Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №522/15911/26 — Приморський районний суд м. Одеси

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду м. Одеси Русєва А.С., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ,

про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, -

встановив:

ОСОБА_1 , 28.07.2026 року о 00:01 год. у м. Одеса, вул. Європейська, 32, керувала транспортним засобом, а саме електросамокатом б/н з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя та очей, від проходження огляду у встановленому порядку на місці зупинки та в медичному закладі відмовилася, чим ОСОБА_1 , порушила п. 2.5 Правил дорожнього руху України, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Судовий розгляд проведений за відсутності ОСОБА_1 , яка в судове засідання не з`явилася, будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. Але направила на адресу суду заяву в якій просила розглянути справу у її відсутність, свою вину у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення визнала та просила розстрочити виплату штрафу на 1 рік. Також притягувана надала додаткові пояснення, в яких просила не позбавляти її права керування транспортними засобами, оскільки вона керувала електросамокатом, а чинне законодавство не передбачає окремої категорії водійських прав для таких засобів пересування, а отже керування електросамокатом здійснюється без вимоги наявності посвідчення водія.

Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення, дослідивши матеріали справи, надавши їм оцінку в сукупності, суд вважає, що ОСОБА_1 , своїми діями вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

Так, аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що вина ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння підтверджується наступними доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 730699 від 28.07.2026 р., відповідно до якого ОСОБА_1 , 28.07.2026 року о 00:01 год. у м. Одеса, вул. Європейська, 32, керувала транспортним засобом, а саме електросамокатом б/н з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя та очей, від проходження огляду у встановленому порядку на місці зупинки та в медичному закладі відмовилася;

- направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КНП «ООМЦПЗ» ООР від 28.07.2026 р., відповідно до якого, у результаті огляду ОСОБА_1 , проведеного поліцейськими, виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя та очей;

- відеозаписом з нагрудних реєстраторів працівників поліції.

Суд визнає зазначені докази допустимими, оскільки вони зібрані з дотриманням вимог ст.266 КУпАП, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 р. № 1103, а також Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р. за № 1413/27858.

Зі змісту ч.1 ст.266 КУпАП, оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння підлягають особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного сп`яніння.

Відповідно до п. 2 Розділу І «Загальні положення» Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

У п. 3 Розділу І «Загальні положення» Інструкції визначені ознаки алкогольного сп`яніння, які дають підстави поліцейському вважати, що особа перебуває у стані сп`яніння, серед яких визначено: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя , які і були виявлені поліцейськими у притягуваної ОСОБА_1 , а тому були підстави для проведення її огляду.

Відповідно до п. 2.5. ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З урахуванням вищевикладеного слідує, що ОСОБА_1 , порушуючи вимоги п. 2.5 ПДР України, який передбачає, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від проходження такого огляду відмовилася.

Таким чином, аналіз сукупності усіх досліджених доказів дозволяє суду дійти висновку про наявність в діях притягуваної складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та про доведеність вини ОСОБА_1 , у його вчиненні.

Судом враховується характер скоєного правопорушення, особу правопорушника, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

Суд враховує те, що ОСОБА_1 , вчинила умисне правопорушення, характер якого вказує на те, що воно є грубим адміністративним правопорушенням.

Обставин, які відповідно до ст.ст. 34, 35 КУпАП пом`якшують та обтяжують відповідальність ОСОБА_1 , за вчинене нею адміністративне правопорушення, судом не встановлено.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 , викладені у додаткових поясненнях, в яких вона просила не позбавляти її права керування транспортними засобами, оскільки на її думку керування електросамокатом не потребує наявності посвідчення водія, суд зазначає, що відповідно до п.1.10 ПДР транспортний засіб – пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Згідно з абз. 3 ч. 1 Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 № 2956-IX, який набрав чинності 23.03.2023, електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

Тобто, вищевказаним законом електросамокати були віднесенні до категорії транспортних засобів і з дня набрання чинності цим Законом керування електросамокатом в стані сп`яніння або відмова від проходження огляду на стан сп`яніння, тягне відповідальність, встановлену статтею 130 КУпАП.

Водночас відсутність законодавчої вимоги щодо отримання посвідчення водія для керування певним видом електричного транспорту не означає, що такий транспортний засіб не охоплюється поняттям транспортного засобу для цілей застосування статті 130 КУпАП.

Частина перша статті 130 КУпАП установлює адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння. При цьому диспозиція зазначеної норми не обмежує її застосування виключно автомобілями чи іншими транспортними засобами, для керування якими необхідно мати посвідчення водія певної категорії.

Так Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 127/5920/22 та сталою судовою практикою, в тому числі і рішеннями апеляційних судів офіційно визнано електросамокат джерелом підвищеної небезпеки у межах цивільно-правової відповідальності за наслідками ДТП, а також за їзду в стані алкогольного сп`яніння, за яке передбачена сувора відповідальність.

Отже, сам по собі аргумент ОСОБА_1 про відсутність обов`язку отримувати посвідчення водія для керування електросамокатом не спростовує можливості кваліфікації відповідних дій за статтею 130 КУпАП, якщо належними та допустимими доказами підтверджено, що відповідний пристрій є транспортним засобом у розумінні закону, особа керувала ним у стані сп`яніння або відмовилася від проходження огляду, а процедура огляду та фіксації правопорушення відповідала встановленим вимогам.

Вирішуючи питання про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд також ураховує правову позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 4 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, провадження № 51-944кмо23.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначено особі, визнаній винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, незалежно від того, чи мала така особа на момент його вчинення посвідчення водія, отримане в установленому законом порядку.

Хоча наведений висновок сформульовано щодо застосування норм кримінального закону, викладені в ньому міркування щодо правової природи позбавлення права керувати транспортними засобами мають значення і для вирішення питання про застосування аналогічного за змістом адміністративного стягнення. Зокрема, сутність такого позбавлення полягає не лише у вилученні посвідчення водія, а насамперед у встановленні на визначений строк заборони керувати транспортними засобами. Тому відсутність у особи посвідчення водія сама по собі не виключає можливості застосування такого обмеження, якщо відповідна санкція закону передбачає його як вид стягнення.

Зазначений підхід спрямований на забезпечення принципів рівності перед законом, справедливості та досягнення превентивної мети стягнення, оскільки відсутність посвідчення водія не повинна створювати для особи, яка вчинила правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, більш сприятливе становище порівняно з особою, яка таке посвідчення має.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що керування електросамокатом не потребує отримання посвідчення водія, не є самостійною підставою для незастосування передбаченого санкцією частини першої статті 130 КУпАП стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Водночас вирішальне значення мають установлені судом обставини правопорушення, характер вчиненого діяння, дані про особу правопорушниці та необхідність забезпечення належного запобігання вчиненню нових правопорушень.

З урахуванням установлених обставин справи, характеру правопорушення, визнання ОСОБА_1 своєї вини та з огляду на необхідність досягнення мети адміністративного стягнення, визначеної статтею 23 КУпАП, суд доходить висновку про необхідність застосування до неї адміністративного стягнення в межах санкції частини першої статті 130 КУпАП у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Стосовно заяви ОСОБА_1 про розстрочку виплати штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно ст.304 КУпАП питання, пов`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову. Відповідно до ч.2 ст.301 КУпАП відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом.

Визначаючи порядок сплати штрафу ОСОБА_1 , суд враховує її майнове становище, а також розмір штрафу, який призначається судом як адміністративне стягнення, та який в свою чергу є достатньо великим в порівнянні з встановленою в Україні мінімальною заробітною платою, у зв`язку з чим приходить до висновку, що сплата ОСОБА_1 , штрафу в розмірі 17000,00 грн. одним платежем становитиме для неї надмірний тягар, про що вона зазначила в заяві, тому суд на підставі ч.2 ст.301 КУпАП, вважає за можливе розстрочити сплату штрафу у повному обсязі та призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком на дванадцять місяців.

Згідно ст. 40-1 КУпАП, п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з ухваленням судом постанови про накладання на правопорушника адміністративного стягнення з ОСОБА_1 , підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 665 гривень 60 копійок.

Керуючись ст.ст.283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд –

постановив:

ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накласти на неї адміністративне стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у сумі 17000,00 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Розстрочити ОСОБА_1 виплату суми штрафу у розмірі 17000 гривень строком на 12 (дванадцять) місяців з виплатою штрафу перші десять місяців по 1000 (одна тисяча) гривень, щомісячно, решту останні два місяці – рівними частинами по 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень, щомісячно, починаючи з дня набрання постанови законної сили.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 665 гривень 60 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення та підлягає зверненню до виконання протягом трьох місяців з моменту її винесення. В разі ж оскарження постанови перебіг строку давності звернення її до виконання зупиняється до розгляду скарги.

Суддя

Приморського районного суду м. Одеси А.С. Русєва

Єдиний унікальний номер справи: №522/15911/26

Номер провадження №3/522/5334/26

Головуючий суддя – Русєва А.С.