Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №210/2471/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД

МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/2471/26

Провадження № 2/210/1652/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 жовтня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участі секретаря судового засідання: Біди А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, без участі сторін, та без фіксування судового засідання звукозаписувальним пристроєм, цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіда Євгеній Михайлович про визнання права на обов`язкову частку у спадщині, -

В С Т А Н О В И В:

09 квітня 2026 року адвокат Шролик О.В. звернувся до Металургійного районного суду міста Кривого Рогу з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіда Євгеній Михайлович про визнання права власності на обов`язкову частку у спадковому майні, в уточненій редакції якої від 08 липня 2026 року, просив суд визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), право власності на 1/4 частку квартири загальною площею 47,9кв.м., що розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом на обов`язкову частку після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що 21 квітня 2012 року ОСОБА_1 , уклала шлюб із ОСОБА_3 . З моменту укладення шлюбу і до дня смерті чоловіка вони проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивачки, - ОСОБА_3 , помер. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої, зокрема, входить двокімнатна квартира загальною площею 47,9кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала померлому на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 грудня 2007 року. За життя чоловік позивачки склав заповіт, яким заповів своє майно відповідачу, - ОСОБА_2 , який у віці 05 років виїхав з України та більш вона його ніколи не бачила. Посилаючись на вимоги ч.1 ст.1241 ЦК України, представник позивача вказував, що на момент смерті чоловіка ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), позивачці виповнилося 56 років, і вона досягла пенсійного віку, встановленого законодавством на той час. Вона звернулася до ПФУ, де їй нарахували пенсію та вона отримала посвідчення пенсіонера, а отже, відносилась до категорії непрацездатних осіб і має право на обов`язкову частку у спадщині як непрацездатна вдова. З метою оформлення своїх спадкових прав позивач звернулася до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Кульбіди Є.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку. Проте, 30 березня 2026 року нотаріусом було винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Підставами для відмови стали: відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, наявність спору між спадкоємцями щодо розміру часток та неможливість отримати згоду від спадкоємця за заповітом. Оскільки нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва, єдиним способом захисту її порушеного права є звернення до суду.

Окрім того представник позивача зазначив, що у разі спадкування за законом спадкоємцями першої черги є діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Якби спадкування здійснювалося за законом, позивач б мала право на 1/2 частку спадщини, оскільки спадкоємців першої черги двоє - позивач як дружина спадкодавця та відповідач по справі який є онуком спадкодавця. Та мав би право на частку яку спадкував би його батько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 20 грудня 2007 року. Відповідно, обов`язкова частка позивача становить половину від цієї частки, тобто 1/4 частку спірної квартири. У зв`язку з чим, посилаючись на вимоги ст.ст.392, 1241, 1261, 1268 ЦК України представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 13 травня 2026 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами загального позовного провадження (а.с.46).

Ухвалою суду від 13 травня 2026 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено та витребувано від Приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіди Євгенія Михайловича, належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.53).

Ухвалою суду від 06 липня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду (а.с.103).

Присутній у судовому засіданні 22 жовтня 2026 року представник позивача Шролик О.В. заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та посилаючись на обґрунтування наведені в уточненій позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні присутній не був, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України» та шляхом направлення судових повісток за останньою відомою адресою проживання.

Відповідно до листа вих.№1177 від 30 квітня 2026 року, отриманого на запит суду з Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, за відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади відсутня інформація щодо реєстрації місця проживання особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.45).

Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи положення ч.4 ст.10 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07 липня 1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A.v. Spain). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до вимог ст.ст.280-281 ЦПК України, з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ в порядку загального позовного провадження, суд вважає за можливе вирішити справу в заочному порядку, з огляду на те, що відповідач повідомлявся про день, час та місце розгляду справи. Однак до суду не з`явився, у встановлений судом термін відзив на позовну заяву не подав, крім того, представник позивача не заперечував проти заочного вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи сторін і надані ними докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 грудня 2007 року, виданого державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Ситнік О.О. та зареєстровано в реєстрі за №1-5370, спадкоємцем майна гр. ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його батько - ОСОБА_3 . Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з права на: двохкімнатну квартиру жилою площею 32,9кв.м., загальною площею 47,9кв.м. на четвертому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку, який знаходиться у АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького МНО Кульбідою Н.М. 13 лютого 2001 року за реєстром №716 та зареєстровано в БТІ Кривого Рогу у реєстрову книгу за реєстром №3668 (а.с.7).

Вказані відомості також підтверджуються Витягом з реєстру права власності на нерухоме майно виданого Комунальним підприємством «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» №17377499 від 16 січня 2006 року, відповідно до якого, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , номер запис 3668, в книзі 7/2П-89 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину / НОМЕР_2 / 20.12.2007/ Третя криворізька державна нотаріальна контора, зареєстровано в реєстрі за №1-5370 (а.с.6).

21 квітня 2012 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_1 , про що Скибівською сільською Чутівського району Полтавської області в Книзі реєстрації шлюбів 12 квітня 2021 року зроблено відповідний актовий запис №1, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 21 квітня 2012 року (а.с.34).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області 24 січня 2014 року складено відповідний актовий запис №99, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 24 січня 2014 року (а.с.35).

Після смерті чоловіка, позивач 23 квітня 2014 року звернулась до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіди Н.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_3 (а.с.72).

Приватним нотаріусом було встановлено, що за життя, а саме 25 грудня 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, який був посвідчений державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Ситнік О.О. та зареєстрований в реєстрі за №1-5520. Відповідно до змісту вказаного заповіту, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження, належну йому квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_2 , 1993 року народження (а.с.81 зворот).

19 червня 2014 року ОСОБА_5 звернувся з заявою про прийняття спадщини за заповітом. Вказана заява засвідчена нотаріусом Держави Ізраїль Давидов Михайло (а.с.89-93).

30 березня 2026 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбідою Є.М. було винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Підставами для відмови стали: відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, наявність спору між спадкоємцями щодо розміру часток та неможливість отримати згоду від спадкоємця за заповітом (а.с.33).

Статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року №1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) виходив з положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та абзацу 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та вирішив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.

Непрацездатність - це соціально-фізіологічний стан людини, який визначається її об`єктивною втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності, у разі настання якого особа втрачає засоби до існування та потребує матеріального соціального забезпечення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2018 року в справі №525/216/17-ц (провадження №61-29933св 18)).

При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі №510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18)).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №607/24365/19, від 08 грудня 2021 року у справі №552/3281/20.

Відповідно до абзацу сімнадцятого статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Згідно з ч.3 ст.75 Сімейного кодексу України непрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній на момент смерті спадкодавця, непрацездатними членами сім`ї вважалися : а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно з абз.1, 2 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на дату смерті спадкодавця 23 січня 2014 року) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 01 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 01 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 01 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 01 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 01 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 01 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 01 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Отже, для отримання права на обов`язкову частку у спадщині встановленню підлягає вік особи, яка претендує на таку частку, станом на день відкриття спадщини. При цьому, саме вік особи, а не право особи на призначення пенсії чи факт призначення пенсі на пільгових умовах, є визначальним для застосування ст.1241 ЦК України. Якщо вік спадкоємця на момент відкриття спадщини дорівнює пенсійному віку, який встановлюється законодавством, то незалежно від того, чи отримував спадкоємець раніше на будь-яких підставах право на призначення пенсії чи не отримував, він є і буде залишатись непрацездатною особою, оскільки досяг пенсійного віку в загальному порядку.

Відповідно до паспорту громадянина України виданого на ім`я ОСОБА_1 , вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 . Тобто, в розумінні вимог абз.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в редакції чинній на дату смерті спадкодавця 23 січня 2014 року, право на пенсію за віком позивач отримала лише після виповнення 56 років і 6 місяців. Однак, станом на дату смерті ОСОБА_3 їй виповнилось лише 56 років та 24 дні.

Відповідно до долученої до матеріалів справи копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_5 виданого 15 червня 2010 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком.

Однак, станом на 15 червня 2010 року ОСОБА_1 виповнилось 52 роки 5 місяців, а відповідно до вимог ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції станом на 15 червня 2010 року (призначення пенсії позивачу) особи мали право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками 55 років та наявності страхового стажу не менше п`яти років.

Отже, призначення ОСОБА_1 пенсії було зумовлене набуттям необхідного спеціального стажу роботи, а не досягненням пенсійного віку чи віку, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, призначення пенсії ОСОБА_1 15 червня 2010 року не пов`язується ані з досягненням особою пенсійного віку, ані з установленням інвалідності, а тому саме собою не свідчить про непрацездатність особи у розумінні статті 1241 ЦК України.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2011 року у справі №6-21635св08, постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №208/9389/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі №303/674/17 та від 24 червня 2026 року у справі №554/12995/24, у яких зазначено, що отримання особою пенсії за вислугу років саме собою не свідчить про її непрацездатність та не надає права на обов`язкову частку у спадщині, якщо така особа не досягла встановленого законом пенсійного віку та не є особою з інвалідністю.

Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, а також враховуючи те, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 позивач не досягла пенсійного віку, який встановлюється законодавством, відсутні підстави для визнання частку в порядку спадкування за законом на обов`язкову частку після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому в задоволені позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд покладає судові витрати на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.392, 1216, 1217, 1218, 1233, 1241 ЦК України, ст.37 Законом України «Про пенсійне забезпечення», ст.26 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.10, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні уточненого позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіда Євгеній Михайлович про визнання права на обов`язкову частку у спадщині, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

- третя особа: приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіда Євгеній Михайлович, місце знаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя: Н. Ю. Вікторович