Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №308/12234/24 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12234/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Шепетко І.О.,

за участі секретаря судових засідань Фітаса А.М.,

представник позивача Романець О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури Максима Горковенка в інтересах держави до Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство внутрішніх справ України та державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, скасування державних реєстрацій та повернення земельної ділянки у комунальну власність, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури Максим Горковенко звернувся в інтересах держави до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Міністерство внутрішніх справ України та державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, скасування державних реєстрацій та повернення земельної ділянки у комунальну власність.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Ужгородської міської ради № 946 від 18 грудня 2008 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0780 га з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150, розташовану в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі зазначеного рішення 3 лютого 2010 року йому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 738456, а 4 серпня 2017 року зареєстровано право приватної власності на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зазначає, що спірна земельна ділянка сформована за рахунок земель, які рішенням Ужгородської міської ради № 53 від 14 травня 2003 року було переведено до земель запасу міста із визначенням режиму їх подальшого використання відповідно до вимог Повітряного кодексу України. При цьому зазначене рішення було прийняте після припинення права користування земельною ділянкою площею 95,364 га, яка раніше перебувала в користуванні Закарпатського комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород».

Прокурор зазначає, що припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 95,364 га відбулося з порушенням вимог ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, оскільки клопотання директора підприємства від 14 квітня 2003 року № 1-105 не містило заяви про добровільну відмову від права постійного користування всією земельною ділянкою та погодження Закарпатської обласної ради. За доводами прокурора, зміст цього клопотання, навпаки, свідчив про необхідність збереження території аеропорту.

Обґрунтовуючи належність спірної земельної ділянки до земель авіаційного транспорту, прокурор зазначає, що технічний звіт — кадастровий план земельної ділянки, технічний паспорт аеропорту, карти-схеми контрольованої зони міжнародного аеропорту «Ужгород» за 2016 та 2022 роки, а також схему об`єкта 1983 року, яка підтверджує сталість меж аеропорту. Зазначає, що спірна земельна ділянка розташована в межах огородженої території аеропорту, у його контрольованій зоні, доступ до якої здійснюється за перепустками та після проходження контролю на безпеку. Відповідно до листа Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» від 16 липня 2024 року № 506/01-15, наявність спірної земельної ділянки створює перешкоди для підтвердження спроможності забезпечення безпечної експлуатації аеродрому.

Зазначає, що землі контрольованої зони є складовою території аеропорту та належать до земель авіаційного транспорту відповідно до ст. 72 Земельного кодексу України, ст. 33 Закону України «Про транспорт» і положень законодавства у сфері авіаційної безпеки. Водночас пунктом «б» ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України встановлено заборону на передачу у приватну власність земель комунальної власності під об`єктами повітряного транспорту. У зв`язку із цим прокурор зазаначає, що Ужгородська міська рада, передаючи спірну земельну ділянку у приватну власність для житлової забудови, не врахувала її фактичного розташування на території аеропорту та правового режиму земель, необхідних для його функціонування.

Прокурор зазначає, що землі під об`єктами повітряного транспорту не можуть перебувати у приватній власності, а їх зайняття та оформлення на них права приватної власності не спричиняє переходу права володіння до приватної особи. Оформлення ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку створює перешкоди територіальній громаді міста Ужгорода у здійсненні правомочностей власника, а тому порушене право підлягає захисту шляхом усунення таких перешкод, визнання недійсними документів, на підставі яких оформлено право власності, скасування відповідних державних реєстрацій та повернення земельної ділянки у комунальну власність.

Крім того, прокурор зазначає, що для ефективного поновлення порушених прав недостатньо лише визнати недійсними рішення міської ради та державний акт на право власності, оскільки право приватної власності ОСОБА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відомості про спірну земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру. У зв`язку із цим зазначає, що необхідним також є скасування державної реєстрації права приватної власності та державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150.

Щодо наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор зазначає, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України даний спір стосується незаконного розпорядження землями комунальної власності, які мають суспільно важливе значення для забезпечення функціонування міжнародного аеропорту «Ужгород», а тому порушує інтереси держави та територіальної громади міста Ужгорода. Зазначає, що Ужгородська міська рада не може одночасно виступати позивачем і відповідачем у справі, оскільки саме її рішення є предметом оскарження, а Держгеокадастр не наділений повноваженнями на пред`явлення такого позову. З огляду на це прокурор зазначає, що є наявні підстави для самостійного звернення до суду в інтересах держави в особі територіальної громади міста Ужгорода.

Також прокурор зазначає, що власником будівель і споруд міжнародного аеропорту «Ужгород» є Міністерство внутрішніх справ України, а користувачем — державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа», у зв`язку із чим просить залучити їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

З урахуванням наведеного прокурор просить залучити до участі у справі зазначених третіх осіб, визнати недійсними рішення Ужгородської міської ради від 18 грудня 2008 року № 946 у відповідній частині та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 738456 від 3 лютого 2010 року, визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зобов`язати його повернути земельну ділянку у комунальну власність територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.07.2024 позовна заява прийнята до розгляду та призначено по справі підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

19.08.2024 заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури Максим Горковенко в інтересах держави звернувся з заявою про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 площею 0,0780 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , та на праві власності належить ОСОБА_1 та заборонити ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на поділ чи об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 площею 0,0780 га.

Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що підставами для звернення до суду з вказаною позовною заявою слугувало те, що внаслідок прийняття Ужгородською міською радою рішення № 946 від 18.12.2008 «Про надання земельних ділянок», в порушення ст. ст. 20, 72, 83 Земельного кодексу України, у приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 площею 0,078 га, яка розташована на території міжнародного аеропорту «Ужгород», відповідно, належить до земель авіаційного транспорту.

