Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №755/13498/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/13498/25

Провадження №: 2/755/2651/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,

учасники справи:

представник позивача - Дармостук Н.О.,

представник відповідачів - адвокат Прядко Р.В.,

інші учасники справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення по державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

Київська міська рада звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення по державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Згідно заявлених вимог позивач просить суд:

-усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0206, площею 0,0295 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 листопада 2021 року № 61610940 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на частину за ОСОБА_1 ;

-усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0206, площею 0,0295 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 листопада 2021 року № 61611473 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на частину за ОСОБА_2 ;

-усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0206, площею 0,0295 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 листопада 2021 року № 61611897 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на частину за ОСОБА_5 ;

-усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:66:149:0206, площею 0,0295 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Гаврилової Ольги Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 листопада 2021 року № 61612377 з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою на частину за ОСОБА_4 .

Вимоги позову обґрунтовані тим, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 16.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В. прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 61610940, № 61611473, № 61611897, № 61612377 щодо реєстрації за кожним із відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 права постійного користування на земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:66:149:0206. Підставою для прийняття цього рішення є рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.11.2015 у справі №755/782/15-ц та постанова Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/4348/13-а, відомості з ДЗК від 10.11.2011 №51460525. Позивач зазначає, що земельна ділянка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, однак Київською міською радою, як єдиним розпорядником земель комунальної власності, рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування відповідачам та будь-яким іншим особам не приймалось. З наведених підстав позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.11.2021 № 61610940, № 61611473, № 61611897, № 61612377 прийняті приватним нотаріусом всупереч установленому законодавством порядку набуття прав на земельну ділянку комунальної власності та в порушення законодавчо визначеної процедури державної реєстрації речових прав, адже до виключної компетенції Київської міської ради належить розпорядження землями комунальної власності та розгляд заяв відповідачів. При цьому, розглянувши клопотання відповідачів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачам та додані документи, а також, враховуючи, що рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 №878/2288 «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» земельна ділянка розташована на території існуючого парку «Гідропарк», яка відповідно до ст. 44 ЗК України відноситься до земель природно-заповідного фонду, та згідно ст. 83 ЗК України не може бути передана в приватну власність, Київська міська рада прийняла рішення від 12.07.2012 №786/8123, яким відмовила в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачам на АДРЕСА_1 орієнтовною загальною площею 0,4га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Водночас постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013 у справі №826/4348/13-а вказане вище рішення позивача було визнано протиправним та скасовано, визнано протиправною бездіяльність та зобов`язано прийняти рішення яким передати в приватну власність, в тому числі й відповідачів, земельні ділянки. На виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013 у справі №826/4348/13-а, Департаментом розроблено проект рішення Київської міської ради від 05.01.2024 №08/231-09/ПР про передачу відповідачам та іншим особам у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Водночас, на стадії опрацювання проекту рішення, позивачем установлено факт незаконної державної реєстрації земельної ділянки із присвоєнням їй кадастрового номеру 8000000000:66:149:0206, а також факт неправомірної державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за відповідачами. При цьому, за доводами позовної заяви, у відповідачів відсутній належним чином оформлений державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що на переконання позивача, свідчить про неможливість набуття права постійного користування земельною ділянкою. Також в позовній заяві зазначається, що положення земельного та цивільного законодавства не визначають конструкції спільного часткового права постійного користування земельною ділянкою, що на думку позивача свідчить про порушення державним реєстратором норм земельного законодавства та законодавства про державну реєстрацію. Крім того, відповідачі не належать до вичерпного переліку суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками. На думку позивача, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20.22.2015 у справі №755/782/15-ц не визнано ані право постійного користування земельною ділянкою за відповідачами ані право власності на неї. Постановою Верховного Суду у справі №826/4348/13-а також не визнано право постійного користування або право власності на земельну ділянку. В Державному земельному кадастрі також відсутня інформація про право власності або право постійного користування земельною ділянкою. Крім того, оспорювані рішення приватного нотаріуса прийняті за відсутності державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку. Крім того, позивачем не приймалось рішення про затвердження проекту землеустрою або про передачу земельної ділянки у власність/ користування третім особам.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2026 року відкрито провадження в даній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

З наданих представником відповідачів документів убачається, що внаслідок зміни прізвища відповідач ОСОБА_5 з 06 жовтня 2022 року документується як ОСОБА_5. (т.1 а.с.244 - 246)

06 січня 2026 року відповідачами через представника - адвоката Прядка Р.В. подано до суду відзив на позовну заяву в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві зазначається, що фактичні обставини набуття відповідачами права користування спірною земельною ділянкою були предметом розгляду Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/782/15-ц. Цим рішенням встановлено, що згідно рішення №60 Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10.01.1967 під будівництво ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» відведена земельна ділянка площею орієнтовно 0,4 га. Планом земельної ділянки №26303 від 24.01.1967 передбачалось, що її площа складала 4500 кв.м. Цілісно-майновий комплекс (будівництво ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1») введено в експлуатацію 29.05.1968 державною комісією, про що складено Державний Акт вводу в експлуатацію №479 від 29.05.1968. В подальшому, згідно договору №481 від 16.05.1997, Фондом державного майна України цілісно-майновий комплекс - ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1» продано Товариству покупців членів трудового колективу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» в особі ОСОБА_2. Майно державного підприємства «Ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1» Регіональним відділенням ФДМУ у місті Києві передано у володіння Товариства покупців трудового колективу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно акту №499 від 27.05.1997. Згідно Акту підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 30.09.1999 договір купівлі-продажу №481 від 16.05.1997 виконано у повному обсязі, об`єкт знято з контролю. Відповідно до свідоцтва про власність Фонду державного майна України № 530 від 23 травня 1997 року, ОСОБА_2 , як голова Товариства покупців членів трудового колективу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», є власником цілісно-майнового-комплексу ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1». Також, Розпорядженнями Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва №3 від 06.01.2000 року та №55 від 26.01.2000 року ОСОБА_6 надано згоду на переведення частини нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 на першому поверсі в житлове. Відповідно до розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації № пс-10с від 30 травня 2000 року, ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно комплекс нежитлових приміщень та квартира, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності позивачам. Дане нерухоме майно перебуває на спірних земельних ділянках. Новий власник цілісного майнового комплексу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» - приватне підприємство «Ресторан ІНФОРМАЦІЯ_1» продав його на підставі двох договорів. Згідно з першим договором, зареєстрованим КМ БТІ 25.07.1997 року за № 245-3, як літера «Б» частина приміщень продано ОСОБА_4 . Інші нежитлові приміщення, як літера «А», продані ОСОБА_6 згідно договору від 25.07.1997 року, зареєстрованому КМ БТІ під номером 245-3. Розпорядженням Дніпровської районної державної адміністрації міста Києва №1096 від 26.12.2000 будівлям присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_10. Посилаючись на ці обставини, відповідач вказує на те що в 1967 році спірна земельна ділянка була відведена Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих під будівництво ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», відповідно цілісний майновий комплекс (ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1») як суб`єкт права, у встановленому на той час порядку отримав право безстрокового користування відведеною земельною ділянкою. В подальшому, в 1997 році, у зв`язку із проведенням приватизації цілісного майнового комплексу (ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1»), його власниками стають відповідачі, як члени Товариства покупців членів трудового колективу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1». Ураховуючи це, за доводами відзиву, до членів товариства в 1997 році перейшло й право користування відведеною для ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» земельною ділянкою. оскільки спірна земельна ділянка в 1967 році передана для будівництва ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» без заздалегідь установленого строку, в силу положень Земельного кодексу України від 18.12.1990, право користування землею є постійним. Відповідач вказує на недопустимість втрати права користування земельними ділянками у зв`язку з тим, що зі зміною законодавства коло суб`єктів такого права звужено. При цьому, обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень ЗК України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками). Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності ЗК, прийнятого 25.10.2001), не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за положеннями чинного ЗК не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6- 14цс11). Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Враховуючи викладене, відповідач вказує на те, що приймаючи до уваги встановлені судами обставини зведення та приватизації цілісного майнового комплексу (ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1»), відповідачі є правонаступниками ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» та у зв`язку з цим набули і не втрачали право постійного користування відведеною для ресторану земельною ділянкою. Також відповідач посилається на неналежність обраного позивачем способу захисту та зазначає, що Київською міською радою подано позовну заяву про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою та припинення права постійного користування земельною ділянкою. Проте, земельна ділянка 8000000000:66:149:0206, за відповідним рішенням уповноваженого органу, ще 1967 року вибула з володіння територіальної громади, оскільки була передана для будівництва ресторану. На даний час земельна ділянка зайнята однією з будівель ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1». Це нежитлова будівля площею 258,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яка в рівних долях належить відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Отже право власності на спірну земельну ділянку набувають відповідачі - власники розміщеного на ній об`єкта нерухомості. Саме тому постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2012 у справі № 2а-1235/12/2670 зобов`язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) розглянути заяви та підготувати проект відповідного рішення Київської міської ради щодо питання безоплатної передачі у власність та видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку, щодо якої заявлено позовні вимоги у справі що розглядається. При цьому, позивач, діючи в інтересах територіальної громади, стверджує, що за заявою відповідача без належних правових підстав зареєстровано право відповідачів на постійне користування земельною ділянкою. Проте, заявлені позовні вимоги про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, про скасування рішення державного реєстратора, у разі її задоволення, не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів територіальної громади та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. У цьому разі не відбудеться нівелювання негативних наслідків і у позивача не відновиться можливість користування чи розпорядження конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою. Більш того, наявний запис про право користування земельною ділянкою не перешкоджає позивачу виконати постановлені рішення суду та передати спірну земельну ділянку відповідачам. Заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (визнання відсутнім права користування) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги, згідно позиції відповідача, не є ефективним способом захисту прав позивача. Визнання відсутнім у відповідача права користування земельною ділянкою, у даному випадку, є, по суті, встановленням обставин, які у подальшому можуть бути зазначені у якості підстав позову про захист свого порушеного права, що також свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки не відновлює порушеного права, а вимагає пред`явлення у подальшому іншого позову. Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18. Крім того, відповідач вказує на правомірність дій приватного нотаріуса при проведенні державної реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою, адже, судовими рішеннями, зазначеними державним реєстратором як документи, що стали підставою для проведення реєстраційної дії, встановлено фактичні обставини що свідчать про виникнення у відповідачів у 1997 році права постійного користування земельною ділянкою, яке на даний час не припинялося. Тому відповідач вважає, що оскаржуваними реєстраційними діями державний реєстратор правомірно визнав та підтвердив факт набуття зазначеного майнового права. (т.1 а.с.80-84)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року задоволено клопотання позивача Київської міської ради про витребування доказів, витребувано у Департамента з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином завірені копії матеріалів реєстраційних справ.

