Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №317/491/26 — Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 317/491/26 №/п 2/317/642/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді – Ачкасова О.М.

при секретарі – Фененко М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі у загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, про визнання права власності, посилаючись на те, що позивач є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначене нерухоме майно виникло у позивача на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 07.07.1978 р., укладеного між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 . Вказаний договір був посвідчений виконавчим комітетом Григорівської сільської ради народних депутатів та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій №48. На момент укладання договору, житловий будинок не мав поштової нумерації, а індентифікувався за прізвищем власника та записом у погосподарській книзі сільської ради, у зв`язку із чим, номер будинку в тексті правочину відсутній. Враховуючи, що рішенням державного реєстратора №82544482 від 22.12.2025 р. позивачу було відмовлено у державній реєстрації права власності, з підстави невідповідності поданих документів реєстратору, зазначивши, що договір посвідчений у простій письмовій формі (без нотаріального посвідчення всупереч ст.227 УК УРСР) та вказав на відсутність його реєстрації в органах БТІ, тому позивач був вимушений звернутися до суду з позовом.

Позивач у судове засідання не з`явився, від його представника надійшла заява, у якій він позов підтримав у повному обсязі, просив суд його задовольнити та розглянути справу за їхньої відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача - Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про місце час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради, у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про місце час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Суд вважає можливим розглянути справу заочно, за відсутністю сторін, які беруть участь у справі, у загальному позовному провадженні, на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши усі докази у сукупності, суд вважає, що позов є обгрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 07.07.1978 р., ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 житловий будинок, що розташований за адресою: Запорізький район, с.Григорівка, та договір був посвідчений виконавчим комітетом Григорівської сільської ради народних депутатів та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій №48.

З виписки із погосподарської книги, наданої виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за вих.№25 від 20.01.2026 р., вбачається, що згідно з даними архівної документації Григорівської сільської ради, в погосподарській книзі №3 за 1977-1979 роки, користувачем житлового будинку за адресою: с.Григорівка, Запорізького району Запорізької області є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В погосподарській книзі №1 за 1986 – 1990 роки (згідно з даними архівної документації Григорівської сільської ради) вже впроваджена поштова нумерація житлових будинків по АДРЕСА_1 . Користувачем житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 1978 по 2026 рік є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За цим будинком виділена в користування земельна ділянка, площею 0.1770 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю, серії ЗП07У №0008, виданого на підставі Рішення Григорівської сільської ради народних депутатів від 24.12.1994 р., ОСОБА_1 передана присадибна ділянка площею 0.1770 га, земельна ділянка розташована на території с.Григорівка Григорівської сільської ради, що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав, Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки 2322182400:07:001:0187, місце розташування: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки про ринкову вартість об`єкта нерухомості, вартість житлового будинку станом на 21.01.2026 р. становить 65000,00 грн.

Згідно Рішення державного реєстратора Бачуріна О.Ю. №82544482 від 22.12.2025 р. позивачу було відмовлено у державній реєстрації права власності, з підстави невідповідності поданих документів реєстратору, зазначивши, що договір посвідчений у просій письмовій формі (без нотаріального посвідчення всупереч ст.227 УК УРСР) та вказав на відсутність його реєстрації в органах БТІ.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Рєєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №497952418 від 13.10.2026, вбачається, що право власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 , ні за ким не зареєстровано.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки, договір вчинено у 1978 році, то спір про визнання права власності має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК Української РСР 1963 року.

За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Аналогічна норма міститься у статті 220 ЦК України.

Відповідно до ст.224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 227 ЦК УРСР (1963 року), що діяв на час укладення договору, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ч.1 ст.47 ЦК України (1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 220 нині діючого ЦК України.

У період укладання оспореного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК Української РСР), а відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Відповідно до п.5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно - правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Вищезазначене не суперечить й вимогами ст. 328 ЦК України, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що при укладенні договору купівлі-продажу будинку, сторони договору домовилися щодо всіх істотних умов договору, а після укладення договору, документи на будинок та ключі від будинку було передано ОСОБА_1 , як покупцю, будинком він користується до теперішнього часу, отримав державний акт на земельну ділянку під цим будинком в 1994 році, однак, реєстрація договору сільською радою не може замінити його нотаріального посвідчення, проте нотаріально посвідчити угоду позивач не може, оскільки договір не зареєстрований в органах технічної інвентаризації, тому суд вважає порушене право підлягає поновленню, шляхом визнання права власності на спірний будинок.

У відповідності до ст. ст. 41,55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст. 182 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що об`єкти нерухомого майна підлягають спеціальній реєстрації відповідним органом. Згідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою факту виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне позов задовольнити, визнати за позивачем право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,80,81,89,200,259, 263-265,273, 280-289 ЦПК України, ст.ст. ст.ст. 328, 334, 391, 392 ЦК України, ст.ст. 47,48, 128, 224, 227 ЦК УРСР (1963 р.), суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ) право власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення – 23.10.2026 року.

Суддя: О.М. Ачкасов