Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №520/22757/26
Суддя: Чучко В.М.
Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
30 жовтня 2026 року № 520/22757/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Харківській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
У липні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (надалі – відповідач), про:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 червня 2025 року по 30 червня 2026 року, у сумі 3426 (три тисячі чотириста двадцять шість) грн. 05 коп.;
- зобов`язання Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 червня 2025 року по 30 червня 2026 року, у сумі 3426 (три тисячі чотириста двадцять шість) грн. 05 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив службу в Національній поліції України та наказом відповідача від 18 червня 2025 року № 353 о/с був звільнений зі служби з 19 червня 2025 року. У день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі № 520/118/26 відповідач лише 30 червня 2026 року виплатив позивачу належні йому суми перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням індексації у розмірі 7606,90 грн (після утримання податків і зборів). Оскільки остаточний розрахунок відбувся із затримкою (30 червня 2026 року), позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України). Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, а також постанову Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 520/2009/24, позивач обчислив розмір компенсації з урахуванням шестимісячного обмеження строку (183 дні з 19 червня 2025 року по 19 грудня 2025 року), середньоденного грошового забезпечення (936,08 грн) та критерію пропорційності — частки невиплаченої суми у загальному обсязі виплат при звільненні (2,00%), визначивши до стягнення суму 3426,05 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2026 року відкрито провадження у справі № 520/22757/26 за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
19 серпня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що позивач методологічно неправильно визначив частку заборгованості у загальній сумі виплат, оскільки взяв до розрахунку суми, фактично зараховані на картковий рахунок (після утримання військового збору за ставкою 5%, профспілкового внеску та членського внеску до спортклубу — 371792,98 грн та 7606,90 грн), тоді як у розумінні статті 116 КЗпП України під «належними звільненому працівникові сумами» слід розуміти нараховані суми до утримання податків і зборів (відповідно 393405,74 грн та 8007,26 грн, а загалом — 401413,00 грн). Крім того, відповідач наголосив на незначній частці заборгованості (близько 2%) та неспівмірності заявленої суми відшкодування реальним майновим втратам позивача. Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду у справах № 489/6074/23 та № 761/9584/15-ц, відповідач навів розрахунок можливих майнових втрат позивача, виходячи з облікової ставки НБУ у розмірі 15,00% річних за 183 дні затримки, що становить 572,08 грн, та просив відмовити в позові або зменшити розмір стягнення до вказаної суми. У зв`язку з чим, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , з 07 листопада 2015 року проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 07 листопада 2015 року № 1 о/с).
Наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 18 червня 2025 року № 353 о/с «По особовому складу» капітана поліції ОСОБА_1 , слідчого відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями, слідчого управління ГУНП в Харківській області, звільнено зі служби в поліції з 19 червня 2025 року за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Відповідно до листа ГУНП в Харківській області від 07 травня 2026 року № 221577-2026 та довідки про доходи, при звільненні позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення та виплати при звільненні у таких розмірах:
- грошове забезпечення за 19 днів червня 2025 року — нараховано 18076,72 грн (з урахуванням перерахунку за травень 2025 року утримано 1839,51 грн, фактично нараховано за червень 16237,11 грн), зараховано на картковий рахунок 26 червня 2025 року після утримань — 15230,41 грн;
- додаткова винагорода відповідно до постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 01 травня 2025 року по 31 травня 2025 року — нараховано 28064,46 грн, зараховано на рахунок 13 червня 2025 року — 26661,24 грн;
- грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток — нараховано 199794,22 грн, зараховано на рахунок 26 червня 2025 року — 189804,51 грн;
- додаткова винагорода відповідно до постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 01 червня 2025 року по 19 червня 2025 року — нараховано 19000,00 грн, зараховано на рахунок 11 липня 2025 року — 18050,00 грн;
- доплата за роботу в нічний час за червень 2025 року — нараховано 31,25 грн, зараховано на рахунок 29 липня 2025 року — 29,69 грн; одноразова грошова допомога при звільненні — нараховано 128439,09 грн, зараховано на рахунок 29 липня 2025 року — 122017,13 грн.
Загальна сума нарахованих при звільненні виплат (до утримання податків та зборів) склала 393405,74 грн, а фактично виплачених (зарахованих на картковий рахунок) — 371792,98 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі № 520/118/26 (залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року) позов ОСОБА_1 до ГУНП в Харківській області задоволено: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення до складу місячного розміру грошового забезпечення сум індексації грошового забезпечення для визначення розміру матеріальної допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 і 2024 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2022 роки; зобов`язано відповідача перерахувати та доплатити вказані види матеріальної допомоги з урахуванням сум індексації грошового забезпечення та раніше виплачених сум.
Згідно з листом ГУНП в Харківській області від 08 липня 2026 року № 335312-2026 та розрахунком, на виконання судового рішення у справі № 520/118/26 позивачу нараховано доплату матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у загальній сумі 8007,26 грн (у т.ч. ПДФО — 1441,31 грн, який компенсується, та військовий збір за ставкою 5% — 400,36 грн).
Відповідно до платіжної інструкції від 28 червня 2026 року № 954 кошти в сумі 7606,90 грн (8007,26 грн мінус 400,36 грн військового збору) перераховані позивачу та оплачені органом Державної казначейської служби України 30 червня 2026 року.
Згідно з довідкою про доходи від 06 травня 2026 року, виданою ГУНП в Харківській області відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, загальна сума нарахованого грошового забезпечення позивача за два календарні місяці, що передували місяцю звільнення (квітень — травень 2025 року), становить 54293,14 грн (квітень 2025 року — 27590,62 грн за 29 відпрацьованих днів; травень 2025 року — 26702,52 грн за 29 відпрацьованих днів; усього 58 відпрацьованих днів). Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 936,08 грн, середньомісячне — 27146,57 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 червня 2025 року по 30 червня 2026 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі — Закон № 580-VIII).
Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відповідно до частини десятої статті 62 та частин першої, другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Водночас ні Законом № 580-VIII, ні постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», ні Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, не врегульовано порядок, умови проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальність органу поліції за затримку розрахунку при звільненні поліцейського зі служби.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постанов Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19), за відсутності у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб з публічної служби, підлягають субсидіарному застосуванню загальні норми трудового законодавства, зокрема приписи статей 116 та 117 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому випадку повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», що набрав чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як встановлено судом, позивача звільнено зі служби 19 червня 2025 року, проте належні йому суми матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням індексації грошового забезпечення були виплачені відповідачем на виконання судового рішення у справі № 520/118/26 лише 30 червня 2026 року.
Отже, у день звільнення (19 червня 2025 року) відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а фактичний розрахунок відбувся 30 червня 2026 року, тобто із затримкою понад один рік, що зумовлює настання для відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Щодо періоду затримки та механізму застосування принципу пропорційності (співмірності).
Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує обов`язкові правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цій категорії справ (частина п`ята статті 242 КАС України).
У постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Загальний період затримки розрахунку у спірних правовідносинах тривав з 20 червня 2025 року (наступний день після звільнення) по 30 червня 2026 року (день фактичної виплати коштів), що перевищує шість місяців. Відповідно до приписів статті 117 КЗпП України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постановах від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, розрахунковий період обмежується шістьма місяцями, що становить 183 календарні дні (оскільки облік робочого часу та грошового забезпечення поліцейських здійснюється в календарних днях, що також підтверджується довідкою відповідача про доходи від 06 травня 2026 року).
Згідно з довідкою про доходи від 06 травня 2026 року середньоденне грошове забезпечення позивача становить 936,08 грн. Ця величина сторонами не оспорюється.
Таким чином, максимальний (базовий) розмір середнього заробітку за шість місяців затримки розрахунку (183 дні) становить:
183 дні х 936,08 грн = 171302,64 грн.
Водночас, застосовуючи механізм зменшення розміру відшкодування за критеріями співмірності, суд враховує правовий підхід, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 520/2009/24 (провадження № К/990/25980/24). За цим підходом для визначення справедливого та пропорційного розміру компенсації суд має встановити:
1. розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням шестимісячного обмеження);
2. загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат (з урахуванням суми простроченої заборгованості);
3. частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні, у порівнянні із загальним розміром належних йому при звільненні виплат;
4. присудити позивачу такий відсоток від суми середнього заробітку, який відповідає відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Щодо оцінки доводів відповідача стосовно бази розрахунку частки заборгованості та ставки НБУ.
Надаючи оцінку запереченням відповідача про те, що при обчисленні частки заборгованості необхідно брати нараховані суми (до оподаткування), а не фактично виплачені («чисті») суми, суд зазначає таке.
У відзиві на позовну заяву відповідач обґрунтовано вказує на те, що у розумінні статті 116 КЗпП України та Порядку № 100 під належними працівникові сумами розуміються нараховані суми грошового забезпечення до утримання податків і зборів, тим більше, що сам середньоденний заробіток (936,08 грн) обчислено із нарахованого доходу позивача.
Разом з тим, суд перевірив обидва варіанти арифметичного розрахунку частки заборгованості — як за фактично виплаченими («чистими») сумами, так і за нарахованими («брутто») сумами:
За фактично виплаченими сумами (розрахунок позивача):
виплачено при звільненні: 371792,98 грн.
виплачено за рішенням суду 30.06.2026: 7606,90 грн.
загальна сума виплат: 371792,98 + 7606,90 = 379399,88 грн.
частка заборгованості: (7606,90 / 379399,88) х 100% = 2,00498%, що при округленні до двох знаків після коми становить 2,00%.
За нарахованими сумами до утримання податків і зборів (за даними відповідача):
нараховано при звільненні: 393405,74 грн (або 391566,23 грн з урахуванням утримання 1839,51 грн перерахунку за відпустки без збереження зарплати у травні 2025 року).
нараховано на виконання рішення суду у справі № 520/118/26: 8007,26 грн.
загальний розмір нарахованих при звільненні сум: 393405,74 + 8007,26 = 401413,00 грн (або 391566,23 + 8007,26 = 399573,49 грн).
частка заборгованості: (8007,26 / 401413,00) х 100% = 1,99477% (або (8007,26 / 399573,49) х 100% = 2,00395%), що при математичному округленні до двох знаків після коми в обох випадках також становить 2,00%.
Пояснюється це тим, що майже з усіх складових грошового забезпечення позивача при звільненні та з суми, виплаченої за судовим рішенням, утримувався однаковий обов`язковий платіж — військовий збір за ставкою 5%, тому пропорційне співвідношення між виплаченою сумою та сумою заборгованості залишається незмінним і становить 2,00% (а саме сам відповідач на сторінці 5 відзиву також зазначає, що частка заборгованості становить 2%).
Відтак, доводи відповідача про арифметичну та методологічну помилковість визначеної позивачем частки заборгованості (2,00%) не спростовують правильності кінцевого результату обчислення.
Також суд відхиляє доводи відповідача про необхідність зменшення розміру середнього заробітку до суми 572,08 грн, розрахованої виходячи з облікової ставки Національного банку України (15,00% річних). Згадка Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц про середньозважені ставки за кредитами НБУ наводилася лише як ілюстративний приклад орієнтовної оцінки втрат працівника, а не як нормативна формула обчислення середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України. Натомість у подальшій практиці Великої Палати Верховного Суду (постанова від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 14 травня 2026 року у справі № 520/2009/24) сформовано чіткий та уніфікований підхід до визначення співмірного розміру відшкодування саме через процентне співвідношення суми заборгованості до загальної суми належних при звільненні виплат, застосоване до середнього заробітку за період затримки (у межах шести місяців).
Застосовуючи вказану методику, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті позивачу з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, становить:
171302,64 грн х 2,00% = 3426,05 грн.
Вказана сума становить лише 2% від шестимісячного середнього заробітку позивача (зменшена у 50 разів порівняно з максимальною законодавчою межею в 171302,64 грн), не є надмірним фінансовим тягарем для відповідача і повною мірою забезпечує справедливий баланс інтересів сторін публічно-правових відносин.
Водночас, формулюючи спосіб захисту порушеного права, суд звертає увагу на те, що оскільки затримка розрахунку тривала з 20 червня 2025 року по 30 червня 2026 року, проте закон (частина перша статті 117 КЗпП України) обмежує період нарахування шістьма місяцями, виплата у сумі 3426,05 грн присуджується за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (30 червня 2026 року), але в межах шестимісячного строку нарахування.
При цьому належним способом захисту у спорах щодо виплати одноразової суми середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України є стягнення (або зобов`язання нарахувати і виплатити в межах заявлених вимог) відповідної грошової суми. Оскільки позивач просить саме визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити 3426,05 грн, суд задовольняє ці вимоги у спосіб, визначений позивачем, уточнюючи, що сума визначена з урахуванням законодавчого шестимісячного обмеження та принципу пропорційності.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Харківській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір у розмірі 1064,96 грн підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Харківській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2025 року по 30 червня 2026 року.
3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, буд. 13, ЄДРПОУ 40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 3426 (три тисячі чотириста двадцять шість) грн 05 коп. (з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при виплаті).
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, буд. 13, ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.
Судове рішення складено та підписано 30 жовтня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Чучко В.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua