Вирок від 19 жовтня 2026 р. у справі №522/15611/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/15611/26

Провадження №1-кп/522/3108/26

ВИРОК

Іменем України

20 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025150020004602 від 03.11.2025 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Березівка, Одеської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за мобілізацією на посаді кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого,

- у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 ч.5 КК України,

За участю сторін кримінального провадження:

Прокурора – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

Захисника – адвоката ОСОБА_6 ,

Обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2022 року громадянин України ОСОБА_3 був призваний на військову службу за загальною мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В подальшому після неодноразових переведень, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 72 від 23.09.2025 року військовослужбовця ОСОБА_3 , зараховано до списків особового складу частини, поставлено на всі види забезпечення та визнано таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків з військової служби за посадою кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» початком проходження військової служби для громадян, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Таким чином, з моменту відправлення з ІНФОРМАЦІЯ_3 на військову службу, 24.02.2022 ОСОБА_3 набув статусу військовослужбовця – особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання свого військового обов`язку – проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Згідно ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» надається визначення терміну воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІX введено воєнний стан на всій території України.

В подальшому Указами Президента України та відповідними законами воєнний стан неодноразово продовжувався.

Відтак, з 24.02.2022 року по теперішній час безперервно діє воєнний стан.

Згідно вимог п.п. 1-5 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Проходячи військову службу, солдат ОСОБА_3 , як військовослужбовець, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно та неухильно виконувати накази командирів (начальників) у встановлений термін, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов`язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Однак, ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу на посаді кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1 – 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасового ухилення від виконання обов`язків військової служби, в умовах воєнного стану, 20.10.2025 року без поважних причин самовільно залишив територію підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що тимчасово знаходилась за адресою: АДРЕСА_2 (більш точна адреса не розголошується у зв`язку з воєнним станом, введеним на території України) та продовжував ухилятися від військової служби проводячи час на власний розсуд не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 15.06.2026, коли був затриманий співробітниками Державного бюро розслідувань за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Незалежності, 10.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 винним себе не визнав та пояснив суду наступне.

Дійсно, він проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , зазначивши, що на вихідні дні – суботу та неділю його командир відпускав поїхати додому. Підтвердив, що 20 жовтня 2025 року він дійсно не прибув до військової частини, оскільки захворів та на його думку це було поважною причиною неприбуття до військової частини. Він зателефонував ОСОБА_7 , який на той час бу ТВО взводу та пояснив, що захворів, а тому не зможе вчасно прибути до військової частини. Офіційно за медичною допомогою не звертався, однак наполягав на тому, що він дійсно хворів та причини неприбуття до військової частини було поважними.

Разом з тим, його провина підтверджується показаннями допитаних в судовому засіданні свідків.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив суду наступне. ОСОБА_3 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді кухаря. Від т.в.о. командира взводу ОСОБА_7 йому стало відлмл, що приблизно у жовтні 2025 року, під час шикування було виявлено відсутність на військовослужбовця ОСОБА_3 . Далі, було складено рапорт командиром підрозділу, здійснено доповідь щодо самовільного залишення військової частини (СЗЧ) військовослужбовцем ОСОБА_3 . Дозволу на відсутність військовослужбовця не надавав, та не відомо йому чи звертався ОСОБА_3 з рапортами до командування щодо можливості бути відсутнім у військовій частині, особисто до нього ОСОБА_3 не звертався з рапортами.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив суду наступне. Він знайомий із ОСОБА_3 , вони разом проходили військову службу та ОСОБА_3 був кухарем у військовій частині, розташованої неподалік населеного пункту Доброслав, Одеської області. 20 жовтня 2025 року на ранковому шикуванні ОСОБА_3 був відсутній. Після шикування було розпочато пошуки ОСОБА_3 , але на території військової частини його не було знайдено. Після пошукових дій, були здійснені телефонні дзвінки до ОСОБА_3 та його родичів, але ніхто не відповідав на дзвінки та встановити місце перебування ОСОБА_3 не надалось можливим. З моменту 20 жовтня 2025 року він більше не бачив ОСОБА_3 . Він також підтвердив, що усі військовослужбовці попереджені про кримінальну відповідальність.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив суду наступне. ОСОБА_3 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді кухаря. Від командира підрозділу ОСОБА_7 йому стало відомо, що на службу не з`явився військовослужбовець ОСОБА_3 , а саме під час шикування особового складу було виявлено відсутність військовослужбовця ОСОБА_3 . Командиром та командуванням було здійснено пошукові заходи щодо встановлення місцезнаходження ОСОБА_3 , зокрема здійснено телефонні дзвінки на мобільний телефон ОСОБА_3 , однак останній не відповідав. Причини відсутності військовослужбовця ОСОБА_10 як начальнику штабу заступника командиру батальйону не відомо.

було виявлено Приблизно наприкінці жовтня 2025 року, йому стало відомо, що військовослужбовець ОСОБА_3 , самовільно залишив розташування частини. На телефонні дзвінки не відповідав та його місцезнаходження не відоме. Про те, що ОСОБА_3 самовільно залишив розташування військової частини, йому разом з усіма військовослужбовцями повідомив командир ОСОБА_11 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що на момент проходження ОСОБА_3 служби, він тимчасово виконував обов`язки командира взводу. За час служби він двічі відпускав ОСОБА_3 за місцем проживання на вихідні дні, однак у жовтні 2025 року, точної дати він не пам`ятає, ОСОБА_3 не з`явився на шикування тоді і було виявлено відсутність ОСОБА_3 . Після проведення першочергових заходів щодо його пошуку, які не дали позитивного результату, він подав рапорт на ім`я вищого командування про факт самовільного залишення частини (СЗЧ) військовослужбовцем ОСОБА_3 .

При цьому, свідок зауважив, що на той момент в ОСОБА_3 був зламаний мобільний телефон, а тому зв`язатись зщ ним було неможливо та особисто ОСОБА_3 не повідомляв його про неможливість прибуття вчасно до військової частини. Крім того, свідок додав, що після оголошення ОСОБА_3 у самовільному залишенні частини, військова частина відбула на бойове чергування в інше місце дислокації.

Крім того, провина ОСОБА_3 у скоєнні вищезазначеного кримінального правопорушення підтверджується наступними дослідженими в судовому засіданні доказами:

- витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №72 від 23.09.2025 року, згідно якого, ОСОБА_3 призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) №409-РС від 18 вересня 2025 року, на посаду кухара господарчого відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_4 , з 23 вересня 2025 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, вважати таким, що з 23 вересня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою;

- повідомленням начальника штабу – заступника командира військової частини НОМЕР_1 №529 від 28.10.2025 року, в якому зазначено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 в умовах воєнного стану, з метою ухилення від військової служби, 20.10.2025 року самостійно покинув місце несення служби поблизу населеного пункту Доброслав Одеської області та відсутній на службі без поважних причин;

- рішенням командира військової частини НОМЕР_1 від 25.10.2025 року, згідно якого встановлено, що військовослужбовця, солдата ОСОБА_12 , кухара господарчого відділення взводу матеріального забезпечення, вважати таким, що 20.10.2025 року самовільно залишив місце несення служби неподалік населеного пункту Доброслав, Одеської області та відсутній на військовій службі з 20.10.2025 року без поважних причин;

- рапортом головного сержанта взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_13 , згідно якого встановлено наступне. Кухар взводу МЗ в/ч НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 , 20.10.2025 року о 8-й годині був відсутній на шикуванні підрозділу та на території військової частини НОМЕР_1 . На телефонні дзвінки не відповідає;

- довідкою-доповіддю командира військової частини НОМЕР_1 №468 від 20.10.2025 року за фактом самовільного залишення військової частини без зброї військовослужбовцем військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_3 , згідно якої встановлено наступне. 20.10.2025 року під час проведення перевірки особового складу в районі зосередження військової частини НОМЕР_1 , поблизу населеного пункту Доброслав, Одеської області, було виявлено відсутність солдата ОСОБА_12 , кухара господарчого відділення взводу матеріального забезпечення. Місцезнаходження військовослужбовця невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає, причина самовільного залишення розташування невідома. Здійснені заходи щодо встановлення місцезнаходження військовослужбовця результату не дали. Зброя та боєприпаси, засоби захисту, даним військовослужбовцем не отримувались;

- актом службового розслідування військової частини НОМЕР_1 , згідно якого встановлено наступне. Військовослужбовець, солдат ОСОБА_14 , кухар господарчого відділення взводу матеріального забезпечення, вважати таким, що 20.10.2025 року самовільно залишив місце несення служби неподалік населеного пункту Доброслав, Одеської області та відсутній на військовій службі з 20.10.2025 року без поважних причин;

- листом доведення статей Кримінального Кодексу України, згідно якого, солдат ОСОБА_3 обізнаний за кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби;

- витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №64 від 25.10.2025 року, згідно якого встановлено наступне. Військовослужбовця, солдата ОСОБА_12 , кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення, вважати таким, що 20.10.2025 року самовільно залишив місце несення служби неподалік населеного пункту Доброслав Одеської області та відсутній на військовій службі з 20.10.2025 року без поважних причин.

Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає їх належними, допустимими та достовірними, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку - такими, на підставі яких можливо ухвалення обвинувального вироку.

Також суд зазначає, що докази, які суд поклав в основу вироку, узгоджуються між собою, зібрані у порядку, встановленому статтею 93 КПК України, жодних обставин, передбачених статтею 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.

При цьому, суд критично оцінює твердження обвинуваченого про повідомлення командування телефоном, оскільки вони повністю спростовуються показами свідка ТВО командира взводу ОСОБА_7 , який чітко зазначив, що жодних дзвінків від ОСОБА_3 після його невиходу на службу не отримував, а телефон обвинуваченого взагалі був несправний».

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що дійсно мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 .

Вказане діяння ОСОБА_3 містить склад кримінального правопорушення та вірно кваліфіковане за статтею 407 ч.5 КК України як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд має підстави зробити висновок, що ОСОБА_3 дійсно винен у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 ч.5 КК України та підлягає кримінальній відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення.

Призначаючи покарання обвинуваченому за вчинене кримінальне правопорушення, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 65 КК України та роз`яснень, що містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

У пункті 3 зазначеної постанови Пленуму ВСУ вказано, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї, його матеріальний стан, тощо.

При обранні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого.

ОСОБА_3 раніше не судимий, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу.

Відповідно до статті 66 Кримінального кодексу України судом не встановлено обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 67 Кримінального кодексу України судом не встановлено обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 .

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, суд вважає необхідним залишити без змін.

Відповідно до вимог статті 72 ч.5 КК України суд вважає необхідним в строк відбування покарання зарахувати строк знаходження ОСОБА_3 під вартою з 15.06.2026 року до набрання вироком законної сили, із розрахунку день за день (один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі).

На підставі викладеного, керуючись статтями 349, 368, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 ч.5 Кримінального Кодексу України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили вважати продовженим і залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання – з моменту набрання вироком законної сили.

В силу статті 72 ч.5 КК України зарахувати в строк відбування призначеного ОСОБА_3 покарання, строк його попереднього ув`язнення в період часу з 15.06.2026 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення дорівнює один день позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд міста Одеси протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою в той же строк з моменту отримання копії вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Не пізніше наступного дня після ухвалення вироку надіслати його копію учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя

Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1