Представник позивача зазначає, що під час розгляду справи або набрання законної сили рішенням суду, відповідач (власник) може відчужити у будь-який спосіб спірну земельну ділянку на користь інших осіб, що зумовить необхідність звернення до суду з іншими позовами до інших відповідачів (фактично унеможливить ефективний захист інтересів держави), що призведе до тривалого непоновлення інтересів держави. Також, поділ чи об`єднання ділянки відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу; України призведе до формування нового об`єкту цивільних прав і ускладнить повернення земельної ділянки у власність територіальної громади. З огляду на викладене вважає, що вжиття саме таких заходів забезпечення даного позову є співмірними із заявленими позовними вимогами і фактичними обставинами спору, а також дозволить запобігти відчуженню земельної ділянки на користь третіх осіб, поділу чи об`єднання такої.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.08.2024 заяву про забезпечення позову задоволено. До вирішення справи по суті судом накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 площею 0,0780 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , та на праві власності належить ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) та заборонено ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) вчиняти дії, спрямовані на поділ чи об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 площею 0,0780 га.

23.08.2024 на адресу суду від відповідача-2 ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просить застосувати наслідки спливу позовної давності.

В обґрунтування своєї позиції відповідач-2 зазначає, що позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи й не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Зазначає, що позивачем не наведено належного обґрунтування порушення інтересів держави, які потребують судового захисту, а також обставин, що свідчили б про своєчасність звернення до суду.

Відповідач-2 зазначає, що позивачем було пропущено строк позовної давності, так як позов подано у січні 2024 року з істотним пропуском строку позовної давності, оскільки органам прокуратури було відомо або мало бути відомо про обставини виділення земельних ділянок у районі Ужгородського аеропорту за адресою: АДРЕСА_1 , ще у 2008–2011 роках.

Зокрема, відповідач-2 зазначає, що під час розгляду питань про виділення земельних ділянок у 2008 році представники прокуратури мали можливість брати участь у засіданнях міської ради та здійснювати нагляд за законністю прийнятих рішень. Крім того, зазначає, що 19 листопада 2010 року прокуратурою міста Ужгорода було опротестовано рішення Ужгородської міської ради від 13 лютого 2009 року щодо виділення суміжної із належною йому земельної ділянки, що підтверджує обізнаність органів прокуратури про обставини виділення земельних ділянок за вказаною адресою.

Також відповідач-2 зазначає, що 07 червня 2011 року прокуратурою області було внесено подання щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері будівництва в межах охоронної зони Ужгородського аеропорту. Зазначає, що наведені обставини свідчать про наявність у органів прокуратури достатньої інформації для своєчасного звернення до суду з відповідними вимогами, однак позов щодо спірної земельної ділянки було подано лише у 2024 році.

Відповідач-2 зазначає, що є добросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку, набутого у 2010 році у встановленому законом порядку, та протягом понад 15 років відкрито користується належним йому майном. Крім того зазначає, що позивач не навів належних підстав, які б виправдовували звернення до суду після спливу значного проміжку часу з моменту виникнення спірних правовідносин.

Зазначає, що за приписами ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У зв`язку з цим вважає за необхідне застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог до початку розгляду справи по суті.

З огляду на викладене відповідач-2 ОСОБА_1 просить суд застосувати у справі позовну давність та відмовити в задоволенні позову заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 , про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, скасування державних реєстрацій і повернення земельної ділянки у комунальну власність у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

03.09.2024 на адресу суду від представника відповідача Ужгородської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить врахувати викладені у ньому заперечення та доводи під час розгляду справи.

В обґрунтування поданого відзиву представник Ужгородської міської ради зазначає, що позовна заява Закарпатської обласної прокуратури не містить належного обґрунтування підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Зокрема, зазначає, що прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, повинен довести наявність виключних обставин, які надають йому право здійснювати таке представництво, а саме нездійснення або неналежне здійснення компетентним органом захисту інтересів держави чи відсутність такого органу. При цьому сам факт можливого порушення інтересів територіальної громади не є безумовною підставою для звернення прокурора до суду, а наявність підстав представництва має бути належним чином обґрунтована та підтверджена відповідними доказами.

Також представник відповідача зазначає на необхідність дотримання прокурором установленого законом порядку звернення до суду, зокрема щодо попереднього повідомлення компетентного органу про намір здійснювати представництво його інтересів та з`ясування причин, з яких такий орган самостійно не звернувся до суду з відповідними вимогами. Зазначає, що прокурор не повинен підміняти компетентний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, а суд під час розгляду справи зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави незалежно від того, чи заявляв відповідач відповідні заперечення.

Крім того, у відзиві зазначає про необхідність перевірки дотримання позивачем строку позовної давності. Представник відповідача зазначає, що відповідно до яких загальна позовна давність становить три роки, а її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зазначає, що оспорюване рішення Ужгородської міської ради № 946 було прийнято 18 грудня 2008 року, а державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 738456 видано 3 лютого 2010 року, тоді як із позовом прокурор звернувся значно пізніше. При цьому, у позовній заяві не наведено належних та достатніх обґрунтувань причин пропуску позовної давності, а також не встановлено конкретного моменту, коли компетентний орган або прокурор довідався чи міг довідатися про обставини, які свідчать про порушення прав та інтересів держави.

Окремо представник відповідача Ужгородської міської ради зазначає, що під час вирішення питання про застосування позовної давності суду необхідно врахувати правову природу заявлених вимог, характер спірних правовідносин, момент виникнення обізнаності уповноваженого органу щодо можливого порушення та відповідні правові висновки Верховного Суду. На переконання представника, питання про дотримання строку звернення до суду має бути досліджене щодо кожної заявленої позовної вимоги з урахуванням належних і допустимих доказів.

Також у відзиві представник відповідача, зазначає на необхідності встановлення правового режиму спірної земельної ділянки площею 0,0780 га, розташованої в АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150. Зазначає, що для правильного вирішення спору необхідно дослідити обставини прийняття рішення Ужгородської міської ради від 18 грудня 2008 року № 946, яким, за змістом позовної заяви, було затверджено проєкт відведення земельної ділянки та передано її у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва й обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, а також перевірити законність оформлення державного акта на право приватної власності на зазначену земельну ділянку та подальшої державної реєстрації речових прав.

При цьому представник відповідача, зазначає на необхідність дослідження документації із землеустрою, відомостей щодо категорії та цільового призначення земель, обставин їх попереднього використання, а також документів, які підтверджують наявність або відсутність прав інших осіб на спірну земельну ділянку на момент прийняття оспорюваного рішення. Зокрема, зазначає, що посилання позивача на попереднє використання земельної ділянки державним підприємством авіаційно-транспортним підприємством «Хорів-Авіа» саме по собі не є достатнім для висновку про наявність у такого підприємства належним чином оформленого права на спірну землю. Відповідні обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Окремо зазначає у відзиві про належність та ефективність обраного позивачем способу захисту. Представник Ужгородської міської ради зазначає, що прокурором заявлено вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки й речового права, а також повернення земельної ділянки до комунальної власності. Водночас, зазначає, що суду необхідно встановити, чи відповідає обраний спосіб захисту змісту порушеного права або інтересу, характеру спірних правовідносин та чи здатний він забезпечити реальне поновлення відповідного права.

Зазначає, що вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування, державного акта та реєстраційних записів необхідно оцінювати в сукупності з вимогою про повернення земельної ділянки, правовим режимом відповідного майна та обставинами набуття права власності ОСОБА_1 ..

На підставі викладеного представник відповідача Ужгородської міської ради просить суд врахувати наведені у відзиві доводи під час розгляду справи, перевірити наявність передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави, надати правову оцінку питанню застосування позовної давності, дослідити обставини прийняття оспорюваного рішення та оформлення права власності на спірну земельну ділянку, а також перевірити належність і ефективність обраного позивачем способу захисту.

16.09.2024 на адресу суду від Закарпатської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив представника Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 , у якій прокурор не погоджується з доводами, викладеними відповідачами у відзивах на позовну заяву, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог.

У поданій відповіді на відзив прокурор зазначає, що звернення до суду з позовом в інтересах держави здійснено з дотриманням вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема, зазначає, що підставою для представництва інтересів держави є необхідність захисту порушених інтересів держави у сфері земельних правовідносин, зумовлена незаконним, на переконання прокурора, переданням земельної ділянки у приватну власність. При цьому прокурор зазначає, що у випадках, коли компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави, прокурор наділений повноваженнями самостійно звернутися до суду з відповідним позовом. Також зазначає, що відсутність попереднього повідомлення Ужгородської міської ради про намір здійснити представництво інтересів держави не свідчить про неправомірність звернення до суду, посилаючись на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18.

Стосовно доводів відповідачів про неналежність обраного способу захисту прокурор зазначає, що заявлені позовні вимоги відповідають характеру спірних правовідносин та спрямовані на усунення порушень прав держави й територіальної громади у сфері земельних відносин. Зазнчає, що вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 18 грудня 2008 року № 946 у відповідній частині, а також про витребування спірної земельної ділянки є належними та ефективними способами захисту порушених прав. Зазначає, що обрання способу захисту має здійснюватися з урахуванням змісту порушеного права, характеру порушення та правових наслідків, які необхідно усунути, а тому заперечення відповідачів щодо необхідності пред`явлення негаторного позову вважає помилковими.

Крім того, прокурор заперечує проти доводів представника Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 щодо неможливості витребування спірної земельної ділянки й необхідності застосування іншого способу захисту. Також прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 розташована в межах контрольованої зони міжнародного аеропорту та належить до земель, правовий режим яких зумовлює обмеження щодо їх перебування у приватній власності. Зазначає, що передання такої земельної ділянки у приватну власність суперечить установленим законом обмеженням та порушує інтереси держави й територіальної громади.

Окремо прокурор заперечує проти тверджень відповідачів про добросовісність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку. Зазначає, що сам факт оформлення права власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку не свідчить про безумовну правомірність такого набуття. При цьому зазначає, що дане місце розташування земельної ділянки, її правовий режим та обставини, які повинні були бути відомі набувачу на момент оформлення права власності. У зв`язку з цим прокурор зазначає, що доводи відповідачів про добросовісність набуття земельної ділянки такими, що не спростовують обґрунтованості позовних вимог.

Щодо заяви відповідачів про застосування позовної давності прокурор зазначає, що підстави для її задоволення відсутні, оскільки позовні вимоги спрямовані на усунення перешкод у здійсненні права власності та захист порушених прав на земельну ділянку. Водночас зазначає, що відповідачами не наведено належних і достатніх обставин, які б свідчили про наявність правових підстав для застосування позовної давності до заявлених у справі вимог.

Крім того, прокурор зазначає, що доводи відповідачів щодо обізнаності органів прокуратури про обставини виділення земельних ділянок у районі Ужгородського аеропорту у 2008–2011 роках самі по собі не є достатньою підставою для висновку про пропуск строку позовної давності.

За результатами викладеного прокурор просить суд долучити відповідь на відзив до матеріалів цивільної справи № 308/12234/24, врахувати наведені в ній доводи та правові обґрунтування під час розгляду справи й ухвалення судового рішення, а позовні вимоги Закарпатської обласної прокуратури задовольнити в повному обсязі.

08.10.2024 на адресу суду надійшли додаткові пояснення Міністерства внутрішніх справ України.

У поданих поясненнях Міністерство внутрішніх справ України зазначає, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 березня 2024 року № 223-р, рішення Закарпатської обласної ради від 21 березня 2024 року № 1083 про передачу майна з комунальної у державну власність, акта приймання-передачі від 25 квітня 2024 року та інших документів до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України і на баланс державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» передано нерухоме майно аеропорту «Ужгород», розташоване за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 145. До складу переданого майна входять 24 будівлі та споруди загальною площею 6216,7 кв. м.

Обґрунтовуючи правовий режим земель, пов`язаних із функціонуванням аеропорту, МВС України зазначає, що відповідно до положення пункту «а» ч. 1 ст. 72 Земельного кодексу України, відповідно до яких до земель авіаційного транспорту належать, зокрема, землі під аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами, об`єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, а також службово-технічними територіями з будівлями й спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

За результатами викладеного Міністерство внутрішніх справ України просило суд прийняти законне й обґрунтоване рішення, яке ґрунтуватиметься на засадах верховенства права, підтримавши позовні вимоги Закарпатської обласної прокуратури в повному обсязі.

14.10.2024 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-АВІА» щодо позовної заяви та відзивів відповідачів.

У поданих поясненнях третя особа зазначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150, площею 0,0780 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була сформована за рахунок земель авіаційного транспорту та розташована в межах контрольованої території міжнародного аеропорту «Ужгород».

На підтвердження зазначених обставин третя особа зазначає, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 березня 2024 року № 223-р, рішення Закарпатської обласної ради від 21 березня 2024 року № 1083, акт приймання-передачі від 25 квітня 2024 року, технічну документацію та інші матеріали щодо території аеропорту «Ужгород».

Третя особа зазначає, що передача спірної земельної ділянки у приватну власність відповідача 2 на підставі рішення Ужгородської міської ради від 18 грудня 2008 року № 946 суперечила вимогам земельного законодавства, оскільки відповідно до частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час прийняття зазначеного рішення, землі під об`єктами повітряного транспорту не могли передаватися у приватну власність.

Крім того, третя особа заперечує проти доводів відповідача 2 щодо його добросовісності як набувача земельної ділянки та застосування позовної давності. Третя особа зазначає, що оскільки спір стосується усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, позов має негаторний характер, а тому позовна давність не поширюється на відповідні вимоги за умови триваючого порушення права.

З огляду на викладене ДП «УАТП «Хорів-АВІА» просить врахувати наведені у письмових поясненнях обставини та задовольнити позовні вимоги прокурора в повному обсязі.

31.10.2024 до суду від Закарпатської обласної прокуратури надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копій технічних звітів — кадастрових планів земельних ділянок, складених ФОП ОСОБА_3 , а також карт-схем контрольованої зони міжнародного аеропорту «Ужгород» за 2016 та 2022 роки, у збільшеному масштабі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.12.2024 закрито підготовче судове засідання призначено справу до судового розгляду по суті.

14.02.2025 на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про зупинення провадження у справі №308/12234/24 до набрання законної сили судовим рішенням по кримінальній справі №308/3728/24, призначеної до розгляду судом на підставі обвинувального акту та доданих до нього документів у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12023070000000213 від 24.07.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України.

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначив, що предметом розгляду цивільної справи №308/12234/24 є питання визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, скасування державних реєстрацій та повернення земельної ділянки у комунальну власність, тобто – законність виділення відповідачу по даній справі спірної земельної ділянки у приватну власність.

В той же час, предметом розгляду кримінальної справи №308/3728/24 є службова недбалість обвинуваченої ОСОБА_4 , як службової особи органу місцевого самоврядування – відповідача Ужгородської міської ради, якої вона припустилася саме при виділенні земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , біля 100 особам, у тому числі ОСОБА_1 , тобто йдеться, зокрема, і про спірну ділянку, законність виділення якої встановлюється у цивільній справі №308/12234/24.

Зазначив, що вважає за недоцільне розглядати справу щодо законності виділення йому земельної ділянки до розгляду по суті справи стосовно законності дій ОСОБА_4 з приводу виділення цієї ж самої ділянки, у зв`язку з чим, остання притягається до кримінальної відповідальності.

Вважає, що від наслідків розгляду кримінальної справи про службову недбалість обвинуваченої ОСОБА_4 , як службової особи органу місцевого самоврядування, якої вона припустилась саме при виділенні земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , біля 100 особам, у тому числі ОСОБА_1 , безпосередньо залежить можливість вирішення питання недійсності рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право приватної власності на спірну земельну ділянку.

А відтак, на підставі п.6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України просив провадження у справі №308/12234/24 зупинити до набрання законної сили судовим рішенням по кримінальній справі №308/3728/24.

17.03.2025 на адресу суду від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

Зазначив, що ухвалою суду від 04.12.2024 закрито підготовче провадження по справі, отже відповідно до ст. 210 ЦПК України суд не вправі зупинити провадження у справі на підставі п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України на стадії розгляду справи по суті.

Також зазначив, що порушення вимог земельного законодавства в даних правовідношеннях підтверджуються долученими до позовної заяви доказами, на підставі яких можливо встановити обставини та факти, які мають значення у справі №308/12234/24, при цьому вказав, що ОСОБА_1 у заявленому клопотанні не вказує обставини, підстави чи факти, які не можливо встановити судом під час розгляду цивільної справи №308/12234/24, та які можуть бути встановлені лише за результатами розгляду кримінальної справи №308/3728/24.

18.06.2025 ухвалою суду у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження по справі №308/12234/24 за позовом заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури Максима Горковенка в інтересах держави до Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство внутрішніх справ України та державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, скасування державних реєстрацій та повернення земельної ділянки у комунальну власність відмовлено.

29.09.2025 представник позивача звернувся до суду із заявою про повернення до стадії підготовчого провадження та зміну предмета позову.

В обґрунтування поданої заяви зазначив, що в даних правовідносинах обласною прокуратурою пред`явлено до суду негаторний позов на підставі ст. 152 Земельного кодексу України та ст. 391 Цивільного кодексу України, завданням якого є усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою авіаційного транспорту шляхом повернення такої у комунальну власність.

Також зазначив, що внаслідок набрання 09.04.2025 чинності Закону України від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», статтю 391 Цивільного кодексу України доповнено нормою, згідно з якою, якщо орган державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від наявності повноважень, вчинив дії з відчуження майна на користь суб`єкта права приватної власності, то спори щодо володіння, користування чи розпорядження цим майном вирішуються за правилами ст. ст. 387 (витребування майна з чужого незаконного володіння), 388 (витребування у добросовісного набувача) цього Кодексу.

Вказані законодавчі зміни зумовлюють необхідність приведення підстав та предмета позовної заяви у відповідність до положень ст. ст. 387, 388 та 391 ЦК України.

Так, у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування незаконно безоплатно передав у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку авіаційного транспорту, відтак, при вирішенні спору, в зв`язку з законодавчими змінами, підлягають застосуванню положення ст. 387 ЦК України, відповідно до якої, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи наведене та те, що підготовче провадження у справі закрито до прийняття та набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», виникла необхідність у поверненні до стадії підготовчого провадження з метою зміни предмета позову.

Враховуючи вищенаведене, та з метою ефективного захисту інтересів держави в даних правовідносинах, необхідно змінити предмет позову, шляхом заміни позовної вимоги викладеної в пункті 6 прохальної частини позовної заяви «про зобов`язання ОСОБА_1 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 площею 0,0780 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд», новою позовною вимогою – «про витребування на користь Ужгородської територіальної громади в особі Ужгородської міської ради з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 площею 0,0780 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд».

Ухвалою суду від 05.02.2026 у задоволенні клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження по справі №308/12234/24 за позовом заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури Максима Горковенка в інтересах держави до Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство внутрішніх справ України та державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, скасування державних реєстрацій та повернення земельної ділянки у комунальну власність відмовлено.

Прокурор у судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги, з підстав зазначених в позовній заяві та долучених до матеріалів справи доказів.

В судовому засіданні ідповідач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позовних заяв з підмтав зазначених у відзові, а також просив застосувати строки позовної давності.

В судове засідання представник відповідача Ужгородської міської ради не зґвився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав відзив.

В судове засідання представники третіх осіб не зявилися про час та місце розгляду повідомлялися належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

У частинах першій та другій статті 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Статтею 13 Конституції України встановлено, земля є об`єктом права власності українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Судом встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради від 18 грудня 2008 року № 946 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0780 га з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі зазначеного рішення 3 лютого 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 738456, а 4 серпня 2017 року зареєстровано право приватної власності на вказану земельну ділянку, що підвверджується копією з в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. та Рестру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №3877486044 від 19 липгя 2024 року.

Як випливає з матеріалів справи, що рішенням Ужгородської міської ради №бн від 27 січня 2001 року «Про надання та приватизацію земельних ділянок». у зв`язку з реорганізацією Ужгородського державного авіапідприємства «УніверсалАвіа» та згідно з ст. 27 Земельного кодексу України від 1990 року, вирішено припинити право користування вказаного підприємства земельною ділянкою площею 95,364 га в АДРЕСА_1 . Також з даного рішення вбачається, що рішенням органу місцевого самоврядування вирішено надати «Міжнародному аеропорту Ужгород» в постійне користування земельну ділянку площею 95,364 га під аеропортом в АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ужгородської міської ради від 14 травня 2003 року № 53 відповідні землі було переведено до земель запасу міста з визначенням режиму їх подальшого використання з урахуванням вимог Повітряного кодексу України. Зазначені землі раніше входили до складу земельної ділянки загальною площею 95,364 га, яка перебувала в постійному користуванні Закарпатського комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород».

Відповідно до наданого суду клопотання директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» №1-105 від 14 квітня 2003 року, яке було адресоване Ужгородській міській раді вбачається, що керівник комунального підприємства ініціював переведення земельних угідь площею 72,6 га в резерв земель Ужгородської міської ради із збереженням меж існуючої території аеропорту та ввикористання земель запасу у відповідності з Повітряним кодексом України. На підтвердження доводів про належність спірної земельної ділянки до земель авіаційного транспорту прокурором додано до матеріалів справи копії технічного звіту — кадастровий план земельної ділянки, технічний паспорт аеропорту, карти-схеми контрольованої зони міжнародного аеропорту «Ужгород» за 2016 та 2022 роки, а також схему об`єкта 1983 року. За твердженням прокурора, спірна земельна ділянка розташована в межах огородженої території аеропорту, у контрольованій зоні, доступ до якої здійснюється за перепустками та після проходження контролю на безпеку.

Також судом встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради від 14 травня 2003 року № 53 Закарпатському обласному комунальному підприємству «Міжнародний аеропорт Ужгород» надано у постійне користування земельну ділянку площею 15,3381 га, а земельну ділянку площею 74,4338 га переведено до земель запасу міста з визначенням режиму подальшого використання відповідно до вимог Повітряного кодексу України. Надалі частину зазначених земель передано у приватну власність ОСОБА_1 на підставі рішення Ужгородської міської ради від 18 грудня 2008 року № 946.

З матеріалів справи вбачається, що клопотання директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» від 14 квітня 2003 року № 1-105, адресоване Ужгородській міській раді, не містило заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 95,364 га та погодження Закарпатської обласної ради. Водночас у зазначеному клопотанні порушувалося питання про збереження території аеропорту. Вказані обставини підтверджуються копією клопотання та рішенням Ужгородської міської ради від 14 травня 2003 року № 53.

Також судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 площею 0,0780 га розташована в межах огородженої території міжнародного аеропорту «Ужгород» та входить до контрольованої зони аеропорту. Зазначене підтверджується технічним звітом — кадастровим планом земельних ділянок, технічним паспортом аеропорту від 20 жовтня 2022 року, схемами розташування будівель і споруд, картами-схемами контрольованої зони міжнародного аеропорту «Ужгород» за 2016 та 2022 роки, а також схемами території аеропорту 1983 та 2003 років.

Крім того, відповідно до листа Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» від 16 липня 2024 року № 506/01-15, розташування спірної земельної ділянки створює перешкоди для підтвердження спроможності забезпечення безпечної експлуатації аеродрому. Зазначені обставини свідчать про функціональний зв`язок спірної земельної ділянки з територією аеропорту та необхідністю забезпечення авіаційної безпеки.

Правовий режим земель авіаційного транспорту визначався ст. 72 Земельного кодексу України та ст. 33 Закону України «Про транспорт», якими до таких земель віднесено, зокрема, землі під аеропортами, аеродромами та іншими об`єктами, що забезпечують діяльність авіаційного транспорту.

Згідно з ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі в тому числі і безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 ЗК України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 116 ЗК України ("Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності") громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до п. б) ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать землі під об`єктами повітряного транспорту.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2002) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Повітряного кодексу України від 1993 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) аеродроми, аеропорти та їх важливі об`єкти, а також обладнання повітряного транспорту, контрольно-пропускні пункти, огорожа, пункти контролю на безпеку пасажирів і членів екіпажу, ручної поклажі та багажу, інженерно-технічні засоби охорони і пожежної безпеки, засоби зв`язку та спеціальні технічні засоби контролю на безпеку повинні відповідати нормам, правилам і процедурам, передбаченим Українською державною програмою безпеки цивільної авіації.

Так, в Державній програмі авіаційної безпеки цивільної авіації, затвердженої Законом України «Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації» (в редакції від 20.03.2003, чинній на час надання спірної земельної ділянки у приватну власність, далі – Державна програма) розкрито зміст понять аеропорт, контрольована зона аеропорту та контроль на безпеку, а саме: аеропорт - комплекс споруд, що призначений для приймання/відправлення повітряних суден, обслуговування повітряних перевезень, проведення авіаційних робіт і має для цих цілей аеродром, аеровокзал, інші наземні споруди та необхідне обладнання; контрольована зона – робоча площа авіапідприємства, аеропорту, прилегла до неї територія, а також розташовані поблизу них приміщення, доступ до яких контролюється; контроль на безпеку - спеціальні заходи щодо запобігання внесенню в контрольовану зону та на борт повітряного судна зброї, вибухових речовин та інших небезпечних предметів, які можуть бути використані для вчинення акту незаконного втручання.

Відповідно до п. 50 Державної програми передбачалось, що керівники аеропортів визначають контрольовані зони, де виконуються важливі роботи для забезпечення безпечної діяльності цивільної авіації в аеропорту. Розміщення цієї зони позначається на плані-схемі аеропорту, що є частиною програми забезпечення авіаційної безпеки аеропорту.

Отже, аеропорт, як стратегічний об`єкт, не обмежується лише будівлями та спорудами, злітно-посадковою смугою чи пероном, а охоплює в себе в тому числі контрольовану зону, яка є невід`ємною частиною (територією) будь-якого аеропорту. Контрольована зона аеропорту забезпечує безпеку польотів та авіаційну діяльність на повітряному об`єкті.

Пунктами 6 та 55 Державної програми авіаційної безпеки цивільної авіації передбачалось, що підтримка відповідного рівня авіаційної безпеки здійснюється шляхом, зокрема, тим, що жодна особа або транспортний засіб не може увійти або заїхати в контрольовану та зону обмеженого доступу без перепустки та проходження контролю на безпеку. Захист контрольованих, стерильних зон та зон обмеженого доступу здійснюється підрозділами воєнізованої охорони із застосуванням технічних засобів охорони.

Згідно з п. 123 Державної програми в аеропортах України для забезпечення безпеки використовується таке обладнання: для захисту від проникнення до контрольованої зони та об`єктів аеропорту – захисні огорожі, пропускні пункти, автоматизовані системи контролю за доступом, кодові замки тощо.

Відповідно до п. а) ч. 1 ст. 72 Земельного кодексу України (далі - ЗК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до земель авіаційного транспорту належать, зокрема, землі під аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об`єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту (стаття 32 Закону України «Про транспорт»).

Згідно з ст. 33 Закону України «Про транспорт» до земель авіаційного транспорту належать землі, надані в користування під аеропорти, аеродроми, відокремлені споруди (об`єкти управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисні та інші споруди), службово-технічні території з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Підсумовуючи вищенаведене, зазначаю, що землі контрольованої зони є землями під аеропортом, відповідно, належать до земель авіаційного транспорту. Аеропорт, як інфраструктурний об`єкт транспорту, не може функціонувати без вказаних земель (територій).

Відповідно до п. б) ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать землі під об`єктами повітряного транспорту.

З цього приводу, зазначаю, що аеропорт беззаперечно є об`єктом повітряного транспорту.

Також, згідно з ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 Повітряного кодексу України від 2011 року (в редакції на даний час) землі аеропортів (аеродромів) мають суспільно важливе значення і за своїм цільовим призначенням є землями транспорту. Зміна цільового призначення земель аеропорту провадиться відповідно до Земельного кодексу України.

Земельні ділянки, що перебувають у державній чи комунальній власності та необхідні для функціонування аеропортів (аеродромів), надаються в користування підприємствам, установам та організаціям, що провадять авіаційну та неавіаційну діяльність, відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Визнання об`єктів, що не підлягають приватизації (не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті), є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти. Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається нормативними актами, що мають юридичну силу закону, зокрема Конституцією України та Земельним кодексом України.

Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності.

Отже, землі під об`єктами повітряного транспорту (в даних правовідносинах землі складової частини аеропорту) у силу вимог ст. 178 Цивільного кодексу України та п. б) ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України вилучені з цивільного обороту та не можуть передаватись у приватну власність.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 висловила правові висновки про те, що набуття громадянами та юридичними особами прав на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування вказаних земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 04.06.2019 по справі №916/3156/17, від 11.09.2018 по справі № 905/1926/16).

Також, відповідно до положень ст. ст. 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до пункту б) частини 1 статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю, зокрема, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Аналогічне положення закріплено також в ч. 1 ст. 83 ЗК України, згідно з якої землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Однак, воля територіальної громади, як власника земель комунальної власності, при розпорядженні земельними ділянками комунальної власності, може виражатися лише в таких діях та рішеннях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Відповідні висновки зроблені Верховним Судом при розгляді подібних правовідносин та викладені у постановах від 16.08.2018 (справа № 711/802/17), від 15.11.2018 (справа № 522/14452/15-ц) та від 23.01.2019 (справа № 916/2130/15).

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 (справа № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18) державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Суд критично оцінює доводи Міністерства внутрішніх справ України та третьої особи — ДП «УАТП «Хорів-Авіа», викладені в письмових поясненнях, з огляду на таке.

Відповідно до статей 76–81, 89 ЦПК України, доказами є дані, на підставі яких суд встановлює обставини, що мають значення для справи; кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається; жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили, а їх належність, допустимість, достовірність і достатність оцінюються як окремо, так і в сукупності. Отже, самі лише твердження учасників справи не можуть замінювати належного доказування юридично значущих обставин.

МВС України та ДП «УАТП «Хорів-Авіа» посилаються, зокрема, на розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 березня 2024 року № 223-р, рішення Закарпатської обласної ради від 21 березня 2024 року № 1083 та акт приймання-передачі від 25 квітня 2024 року, якими врегульовано питання передачі об`єктів нерухомого майна аеропорту в управління МВС України та на баланс відповідного державного підприємства.

Проте зазначені документи датовані 2024 роком, тоді як оскаржуване рішення Ужгородської міської ради № 946 прийнято 18 грудня 2008 року. Тому документи про передачу майна у 2024 році самі по собі не встановлюють правового режиму спірної земельної ділянки на час її передачі у приватну власність, не підтверджують автоматично наявності у відповідного органу права на цю землю та не доводять незаконності оскаржуваного рішення. Їх доказове значення має визначатися з урахуванням змісту цих документів і решти матеріалів справи.

Відповідно до ст. 72 Земельного кодексу України до земель авіаційного транспорту належать, зокрема, землі під аеропортами, аеродромами та іншими об`єктами, які забезпечують роботу авіаційного транспорту. Водночас для застосування цієї норми до спірної ділянки необхідно встановити її фактичне розташування, функціональне призначення та належність до відповідної категорії земель саме на момент прийняття оскаржуваного рішення. Саме по собі розташування ділянки поблизу об`єктів аеропорту або в межах огородженої території не звільняє позивача від обов`язку довести відповідні обставини належними доказами.

Крім того, посилання третьої особи на положення ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, потребує перевірки з урахуванням конкретного правового режиму спірної ділянки та редакції законодавства, що діяла 18 грудня 2008 року. Для висновку про порушення зазначеної норми недостатньо лише стверджувати, що ділянка розташована на території аеропорту: необхідно встановити, чи належала вона до земель, на які поширювалася відповідна законодавча заборона щодо перебування у приватній власності.

Доводи про розташування земельної ділянки в межах контрольованої зони аеродрому та про створення перешкод для безпечної експлуатації аеропорту також підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами. Лист аеропорту від 16 липня 2024 року № 506/01-15 може свідчити про наявність відповідних експлуатаційних проблем, однак сам по собі не підтверджує всіх обставин, необхідних для висновку про незаконність передачі ділянки у приватну власність у 2008 році. Застосування положень Повітряного кодексу України, ухваленого 19 травня 2011 року, має здійснюватися з урахуванням часу виникнення спірних правовідносин; законодавство, прийняте пізніше, не може автоматично визначати правомірність рішення, ухваленого раніше.

Таким чином, суд бере до уваги пояснення МВС України та ДП «УАТП «Хорів-Авіа», однак критично оцінює їх у частині, в якій висновок про незаконність набуття відповідачем права приватної власності обґрунтовується переважно документами 2024 року, технічними матеріалами та твердженнями про розташування ділянки в межах території аеропорту без належного підтвердження її правового статусу на момент прийняття рішення міської ради.

Суд бере до уваги доводи відповідача-2 про сплив позовної давності, з огляду на те, що рішення Ужгородської міської ради № 946 прийнято 18 грудня 2008 року, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 738456 видано 3 лютого 2010 року, державну реєстрацію права власності проведено 4 серпня 2017 року, тоді як позов подано у січні 2024 року. Крім того, у 2010–2011 роках органами прокуратури вже вживалися заходи реагування щодо земельних ділянок у районі Ужгородського аеропорту, що може свідчити про їх обізнаність щодо можливих порушень.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому для правильного визначення початку перебігу позовної давності необхідно встановити не лише дату прийняття оспорюваного рішення чи оформлення права власності, а й момент, коли особа, в інтересах якої заявлено позов, довідалася або за об`єктивних обставин могла довідатися про відповідне порушення.

Згідно з ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення, а її сплив є підставою для відмови в позові.

Суд також бере до уваги доводи відповідача-2 на те, що 19 листопада 2010 року прокуратурою міста Ужгорода було опротестовано рішення міської ради щодо виділення суміжної земельної ділянки, а 7 червня 2011 року прокуратурою Закарпатської області внесено подання щодо усунення порушень законодавства у сфері будівництва в межах охоронної зони Ужгородського аеропорту. Зазначені обставини можуть мати значення для з`ясування обізнаності органів прокуратури про можливі порушення у відповідній місцевості, однак самі по собі не підтверджують, що компетентний орган або прокурор на той час достовірно знав чи об`єктивно міг знати про конкретне порушення прав щодо саме спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150.

Суд бере до уваги доводи представника Ужгородської міської ради щодо відсутності, належного обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частинами 3 та ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено умови представництва прокурором інтересів держави та обов`язок обґрунтувати наявність відповідних підстав у суді.

Згідно з ст. 56 ЦПК України прокурор у визначених законом випадках звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справи за його позовами та здійснює інші процесуальні дії. Водночас участь прокурора у справі не звільняє його від обов`язку дотримуватися вимог закону щодо обґрунтування підстав представництва та доведення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З огляду на це суд має перевірити, чи визначив прокурор компетентний орган, в інтересах якого подано позов, чи обґрунтував наявність порушення або загрози порушення інтересів держави, чи навів обставини, що свідчать про нездійснення або неналежне здійснення відповідним органом захисту таких інтересів або про відсутність органу, уповноваженого здійснювати такий захист, а також чи дотримано встановленого законом порядку попереднього повідомлення компетентного органу.

При цьому суд враховує, що сам факт можливого порушення інтересів територіальної громади не є безумовною підставою для здійснення прокурором представництва. Водночас самостійне заперечення органу місцевого самоврядування проти представництва прокурором його інтересів також не є достатнім для висновку про відсутність законних підстав такого представництва.

Відповідно до статей 19 і 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, а віднесення земель до певної категорії та зміна їх цільового призначення здійснюються в установленому законом порядку.

Згідно з ст. 78, 79-1 Земельного кодексу України право власності на землю та формування земельної ділянки є окремими правовими питаннями, що мають вирішуватися з урахуванням установлених законом вимог. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру у випадках і порядку, встановлених законом.

Відповідно до статей 116, 118 та 122 Земельного кодексу України набуття права на земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється на передбачених законом підставах та в установленому порядку, з урахуванням компетенції відповідного органу щодо розпорядження землею. Статті 125 і 126 Земельного кодексу України визначають умови виникнення права на земельну ділянку та порядок його оформлення відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин.

Крім того, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав на земельні ділянки здійснюється передбаченими законом способами, зокрема шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення, та запобігання вчиненню дій, що порушують права на землю або створюють небезпеку їх порушення.

Суд бере до уваги доводи відповідача-2 про добросовісне набуття права власності на спірну земельну ділянку та тривале відкрите користування нею.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права або інтересу в разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а захист цивільних прав здійснюється способами, встановленими законом. Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, суд враховує положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право мирного володіння майном. Втручання у це право має бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між суспільним інтересом і захистом прав особи.

Щодо належності та ефективності заявлених позовних вимог суд бере до уваги, що прокурором заявлено вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта, скасування державної реєстрації земельної ділянки й речового права, а також повернення земельної ділянки у комунальну власність.

Відповідно до ст.і 5 ЦПК України суд здійснює захист прав, свобод та інтересів у спосіб, визначений законом або договором, а у випадках, передбачених законом, може визначити інший ефективний спосіб захисту, який не суперечить закону. З огляду на це суд має перевірити, чи відповідає кожна із заявлених вимог характеру спірних правовідносин, чи забезпечить її задоволення реальне поновлення порушеного права або інтересу та чи не призведе обраний спосіб захисту до правової невизначеності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.06.2023 по справі №755/13805/16-ц.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129).

За обставин цієї справи суд вказує про те, що спірна земельна ділянка була передана у приватну власність з порушенням приписів частини 2 статті 74 ПК України та пункту «б» частини 4 статті 83 ЗК України, що позбавляє Український народ загалом і територіальну громаду міста Ужгорода, зокрема, правомочностей власника та є свідченням порушення інтересів держави у даних правовідносинах.

Між тим, суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неналежним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відтак підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрат стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 133-141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволені позову заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури Максима Горковенка в інтересах держави до Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство внутрішніх справ України та державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, скасування державних реєстрацій та повернення земельної ділянки у комунальну власність - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.08.2024 у справі № 308/122434/24 за позовом заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури Максима Горковенка в інтересах держави до Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство внутрішніх справ України та державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, скасування державних реєстрацій та повернення земельної ділянки у комунальну власність.

Скасувати арешт накладений на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 площею 0,0780 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , та на праві власності належить ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ); а також, скасувати заборону ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) вчиняти дії, спрямовані на поділ чи об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:50:002:0150 площею 0,0780 га.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Повний текст рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: Керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави, місце знаходження: вул. Небесної Сотні, 6, м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 0290996724.

Відповідач: Ужгородська міська рада, місце знаходження: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ - 33868924.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_1 ;

Третя особв, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство внутрішніх справ України, місце знаходження: 01024, м. Київ, вул.. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684;

Третя особв, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа», місце знаходження: 04071, м. Київ, вул.. Ярославська, 6, код ЄДРПОУ 30550903.

Суддя І.О. Шепетко