05 березня 2026 року представником позивача Київської міської ради - Букрєєвою К.Е. подана до суду заява, прийнята судом, як письмові пояснення, в якій позивач просить позовні вимоги задовольнити повністю. Позивач наполягає на відсутності у відповідачів права постійного користування спірною земельною ділянкою на зазначає, що набуття відповідачем-2 права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, в результаті приватизації, відбулось протягом 1997 року, у зв`язку із чим на спірні правовідносини поширюються положення Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції від 22.06.1993), згідно положень якого право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Отже, чинний на момент приватизації відповідачами цілісно-майнового комплексу «Ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1» ЗК України допускав виникнення права постійного користування виключно з моменту одержання документа, що посвідчує вказаний правовий титул на землю, а саме державного акту про право постійного користування земельною ділянкою. Водночас, відповідачами не надано жодного державного акту про право постійного користування спірною земельною ділянкою, який би засвідчив виникнення у відповідачів право постійного користування земельною ділянкою та допустив здійснення державної реєстрації цього речового права на підставі достатніх правовстановлюючих документів. Крім того, у відповіді зазначається, що ЗК України від 18.12.1990 (в редакції від 22.06.1993) розмежовує постійне та тимчасове користування не лише за темпоральним показником (відповідно безстроковий/строковий правовий титул на землю), але і за суб`єктним критерієм, тобто визначає закритий перелік суб`єктів, яким дозволяється передача земельних ділянок державної власності у постійне користування для окремих видів цільового призначення. Однак, за доводами позивача, правовий статус відповідачів та цільове призначення спірної земельної ділянки відповідно до положень ЗК України станом як на момент приватизації цілісно-майнового комплексу «Ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», так і на момент вчинення спірної державної реєстрації, не допускає набуття Відповідачами права постійного користування. Також позивач вважає безпідставними посилання відповідачів на відсутність в них обов`язку переоформлення права постійного користування з огляду на рішення Конституційного суду України від 212.09.2005 №5-рп/2005, оскільки наведені висновки Конституційного Суду України поширюються виключно на громадян, які у встановленому законодавством порядку набули право постійного користування та отримали відповідний державний акт, що не було зроблено відповідачами. Крім того, відповідачі залишають поза увагою висновки, що містяться в рішенні Дніпровського районного суду від 20.11.2015 у справі № 755/782/15-ц щодо відсутності підстав для визнання права власності відповідачів на земельні ділянки, якими вказано на виключну компетенцію Київської міської ради при розпорядженні всіма землями комунальної власності у м. Києві шляхом передачі їх особам у власність чи користування. Разом із тим, Київською міською радою, як єдиним розпорядником земель комунальної власності, рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування відповідачам та будь- яких іншим особам не приймалось. У відповідачів відсутні правовстановлюючі документів на спірну земельну ділянку, що вказує на неможливість набуття ними права постійного користування та незаконність рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.11.2021 № 61610940, № 61611473, № 61611897, № 61612377, які прийняті приватним нотаріусом за відсутності передбачених законом правових підстав, всупереч установленому законодавством порядку набуття прав на земельну ділянку комунальної власності та в порушення законодавчо визначеної процедури державної реєстрації речових прав. Таким чином, відповідно до земельного законодавства право комунальної власності територіальної громади м. Києва на землю виникає в силу закону за залишковим принципом, тобто на підставі статті 83 Земельного кодексу України на всі землі у межах м. Києва, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Крім того, стаття 92 ЗК України допускає виникнення права постійного користування виключно щодо земель комунальної або державної власності. Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах м. Києва та не належить до земель державної власності, вона належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва. Враховуючи наведені норми законодавства, відповідачі, звертаючись із заявою про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, вже визнали факт перебування вказаної ділянки у складі земель комунальної власності. З огляду на це, є суперечливим твердження відповідача, що згідно рішення № 60 Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10.01.1967 земельна ділянка 8000000000:66:149:0206 ще у 1967 року вибула з володіння територіальної громади, а право власності на спірну земельну ділянку в силу наведених вище приписів закону набувають відповідачі - власники розміщеного на ній об`єкта нерухомості. Позивач вказує на те, що єдиним власником та розпорядникам спірної земельної ділянки є Київська міська рада, таким чином, передання земельної ділянки комунальної власності в м. Києві в постійне користування особам належить до виключних повноважень Київської міської ради як органу місцевого самоврядування, що діє від імені та в інтересах власника земель комунальної власності - територіальної громади міста Києва. (т.1 а.с.215-220)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 червня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача Київської міської ради - Дармостук Н.О. в судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, надала пояснення аналогічні доводам, наведеним у у позові та письмових поясненнях.

Представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Прядко Р.В. у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, надав пояснення аналогічні доводам, наведеним у відзиві на позовну заяву.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013 у справі №826/4348/13-а позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1, визнання протиправною бездіяльності відповідачів та зобов`язання відповідача-1 вчинити певні дії, задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 12 липня 2012 року № 786/8123 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо прийняття рішення про безоплатну передачу у власність та видачу державних актів на право власності на землю: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276,4 кв.м., ОСОБА_2 - 276,4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154,93 кв.м., ОСОБА_2 - 154,93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568,97 кв.м., ОСОБА_2 - 568,97 кв.м., ОСОБА_7 - 999,03 кв.м., ОСОБА_4 - 999,03 кв.м.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо не підготовки проекту відповідного рішення Київської міської ради про безоплатну передачу у власність та видачу державних актів на право власності на землю: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_10 - 966,92 кв.м., ОСОБА_17 - 966,92 кв.м., ОСОБА_8 - 966,92 кв.м., ОСОБА_11 - 966,92 кв.м.

Зобов`язано Київську міську раду прийняти рішення, яким передати у приватну власність на безоплатній основі земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276,4 кв.м., ОСОБА_2 - 276,4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154,93 кв.м., ОСОБА_2 - 154,93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568,97 кв.м., ОСОБА_2 - 568,97 кв.м., ОСОБА_7 - 999,03 кв.м., ОСОБА_4 - 999,03 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_10 - 966,92 кв.м., ОСОБА_17 - 966,92 кв.м., ОСОБА_8 - 966,92 кв.м., ОСОБА_11 - 966,92 кв.м.

Зобов`язано Реєстраційну службу Головного управління юстиції у місті Києві внести відповідну інформацію про набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 права власності на земельні ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. (т.1 а.с.239-242)

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 у справі №826/4348/13-а апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2013 року та додаткову постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року - без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013 у справі №826/4348/13-а встановлено наступне:

«Відповідачем 12 липня 2012 року прийнято оскаржуване рішення, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 , орієнтовною загальною площею 0,4 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Суд погоджується з доводами представників позивачів щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1, визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо прийняття рішення про безоплатну передачу у власність та видачу державного акту на право власності на землю по земельних ділянках та бездіяльності відповідача-2 щодо не підготовки проекту відповідного рішення відповідача-1 про безоплатну передачу у власність та видачу державного акту на право власності на землю по земельних ділянках, а також зобов`язання відповідача-1 прийняти рішення, яким передати у приватну власність на безоплатній основі земельні ділянки та внести відповідну інформацію про набуття позивачами права власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, у ході судового розгляду справи з`ясовано, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року у справі № 2а-1235/12/2670, яка набрала законної сили 19 червня 2012 року, задоволено частково позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (також далі - ГУЗР КМДА) та Київської міської ради (також далі - КМР) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідачів вчинити певні дії (також далі - постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року), а саме:

- визнано протиправною бездіяльність ГУЗР КМДА щодо не підготовки проекту рішення КМР про безоплатну передачу у власність та видачу державного акту на право власності на землю: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276.4 кв.м., ОСОБА_2 - 276.4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154.93 кв.м., ОСОБА_2 - 154.93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568.97 кв.м., ОСОБА_2 - 568.97 кв.м., ОСОБА_7 - 999.03 кв.м., ОСОБА_4 - 999.03 кв.м.;

- визнано незаконною бездіяльність ГУЗР КМДА щодо не підготовки проекту рішення КМР про безоплатну передачу у власність та видачу державного акту на право власності на землю: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_10 - 966.92 кв.м., ОСОБА_17 - 966.92 кв.м., ОСОБА_8 - 966.92 кв.м., ОСОБА_11 - 966.92 кв.м.;

- зобов`язано ГУЗР КМДА розглянути заяви та підготувати проект відповідного рішення КМР щодо питання безоплатної передачі у власність та видачі державного акту на право власності на землю: по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276.4 кв.м., ОСОБА_2 - 276.4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154.93 кв.м., ОСОБА_2 - 154.93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568.97 кв.м., ОСОБА_2 - 568.97 кв.м., ОСОБА_7 - 999.03 кв.м., ОСОБА_4 - 999.03 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_10 - 966.92 кв.м., ОСОБА_17 - 966.92 кв.м., ОСОБА_8 - 966.92 кв.м., ОСОБА_11 - 966.92 кв.м.

З наявної у матеріалах справи копії постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року вбачається, що приміщення, розташовані за адресою, АДРЕСА_1 (також далі - приміщення), належать на праві власності позивачам. Зокрема, відповідно до:

- витягу з державного реєстру про реєстрацію прав власності на об`єкти нерухомого майна (також далі - витяг) від 20 жовтня 2010 року № 27709053, право власності на нежитлові приміщення (літера "А", площею 497.3 кв.м.) та нежитлові приміщення (літери "В", "Д", "Ж", "З", "І", "К", площею 1116.2 кв.м.) у приміщенні, належить у рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витягу від 14 лютого 2011 року № 28994340, право власності на квартиру АДРЕСА_3 у приміщенні належить у рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витягу від 14 лютого 2011 року № 28994181, право власності на квартиру АДРЕСА_4 у приміщенні належить у рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витягу від 14 лютого 2011 року № 28994260, право власності на квартиру АДРЕСА_5 у приміщенні належить у рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витягу від 29 серпня 2011 року № 31113824, право власності на нежитлове приміщення (літера "Б", площею 258.1 кв.м.) у приміщенні належить у рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витягу від 08 листопада 2011 року № 31958506, право власності на квартиру АДРЕСА_6 у приміщенні належить ОСОБА_7 ;

- витягу від 08 листопада 2011 року № 31958597, право власності на квартиру АДРЕСА_7 у приміщенні належить ОСОБА_4 .

