Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №308/13539/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/13539/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2026 м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., за участю особи відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 та його захисника Ковач І.В.., розглянувши справу про адміністративне правопорушення що надійшла із ВП №1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця: АДРЕСА_1

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №987721 від 08.09.2026, вбачається, що 08.09.2026 о 20 год. 30 хв. штурхав та висловлювався нецензурною лексикою, чим завдав умисно шкоду психологічному здоров`ю своїй дружині гр. ОСОБА_2 , чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Від захисника Чикалова О.В., надійшли письмові заперечення на протокол про адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 не визнає факту здійснення ним домашнього насильства, просить суд врахувати, що адміністративні матеріали не містять доказів такого, а пояснення ОСОБА_2 викладені на окремому аркуші містять виключно посилання на незгоду ОСОБА_2 , як матері спільного сина на його проживання з батьком.

Так, адвокат вказує на те, що: з протоколу про адміністративне правопорушення неможливо встановити місце вчинення інкримінованого адміністративного правопорушення, оскільки таке не визначено оформленим протоколом; ОСОБА_2 не має постійно визначеного місця проживання; спільний син ОСОБА_3 проживає на постійній основі з батьком та бабусею ОСОБА_4 , яка є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 ; звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів із заявами про домашнє насильство мають на меті сформувати негативний образ ОСОБА_1 для подальшого використання під час вирішення судового спору щодо місця проживання їхньої спільної дитини.

У запереченнях вказано на те, що у день складення адміністративного протоколу, який нині розглядається, ОСОБА_1 , забираючи сина повідомив ОСОБА_2 про необхідність надати на вимогу суду оригінал відеозапису, використаного для складення адміністративного протоколу у справі № 308/11468/26,що було сприйнято негативно та стало підставою повторного звернення до правоохоронних органів.

Адвокат просив: провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП слід закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 , повідомив, що його дружина спеціально створює конфліктні ситуації. Вони перебувають у процесі розлучення, справа перебуває на розгляді Радехівського районного суду Львівської. Також на розгляді у Радехівського районного суду Львівської області перебуває справа за позовом його дружини про стягнення аліментів із нього на утримання їх сина.

У судовому засіданні адвокат підтримав заперечення на протокол про адміністративне правопорушення, зазначив що між подружжям наявний конфлікт. Просив провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Потерпіла на виклик суду не з`явилася, про причини неявки не повідомляла.

Відповідності до приписів ст.268 КУпАП, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, тому здійснює розгляд у даному судовому засіданні на підставі зібраних у справі доказів.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши адміністративні матеріали, суд приходить до наступного висновку.

Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення, відповідно до вимогст.245 КУпАП, крім іншого, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 278 КУпАП під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення суд повинен перевірити чи правильно складений протокол та інші матеріали справи.

Відповідно до положень ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

В розумінні ст.280 КУпАП, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи підлягає особа адміністративній відповідальності за інкриміноване їй адміністративне правопорушення, тобто перевірити правильність кваліфікації її дій.

За змістом ст. ст. 254 і 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, яким фіксується факт адміністративного правопорушення і який є підставою для подальшого провадження у справі. До складання протоколу та його змісту пред`являють спеціальні вимоги. Зокрема такий у ньому має містись: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.

Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів.

Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб`єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об`єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №987721 від 08.09.2026, у вину ОСОБА_1 , ставиться те, що він 08.09.2026 о 20 год. 30 хв. штурхав та висловлювався нецензурною лексикою, чим завдав умисно шкоду психологічному здоров`ю своїй дружині гр. ОСОБА_2 , чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Поряд з цим, в протоколі про адміністративне правопорушення у фабулі не вказано місце скоєння правопорушення, що не відповідає вимогам 256 КУпАП.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частина перша ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого .

Законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.

Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

На підтвердження вчинення ОСОБА_1 , адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, до суду надано протокол про адміністративне правопорушення; письмові пояснення потерпілої ОСОБА_2 та самого ОСОБА_1 ;терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №636425; форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства; рапорт поліцейського СРПП ВП№1Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області сержанта поліції Є. Мусійовського.

Згідно зі статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї.

З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що психологічне насильство в частині висловлювання словесних образ, нецензурної лайки буде мати місце тоді, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

З огляду на наведене, сам лише факт висловлювання, зокрема, нецензурною лайкою не може свідчити про вчинення психологічного насильства в розумінні вимог ст.173-2 КУпАП та ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення відносно конкретної особи.

Згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про наявність в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд зважає на те, що обов`язковою ознакою об`єктивної сторони інкримінованого йому правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілих.

Однак доказів завдання чи можливості завдання такої шкоди потерпілій матеріали справи не містять.

Крім того, надані сторонами по справі письмові пояснення свідчать про те, що конфліктна ситуація виникла між подружжям зокрема щодо виховання їх спільного сина. Потерпіла зауважує що її чоловік після прогулянки не повернув їй сина, судового рішення з приводу того з ким має проживати дитина не має,та що вони мають рівні права на дитину. При цьому ОСОБА_1 , стверджує що син проживає саме із ним за адресою проживання його матері.

За наведеного вбачається що конфлікт у подружжя виник саме з сімейних обставин, а саме між ними існує спір щодо місця проживання їх спільного сина.

Так, судом в ході розгляду справи встановлено, що сторони перебувають в процесі розірвання шлюбу на даний час, між сторонами існує непорозуміння з приводу участі у вихованні та утримання сина. Тобто, має місце напруження і крайнє загострення суперечностей, що вказує саме про наявність конфлікту, а не домашнього насильства.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Суд звертає увагу, що домашнє насильство важливо відрізняти від конфліктних ситуацій. Так людина, що чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права і свободи. Тоді як конфлікт - це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій.

Відтак, лише факт конфлікту між людьми не може свідчити про психологічне насильство в сім`ї у розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП.

Протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_5 , не містять відомостей про наслідки, настання яких є обов`язковою умовою складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Суд зазначає, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів, належних в розумінні ст. 251 КУпАП, про спричинення діями ОСОБА_1 потерпілим наслідків у вигляді фактичного настання психологічної шкоди.

Також, судом не встановлено й при судовому розгляді не виявлено, які конкретно образи висловлювались і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілих осіб, або що могли завдати таку шкоду.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Відтак, враховуючи обставини справи, а також, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обставини домашнього насильства, описані у протоколах про адміністративне правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Частина 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Так, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий

Суд не вправі перебирати на себе функції обвинувачення та самостійно збирати докази винуватості, оскільки це порушує принцип неупередженості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 7, 9, 173-2, 247, 283, 284КУпАП, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, закрити на підставі п.1 ч.1ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення.

Постанова про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або на неї може бути винесено протест прокурора протягом десяти днів з дня винесення постанови. Строк звернення постанови для виконання три місяці з дня винесення постанови.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош