Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №340/6605/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

Суд: Кіровоградський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №340/6605/26

Суддя: О.В. КРАВЧУК

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/6605/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, що підтверджується відповідними довідками. Позивач вважає, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в невиплаті йому такої винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовних вимог не визнав. Заперечуючи проти позову, вказує, що наразі триває пошук та перевірка документів, які підтверджують участь позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, а також збір необхідного пакета документів та перевірка обставин для здійснення виплати одноразової грошової винагороди позивачу, а тому протиправна бездіяльність з його боку відсутня.

Позивач скерував до суду відповідь на відзив, у якій доводи відповідача спростував та підтримав раніше заявлені позовні вимоги.

Розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 25.03.2022 року по 02.01.2025 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується записами у військовому квитку.

У період проходження військової служби позивач безпосередньо виконував завдання із захисту України та у періоди з 28.09.2022 року по 30.12.2022 року, з 11.01.2023 року по 15.01.2023 року, з 23.01.2023 року по 03.04.2023 року, з 06.04.2023 року по 22.08.2023 року, з 03.09.2023 року по 24.10.2023 року, з 04.11.2023 року по 12.12.2023 року, з 23.12.2023 року по 27.02.2024 року, з 10.03.2024 року по 04.05.2024 року, з 21.06.2024 року по 17.08.2024 року, з 03.09.2024 року по 04.09.2024 року, з 11.09.2024 року по 26.09.2024 року, з 07.10.2024 року по 02.01.2025 року брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Дніпропетровській області (Криворізький район, Зеленодольська міська громада, м. Зеленодольськ) та Херсонській області (Бериславський район, Нововоронцовська селищна громада, с. Хрещенівка; Бериславський район, Новоолександрівська сільська громада, с. Новоолександрівка), що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_4 від 04.01.2025 року №7.

19 січня 2025 року під час виконання завдань із захисту Батьківщини позивач отримав поранення.

Надалі з 05.01.2025 року по 17.07.2026 року позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 17.07.2026 року №369 його виключено зі списків особового складу військової частини з 17.07.2026 року.

Після звільнення з військової служби позивач не отримав одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 та окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 року №5601/уд.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої – третьої статті 1 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, у тому числі, проходження військової служби.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Приписами частини шостої статті 2 Закону №2232-XII передбачено, зокрема, такі види військової служби: військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період та військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, і воєнний стан триває на час розгляду цієї справи. Отже, як у спірний період, так і на час розгляду цієї справи на території України діє особливий період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова №153) вирішено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі – експериментальний проект).

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р.№2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі – бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі – винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

З положень абзацу другого пункту 4 Постанови №153 випливає, що умовами набуття права на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах є одночасна сукупність таких обставин:

1) належність отримувача виплати до громадянства України;

2) прийняття або призов отримувача виплати на військову службу на посади рядового, сержантського і старшинського складу під час воєнного стану у віці до 25 років та проходження ним військової служби станом на дату набрання чинності Постановою №153;

3) особиста та безпосередня участь отримувача виплати у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців, або менше зазначеного строку, що зумовлено наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або ж перебуванням та звільненням з полону.

Як встановив суд, позивач у віці 24 років 25.03.2022 року був призваний на військову службу під час мобілізації, тобто в період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, і станом на дату набрання чинності Постановою №153 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Крім того, на підтвердження участі в бойових діях позивач надав довідку військової частини НОМЕР_4 від 04.01.2025 року №7 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до якої він брав участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій у періоди з 28.09.2022 року по 30.12.2022 року, з 11.01.2023 року по 15.01.2023 року, з 23.01.2023 року по 03.04.2023 року, з 06.04.2023 року по 22.08.2023 року, з 03.09.2023 року по 24.10.2023 року, з 04.11.2023 року по 12.12.2023 року, з 23.12.2023 року по 27.02.2024 року, з 10.03.2024 року по 04.05.2024 року, з 21.06.2024 року по 17.08.2024 року, з 03.09.2024 року по 04.09.2024 року, з 11.09.2024 року по 26.09.2024 року, з 07.10.2024 року по 02.01.2025 року. Сукупна тривалість цих періодів значно перевищує шість місяців.

Спірним у цій справі є питання наявності у позивача права на одноразову грошову винагороду, передбачену пунктом 4 Постанови №153, після звільнення з військової служби.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 зазначив, що верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005).

Вимога формальної рівності як неупередженості, або рівності перед правом, конкретизується у таких принципах, як рівність перед законом, рівноправність, рівність обов`язків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» під непрямою дискримінацією розуміється ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Слід звернути увагу, що метою Постанови №153 є підвищення мотивації та винагорода за ризик, а не покарання тих, хто найбільше постраждав, захищаючи державу, а інше тлумачення ставить у нерівне становище військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, але виключені з військової служби у зв`язку з отриманням поранення під час захисту Батьківщини, порівняно з тими, хто за аналогічних підстав продовжує проходити службу.

На переконання суду, виплата, передбачена Постановою №153, має розглядатися як невід`ємна частина гарантій соціального захисту, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з яким соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

У цьому випадку позивач відповідає всім умовам, передбаченим абзацом другим пункту 4 Постанови №153: він є громадянином України, був призваний на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, станом на дату набрання чинності Постановою №153 проходив військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані. Подальше звільнення позивача з військової служби не позбавляє його права на винагороду, яке виникло на дату набрання чинності Постановою №153.

На переконання суду, саме таке застосування Постанови №153 відповідає критерію рівності осіб, які до досягнення ними 25 років проходили військову службу на посадах рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил та брали участь у бойових діях.

З огляду на встановлені у цій справі обставини та норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивач набув права на виплату грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, передбаченої абзацом другим пункту 4 Постанови №153, а відтак бездіяльність відповідача щодо невиплати такої грошової винагороди є протиправною. Посилання відповідача на те, що триває перевірка документів, суд не приймає, оскільки участь позивача в бойових діях підтверджена довідкою військової частини, а відповідач не навів жодних обставин, які б ставили її під сумнів.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективні внутрішні механізми в аспекті гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 року у справі «Гурепка проти України», заява №61406/00, п. 59), спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 року у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.05.2013 року у справі «Гарнага проти України», заява №20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

Стаття 1 Протоколу №12 до Конвенції поширює обсяг захисту не лише на «будь-яке передбачене законом право», а й ширше (рішення у справі «Союз церков «Слово життя» та інші проти Хорватії» (Savez crkava Rijec zivota and Others v. Croatia), 2010, § 104). Це випливає з частини другої вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.

З метою повного та ефективного захисту прав позивача необхідно визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати його нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду, передбачену пунктом 4 Постанови №153.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати щодо сплати судового збору, які підлягали б розподілу на підставі статті 139 КАС України, у справі відсутні. Докази понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу наразі суду не подані.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua