Суд: Вінницький міський суд Вінницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №127/33104/25
Суддя: Романюк Л. Ф.
Справа № 127/33104/25
Провадження № 2/127/7429/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.10.2026 Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Романюк Л.Ф.,
при секретарі Курутіній О.В.,
за участі позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Вінницької міської ради (м. Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 25512617) про визнання права власності на нерухоме майно,-
встановив:
До суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що на початку 1991 року вона отримала квартиру АДРЕСА_2 ), у якій відтоді постійно проживала разом зі своєю сім`єю.
15 серпня 2006 року зазначену квартиру було приватизовано відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», внаслідок чого вона перейшла у спільну часткову власність позивачки та її дочки ОСОБА_3 , по 1/2 частці кожній, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло серії НОМЕР_1 .
Позивачка зазначає, що після народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дочки ОСОБА_3 та під час спільного проживання з чоловіком ОСОБА_4 перебувала у складних сімейних обставинах. 17 травня 1995 року шлюб між ними було розірвано, після чого вона продовжувала проживати разом із дочкою у квартирі АДРЕСА_3 , загальна площа якої, згідно з технічною документацією від 17 липня 2006 року, становила лише 23,8 кв. м. З огляду на обмежену житлову площу та складні життєві обставини позивачка шукала можливість поліпшити свої житлові умови.
Спілкуючись із мешканцями будинку, дізналася, що у цьому ж будинку розташована квартира АДРЕСА_4 , яка тривалий час перебувала в занедбаному стані. За твердженням позивачки, вона самостійно зайняла зазначену квартиру та почала використовувати її для постійного проживання, відтоді відкрито, безперервно і добросовісно володіє нею як власним житлом, не приховуючи факту такого володіння від інших осіб.
Протягом усього періоду користування квартирою позивачка власним коштом здійснювала її утримання, косметичні та капітальні ремонти, придбавала необхідні будівельні матеріали, забезпечувала належний стан житлового приміщення та сплачувала комунальні платежі. При цьому зазначає, що електропостачання у квартирі відсутнє, оскільки електроенергію було відключено, однак за інші комунальні послуги вона здійснює оплату відповідно до показників лічильників та нарахувань постачальників.
Позивачка також вказує, що квартира АДРЕСА_3 протягом тривалого часу була місцем проживання членів її сім`ї. Зокрема, у ній проживала її дочка ОСОБА_3 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дочку ОСОБА_5 . Згідно зі свідоцтвом про народження та довідкою про реєстрацію місця проживання від 15 серпня 2017 року, онука позивачки була зареєстрована за адресою даної квартири. Також у квартирі проживала мати позивачки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка у зв`язку зі станом здоров`я потребувала догляду та померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , в зв"язку з чим вона потребувала збільшення житлової площі та покращення житлових умов, яким виявилась квартира АДРЕСА_4 в даному будинковолодінні.
На підтвердження фактичного володіння та користування спірним нерухомим майном позивачка посилається на протокол зборів мешканців будинку від 6 жовтня 2023 року, яким, за її твердженням, підтверджується факт її тривалого проживання у квартирі АДРЕСА_4 , а також на технічний паспорт на зазначену квартиру, виготовлений 25 жовтня 2023 року КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» за її замовленням.
Наголошує, що протягом понад 30 років користування спірним житлом жодна особа не зверталася до неї з вимогою про звільнення квартири, не заявляла своїх прав на це майно та не перешкоджала її проживанню. За твердженням позивачки, вона весь цей час ставилася до квартири як до власного майна, здійснювала фактичне володіння нею, несла витрати на її утримання, забезпечувала збереження та належний технічний стан приміщення, а її проживання мало відкритий і безперервний характер. Посилаючись на зазначені обставини та вважаючи, що тривале добросовісне, відкрите і безперервне володіння нерухомим майном є підставою для набуття права власності за набувальною давністю, просить суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна Т101:9949-1430-5717-2043.
13.01.2025р. представник відповідача — Вінницької міської ради Мельник С. подав пояснення по справі, а 22.09.2026р. - додаткові пояснення, в яких заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_7 , посилаючись на відсутність передбачених законом підстав для набуття позивачкою права власності на спірну квартиру за набувальною давністю.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначив, що відповідно до статей 316, 328 ЦК України право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Посилаючись на положення частини першої статті 344 ЦК України, представник відповідача вказав, що набуття права власності на чуже нерухоме майно за набувальною давністю можливе лише за наявності сукупності передбачених законом умов, зокрема добросовісного заволодіння майном, відкритого та безперервного володіння ним протягом установленого законом строку.
На переконання відповідача, визначальною умовою застосування набувальної давності є саме добросовісність заволодіння чужим майном на момент виникнення фактичного володіння. При цьому добросовісним може вважатися лише таке заволодіння, за якого особа не знала і не могла знати про відсутність у неї правових підстав для набуття права власності на відповідне майно.
Відповідач наголосив, що добросовісність заволодіння передбачає впевненість особи у правомірності набуття майна, а не лише тривале користування ним. Якщо особа усвідомлювала або за обставинами справи повинна була усвідомлювати, що майно їй не належить та відсутні правові підстави для набуття права власності на нього, таке заволодіння не може вважатися добросовісним у розумінні статті 344 ЦК України.
Відповідач зазначив, що набувальна давність як первісний спосіб набуття права власності застосовується до випадків фактичного володіння чужим майном за відсутності договірних правовідносин між володільцем та власником. При цьому саме по собі тривале володіння майном, здійснення його ремонту, утримання та оплата комунальних послуг не є безумовними підставами для виникнення права власності за набувальною давністю.
Окремо представник відповідача звернув увагу на правову природу безхазяйного нерухомого майна. Посилаючись на статтю 335 ЦК України, зазначив, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Водночас набуття права власності на таке нерухоме майно передбачає встановлену законом процедуру взяття його на облік органом державної реєстрації прав за заявою органу місцевого самоврядування та можливість подальшої передачі у комунальну власність за рішенням суду.
У зв`язку із цим відповідач вказав, що відсутність відомостей про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру або невстановлення її власника самі по собі не підтверджують виникнення у позивачки права власності на це майно.
Аналізуючи обставини, наведені ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог, представник відповідача зазначив, що позивачка не надала належних та допустимих доказів добросовісності заволодіння квартирою АДРЕСА_5 , зокрема доказів того, що на момент зайняття квартири вона не знала і не могла знати про відсутність у неї правових підстав для набуття права власності на неї.
На думку відповідача, обставини самостійного зайняття позивачкою занедбаного житлового приміщення свідчать про те, що вона усвідомлювала відсутність у неї права власності на спірну квартиру. Подальше проживання у квартирі протягом тривалого часу, здійснення ремонтних робіт та оплата комунальних послуг не усувають необхідності доведення добросовісності первісного заволодіння майном.
Крім того, представник відповідача звернув увагу, що надані позивачкою технічний паспорт на квартиру, виготовлений 25 жовтня 2023 року, квитанції АТ «Ощадбанк» за 2024 рік, накладна від 3 квітня 2024 року, копія замовлення покупця № В-ПДН-00427 від 3 квітня 2024 року, договір № 680 від 8 березня 2024 року та інші документи, на його переконання, не підтверджують наявності всіх необхідних умов для набуття права власності за набувальною давністю.
Відповідач також послався на роз`яснення, викладені у пунктах 9, 11, 13, 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до яких для набуття права власності за набувальною давністю необхідним є встановлення сукупності передбачених законом обставин, зокрема добросовісності заволодіння майном, відкритості та безперервності володіння ним протягом визначеного законом строку.
З урахуванням наведеного Вінницька міська рада вважає, що позивачкою не доведено наявності сукупності обставин, необхідних для набуття права власності на спірну квартиру за набувальною давністю, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , кожен окремо, заявлені вимоги підтримали за обставин, викладених в позові, просять суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність за наявними матеріалами.
Суд вважає можливим розглянутии справу справу у відсутність представника відповідача, на підставі наявних матеріалів справи.
Вислухавши пояснення позивача, його представника, покази свідків, дослідивши матеріали інвентаризаційної справи №29122, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
Так, судом встановлено, що багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_6 є об`єктом житлового фонду, який перебував на балансі департаменту житлового господарства Вінницької міської ради.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 01 березня 2018 року № 452 «Про списання багатоквартирних будинків з балансу департаменту житлового господарства» передбачено здійснення списання відповідних багатоквартирних будинків із балансу департаменту житлового господарства Вінницької міської ради ( а.с.172-178).
На виконання зазначеного рішення складено акт про списання багатоквартирного будинку з балансу від 14 лютого 2018 року, відповідно до якого житловий будинок АДРЕСА_6 списано з балансу департаменту житлового господарства Вінницької міської ради ( а.с.169-171).
Згідно з відомостями, зазначеними у відповідному акті, будинок є двоповерховим, цегляним, введеним в експлуатацію у 1918 році ( а.с.169).
Наведені документи підтверджують обставини перебування будинку на балансі відповідного органу місцевого самоврядування та його подальшого списання.
При цьому рішення про списання будинку з балансу не містить відомостей про передачу спірної квартири АДРЕСА_4 у власність конкретної фізичної особи.
Судом також досліджено технічну документацію щодо спірного нерухомого майна, зокрема технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 , виготовлений 25 жовтня 2023 року ( а.с.50-51).
Наявність зазначеного документа свідчить про проведення технічної інвентаризації спірного приміщення та оформлення його технічних характеристик.
Відповідно до протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_7 від 06 жовтня 2023 року, на зборах співвласників будинку АДРЕСА_6 розглядалося питання щодо надання ОСОБА_1 у користування приміщення № 6 ( а.с.24-25).
Зі змісту протоколу вбачається, що відповідне питання було винесено на обговорення співвласників будинку, які були обізнані про користування позивачкою зазначеним приміщенням.
Наведений документ підтверджує, що питання користування спірним приміщенням не приховувалося від інших співвласників багатоквартирного будинку, а було предметом відкритого обговорення на їхніх зборах.
Разом із тим зазначений протокол не містить відомостей про передачу права власності на спірне нерухоме майно позивачці.
Відповідно до копії особового рахунку № НОМЕР_2 , сформованої ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об`єднання-1» 05 травня 2026 року, ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_8 з 24 грудня 2005 року. За цією ж адресою зареєстровані члени її сім`ї: донька ОСОБА_3 та онука ОСОБА_5 ( а.с.163).
Таким чином, наведені документи підтверджують тривалий зв`язок позивачки та членів її сім`ї із зазначеним багатоквартирним будинком, починаючи щонайменше з 2005 року.
Із листа Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 16 січня 2026 року вбачається, що у Реєстрі Вінницької міської територіальної громади та первинних облікових документах відсутні відомості щодо осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_9 , починаючи з 2006 року ( а.с.117).
Відсутність відомостей про зареєстрованих осіб у спірному приміщенні підтверджує, що за даними відповідного реєстру інші особи не декларували його як зареєстроване місце свого проживання протягом зазначеного періоду.
Разом із тим суд враховує, що реєстрація місця проживання має обліковий характер, а тому відсутність відповідних реєстраційних відомостей не спростовує сама собою можливості фактичного володіння та користування нерухомим майном.
Відповідно до листа ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об`єднання-1» від 17 грудня 2025 року № 302 у товариства відсутня інформація щодо квартири АДРЕСА_4 у зазначеному будинку, а також відсутній ордер на вселення до неї ( а.с.118).
Зміст даного документа підтверджує відсутність у розпорядженні житлово-експлуатаційної організації відповідних документів щодо надання спірного приміщення для проживання.
На підтвердження облаштування та утримання спірного нерухомого майна позивачкою також подано документи, пов`язані з придбанням матеріалів і виконанням відповідних робіт, зокрема квитанції, накладні та договори, датовані 2024 роком ( а.с.12-15).
Зазначені документи свідчать про здійснення господарських операцій, пов`язаних із придбанням відповідних товарів та матеріалів.
У сукупності з іншими доказами у справі ці документи підлягають врахуванню під час встановлення характеру користування позивачкою спірним приміщенням та здійснення нею дій щодо його утримання й облаштування.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, зокрема шляхом визнання права.
За змістом статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом.
Однією із самостійних підстав набуття права власності є набувальна давність.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно за набувальною давністю, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 344 ЦК України передбачено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
Отже, набувальна давність є первинним способом набуття права власності, за якого право виникає не внаслідок переходу від попереднього власника, а внаслідок настання сукупності юридичних фактів, визначених законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначено, що умовами набуття права власності за набувальною давністю є наявність суб`єкта, здатного набути відповідне майно у власність, законність об`єкта володіння, добросовісність заволодіння чужим майном, відкритість та безперервність володіння, сплив установленого законом строку, а також відсутність законодавчих обмежень щодо набуття права власності.
При цьому добросовісність має існувати саме на момент первісного заволодіння чужим майном, а подальше володіння повинно мати безтитульний характер.
Застосовуючи наведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, суд виходить із установлених обставин справи.
Так, судом установлено, що ОСОБА_1 фактично зайняла квартиру АДРЕСА_5 у 1992 році та відтоді здійснює фактичне володіння зазначеним нерухомим майном.
Обставини початку володіння підтверджуються поясненнями позивачки та показаннями допитаних у судовому засіданні свідків.
Свідок ОСОБА_8 , яка проживає у сусідньому будинку та має спільне з позивачкою подвір`я, підтвердила, що ОСОБА_1 зайняла квартиру АДРЕСА_4 у 1992 році та до цього часу безперервно користується нею.
Суд бере до уваги, що місце проживання свідка створювало об`єктивну можливість безпосередньо спостерігати за користуванням позивачкою спірним приміщенням.
Свідок ОСОБА_3 , яка є донькою позивачки, також підтвердила обставини тривалого фактичного володіння її матір`ю квартирою АДРЕСА_4 .
Водночас суд враховує, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому її показання щодо самого моменту зайняття квартири у 1992 році не можуть ґрунтуватися на особистому сприйнятті відповідних подій.
У цій частині суд надає доказове значення насамперед показанням свідка ОСОБА_8 , тоді як показання ОСОБА_3 підтверджують подальший характер і тривалість фактичного користування квартирою.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила статті 344 цього Кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Цивільний кодекс України набрав чинності 1 січня 2004 року.
Отже, законодавець передбачив можливість застосування інституту набувальної давності до відносин фактичного володіння, які виникли до набрання чинності ЦК України, у визначених перехідними положеннями межах.
Оскільки фактичне володіння позивачкою спірною квартирою розпочалося у 1992 році та тривало після набрання чинності ЦК України, суд враховує положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України при визначенні строку набувальної давності.
При цьому період фактичного володіння до 1 січня 2001 року не зараховується автоматично до строку набувальної давності за статтею 344 ЦК України.
Водночас судом установлено, що позивачка продовжувала фактичне володіння спірною квартирою після 1 січня 2001 року, не припиняла його після набрання чинності ЦК України та здійснює таке володіння до часу розгляду справи.
Таким чином, навіть без зарахування всього періоду фактичного володіння з 1992 року, тривалість володіння позивачкою спірною квартирою перевищує встановлений законом десятирічний строк.
Отже, умова щодо тривалості володіння нерухомим майном, передбачена частиною першою статті 344 ЦК України, є доведеною.
Щодо відкритості та безперервності володіння, суд зазначає наступне.
Відкритим є володіння, яке здійснюється особою без приховування самого факту володіння майном від інших осіб.
Безперервність володіння означає, що фактичне володіння майном не припинялося протягом установленого законом строку.
Із пояснень позивачки та показань свідків установлено, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу відкрито користувалася квартирою АДРЕСА_4 , здійснювала її утримання та використовувала приміщення для власних житлових потреб.
Свідок ОСОБА_8 підтвердила, що факт користування позивачкою спірною квартирою був відомий мешканцям сусідніх будинків, оскільки позивачка не приховувала свого проживання.
Показання зазначеного свідка узгоджуються з показаннями ОСОБА_3 , яка підтвердила тривале фактичне володіння її матір`ю спірною квартирою.
Крім того, ОСОБА_3 пояснила, що на теперішній час вона разом зі своєю донькою проживає у квартирі АДРЕСА_3 зазначеного будинку, тоді як її мати ОСОБА_1 фактично проживає у квартирі АДРЕСА_4 .
Суд враховує, що квартира АДРЕСА_3 перебуває у спільній частковій власності позивачки та її доньки, однак наявність права власності на зазначене житлове приміщення не виключає фактичного володіння позивачкою іншим об`єктом нерухомого майна.
Реєстрація місця проживання позивачки у квартирі АДРЕСА_3 також не спростовує фактичного проживання у квартирі АДРЕСА_4 , оскільки реєстрація місця проживання має обліковий характер і не є тотожною фактичному володінню нерухомим майном.
Судом також досліджено письмові докази щодо утримання та облаштування спірного приміщення, зокрема документи про придбання будівельних матеріалів, виконання відповідних робіт і виготовлення технічної документації.
Зазначені документи підтверджують здійснення дій, пов`язаних із фактичним користуванням та утриманням спірного приміщення.
При цьому суд не розглядає дату виготовлення технічного паспорта або придбання будівельних матеріалів як початок фактичного володіння квартирою, оскільки його початковий момент установлено на підставі інших доказів.
Оцінюючи наведені обставини в сукупності, суд приходить до висновку, що фактичне володіння позивачкою квартирою АДРЕСА_4 було відкритим та безперервним протягом строку, який значно перевищує встановлені законом десять років.
Судом досліджено протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку від 06 жовтня 2023 року, відповідно до якого на зборах розглядалося питання щодо користування ОСОБА_1 приміщенням № 6.
Оцінюючи зазначений документ, суд виходить із положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Відповідно до статті 10 зазначеного Закону збори співвласників уповноважені вирішувати питання управління багатоквартирним будинком, утримання та використання спільного майна, визначення управителя та інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Разом із тим збори співвласників не наділені повноваженнями щодо встановлення або передачі права власності на окрему квартиру, яка є самостійним об`єктом нерухомого майна.
Також рішення зборів співвласників не може замінювати волевиявлення власника окремого об`єкта нерухомості щодо передачі такого об`єкта в користування іншій особі.
Отже, протокол від 06 жовтня 2023 року не є правовстановлюючим документом, не створює самостійного права власності або користування спірною квартирою та не визначає правових підстав фактичного володіння, яке розпочалося у 1992 році.
Водночас зазначений документ підтверджує обізнаність співвласників багатоквартирного будинку про фактичне користування позивачкою приміщенням № 6.
Таким чином, суд оцінює зазначений протокол як доказ відкритості фактичного володіння, а не як юридичну підставу його виникнення.
Предметом позовних вимог є визнання права власності на квартиру АДРЕСА_5 .
Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 25 жовтня 2023 року, спірне приміщення обліковується як квартира АДРЕСА_4 загальною площею 15,3 кв. м, яка складається з житлової кімнати площею 8,8 кв. м та кухні площею 6,5 кв. м.
Окремої оцінки потребує добросовісність первісного заволодіння квартирою.
Добросовісність заволодіння чужим майном є однією з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначено, що добросовісність повинна існувати саме на момент первісного заволодіння чужим майном.
При цьому подальше тривале володіння майном, здійснення його ремонту та утримання самі собою не замінюють необхідності встановлення обставин добросовісного первісного заволодіння.
З огляду на наведене суд оцінює обставини, за яких позивачка вперше зайняла спірне приміщення у 1992 році.
Із пояснень позивачки та показань допитаних свідків установлено, що на момент зайняття квартири АДРЕСА_4 вона тривалий час не використовувалася для проживання, перебувала у занедбаному стані, а особи, які фактично володіли б нею або заявляли вимоги щодо її звільнення, були відсутні.
Зазначені обставини підтверджені показаннями свідків, які суд визнав достовірними.
Позивачка не приховувала факту зайняття приміщення, користувалася ним відкрито, здійснювала його утримання та облаштування.
Упродовж установленого судом періоду фактичного володіння спірною квартирою не встановлено обставин, які б свідчили про припинення такого володіння внаслідок реалізації іншою особою права на повернення майна.
Суд також враховує, що в матеріалах справи відсутні договори найму, оренди чи інші правочини, які б установлювали право позивачки на тимчасове користування квартирою АДРЕСА_4 .
Зокрема, відповідно до листа ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об`єднання-1» від 17 грудня 2025 року № 302 у товариства відсутні відомості щодо квартири АДРЕСА_4 , а також ордер на вселення до неї.
Відсутність такого ордера не є самостійною підставою для визнання володіння добросовісним, однак у сукупності з іншими доказами підтверджує відсутність документально оформленого права користування спірним приміщенням на відповідній підставі.
Крім того, згідно з листом Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 16 січня 2026 року в Реєстрі Вінницької міської територіальної громади та первинних облікових документах відсутні відомості про осіб, зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_4 з 2006 року.
Суд враховує, що відсутність зареєстрованих осіб сама собою не свідчить про відсутність власника нерухомого майна.
Водночас наведені відомості узгоджуються з показаннями свідків щодо фактичного користування квартирою позивачкою та відсутності проживання в ній інших осіб.
Оцінюючи зазначені обставини в сукупності, суд виходить із того, що позивачка заволоділа приміщенням, яке на той час фактично не використовувалося, після чого протягом тривалого періоду відкрито здійснювала фактичне володіння ним як власним.
Наведені обставини суд оцінює як такі, що підтверджують добросовісний характер первісного заволодіння позивачкою спірним нерухомим майном.
При цьому суд ураховує, що добросовісність первісного заволодіння не може ототожнюватися виключно з наявністю правовстановлюючого документа, оскільки набувальна давність за своєю правовою природою передбачає можливість набуття права власності особою, яка не має належного юридичного титулу на майно.
Водночас судом установлено, що подальше володіння позивачки не ґрунтувалося на договорі найму, оренди чи іншому правочині щодо користування чужим майном, а тому мало безтитульний характер.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність у спірних правовідносинах умов добросовісного первісного заволодіння та подальшого безтитульного володіння, передбачених статтею 344 ЦК України.
Оцінюючи доводи та заперечення відповідача, суд виходить із такого.
Вінницька міська рада у своїх письмових поясненнях заперечує проти задоволення позову, посилаючись на недоведеність добросовісності первісного заволодіння, відкритості та безперервності володіння, а також на те, що подані позивачкою документи датовані переважно 2023–2024 роками.
Однак зазначені доводи суд вважає необґрунтованими з огляду на встановлені обставини справи.
Так, відповідач фактично пов`язує доведеність десятирічного строку володіння з наявністю письмових документів, складених протягом усього відповідного періоду.
Водночас цивільне процесуальне законодавство не встановлює виключного переліку доказів, якими можуть підтверджуватися обставини фактичного володіння нерухомим майном.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.
За змістом статей 77–80 ЦПК України докази повинні відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
У даній справі суд встановив початковий момент фактичного володіння квартирою АДРЕСА_4 у 1992 році на підставі показань свідків, які підтвердили відповідні обставини.
При цьому показання свідків узгоджуються з іншими доказами, які підтверджують фактичне користування позивачкою спірним приміщенням.
Таким чином, відсутність письмових документів за кожен рік володіння не спростовує встановлених судом обставин його тривалості та безперервності.
Суд також враховує, що відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачкою надано докази, які у своїй сукупності підтверджують обставини фактичного володіння квартирою, його початок, тривалість, відкритість і безперервність.
Натомість заперечення відповідача не спростовують установлених судом обставин.
Оцінюючи всі наявні у справі докази в їх сукупності, суд виходить із того, що показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_3 підтверджують фактичне заволодіння позивачкою квартирою АДРЕСА_4 у 1992 році та подальше тривале користування нею.
Документи щодо утримання й облаштування приміщення підтверджують здійснення позивачкою фактичних дій, характерних для особи, яка володіє майном як власним.
Протокол зборів співвласників від 06 жовтня 2023 року підтверджує обізнаність мешканців будинку про фактичне користування позивачкою приміщенням № 6 та не є правовою підставою виникнення такого користування.
Відомості житлово-експлуатаційної організації та органу реєстрації місця проживання не спростовують фактичного володіння позивачкою квартирою.
Наявність у позивачки частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 цього ж будинку не виключає можливості набуття нею права власності на квартиру АДРЕСА_4 за набувальною давністю, оскільки йдеться про різні об`єкти нерухомого майна.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 добросовісно заволоділа спірним нерухомим майном у 1992 році та відтоді відкрито, безперервно, без належного юридичного титулу володіє ним як своїм власним протягом строку, що значно перевищує встановлені частиною першою статті 344 ЦК України десять років.
Таким чином, сукупність установлених судом обставин відповідає умовам набуття права власності за набувальною давністю.
Відповідно до частини четвертої статті 344 ЦК України право власності на нерухоме майно за набувальною давністю набувається за рішенням суду.
Отже, звернення ОСОБА_1 до суду з вимогою про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_4 є належним способом захисту її майнового інтересу.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, досліджені докази, положення статей 15, 16, 316, 317, 328, 344 ЦК України, статей 76–81, 89 ЦПК України, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_5 за набувальною давністю є обґрунтованими, підтвердженими належними, допустимими та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13, 76-81, 89,141,258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд,-
в и р і ш и в:
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 право власності на нерухоме майно- квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер у реєстрі будівельної діяльності Т101:9949-1430-5717-2043.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Рішення суду може бути оскаржено сторонами шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 30.10.2026 року.
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua