.

За обставинами зазначеної справи Верховний Суд установив, що особа фактично продовжила навчання на бакалаврському рівні в іншому закладі освіти без попереднього здобуття відповідного ступеня.

У зв`язку з цим Суд дійшов висновку, що саме по собі попереднє незавершене навчання не свідчить про порушення послідовності здобуття освіти.

У той же час, суд у цій справі враховує, що фактичні обставини справи № 200/5372/24 не є повністю тотожними обставинам цієї справи, оскільки стосувалися продовження навчання за тією самою спеціальністю та освітньою програмою.

Проте висновок щодо необхідності відмежування незавершеного навчання від фактично здобутого рівня освіти є релевантним для вирішення цього спору.

У постанові від 07.11.2025 у справі № 160/31314/24 Верховний Суд також застосував відповідний підхід щодо визначення послідовності здобуття освіти та зазначив, що особа, яка раніше не отримувала документа про відповідний ступінь вищої освіти, не може вважатися такою, що здобула цей ступінь лише на підставі попереднього зарахування до закладу освіти.

Верховний Суд у постанові від 26.11.2025 у справі № 160/29658/24 підтвердив, що факт попереднього навчання без успішного завершення відповідної освітньої програми не тотожний юридичному факту здобуття відповідного рівня освіти.

Крім того, в зазначеній постанові Верховний Суд надав оцінку повноваженням МОН та ДП «Інфоресурс» щодо формування відомостей у ЄДЕБО.

У постанові від 15.01.2026 у справі № 300/2794/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що послідовність здобуття поточного рівня освіти необхідно визначати шляхом системного аналізу частини другої статті 10, частини другої статті 17 Закону № 2145-VIII та статті 5 Закону № 1556-VII.

Верховний Суд зазначив, що послідовним є здобуття наступного рівня освіти, який є вищим за попередній, відповідно до встановленої законом ієрархії освітніх рівнів.

Особливе значення для вирішення цієї справи має постанова Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 280/9417/24, у якій предметом судового контролю, зокрема були дії Міністерства освіти і науки України щодо автоматизованого формування в ЄДЕБО довідки з відомостями про порушення особою послідовності здобуття освіти.

У цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що зарахування особи на навчання за певним рівнем вищої освіти з подальшим її відрахуванням до завершення навчання з будь-яких підстав, у тому числі за невиконання індивідуального навчального плану або умов договору про навчання, не створює юридичного факту здобуття нею відповідного рівня вищої освіти та, відповідно, не може враховуватися при визначенні послідовності здобуття освіти у розумінні частини другої статті 10 Закону № 2145-VIII.

Також Верховний Суд також наголосив, що заклад освіти не має можливості самостійно змінити результат автоматизованого визначення послідовності здобуття освіти, оскільки вимоги до відповідного програмного забезпечення визначає МОН.

Верховний Суд зазначив, що цифровізація адміністративних процедур не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, а також забезпечувати достовірність інформації, яка використовується для реалізації прав особи.

У той же час, суд також ураховує, що наведені вище постанови Верховного Суду не містять безпосереднього висновку щодо застосування пункту 5 розділу X Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2025 році за фактичних обставин, тотожних обставинам цієї справи.

При цьому, відсутність відповідного правового висновку Верховного Суду не звільняє суд першої інстанції від обов`язку самостійно вирішити питання застосування зазначеного положення з урахуванням актів вищої юридичної сили.

Щодо юридичного значення попереднього навчання позивача, суд зазначає про таке.

Як установлено судом, позивач у 2021 році був зарахований на навчання для здобуття освітнього ступеня бакалавра, проте був відрахований до завершення освітньої програми.

Матеріали справи не містять доказів присудження йому ступеня бакалавра за результатами цього навчання.

Натомість наявними доказами підтверджується отримання позивачем 12.02.2021 диплома молодшого спеціаліста.

Отже, з урахуванням установлених обставин та наведених положень законодавства попереднє незавершене навчання позивача на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти не може бути прирівняне до факту здобуття такого рівня освіти.

У цьому контексті суд відхиляє довід МОН про те, що повторне зарахування на бакалаврат саме по собі свідчить про повторне здобуття вже здобутого освітнього рівня.

Одночасно суд зазначає, що вказаний довід ґрунтується на ототожненні процесу отримання освітніх послуг із юридичним результатом такого процесу.

Проте законодавство не встановлює, що кожна особа, яка розпочала навчання на певному освітньому рівні, автоматично вважається такою, що здобула цей рівень незалежно від результату навчання.

Отримання особою певного обсягу знань, умінь чи навичок саме по собі не означає завершення відповідної освітньої програми та присудження їй ступеня вищої освіти.

При цьому, матеріали справи не містять належних доказів конкретного обсягу освітніх компонентів, фактично опанованих позивачем під час попереднього навчання.

Водночас, з огляду на зміст застосовних норм права відсутність таких доказів не є перешкодою для вирішення спору, оскільки предметом перевірки є факт здобуття освітнього рівня, а не обсяг фактично отриманих освітніх послуг.

Суд також ураховує, що на момент поточного зарахування на бакалаврський рівень позивач мав документ про раніше здобутий освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста.

Відповідно до законодавчо визначеної системи освітніх рівнів та встановленої ієрархії ступенів освіти перший (бакалаврський) рівень вищої освіти є вищим за освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста.

Відтак, виходячи з фактично здобутого позивачем рівня освіти та поточного рівня навчання, суд не встановив порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII.

Із приводу застосування до спірних правовідносин пункту 5 розділу X Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2025 році, суд вказує на таке.

Суд окремо оцінює посилання МОН на пункт 5 розділу X Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2025 році, затвердженого наказом МОН від 10.02.2025 № 168 «Про затвердження Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2025 році», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.02.2025 за № 312/43718 (далі - Порядок № 168 у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 5 розділу X Порядку № 168, у разі зарахування на навчання для здобуття певного ступеня вищої освіти особи, яка в минулому здобувала такий самий або вищий ступінь вищої освіти, і відповідний ступінь не було присуджено, особа вважається такою, що здобуває рівень освіти, що не є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Суд зазначає, що вказаний нормативно-правовий акт діяв на час зарахування позивача на навчання у 2025 році, формування спірної довідки та надання МОН відповіді від 31.10.2025.

Отже, на відміну від листа МОН від 03.06.2024 № 1/9758-24, який має інформаційно-роз`яснювальний характер, Порядок № 168 є нормативно-правовим актом, чинність якого суд повинен ураховувати.

У той же час, суд зазначає, що Порядок № 168 є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим Міністерством освіти і науки України на виконання повноважень, передбачених законодавством про вищу освіту.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, чинність підзаконного нормативно-правового акта не усуває необхідності перевірки відповідності його застосування положенням законів України.

Так, Порядок № 168 регулює питання прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2025 році.

Водночас, підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначені Законом № 3543-XII, а юридичний зміст поняття здобуття відповідного освітнього рівня випливає із Закону № 2145-VIII та спеціального Закону № 1556-VII.

Пункт 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII передбачає необхідність порівняння поточного рівня освіти з раніше здобутим рівнем освіти.

Водночас, відповідно до змісту частини другої статті 5 Закону № 1556-VII, здобуття певного ступеня вищої освіти передбачає успішне виконання відповідної освітньої програми.

Відтак, закон пов`язує юридичний факт здобуття певного ступеня вищої освіти з установленими законом результатами навчання, а не лише з фактом зарахування особи до закладу вищої освіти.

Натомість буквальне застосування пункту 5 розділу X Порядку № 168 до спірних правовідносин фактично призводить до прирівнювання попереднього незавершеного навчання до раніше здобутого рівня освіти для цілей визначення передбаченої законом послідовності.

Таке застосування підзаконного нормативно-правового акта фактично змінює зміст установленого законом критерію «раніше здобутий рівень освіти».

При цьому, суд ураховує, що законодавець міг би прямо встановити обмеження, пов`язане не лише з раніше здобутим освітнім рівнем, а й із фактом попереднього зарахування чи навчання на такому самому рівні.

Однак пункт 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII такого критерію не містить.

Водночас, положення частини другої статті 10 Закону № 2145-VIII визначають рівні освіти, але самі по собі не встановлюють, що повторне зарахування до закладу освіти після попереднього відрахування без здобуття відповідного ступеня означає порушення послідовності здобуття освіти.

Отже, суд виходить з того, що застосування пункту 5 розділу X Порядку № 168 як самостійної підстави для визнання попереднього незавершеного навчання раніше здобутим освітнім рівнем суперечить змісту норм законів України, які мають вищу юридичну силу.

З огляду на приписи частини третьої статті 7 КАС України суд у цих конкретних правовідносинах застосовує положення пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII у системному зв`язку з частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII та частиною другою статті 5 Закону № 1556-VII.

При цьому, суд не вирішує питання про визнання нечинним пункту 5 розділу X Порядку № 168 як нормативно-правового акта, оскільки відповідна вимога позивачем не заявлена.

Суд також зазначає, що незастосування зазначеного підзаконного положення у спірних правовідносинах ґрунтується не на його інформаційному чи рекомендаційному характері, а на необхідності застосування норм вищої юридичної сили.

Такий підхід узгоджується із загальними засадами законності та правової визначеності, а також із сталими правовими висновками Верховного Суду щодо відмежування факту попереднього навчання від факту здобуття відповідного рівня освіти.

Отже, посилання МОН на пункт 5 розділу X Порядку № 168 не є достатнім правовим обґрунтуванням правильності відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти.

Щодо повноважень Міністерства освіти і науки України та ДП «Інфоресурс» в спірних правовідносинах, суд виходить із таких міркувань.

Правове регулювання функціонування ЄДЕБО на час спірних правовідносин здійснювалося, зокрема, відповідно до статті 74 Закону № 2145-VIII, Положення про ЄДЕБО, затвердженого наказом МОН від 08.06.2018 № 620 «Про затвердження Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти», а також Положення про ЄДЕБО, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2025 № 872 «Про Єдину державну електронну базу з питань освіти».

Положення, затверджене наказом МОН № 620, діяло на момент формування спірної довідки та надання Міністерством відповіді позивачу.

Зазначений наказ втратив чинність 28.11.2025 на підставі наказу МОН від 22.10.2025 № 1384 «Про втрату чинності наказу Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620».

Відповідно до змісту пункту 5 розділу I Положення № 620 розпорядником ЄДЕБО визначено Міністерство освіти і науки України, а її технічним адміністратором - ДП «Інфоресурс».

Згідно із змістом підпунктів 1, 3 та 6 пункту 1 розділу IV Положення № 620, розпорядник ЄДЕБО здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування ЄДЕБО, використовує інформацію, що міститься в ній, та встановлює вимоги до її апаратного й програмного забезпечення.

Відповідно до змісту пункту 2 розділу IV Положення № 620, технічний адміністратор здійснює технічне і технологічне забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником.

Пунктом 8 розділу IV Положення № 620 передбачалися повноваження суб`єктів освітньої діяльності щодо внесення та підтримання в актуальному стані інформації, яка міститься в ЄДЕБО.

Водночас, ці повноваження не тотожні повноваженням щодо встановлення вимог до програмного забезпечення ЄДЕБО та визначення алгоритмів автоматизованого формування юридично значущих результатів.

Відповідно до змісту пункту 4 Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2025 № 872 (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин), держателем ЄДЕБО є МОН, а адміністратором - ДП «Інфоресурс».

Згідно із змістом підпунктів 1 та 6 пункту 24 зазначеного Положення МОН вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО, та встановлює вимоги до її апаратного і програмного забезпечення.

Пунктом 25 цього Положення передбачено, що адміністратор здійснює повноваження, визначені законодавством, а також вносить інформацію до ЄДЕБО в порядку та обсягах, установлених МОН.

Водночас, відповідно до змісту підпункту 1 пункту 32 зазначеного Положення, суб`єкти освітньої діяльності зобов`язані вносити та підтримувати в повному, актуальному і достовірному стані передбачену цим Положенням інформацію щодо здобувачів освіти.

Отже, нормативно-правове регулювання розмежовує організаційні, управлінські та технічні функції щодо забезпечення функціонування ЄДЕБО.

Так, зі змісту досліджених судом документів, зокрема доручення МОН від 31.05.2024 № 1/34-Д-24, листа від 03.06.2024 № 1/9806-24 та договору від 07.05.2024 № MOES-C1-EDEBO-01/2, вбачається, що саме МОН визначало відповідні вимоги до алгоритму автоматизованого формування інформації щодо послідовності здобуття освіти.

ДП «Інфоресурс» здійснювало технічне забезпечення функціонування ЄДЕБО в межах визначених повноважень.

Окрім того, суд ураховує, що у постанові від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24 Верховний Суд зазначив, що формування довідки про здобувача освіти відбувається автоматизовано згідно із закладеними в ЄДЕБО алгоритмами та є результатом реалізації Міністерством освіти і науки України повноважень розпорядника цієї системи.

У постанові від 26.11.2025 у справі № 160/29658/24 Верховний Суд додатково зазначив, що ДП «Інфоресурс» не є суб`єктом, уповноваженим самостійно приймати рішення щодо внесення або зміни інформації про здобувачів освіти, а технічне адміністрування ЄДЕБО не означає наявності відповідних владних повноважень.

Верховний Суд дійшов висновку, що належним відповідачем у відповідних правовідносинах є Міністерство освіти і науки України.

Аналогічний підхід щодо розмежування повноважень МОН, технічного адміністратора та закладів освіти застосовано Верховним Судом, наприклад, у постанові від 20.05.2026 у справі № 280/9417/24.

Застосовуючи зазначені правові висновки до цієї справи, суд зазначає, що позовна вимога щодо забезпечення правомірності автоматизованого формування відомостей про послідовність здобуття освіти належить до компетенції МОН як держателя та розпорядника відповідної інформаційної системи.

При цьому, матеріали справи не містять доказів прийняття ДП «Інфоресурс» самостійного владного рішення щодо порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти.

Не встановлено також, що відповідач-2 самостійно визначав правовий зміст алгоритму, який застосовано до відомостей про навчання позивача.

Отже, належним відповідачем щодо заявленої вимоги про забезпечення правомірного відображення відповідного результату перевірки послідовності здобуття освіти є Міністерство освіти і науки України.

Разом з тим, зазначений висновок не виключає виконання ДП «Інфоресурс» технічних заходів у межах його компетенції на виконання відповідних рішень та доручень МОН.

Із приводу оцінки інших істотних доводів сторін, суд зазначає про таке.

Суд оцінює доводи МОН щодо того, що документ про вищу освіту підтверджує не лише факт здобуття відповідного рівня, але й присудження освітньої кваліфікації.

Так, зазначене твердження саме по собі відповідає змісту законодавства про вищу освіту.

Проте з нього не випливає, що особа, яка не отримала документа про вищу освіту, юридично вважається такою, що здобула відповідний освітній ступінь.

Навпаки, положення статей 5-7 Закону № 1556-VII підтверджують необхідність успішного завершення освітньої програми та присудження відповідного ступеня для встановлення юридичного факту його здобуття.

Отже, цей довід МОН не спростовує висновку про відсутність доказів здобуття позивачем ступеня бакалавра у 2021 році.

Суд також оцінює довід відповідачів щодо повноважень закладів освіти з внесення інформації про здобувачів освіти до ЄДЕБО.

Такий довід є обґрунтованим у частині внесення та актуалізації первинної інформації про зарахування, відрахування, освітню програму, форму навчання, отримані документи про освіту тощо.

Проте в цій справі позивач не оспорює достовірності зазначених первинних відомостей.

Предметом спору є результат автоматизованого визначення послідовності здобуття освіти, який формується на підставі відповідного алгоритму.

Відтак, повноваження закладів освіти щодо внесення первинної інформації не усувають відповідальності МОН за правомірність визначеного ним механізму автоматизованої перевірки.

Суд також ураховує, що фактичне формування та підписання довідки здійснювалося уповноваженою особою закладу освіти.

Однак автоматизований характер визначення спірного результату означає, що підписання довідки закладом освіти не є самостійним рішенням цього закладу щодо правової оцінки послідовності здобуття освіти.

Довід відповідачів щодо неможливості внесення ними змін до первинної інформації про здобувачів освіти також не є визначальним, оскільки позивач фактично вимагає виправлення результату перевірки, а не зміни достовірних відомостей про попереднє навчання.

Суд окремо зазначає, що посилання відповідачів на лист МОН від 03.06.2024 № 1/9758-24 не може бути самостійною правовою підставою для висновку про порушення позивачем послідовності здобуття освіти.

Так, у постанові від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24 Верховний Суд зазначив, що вказаний лист не є нормативно-правовим актом та має рекомендаційний характер.

Отже, положення цього листа можуть використовуватися для встановлення фактичного алгоритму функціонування ЄДЕБО, але не можуть змінювати зміст установлених законом критеріїв здобуття відповідного рівня освіти.

Суд також зазначає, що відсутність спеціального законодавчого визначення поняття «послідовність здобуття освіти» не надає МОН необмежених повноважень самостійно встановлювати додаткові матеріально-правові критерії, які змінюють зміст закону.

Відповідна правова оцінка повинна ґрунтуватися на системному застосуванні положень законів України про освіту та мобілізаційну підготовку.

Щодо дискреційних повноважень Міністерства та належного способу судового захисту в спірних правовідносинах, суд вказує на таке.

Відповідно до змісту пункту 3 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено можливість застосування іншого способу захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог.

Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд ураховує, що відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 800/341/17 та від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19, право суду вийти за межі позовних вимог спрямоване на забезпечення ефективного захисту порушених прав і не означає необмеженої можливості самостійно змінювати предмет або підстави позову.

У цій справі позивач просить визнати протиправними дії МОН щодо внесення відомостей про порушення послідовності здобуття освіти та зобов`язати виправити ці відомості.

Судом установлено, що спірна інформація сформована автоматизовано, а не внаслідок безпосереднього ручного внесення відповідного запису посадовою особою МОН.

Тому правильна юридична кваліфікація спірних дій полягає у визначенні їх як дій щодо забезпечення формування відомостей, які відображають результат автоматизованої перевірки послідовності здобуття освіти.

Таке уточнення не змінює предмета чи фактичних підстав позову, оскільки стосується тієї самої інформації, сформованої щодо позивача у ЄДЕБО.

Щодо можливості покладення на МОН обов`язку забезпечити конкретний результат перевірки суд зазначає таке.

Дискреційні повноваження передбачають можливість суб`єкта владних повноважень обирати один із кількох правомірних варіантів поведінки в межах, установлених законом.

Сам по собі технічний характер виконання певної дії не означає наявності дискреції щодо її правового результату.

У цій справі суд установив, що позивач має диплом молодшого спеціаліста, попереднього ступеня бакалавра не здобув, а станом на момент формування спірної довідки поточною освітою був перший (бакалаврський) рівень вищої освіти.

За таких установлених обставин, результат перевірки послідовності здобуття освіти визначається законом.

Отже, Міністерство не має свободи вибору між результатами «Так, не порушує» та «Ні, порушує» на власний розсуд.

Його обов`язок полягає в забезпеченні формування результату, що відповідає встановленим обставинам та вимогам законодавства.

Водночас, питання технічного способу реалізації цього обов`язку, зокрема щодо внесення змін до відповідних даних та забезпечення формування належної довідки, належить до компетенції Міністерства та уповноважених учасників функціонування ЄДЕБО.

Суд не повинен визначати конкретні програмні операції, алгоритми або технічні параметри, які необхідно застосувати для виконання судового рішення.

Відтак, ефективним способом захисту є покладення на МОН обов`язку забезпечити належне відображення відомостей щодо послідовності здобуття позивачем освіти.

Такий спосіб захисту не означає втручання суду в дискреційні повноваження Міністерства, оскільки встановлені судом обставини не залишають можливості правомірно визначити інший результат перевірки.

Із приводу оцінки правомірності спірних дій, суд виходить із такого.

З огляду на встановлені обставини суд зазначає, що станом на момент формування спірної довідки позивач мав документ про здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Попереднє навчання позивача на бакалаврському рівні не було завершене, а доказів присудження відповідного ступеня матеріали справи не містять.

Отже, повторне зарахування позивача для здобуття освітнього ступеня бакалавра саме по собі не є підставою для висновку про порушення послідовності здобуття освіти.

Установлені судом обставини свідчать, що поточне здобуття позивачем ступеня бакалавра є здобуттям рівня освіти, вищого за раніше фактично здобутий ним рівень освіти.

Натомість сформований в ЄДЕБО результат «Ні, порушує» ґрунтується на прирівнюванні попереднього незавершеного навчання до раніше здобутого освітнього рівня.

Такий підхід не відповідає змісту застосовних норм законів України в спірних правовідносинах.

Суд також установив, що Міністерство у листі від 31.10.2025 № 3/9701-25 фактично підтримало зазначену правову оцінку та повідомило про відсутність підстав для внесення змін.

Водночас, наведені Міністерством мотиви не спростовують того, що позивач раніше не здобув ступеня бакалавра.

Посилання на пункт 5 розділу X Порядку № 168 з наведених вище підстав не доводить правомірності застосування до позивача критерію повторного здобуття вже здобутого освітнього рівня.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що Міністерство освіти і науки України не довело правомірності забезпечення формування спірних відомостей стосовно позивача.

При цьому, суд ураховує, що безпосереднє фізичне внесення запису посадовою особою МОН матеріалами справи не підтверджене.

Отже, суд не встановлює факту ручного внесення МОН відповідного запису, а оцінює спірні дії як забезпечення формування недостовірного результату автоматизованої перевірки послідовності здобуття освіти.

Саме такий зміст спірних дій відповідає фактичним обставинам справи та суті заявлених позовних вимог.

З огляду на принцип ефективного судового захисту суд вважає необхідним визнати протиправними відповідні дії Міністерства освіти і науки України та зобов`язати його забезпечити відображення щодо позивача правомірного результату перевірки.

Зазначене забезпечить відновлення порушеного права позивача без зміни фактичних підстав позову та без покладення на МОН обов`язку виконувати конкретні технічні дії, спосіб здійснення яких визначається законодавством.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

За ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив належний розмір судового збору за подання позову в цій справі - 1211,20 грн.

З огляду на наведене, суд вважає обґрунтованим стягнення на користь позивача всієї суми понесених витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо забезпечення формування в Єдиній державній електронній базі з питань освіти відомостей про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII, які відображені в довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 724078 від 04.09.2025 у вигляді результату «Ні, порушує».

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України забезпечити внесення змін до відомостей Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо результату визначення послідовності здобуття освіти ОСОБА_1 за його навчанням у Західноукраїнському національному університеті, відображеним у довідці про здобувача освіти № 724078 від 04.09.2025, а саме: забезпечити відображення у розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" від 05.09.2017 № 2145-VIII» результату - «Так, не порушує» замість «Ні, порушує».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідачі:Міністерство освіти і науки України (просп. Берестейський, 10, м. Київ,01135 , код ЄДРПОУ - 38621185) Державне підприємство "Інфоресурс" (вул. Довженка Олександра, 3, м. Київ,03057 , код ЄДРПОУ - 37533381)

Головуючий суддя Є.В. Печений