Право власності на перелічені приміщення також підтверджується рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2010 року у справі № 2-1487/10 та додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2011 року у вказаній справі.

У постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року, зокрема, зазначено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 надано до ГУЗР КМДА усі необхідні документи для передачі у власність земельних ділянок, на яких розташовані їх жилі та нежилі приміщення, а тому вимоги вказаних осіб щодо безоплатної передачі земельних ділянок є обґрунтованими, незважаючи навіть на те, що такі земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду. До того ж, земельні ділянки до земель природно-заповідного фонду віднесено рішенням КМР від 23 грудня 2004 року № 878/2288 "Про створення регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови" уже після передачі приміщень, розташованих на земельних ділянках, у приватну власність позивачам.

Таким чином, земельні ділянки, на яких розташовані приміщення, повинні належати особам, які є власниками приміщень, тобто позивачам. Право власності на приміщення зареєстровано у законодавчо визначеному порядку. Протиправність володіння чи порушення режиму експлуатації земельних ділянок ГУЗР КМДА та КМР не доведено.»

«Враховуючи викладене положення та зважаючи, що на час розгляду справи постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року набрала законної сили, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності доказування факту належності приміщень позивачам на праві власності та, як наслідок, необхідності безоплатної передачі земельних ділянок, на яких розташовані приміщення, у власність позивачам, отже протиправність оскаржуваного рішення.

Стосовно бездіяльності відповідача-1 та відповідача-2 суд зазначає наступне.

У ході судового розгляду справи з`ясовано, що на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року, яка набрала законної сили, видано відповідні виконавчі листи, на підставі яких, у свою чергу, відкрито виконавчі провадження, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Листом від 07 грудня 2012 року № 06-337/32051 відповідач-2 повідомив відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, що за результатами розгляду клопотань про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 та доданих документів відповідачем-1 прийнято оскаржуване рішення, у зв`язку з чим, згідно зі ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 28 вересня 2012 року № 2а-1235/12/2670 підлягає закінченню.

Поряд з цим, як з`ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема копіями постанов про накладення штрафу на відповідача-2 за невиконання (повторне невиконання) постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року, будь-яких дій відповідачем-1 та відповідачем-2, направлених на виконання вказаного судового рішення, а саме щодо підготовки проектів відповідних рішень відповідача-1 з питання безоплатної передачі у власність позивачам та видачі державних актів на право власності на землю, не вчинено.»

Постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/4348/13-а касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задоволено частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014р. скасовано.

Додаткову постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013р. скасовано і в задоволенні заяви, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про прийняття додаткової постанови відмовлено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013р. в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання реєстраційної служби Головного Управління юстиції у місті Києві внести інформацію про набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 права власності на земельні ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно скасовано і в цій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013р. залишено без змін. (т.1 а.с.235-зворот - 238)

Цією постановою Верховного Суду встановлено наступне:

«В ході розгляду справи судами встановлено, що позивачам на праві власності належать приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які розташовані на земельних ділянках з обліковими номерами 66:149:0008, 66:149:0093, 66:149:0007.»

«Таким чином на час виникнення спірних правовідносин законодавством було передбачено можливість перебування земель природно-заповідного фонду у приватній власності.

Це, зокрема, стосується земель, які були відведені і перебували у власності на момент прийняття рішення про відведення земель до природного заповідного фонду.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка у 1967 році була відведена під будівництво ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», приміщення якого в подальшому в складі цілісного майнового комплексу були викуплені його трудовим колективом і на даний час перебувають у власності позивачів.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції , виходив з того, що позивачі є власниками приміщень, які розташовані на спірній земельній ділянці, позивачами надано усі необхідні документи для прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність, а до земель природно-заповідного фонду спірну земельну ділянку віднесено уже після передачі розташованих на ній приміщень у власність позивача.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, в цій частині висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що позивачі як власники нерухомого майна набули права на спірну земельну ділянку, рішення про її вилучення у встановленому законом порядку не приймалось, відповідачем безпідставно прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо її відведення позивачам, а тому суди обґрунтовано прийняти рішення про задоволення позову в цій частині.

Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання у касаційній скарзі на те, що рішення прийняте з порушенням виключної компетенції відповідача на розпорядження земельними ділянками.

Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з тривалою бездіяльністю відповідачів у питанні передачі у власність позивачам земельних ділянок для обслуговування належних їм на праві власності об`єктів нерухомості, які розташовані на цих ділянках.

В зв`язку з такою бездіяльністю позивачі неодноразово звертались за захистом своїх прав та законних інтересів до суду. Дії та бездіяльність відповідачів, які є предметом розгляду у даній справі, пов`язані саме з неналежним виконанням відповідачами рішення суду, спрямованого на врегулювання питання про передачу у власність позивачам спірних земельних ділянок.»

«На думку колегії суддів тривале не вирішення відповідачами питання передачі позивачам земельних ділянок для обслуговування належного їм на праві власності нерухомого майна призвело до втручання у їх право мирно володіти цим майном. Посилання відповідачів на наявність для такого втручання суспільного інтересу, як то віднесення таких земель до природно заповідного фонду, на думку суду є необґрунтованим, оскільки таке віднесення відбулось уже після набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, а рішень про вилучення земельних ділянок, на яких такі об`єкти знаходяться, відповідачами не приймалось.»

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20.11.2015 у справі №755/782/15-ц позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ОСОБА_8 , ОСОБА_18 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 до Київської міської ради третя особа прокуратура Дніпровського району м. Києва про визнання права власності на земельну ділянку та встановлення факту користування земельною ділянкою, задоволено частково.

Визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,0258 га, кадастровий №8000000000:66:149:0200 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,0052 га, кадастровий №8000000000:66:149:0201 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,0057 га, кадастровий №8000000000:66:149:0202 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,0497 га, кадастровий №8000000000:66:149:0203 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,0422 га, кадастровий №8000000000:66:149:0204 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,0026 га, кадастровий №8000000000:66:149:0094 за ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 в рівних частинах.

Визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,2217 га, кадастровий №8000000000:66:149:0205 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,0295 га, кадастровий №8000000000:66:149:0206 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,0309 га, кадастровий №8000000000:66:149:0207 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частинах.

Визнано факт користування земельною ділянкою площею 0,3842 га, кадастровий №8000000000:66:149:0208 за ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 в рівних частинах.

В решті позовних вимог відмовлено. (т.1 а.с.247-зворот - 250)

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10.02.2016 апеляційну скаргу представника Київської міської ради за довіреністю - Тхорика Сергія Миколайовича на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 до Київської міської ради, третя особа прокуратура Дніпровського району м. Києва про визнання права власності на земельну ділянку та встановлення факту користування земельною ділянкою - визнано неподаною та повернуто.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20.11.2015 у справі №755/782/15-ц встановлено наступне:

«Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1967 року, земельна ділянка, площею біля 0,4 га відведена під будівництво ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1»(а.с. 37-38).

Державним актом №479 від 29 березня 1968 року комплекс споруд ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» був прийнятий в експлуатацію державною комісією(а.с. 39-40,41).

Згідно договору купівлі-продажу цілісно-майнового комплексу при викупі, № 481 від 16 травня 1997 року Регіональне відділення фонду державного майна України по м. Києву продало у власність Товариству покупців членів трудового колективу ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_11(а.с. 42-45, 46-49).

Згідно свідоцтва про власність Фонду державного майна України № 530 від 23 травня 1997 року, ОСОБА_2 , як голова товариства покупців членів трудового колективу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» є власником цілісно-майнового-комплексу ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1»(а.с. 50)

Розпорядженнями Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва №3 від 06.01.2000 року та №55 від 26.01.2000 року ОСОБА_6 надано згоду на переведення частини нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі в житлове.(а.с 56-57)

Відповідно до розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації № пс-10с від 30 травня 2000 року, ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 55).

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень комплекс нежитлових приміщень та квартира, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної частквої власності позивачам. Дане нерухоме майно перебуває на спірних земельних ділянках(а.с. 61-73).»

«Згідно витягів з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку, спірним земельним ділянкам, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 було присвоєно кадастрові номери. (а.с. 128-202)»

«Як вбачається з матеріалів справи позивачами неодноразово здійснювались звернення до відповідача, щодо прийняття рішення про передачу їм у приватну власність на безоплатній основі земельних ділянок розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим відповідачем не виконувались судові рішення, які набрали законної сили та відповідно до яких Київська міська рада повинна прийняти рішення, яким передати у приватну власність на безоплатні основі земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_1 : по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0008, ОСОБА_1 - 276,4 кв.м., ОСОБА_2 - 276,4 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0093, ОСОБА_1 - 154,93 кв.м., ОСОБА_2 - 154,93 кв.м.; по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0007, ОСОБА_1 - 568,97 кв.м., ОСОБА_2 - 568,97 кв.м., ОСОБА_7 - 999,03 кв.м., по земельній ділянці, обліковий номер 66:149:0094, ОСОБА_16 - 966,92 кв.м.,ОСОБА_17 - 966,92 кв.м., ОСОБА_8 - 966,92 кв.м., ОСОБА_11 - 966,92 кв.м.

Згідно рішення Київської міської ради № 878/2288 від 23.12.2004 року «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», Київська міська рада створила регіональний ландшафтний парк «Дніпровські острови» на площі 1 214,99 га, на території якого знаходяться спірні земельні ділянки(а.с. 52-56 Том 2).»

«Як було встановлено в судовому засіданні та не оспорювалось учасниками процесу, що позивачі користуються та розпоряджаються спірними земельними ділянками, сплачують за них податки, вказані земельні ділянки перебувають у їх оперативному користуванні та на спірні земельні ділянки виготовлена проектно-технічна документація.»

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15.12.2016 у справі №755/782/15-ц відмовлено в задоволенні заяви Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Євгенії Ігорівни про роз`яснення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.11.2015 року по справі № 755/782/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ОСОБА_8 , ОСОБА_18 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до Київської міської ради третя особа прокуратура Дніпровського району м. Києва про визнання права власності на земельну ділянку та встановлення факту користування земельною ділянкою.

Відмовляючи в задоволенні цієї заяви, суд назначив: «…статтею 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). В зв"язку з чим в розумінні вказаної статті ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 мають право на користування земельними ділянками за кадастровими номерами №8000000000:66:149:0200, №8000000000:66:149:0201, №8000000000:66:149:0202, №8000000000:66:149:0203, №8000000000:66:149:0204, №8000000000:66:149:0094, №8000000000:66:149:020, №8000000000:66:149:0207 на яких розташовано зареєстроване нерухоме майно.»

Як убачається з наявних у матеріалах справи копій реєстраційних справ (т.1 а.с.130-198): на підставі заяви ОСОБА_1 , 16.11.2021 державним реєстратором приватним нотаріусом Гавриловою О.В. прийнято рішення № 61610940 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - державну реєстрацію іншого речового права, права постійного користування земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:149:0206, на підставі якого за вказаним відповідачем зареєстровано право постійного користування на частину цією земельною ділянкою; на підставі заяви ОСОБА_2 , 16.11.2021 державним реєстратором приватним нотаріусом Гавриловою О.В. прийнято рішення № 61611473 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - державну реєстрацію іншого речового права, права постійного користування земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:149:0206, на підставі якого за вказаним відповідачем зареєстровано право постійного користування на частину цією земельною ділянкою; на підставі заяви ОСОБА_5 , 16.11.2021 державним реєстратором приватним нотаріусом Гавриловою О.В. прийнято рішення № 61611897 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - державну реєстрацію іншого речового права, права постійного користування земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:149:0206, на підставі якого за вказаним відповідачем зареєстровано право постійного користування на частину цією земельною ділянкою; на підставі заяви ОСОБА_4, 16.11.2021 державним реєстратором приватним нотаріусом Гавриловою О.В. прийнято рішення № 61612377 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - державну реєстрацію іншого речового права, права постійного користування земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:149:0206, на підставі якого за вказаним відповідачем зареєстровано право постійного користування на частину цією земельною ділянкою.

Вказані вище рішення про державну реєстрацію за відповідачами права постійного користування земельною ділянкою прийняті на підставі: рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.11.2015 у справі №755/782/15-ц; постанови Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/4348/13-а; відомостей з Державного земельного кадастру.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.1, 2 ст.2 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Згідно заявлених позовних вимог, предметом судового спору в цій справі є усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права постійного користування земельною ділянкою.

Надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі № 686/4698/20 (провадження № 61-5079св21) зазначено, що: «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

За приписами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно положень ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. (ч.1 ст. 319 ЦК України)

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як установлено наведеними вище судовими рішеннями, відповідачам на праві власності належать приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які розташовані на спірній земельній ділянці.

Так, рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1967 року, земельна ділянка, площею біля 0,4 га відведена під будівництво ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1». Державним актом №479 від 29 березня 1968 року комплекс споруд ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» був прийнятий в експлуатацію державною комісією. Згідно договору купівлі-продажу цілісно-майнового комплексу при викупі, № 481 від 16 травня 1997 року Регіональне відділення фонду державного майна України по м. Києву продало у власність Товариству покупців членів трудового колективу ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», який знаходиться за адресою: 252160, м. Київ, Гідропарк. Згідно свідоцтва про власність Фонду державного майна України № 530 від 23 травня 1997 року, ОСОБА_2 , як голова товариства покупців членів трудового колективу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» є власником цілісно-майнового-комплексу ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1». Розпорядженнями Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва №3 від 06.01.2000 року та №55 від 26.01.2000 року ОСОБА_6 надано згоду на переведення частини нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі в житлове. Відповідно до розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації № пс-10с від 30 травня 2000 року, ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень комплекс нежитлових приміщень та квартира, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності відповідачам. Дане нерухоме майно перебуває, в тому числі й на спірній земельній ділянці. Наведене відображено й у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Внаслідок неправомірних дій та бездіяльності, зокрема Київської міської ради, щодо не вирішення питання передачі відповідачам земельних ділянок для обслуговування належного їм на праві власності нерухомого майна, відповідачі були вимушені неодноразово звертатися до суду за захистом своїх прав і позивача було зобов`язано прийняти рішення, яким передати у приватну власність відповідачів на безоплатній основі земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, через тривале безпідставне невиконання Київською міською радою постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2013 у справі №826/4348/13-а (в частині залишеній без змін постановою Верховного Суду від 20.06.2018), відповідачі були змушені звернутися до суду з вимогами про визнання за ними права користування земельними ділянками та рішенням суду був визнаний факт користування земельними ділянками.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції що діяла на час реєстрації за відповідачами справа постійного користування земельною ділянкою) державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

За змістом ст. 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Пунктом 40 Порядку № 1127 (у відповідній редакції) встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що діяла на час здійснення державної реєстрації)

З наведених норм законодавства, що регулює порядок державної реєстрації прав та їх обтяжень, вбачається безпідставність доводів позивача про те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.11.2021 № 61610940, № 61611473, № 61611897, № 61612377 прийняті приватним нотаріусом всупереч установленому законодавством порядку набуття прав на земельну ділянку комунальної власності та в порушення законодавчо визначеної процедури державної реєстрації речових прав, адже судове рішення яке набрало законної сили є безумовною підставою для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 7 ЗК України 18.12.1990 (в редакції від 22.06.1993), користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1967 року, відведена під будівництво ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» без заздалегідь установленого строку, суд погоджується з доводами відповідачів про те, в силу зазначених положень Земельного кодексу України, їх право користування землею є постійним.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 92 ЗК України (в редакції, чинній на момент державної реєстрації права постійного користування за відповідачами) право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку; оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі; господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі.

Водночас, згідно з пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до цього Кодексу не можуть мати їх у такому праві, зобов`язані були до 1 січня 2005 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнано неконституційним положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте громадянами у встановленому законодавством порядку, є суб`єктивним правом, що підлягає захисту, а відсутність державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не може бути підставою для припинення такого права, оскільки це право виникло на законних підставах.

Також суд вважає безпідставними наведені позивачем доводи про те, що оскільки рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 №878/2288 «Про створення регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови» земельна ділянка розташована на території існуючого парку «Гідропарк», яка відповідно до ст. 44 ЗК України відноситься до земель природно-заповідного фонду, то згідно ст. 83 ЗК України не може бути передана в приватну власність.

Так статтею 43 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об`єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Регіональні ландшафтні парки організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів для потреб регіональних ландшафтних парків провадиться в порядку, встановленому законодавством України. (стаття 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд» від 16.06.1992 № 2456-XII).

Верховний Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/4348/13-а констатував, що: «на час виникнення спірних правовідносин законодавством було передбачено можливість перебування земель природно-заповідного фонду у приватній власності. Це, зокрема, стосується земель, які були відведені і перебували у власності на момент прийняття рішення про відведення земель до природного заповідного фонду. З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка у 1967 році була відведена під будівництво ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», приміщення якого в подальшому в складі цілісного майнового комплексу були викуплені його трудовим колективом і на даний час перебувають у власності позивачів. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачі є власниками приміщень, які розташовані на спірній земельній ділянці, позивачами надано усі необхідні документи для прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність, а до земель природно-заповідного фонду спірну земельну ділянку віднесено уже після передачі розташованих на ній приміщень у власність позивача.»

Таким чином, Київська міська рада, протягом тривалого часу не виконуючи судове рішення у справі №826/4348/13-а, звернулась до суду з цим позовом як власник та розпорядник землі, якого зобов`язано прийняти рішення, яким передати у приватну власність відповідачів на безоплатній основі земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не з метою захисту своїх порушених прав, а з метою позбавлення відповідачів права постійного користування земельною ділянкою, якою вони користуються, як власники приміщень цілісного майнового комплексу з 1997 року, що не може вважатись правомірним втручанням у право власності відповідачів. При цьому, реєстрація за відповідачами права постійного користування земельною ділянкою жодним чином не позбавляє позивача обов`язку виконати рішення суду та права прийняти рішення про передачу відповідачам у власність спірної земельної ділянки.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/4348/13-а вже вказував, що:

«Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини для оцінки втручання в право особи на мирне володіння майном на предмет сумісності з гарантіями статті 1 Першого протоколу, необхідно з`ясувати чи є втручання законним, чи переслідує воно суспільний чи публічний інтерес та чи є таке втручання пропорційним визначеним цілям (зокрема, рішення ЄСПЛ у справах «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року). При цьому Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, навіть якщо не буде додержано хоча б одного критерію.

На думку колегії суддів тривале не вирішення відповідачами питання передачі позивачам земельних ділянок для обслуговування належного їм на праві власності нерухомого майна призвело до втручання у їх право мирно володіти цим майном. Посилання відповідачів на наявність для такого втручання суспільного інтересу, як то віднесення таких земель до природно заповідного фонду, на думку суду є необґрунтованим, оскільки таке віднесення відбулось уже після набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, а рішень про вилучення земельних ділянок, на яких такі об`єкти знаходяться, відповідачами не приймалось.»

З часу ухвалення цієї постанови ситуація щодо бездіяльності позивача жодним чином не змінилась, як і обставини користування спірною земельною ділянкою, на якій розташовані належні відповідачам на праві власності об`єкти нерухомості.

За таких обставин суд не вбачає законних підстав для задоволення позову.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановлені рішеннями в адміністративній та цивільній справі обставини, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позову Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна, про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення по державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою, внаслідок необґрунтованості позовних вимог.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення в рішенні суду, питання вичерпності висновків суду, суд виходить з того, що у справі, що розглядається в даному провадженні, учасникам спору в рішенні було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи та письмових поясненнях, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.(ч.1 ст. 209 ЦПК України)

Виходячи з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 316-319, 321, 328, Цивільного кодексу України, статтею 7 Земельного кодексу України 18.12.1990, статтями 43-45 Земельного Кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, статтею 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд», статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 56, 76-83, 89, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 36) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: м. Київ, Броварський просп., буд. 9-В), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гаврилова Ольга Василівна (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 30/18, оф. 16), про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення по державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення складено 30 жовтня 2026 року.

Суддя: