Суд: Хаджибейський районний суд міста Одеси
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №521/4352/26
Суддя: Бобуйок І. А.
Справа № 521/4352/26
Номер провадження № 2/521/8236/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Бобуйок І.А.
секретаря судового засідання - Наконечна А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні по суті в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Барикадна, буд 15А) про захист прав споживачів, -
В С Т А Н О В И В :
24.03.2026 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом про захист прав споживачів, та просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» на користь ОСОБА_1 різницю у вартості товару в розмірі 4 050,00 грн, збитки у розмірі 99,00 грн. відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн. та судові витрати.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 24.03.2026 року справу передано за підсудністю до Приморського районного суду м.Одеси.
30.03.2026 року позивач подав апеляційну скаргу на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 24.03.2026 року.
31.03.2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено Одеським апеляційним судом. Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 24.03.2026 року було скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
14.07.2026 року ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
15.07.2026 року позивач подав заяву про виправлення описки в ухвалі суду про відкриття провадження від 14.07.2026 року.
16.07.2026 року винесено ухвалу про виправлення описок у ухвалі про відкриття провадження від 14.07.2026 року.
28.07.2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву та просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
31.07.2026 року позивач подав відповідь на відзив, а також заяву про збільшення розміру позовних вимог.
04.08.2026 року представником ТОВ «АЛЛО» до суду було подано заперечення на відповідь на відзив.
01.10.2026 року ухвалою суду підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті.
29.10.2026 року ОСОБА_1 подав клопотання про долучення доказів.
У судове засідання з`явився позивач, який просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача до суду з`явився, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено, що 17.01.2026 року ОСОБА_1 через інтернет-магазин allo.ua оформив у ТОВ «АЛЛО» замовлення № 307930930 на товар: жорсткий диск 3.5" WD Ultrastar DC HC590 26TB SATA 7.2K, модель WUH722626ALE6L4, серійний номер SZGP7R4N, вартістю 31 639,00 грн. Доставка товару становила 99,00 грн. Товар був отриманий Позивачем 22.01.2026 року через ТОВ «Нова пошта».
Як зазначає позивач, у день отримання, під час першого підключення, у товарі було виявлено недолік: диск видавав сторонні звуки, не проходив ініціалізацію вбудованої системи самодіагностики накопичувача (SMART), не піддавався форматуванню та повертав повідомлення про апаратну помилку («hardware error»).
Ці обставини були зафіксовані позивачем у листуванні з відповідачем, а також підтверджені технічними даними, отриманими за допомогою утиліти smartctl, призначеної для зчитування службової інформації та діагностичних параметрів накопичувача. Діагностичні дані містили той самий серійний номер SZGP7R4N.
23.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із вимогою про повернення товару та окремо письмово заявив вимогу про розгляд ситуації саме як спору щодо товару неналежної якості відповідно до статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів». У своїй письмовій заяві позивач просив: розглядати звернення виключно як вимогу про розірвання договору та повернення коштів; не проводити гарантійний ремонт; долучити подану письмову заяву до матеріалів розгляду.
23.01.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору купівлі-продажу та повернення коштів, у якій просив не проводити гарантійний ремонт, і того ж дня направив товар відповідачу (експрес-накладна № 59001560433557). Відповідач отримав товар 26.01.2026 року.
Листом від 29.01.2026 року вих. № 95/YN відповідач повідомив позивача про передчасність вимоги про повернення коштів. 02.02.2026 року відповідач повернув позивачу 31 639,00 грн, що підтверджується видатковим чеком № 6150029629 від 02.02.2026 року. Сума 99,00 грн позивачу не поверталася.
02.02.2026 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про доплату різниці у вартості товару в розмірі 4 050,00 грн та відшкодування 99,00 грн, у задоволенні якої відповідач відмовив листами від 03.02.2026 року вих. № 105/YN та від 09.02.2026 року вих. № 118/YN.
Товар до сервісного центру не направлявся, технічна діагностика товару та експертиза його якості не проводилися. Клопотань про призначення експертизи сторони не заявляли.
Відповідно до ч. 6 ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не
забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і
протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Щодо доказів, поданих разом із відповіддю на відзив. Відповідно до ч. 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно з ч. 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Заява позивача від 29.01.2026 року, докази її надсилання та листування в Telegram за 20–23.01.2026 року існували на час подання позову, а обставина щодо діагностики товару була предметом позовної заяви. Позивач не наводить та не обґрунтовує причин саме неможливості подання згаданих документів разом із позовом і клопотання про поновлення строку для їх подання не заявляв, тому суд ці докази до розгляду не приймає.
Згідно з абз. 2 ч. 7 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» При розірванні договору розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на час пред`явлення відповідної вимоги, а в разі зниження ціни - виходячи з вартості товару на час купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.
Системний аналіз зазначеної норми права свідчить, що словосполучення «на час пред`явлення відповідної вимоги» стосується саме вимоги споживача про розірвання договору купівлі-продажу, а не будь-якої іншої вимоги, пов`язаної з реалізацією прав споживача. Норма розміщена в реченні, яке починається словами «При розірванні договору», і визначає момент, станом на який фіксується вартість товару, саме через подію пред`явлення вимоги, а не через момент її задоволення чи момент повернення коштів.
Згідно до п. 4 ч.1 ст. 708 ЦК України, у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов`язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, з вимогою про розірвання договору і повернення коштів позивач звернувся 23.01.2026 року. Відповідач у відзиві прямо визнав, що розірвання договору купівлі-продажу із позивачем відбулося на підставі його особистого звернення, датованого 23.01.2026 року.
Позивач неправильно тлумачить цю норму. У зверненні до відповідача від 02.02.2026 року він зазначав: «Дякую за оформлення повернення основної суми. Однак, згідно зі ст. 8 ЗУ "Про захист прав споживачів", виплата має здійснюватися з перерахунком вартості на момент повернення (товар подорожчав)». У зверненні від 05.02.2026 року позивач також посилався на «перерахунок вартості на момент повернення». Однак абз. 2 ч. 7 ст. 8 Закону не пов`язує розрахунок з моментом повернення коштів. Так само не можна вважати «відповідною вимогою» звернення позивача від 02.02.2026 року про доплату різниці: це вимога про виплату самої різниці, і вона не може визначати дату, станом на яку ця різниця обчислюється.
Станом на дату звернення до відповідача, тобто 23.01.2026 року, товар продавався у мережі ТОВ «АЛЛО» за ціною 31 639,00 грн, що підтверджується бухгалтерською довідкою № 77-оз від 15.07.2026 року. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказів іншої ціни товару станом на 23.01.2026 року позивач не надав, а клопотання про витребування доказів у порядку статті 84 ЦПК України, як він сам зазначив у відповіді на відзив, не заявляв. Скриншоти сторінки товару станом на 02.02.2026 року та 31.07.2026 року відображають ціну на інші дати і цієї обставини не спростовують.
Отже, навіть за умови наявності передбачених законом підстав для розірвання договору купівлі-продажу, розрахунок із позивачем мав здійснюватися виходячи саме з вартості товару станом на 23.01.2026 року, тобто у розмірі 31 639,00 грн. Саме така сума і була повернута позивачу.
Посилання позивача на ч.4 ст. 710 ЦК України суд не приймає. Ця норма передбачає, що у разі відмови покупця від договору та повернення продавцю товару неналежної якості покупець має право вимагати відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором, і ціною відповідного товару на момент добровільного задоволення його вимоги, а якщо вимогу добровільно не задоволено продавцем, - на момент постановлення судом рішення. Тобто її застосування можливе лише за умови доведеності того, що повернутий товар мав недоліки.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:
1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 цього Закону істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:
а) він взагалі не може бути усунутий;
б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів;
в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.
У постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 619/3972/21 Верховний Суд зазначив: «Саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного дефекту продукції, а тягар доказування причин виникнення недоліку товару покладений на продавця.». Отже, обов`язок продавця довести причини виникнення недоліку (ч. 2 ст. 679 ЦК України, ч. 14 ст. 8 Закону) виникає лише після того, як покупець доведе саму наявність недоліку.
На підтвердження наявності недоліку позивач надав фотофіксацію повідомлень діагностичної утиліти від 22.01.2026 року та листування зі службою підтримки виробника Western Digital від 12.02.2026–13.02.2026 року з власним перекладом. Фотофіксацію виконано позивачем одноособово, без участі продавця чи фахівця. Відповідь служби підтримки виробника не є результатом дослідження товару, оскільки ґрунтується виключно на даних, наданих самим позивачем. Зроблений у довільній формі самим же позивачем переклад листування електронною поштою не може вважатися належним та допустимим доказом наявності істотного недоліку у товарі.
У постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 359/3633/20-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові з огляду на недоведеність позивачем наявності у придбаному ним товарі істотних недоліків, зазначивши, що позивач «не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності передбачених законом підстав для задоволення його вимог про захист прав споживача».
Вирішення питання щодо наявності чи відсутності недоліку товару, його характеру та причин виникнення потребує спеціальних знань. Спеціалісти сервісного центру володіють необхідними спеціальними знаннями, технічними навичками, відповідним діагностичним обладнанням та повноваженнями виробника для проведення професійної технічної діагностики товару та встановлення причин виникнення несправностей. Проте у претензії від 23.01.2026 року позивач особисто просив «не проводити гарантійний ремонт», товар до сервісного центру не направлявся, а клопотання про призначення судової експертизи позивач не заявляв. Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Повернення відповідачем 31 639,00 грн наявності недоліку не підтверджує. Відповідач зазначив, що повернення грошових коштів не було зумовлене визнанням ТОВ «АЛЛО» порушення своїх зобов`язань чи підтвердженням наявності правових підстав для задоволення вимог позивача. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право розірвати укладений на відстані договір протягом чотирнадцяти днів з моменту одержання товару, а у разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.
За таких обставин вимога про стягнення різниці у вартості товару, у тому числі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог до 47 840,00 грн, задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про стягнення 99,00 грн. Згідно з п. 3 ст. 2 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» Перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про:
1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії;
2) основні характеристики продукції;
3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати;
4) гарантійні зобов`язання та інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом продукції;
5) інші умови поставки або виконання договору;
6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг;
7) вартість електронних комунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу;
8) період прийняття пропозицій;
9) порядок розірвання договору.
У разі ненадання такої інформації суб`єкт господарювання несе відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Сума 99,00 грн сплачена позивачем за тим самим фіскальним чеком, що й вартість товару, виключно у зв`язку з доставкою товару. Після розірвання договору та повернення товару відповідачу підстава для збереження відповідачем цієї суми відпала. Доводи відповідача про те, що послугу «Сервісний збір за формування посилки» виконано належним чином, а позивач не заявляв вимоги про відмову від договору про надання цієї послуги за ст 10 Закону, суд відхиляє: ця плата не є платою за самостійну послугу, а є частиною ціни розірваного договору. Те, що позивач кваліфікував цю суму як збитки, не перешкоджає її стягненню, оскільки суд самостійно визначає норми права, що підлягають застосуванню до встановлених обставин. Вимога підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Доводи відповідача про те, що моральна шкода відшкодовується лише у разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я продукцією, суд не приймає, оскільки від такого висновку Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц.
Водночас у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Для виникнення права на таке відшкодування особа повинна довести наявність протиправної поведінки відповідача, факт заподіяння їй моральної шкоди та причинний зв`язок між діями відповідача і заявленими негативними наслідками. Моральну шкоду позивач пов`язував з продажем несправного товару та відмовою у виплаті різниці, а ці обставини не підтвердилися. Щодо неповернення 99,00 грн позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували сам факт моральних страждань, їх характер, інтенсивність, тривалість та причинний зв`язок із діями відповідача; наведені твердження мають виключно декларативний характер. Вимога задоволенню не підлягає.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 зазначила, що у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: «(а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини».
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
За таких обставин, суд цінивши надані докази, заслухавши пояснення сторінок, прийшов до висновку про часткове задоволення позову.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Доводи відповідача про необхідність сплати позивачем судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди суд відхиляє, оскільки відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Інші доводи сторін на висновки суду не впливають.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
Згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовну заяву подано у 2026 році. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3 328,00 грн.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог. З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог ціна позову становить 49 939,00 грн (47 840,00 грн + 99,00 грн + 2 000,00 грн).
1% ціни позову становить 499,39 грн, що менше мінімального розміру ставки (0,4 ? 3 328,00 грн = 1 331,20 грн). Тому судовий збір за цим позовом визначається в мінімальному розмірі - 1 331,20 грн. Оскільки позовну заяву подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», застосовується коефіцієнт 0,8: 1 331,20 грн ? 0,8 = 1 064,96 грн.
Позов задоволено на суму 99,00 грн із заявлених 49 939,00 грн. Отже, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог: 1 064,96 грн ? 99,00 грн / 49 939,00 грн = 2,11 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору Позов задоволено на 99,00 грн із заявлених 49 939,00 грн, тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог у розмірі 2,11 грн.
Доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідач не подав, тому підстав для їх розподілу немає.
Керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 1, 8, 13, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 16, 23, 679, 708, 710, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76–83, 89, 133, 141, 176, 258, 259, 263–265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» ( адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Барикадна, буд 15А) про захист прав споживачів – задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (ЄДРПОУ 30012848, адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Барикадна, буд 15А) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) збитки у розмірі 99,00 грн (дев`яносто дев`ять гривень 00 копійок.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (ЄДРПОУ 30012848, адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Барикадна, буд 15А) на користь держави судовий збір у розмірі 2,11 грн (дві гривні 11 копійок).
В іншій частині позову – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлений 30.10.2026 року.
СУДДЯ: Бобуйок І.А.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua