Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №463/5880/26 — Галицький районний суд м. Львова

Суд: Галицький районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: завданої внаслідок ДТП

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №463/5880/26

Суддя: Мироненко Л. Д.

Справа №463/5880/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі головуючого судді Мироненко Л.Д., у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику)сторін цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 , про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВС Т А Н О В И В :

Позовні вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.07.2021 року між позивачем ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ПрАТ «МХП» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 06/107-69-007121/21, згідно якого позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. 19.06.2023 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mercedes Sprinter REFORM-0601011G д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Львів, по вул. Липинського, буд. 60А допустив зіткнення з транспортним засобом «Renault Trafic» д.н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень. Відповідно до постанови про притягнення до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення винним було визнано ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що загальна сума відшкодування за договором страхування транспортного засобу, яку виплатило ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» своєму страхувальнику складає 44 830, 00 грн., а ПрАТ «СК «ВУСО» було відшкодовано ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» у розмірі 35 049, 00 грн. Враховуючи вищезазначене, позивач просить стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди 44 830, 00 грн. та страховим відшкодуванням 35 049, 00 грн. яку здійснив страхувальник відповідача, що становить ціну позову – 9 781 грн., а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 328, 00 грн.

Рух справи в суді.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25.06.2026 року матеріали позовної заяви за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 , про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди передано до Галицького районного суду м. Львова за підсудністю.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27.07.2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

03.09.2026 року відповідач та його представник подали до суду відзив на позовну заяву, в якому позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні. Зазначили, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк», працював на посаді інкасатор-водій транспортних засобів відділу інкасації та перевезення цінностей Відділення РКЦ ПУМБ в м. Львів Департаменту інкасації та грошового обігу з 20.01.2023 року та був звільнений 22.04.2024 року. У день настання вказаного у позовній заяві страхового випадку 19.06.2023 року ОСОБА_1 з 08:00 до 18:00 керував автомобілем Mercedes Sprinter REFORM-0601011G д.н.з. НОМЕР_1 в межах виконання службових обов`язків інкасатора-водія транспортного засобу, а сам автомобіль належить Акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний Банк» згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 . У зв`язку з цим, на думку відповідача, він не є належним суб`єктом цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а відповідальність у спірних правовідносинах має нести законний володілець транспортного засобу.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19.06.2023 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mercedes Sprinter REFORM-0601011G д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Львів, по вул. Липинського, буд. 60А допустив зіткнення з транспортним засобом «Renault Trafic» д.н.з. НОМЕР_2 . Обставини дорожньо-транспортної пригоди, вина водія транспортного засобу Mercedes Sprinter REFORM-0601011G д.н.з. НОМЕР_1 та факт настання страхового випадку сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Зокрема, постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 05.07.2023 року у справі №466/6717/23 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Відповідно до повідомлення про випадок №230000787847, 09.06.2023 року сталось зіткнення автомобілів за участю транспортного засобу марки «Renault Trafic» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу марки Mercedes Sprinter REFORM-0601011G д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_2 , останній рухаючись по вул. Липинського 60а, м. Львів зупинившись перед пішохідним переходом, щоб надати перевагу пішоходові відчув сильний удар в задню частину свого автомобіля Рено Трафік НОМЕР_2 . Вийшовши з автомобіля ОСОБА_2 побачив, що у його автомобіль врізався автомобіль інкасації Мерседес Спрінтер НОМЕР_1 .

З відповіді Національної поліції України вбачається, що транспортний засіб Mercedes Sprinter REFORM-0601011G д.н.з. НОМЕР_1 , який на момент ДТП перебував під керуванням ОСОБА_1 , зареєстрований за АТ «Перший Український Міжнародний Банк».

Згідно розрахунку суми страхового відшкодування, вартість ремонту згаданого автомобіля склала 44 830, 00 грн., з них ПрАТ «СК «ВУСО» відшкодувало на користь потерпілого 35 049, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №14383 від 06.03.2024 року.

На адресу відповідача позивач надсилав претензію від 07 березня 2024 року за вих. № 230000787847 про виплату ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» коштів у розмірі 9 781, 00 грн.

Відповідно до витягу з наказу від 19.01.2023 року №144 ОС ОСОБА_1 20.01.2023 року було прийнято з випробувальним терміном 1 місяць на посаду інкасатора-водія автотранспортних засобів відділу інкасації та перевезення цінностей Відділення РКЦ ПУМБ в м. Львів Департаменту інкасації та грошового обігу на підставі заяви ОСОБА_1 від 17.012023 року.

Відповідно до витягу з наказу від 22.04.2024 року №795 ОС ОСОБА_1 22.04.2024 року було звільнено з посади інкасатора-водія автотранспортних засобів відділу інкасації та перевезення цінностей Відділення РКЦ ПУМБ в м. Львів Департаменту інкасації та грошового обігу на підставі заяви ОСОБА_1 від 19.04.2024 року.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Mercedes Sprinter REFORM-0601011G д.н.з. НОМЕР_1 власником автомобіля є Акціонерне товариство «Перший Укараїнський Міжнарордний Банк».

Відповідно до реєстру використання автотранспорту інкасації №8 розпочатого в червні 2023 року, автомобілем Mercedes Sprinter REFORM-0601011G д.н.з. НОМЕР_1 19.06.2023 року керував ОСОБА_1 , час виїзду- 08:30, час заїзду – 16:05.

Мотиви прийняття рішення судом

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права чи інтересу у спосіб, встановлений законом.

Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Право страховика на пред`явлення регресної вимоги також регулюється спеціальним законодавством у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Отже, реалізуючи право регресу, страховик вправі вимагати відшкодування виплачених коштів лише за наявності передбачених законом підстав та з урахуванням визначеного законом суб`єкта відповідальності за завдану шкоду.

При цьому пред`явлення страховиком регресної вимоги саме по собі не є підставою для покладення цивільно-правової відповідальності на особу, яка відповідно до норм матеріального права не зобов`язана відшкодовувати завдану шкоду.

Таким чином, вирішуючи питання про обґрунтованість регресної вимоги страховика, суд має встановити правову підставу її виникнення, наявність передбачених законом умов для її задоволення, а також те, чи є відповідач належним суб`єктом відповідальності за заявленою вимогою.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом чи іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Водночас частиною першою статті 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Таким чином, норми статей 1172 та 1187 ЦК України підлягають системному застосуванню. Якщо шкоду завдано працівником під час виконання ним трудових обов`язків із використанням транспортного засобу, що перебуває у володінні роботодавця, відповідальність перед потерпілим несе саме роботодавець як законний володілець джерела підвищеної небезпеки.

Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, в якій зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а таким суб`єктом є законний володілець транспортного засобу - роботодавець. Велика Палата також дійшла висновку, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини працівника, який керував транспортним засобом роботодавця під час виконання трудових обов`язків, підлягає відшкодуванню саме володільцем джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо водієм.

Вказаний правовий висновок відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягає врахуванню судом під час вирішення даної справи, оскільки фактичні обставини спору є подібними до тих, які були предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду.

Суд вважає наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду таким, що підлягає застосуванню при вирішенні даної справи, оскільки встановлені судом фактичні обставини є аналогічними. Зокрема, відповідач на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із власником транспортного засобу, працював водієм вантажного автомобіля та керував транспортним засобом роботодавця. Доказів того, що відповідач використовував транспортний засіб у власних цілях, вибув із володіння роботодавця або діяв поза межами виконання трудових обов`язків, матеріали справи не містять.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із АТ «Перший Український Міжнародний Банк», працював на посаді інкасатора-водія автотранспортних засобів відділу інкасації та перевезення цінностей Відділення РКЦ ПУМБ в м. Львів Департаменту інкасації та грошового обігу та керував транспортним засобом роботодавця, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, а також реєстром використання автотранспорту №8 за червень 2023 року, а будь-яких доказів того, що відповідач неправомірно заволодів транспортним засобом, використовував його у власних цілях чи діяв поза межами виконання своїх трудових обов`язків, суду не надано та матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не був самостійним суб`єктом цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а тому не є належним відповідачем у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 та 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що його дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018року у справі № 914/820/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що результат аналізу норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Виходячи з наведених норм права шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013року у справі № 6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018року у справі № 426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду: від 05 вересня 2018року у справі № 534/872/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 23 березня 2020року у справі № 373/1773/18-ц.

Відтак суд доходить висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, оцінивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для покладення цивільно-правової відповідальності саме на ОСОБА_1 .

При цьому суд враховує, що відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 51 ЦПК України заміна первісного відповідача належним відповідачем здійснюється судом лише за клопотанням позивача. Матеріали справи не містять відомостей про звернення позивача із відповідним клопотанням, а позовні вимоги протягом розгляду справи підтримувалися саме до ОСОБА_1 .

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, закріплений ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог та не наділений повноваженнями з власної ініціативи змінювати відповідача чи залучати іншу особу як належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі, а є підставою для відмови у задоволенні позову, якщо позивач не заявив клопотання про заміну відповідача в порядку, передбаченому ст. 51 ЦПК України.

Отже, за відсутності клопотання позивача про заміну неналежного відповідача суд позбавлений можливості вирішувати питання про залучення до участі у справі іншої особи як належного відповідача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов заявлено до неналежного відповідача, а тому підстави для його задоволення відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача, оскільки обов`язок щодо відшкодування шкоди за встановлених судом обставин законом покладається на іншу особу. За таких обставин позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову суд відмовляє повністю, понесені позивачем судові витрати залишаються за ним.

Керуючись статтями 12, 13, 51, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, статтями 1191, 1172, 1187 ЦК України, статтею 27 Закону України «Про страхування», суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Мироненко Л.Д.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua