Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №518/1058/26 — Ширяївський районний суд Одеської області

Ширяївський районний суд Одеської області

29.10.2026Справа №: 518/1058/26 Провадження № 2/518/702/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року селище Ширяєве

Ширяївський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді Гуржій А.В.,

за участю секретаря судового засідання Майнич В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У червнні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 10221183428 від 03 лютого 2022 року в розмірі 12 596,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.02.2022 року між сторонами було укладено кредитний договір у формі заяви-приєднання до кредитного договору за продуктом «Кредит на товар» № 10221183428, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит у розмірі 8 465,24 грн строком на 12 календарних місяців.

Позивач посилається на те, що відповідачка взяла на себе зобов`язання повернути кредитні кошти, сплачувати проценти та комісії, однак свої зобов`язання належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 13 жовтня 2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 12 596,01 грн, яка складається з 8 465,24 грн заборгованості за тілом кредиту та 4 130,77 грн заборгованості за комісією.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідачки зазначену заборгованість, а також судові витрати, зокрема 2 422,40 грн судового збору та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 15.06.2026 року позовну заяву залишено без руху. У встановлений строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.06.2026 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Представник позивача в прохальній частині позовної заяви просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

З дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства суд направив відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення ухвалу про відкриття провадження у справі за зареєстрованим місцем проживання, отриманим у порядку ст.187 ЦПК України.

Відзиву на позовну заяву відповідач не подала.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Оскільки позовна заява подана через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», позивач самостійно направив відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів листом з описом вкладення та надав суду докази їх надсилання.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 03.02. 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у формі заяви-приєднання до кредитного договору за продуктом «Кредит на товар» № 10221183428.

Як зазначає позивач, укладення договору здійснювалося відповідно до Публічної пропозиції на укладення кредитного договору по продукту «Кредит на товар», затвердженої наказом № 07/21-П від 12.0.7. 2021 року.

Згідно з умовами зазначеної Публічної пропозиції, договір укладається шляхом приєднання позичальника до його умов. Для цього позичальник за особистої присутності через кредитного посередника повинен надати кредитодавцю інформацію та документи, необхідні для проведення ідентифікації, верифікації та оцінки кредитоспроможності, а також власноручно підписані заяву-приєднання та таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача і реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (графік платежів).

Відповідно до умов договору сума кредиту становила 8 465,24 грн, строк кредитування — 12 календарних місяців. Позивач зазначає, що плата за користування кредитом становила 4,5 % від загальної початкової суми кредиту, комісія за управління (обслуговування) кредиту — 338,61 грн, а реальна річна процентна ставка — 198,56 % річних.

Згідно з розділом 2 Публічної пропозиції кредитодавець зобов`язувався надати позичальнику кредит у гривні в сумі та на умовах, передбачених договором, а позичальник — повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ними, комісії та інші передбачені договором платежі.

Відповідно до розділу 3 Публічної пропозиції моментом надання та отримання кредиту визначено день перерахування кредитодавцем суми кредиту за реквізитами, зазначеними в заяві-приєднанні.

Звертаючись до суду, позивач стверджував, що відповідачка належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 13.10.2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 12 596,01 грн, з яких 8 465,24 грн — заборгованість за тілом кредиту та 4 130,77 грн — заборгованість за комісією. При цьому позивач зазначив, що платежів у рахунок погашення заборгованості відповідачкою не здійснювалося.

На підтвердження заявлених вимог позивачем до позовної заяви додано, зокрема, Публічну пропозицію на укладення кредитного договору по продукту «Кредит на товар» від 12 .07. 2021 року, заяву-приєднання до кредитного договору № 10221183428 від 03 лютого 2022 року, додаток № 1 до кредитного договору, виписку з особового рахунку за кредитним договором, паспорт споживчого кредиту № 10221183428 від 03.02.2022 року, договір добровільного страхування від нещасних випадків та добровільного страхування фінансового ризику № 10221183428 від 03.02. 2022 року, лист-зобов`язання № 10221183428 від 03.02.2022 року.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у строк встановлений договором.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

Згідно положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, суд враховує, що саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, які є підставою для стягнення заборгованості, зокрема факту надання кредитних коштів, виникнення у відповідачки обов`язку їх повернення, порушення умов договору та правильності визначення розміру заборгованості.

При цьому наявність підписаного кредитного договору сама по собі не є безумовним підтвердженням виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів. У цій справі позивач посилається на те, що відповідно до умов договору кредит у розмірі 8 465,24 грн мав бути перерахований за реквізитами, зазначеними в заяві-приєднанні.

Разом із тим суд звертає увагу, що належним підтвердженням виконання кредитодавцем свого обов`язку є докази здійснення відповідної операції з перерахування коштів, які дають змогу встановити дату, суму, одержувача та призначення платежу.

Надана позивачем виписка з особового рахунку за кредитним договором відображає облік заборгованості за даними самого кредитодавця, однак сама по собі не може безумовно підтверджувати фактичне перерахування кредитних коштів відповідачці або на користь третьої особи за її дорученням.

За відсутності належних доказів фактичного перерахування коштів суд позбавлений можливості встановити, що кредитодавець виконав свій обов`язок за договором, а у відповідачки виник обов`язок повернути саме ту суму кредиту, стягнення якої вимагає позивач.

При цьому позовна заява не містить належного пояснення механізму формування зазначеної суми, періодів її нарахування, розміру окремих платежів та конкретних умов договору, якими передбачено виникнення у відповідачки обов`язку сплатити комісію саме в такому розмірі.

Саме по собі зазначення позивачем загальної суми комісійної заборгованості у розрахунку не є достатнім доказом її виникнення та правомірності нарахування.

Отже, позивач повинен довести не лише факт передбачення певних платежів умовами договору, а й правову підставу, порядок та правильність їх нарахування.

Однак надані матеріали не дають можливості встановити, за рахунок яких саме платежів та за який період сформувалася заявлена до стягнення сума комісії 4 130,77 грн, а також її відповідність умовам договору та паспорту споживчого кредиту.

Відповідно до статті 81 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому суд не вправі перебирати на себе обов`язок сторони щодо доказування її вимог, або припускати наявність обставин, які не підтверджені належними доказами.

Оцінивши надані докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактичного надання відповідачці кредитних коштів у заявленому розмірі, а також не підтверджено належними розрахунками правомірність нарахування комісії в сумі 4 130,77 грн.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 10221183428 від 03 лютого 2022 року в загальному розмірі 12 596,01 грн не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу, у зв`язку із відмовою в позові повністю, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 512, 514, 526, 530, 629, 1050, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 81, 89, 141, 178, 247, 261, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНИЙ ФАКТОРИНГ», адреса: 01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 39А, код ЄДРПОУ 35310044.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя А.В. Гуржій