Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №752/12365/21 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/12365/21

Провадження № 2/752/147/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Курс-8», Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, треті особи Державна податкова служба України, Державна служба України з питань праці, Пенсійний фонд України про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, сум податку на доходу фізичних осіб, сум військового збору, сум єдиного соціального внеску, що пов`язані зі сплатою нарахувань по заробітній платі, допомогу по тимчасовій непрацездатності та вихідну допомогу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Адвокатського об`єднання «Курс-8», Фонду соціального страхування України, треті особи Державна податкова служба України, Державна служба України з питань праці, Пенсійний фонд України про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, сум податку на доходу фізичних осіб, сум військового збору, сум єдиного соціального внеску, що пов`язані зі сплатою нарахувань по заробітній платі, допомогу по тимчасовій непрацездатності та вихідну допомогу та просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 49 430,08 грн., а саме: заробітна плата - 28 387,59 грн. за період з 27.11.2020р. по 05.05.2021р., допомога по тимчасовій непрацездатності за період з 22.12.2020р. по 30.12.2020р. в сумі 821,30 грн., допомога по тимчасовій непрацездатності за період з 09.03.2021р. по 13.03.2021р. в сумі 744,96 грн., компенсацію за невикористані дня щорічної відпустки в сумі 2 205,21 грн. за період з 27.11.2020р. по 05.05.2021р., вихідну допомогу в сумі 17 271,02 грн., а також стягнути з відповідача до бюджету податки, що пов`язані зі сплатою нарахувань по заробітній платі позивача за період з 27.11.2020р. по 05.05.2021р., а саме: гроші в сумі єдиного соціального внеску за ставкою 22% в розмірі 13 793,59 грн., суми податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18% в розмірі 11 285,74 грн., суми військового збору за ставкою 1,5% в розмірі 904,12 грн.; стягнути з Фонду соціального страхування України допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 22.12.2020р. по 30.12.2020р. в сумі 528,91 грн.

В обгрунтування позову зазначив, що з 21.20.2020р. по 26.11.2020р. стояв на обліку в Печерській районній філії Київського міського центру зайнятості як

безробітний. 26.11.2020р. позивач на підставі наказу №82 від 26.11.2020р. прийнятий на посаду юриста Адвокатського об`єднання «Курс-8». Згідно штатного розпису заробітна плата (ставка) юриста складає 8 000,00 грн. Згідно відомостей отримання заробітної плати ОСОБА_1 отримав 0 грн. листопад 2020р., 233,26 грн. грудень 2020р., 317,77 грн. січень 2021р., 241,50 грн. лютий 2021р., 274,44 грн. березень 2021р. Із заробітної плати позивача до бюджету єдиний соціальний внесок відповідачем взагалі не було сплачено. У період часу з 22.12.2020р. позивач знаходиться на лікарняному 9 робочих днів. КО «Курс-8» та Фондом соціального страхування України допомогу по тимчасовій непрацездатності позивачу не виплачено. В період часу з 09.03.2021р. по 13.03.2021р. позивач знаходився на лікарняному (4 робочих дні). АО «Курс-8» допомогу по тимчасовій непрацездатності позивачу не виплачено. 05.05.2021р. позивач подав заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. За період з 27.11.2020р. по 05.05.2021р. заробітна плата не виплачувалась позивачу в повному обсязі, табелеграми по заробітній платі не надавались, єдиний соціальний внесок, податок на доходу фізичних осіб, військовий збір, тобто податки, що пов`язані зі сплатою нарахувань по заробітній платі, допомога по тимчасовій непрацездатності, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та вихідна допомога не виплачувалась.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва Слободянюк А.В. від 09.07.2021р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , постановлено розглядати справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

За ухвалою від 14.09.2021р. постановлено проводити розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

Фонд соціального страхування України подав письмовий відзив на позовну заяву, за яким просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності за період 22.12.2020р. по 30.12.2020р. (4 дні) в сумі 528,91 грн. у повному обсязі. Фонд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими. Вказує про те, що підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим порядком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. При цьому робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження такої заяви-розрахунку. Фонд наголошує на тому, що заява-розрахунок щодо фінансування матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності позивача за спірний період до Фонду не надходила. Відповідно, правові підстави для фінансування матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності позивача, як і обов`язок здійснення такого фінансування за рахунок коштів Фонду не наступили. Отже, Фондом права позивача не порушувались.

АО «Курс-8» подав письмовий відзив на позовну заяву, за яким просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Зазначає, що додані до позовної заяви листки непрацездатності, не були надані позивачем керівництву відповідача 1

і про них стало лише відомо з позовної заяви. Щодо наданого наказу про нібито прийняття на роботу позивача, то наказ у поданій позивачем редакції про прийняття позивача на повну ставку на роботу до відповідача відсутній. За результатами співбесіди, а також з урахуванням пандемії, позивач був прийнятий на роботу на 0,25 ставки та обумовлено працю з ним в розмірі двох годин у день задля уникнення скупчення працівників на робочому місця одночасно. Є підстави, як вказує відповідач 1, вважати, що маючи доступ до комп`ютера із кадровими документами, позивач переробив чинну редакцію та роздрукував, оскільки підпису керівництва наказ не містить. Всі ці обставини підтверджуються поданими в податкову відомостями та табелем відпрацьованого робочого часу. Також відповідач 1 повідомляє, що позивач систематично не з`являвся на робоче місце без повідомлення причин неприбуття, отримував догани та, як результат, був звільнений з робочого місця за прогули, а не з тієї підстави, що він вказав. Відповідна інформація про кількість відпрацьованих днів міститься в табелі та офіційно подана у відповідні органи. Також із поданих позивачем документів, його право на відпустку по строкам не настало, а оскільки він майже не перебував на робочому місці, то про жодні компенсації не може бути і мови. Також відповідач 1 звертає увагу на те, що ОСОБА_1 хоче стягнути суми податку на доходи фізичних осіб, суми військового збору, суми єдиного соціального внеску, що пов`язані зі сплатою нарахувань по заробітній платі, із вигаданої ним суми, нічим не підтвердженої, а також за всі дні, що його не було на робочому місці. Всі відрахування нараховані в тому розмірі, який відповідає дійсності та був поданий у податкову. Враховуючи звільнення ОСОБА_1 за систематичні прогули, вихідна допомога при звільненні не передбачена.

07.02.2022р. судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 в новій редакції, за якою позивач просить визнати наказ про звільнення від 14.05.2021р. на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП України протиправним, стягнути з відповідача 1 на свою користь грошові кошти в сумі 75 413,53 грн., а саме: заробітна плата 49 698,39 грн. за період з 27.11.2020р. по 05.05.2021р., допомога по тимчасовій непрацездатності за період з 22.12.2020р. по 30.12.2020р. в сумі 821,30 грн., допомога по тимчасовій непрацездатності за період з 09.03.2021р. по 13.03.2021р. в сумі 744,96 грн., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 2 694,20 грн., вихідну допомогу в розмірі 21 454,68 грн., стягнути з Фонду соціального страхування України на користь позивача допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 22.12.2020р. по 30.12.2020р. (4 дні) в сумі 528,91 грн.

У позовній заяві в новій редакції зазначено, що 29.04.2021р. АТ «Укрпоштою» до АО «Курс-8» позивачем подано заяву про звільнення 05.05.2021р. на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Вказану заяву в період часу з 01.05.2021р. по 12.05.2021р. АО «Курс-8» в АТ «Укрпошта» відмовилось отримувати. 05.05.2021р. ОСОБА_1 повторно подав заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. 05.05.2021р. за вказівкою та у присутності керуючого АО «Курс-8» заява отримана та підписана уповноваженою особою бухгалтером АО "Курс-8" Колядою Л. 27.01.2022р. з відповіді Пенсійного фонду України позивачу стало відомо про факт припинення трудових відносин ОСОБА_1 з АО «Курс-8» 14.05.2021р. на підставі п. 4 чт. 40 КЗпП України. На думку позивача, наказ про звільнення від 14.05.2021р. є незаконним, безпідставним та необгрунтованим. З посиланням на

постанову Верховного Суду від 13.03.2019р. у справі №754/1936/16-ц позивач звертає увагу на те, що при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, останній може відмовити в розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Отже, як вказує позивач, роботодавець повинен був звільнити позивача на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України 05.05.2021р. При цьому в день звільнення сплатити заробітну плату в повному обсязі, єдиний соціальний внесок, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, тобто податки, пов`язані із сплатою нарахувань по заробітній платі, допомога по тимчасовій непрацездатності, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та вихідну допомогу. Крім того, віддати трудову книжку. По вказаним порушенням законодавства та відмові у видачі трудової книжки 05.05.2021р. в 17:00 год. позивачем було подано звернення до Національної поліції міста Києва. Також за фактом невиплати заробітної плати, податків, вихідної допомоги та відмови в наданні трудової книжки були звернення до Держпраці, правоохоронних органів. За фактом невиплати заробітної плати Голосіївським УП НП у м. Києві відкрито кримінальне провадження №12021105010000781 за ознаками вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України.

У відповіді на відзив позивач вказує про те, що відзив відповідача 1 не відповідає матеріалам справи та містить перекручену інформацію, яка не відповідає дійсності та є маніпуляцією.

За розпорядженням керівника апарату суду від 23.02.2022р. №180 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» у зв`язку з тим, що рішенням Вищої ради правосуддя №32/0/15-22 від 13.01.2022р. суддю Голосіївського районного суду міста Києва Слободянюк А.В. відряджено до Дніпровського районного суду міста Києва для здійснення правосуддя строком на один рік, здійснено повторний автоматизований розподіл справи №752/12365/21.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2022р. справу за позовом ОСОБА_1 розподілено на суддю Ольшевську І.О.

За ухвалою від 09.05.2023р. суддя Ольшевська І.О. прийняла до свого провадження справу №752/12365/21, постановила розглядати її в порядку загального позовного провадження, призначила підготовче засідання.

Окрім того, за ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва Хоменко В.С. від 30.05.2022р. постановлено цивільну справу №752/2694/22 за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Курс-8» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні об`єднати із справою №752/12365/21, присвоїти об`єднаній справі №752/12365/21.

Отже, в рамках даної справи розглядаються також вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за період 06.05.2021р. по 01.02.2022р. в розмірі 67 273,40 грн.

З відзиву на позовну заяву про стягнення середнього заробітку за час затримки вбачається, що відповідач 1 не погоджується з позовними вимогами. Вказує про те, що ОСОБА_1 був звільнений відповідачем за систематичні прогули, вихідна допомога при звільненні не передбачена.

У відзиві на нову редакцію позову відповідач 1 просить відмовити в

задоволенні вимог, які заявлені щодо нього. Відповідач 1 повідомляє, що трудова книжка позивачем не була передана на адвокатське об`єднання, тому вона не може бути повернута. За наказом про звільнення позивач не звертався, не з`являвся на робочому місці, а тому не міг його отримати. Знаючи про звільнення за прогули, позивач продовжував не прибувати на робоче місце та не отримав листа від АО «Курс-8», оскільки перебував не в м. Київ, а в м. Кривий Ріг. Тому позивач вводить суд в оману, вказуючи, що він звертався за наказом. З тексту позовної заяви також не вбачається, чому наказ про звільнення має бути визнаний протиправним. Працівник не перебував на робочому місці, акти про відсутність складались, догани виносились.

У додаткових письмових поясненнях, які надійшли до суду шляхом Електронного суду, відповідач 1 зазначає про те, що розрахунок заробітної плати позивачу відбувався із 6 000,00 грн. Існувала лише одна вакансія із заробітною платою у 8 000,00 грн. - юриста з міграційного права. Особливою вимогою до цієї вакансії було досвід роботи в Державній міграційній службі не менше одного року. Із наданої позивачем копії трудової книжки не вбачається його служба в Державній міграційній службі. ОСОБА_1 за результатами співбесіди було взято на роботу на 0,25 ставки. Вся інформація була подана до податкової служби та всі докази містяться в матеріалах справи. Згідно наданим табелем позивач рідко перебував на робочому місці, через що і був звільнений у подальшому. До позовної заяви позивачем було додано копії листів непрацездатності, про які керівництву відповідача 1 стало відомо лише з позовної заяви, тому відповідні накази не можуть бути прийняті судом до уваги. На копіях листів непрацездатності стоїть підпис не директора, а неуповноваженої особи, на одному з них відсутня дата, на другому ПІБ особи, яка нібито отримала його. Після винесення наказу про звільнення відповідачем 1 було направлено листа позивачу із проханням надати платіжні реквізити, однак лист було проігноровано. Обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання наказу про звільнення протиправним не може бути розглянутий судом, так як не передбачений Цивільним кодексом України.

За ухвалою суду від 16.09.2024р. в даній справі було призначено економічну експертизу, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 31.07.2025р. провадження у справі поновлено, з огляду на те, що до суду повернулись матеріали справи №752/12365/21 із повідомленням про неможливість проведення експертизи.

Через систему Електронний суд відповідачем 1 14.11.2025р., 08.12.2025р. подані додаткові пояснення, за якими сторона відповідача 1 підтримала свою правову позицію, викладену раніше в заявах по суті.

Ухвалою суду від 11.12.2025р. задоволено клопотання позивача про виклик свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 11.12.2025р. задоволено заяву Пенсійного фонду України про заміну відповідача правонаступником та залучено до участі у справі правонаступника відповідача 2 Фонду соціального страхування України на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

За ухвалою суду від 13.05.2026р. закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Від представника позивача надійшло клопотання, в якому адвокат позивача

повідомила про те, що свідок ОСОБА_3 , який був заявлений стороною позивача до допиту, помер. Щодо іншого заявленого свідка, то надаються письмові показання ОСОБА_2 , які містять відомості щодо обставин, пов`язаних з предметом спору.

Так, зокрема, в поясненнях ОСОБА_2 , які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кочергою Г.Г., зареєстровано в реєстрі за №272, ОСОБА_2 вказує, що обізнаний про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів та пояснює, що на початку листопада 2020р. був прийнятий на роботу до АО «Курс-8». Працював в адвокатському об`єднанні з листопада 2020р. до кінця березня 2021р. До цього адвокатського об`єднання звернувся за оголошенням, яке було розміщено на ресурсі robota.ua, де пропонувалася заробітна плата в розмірі 8 000,00 - 10 000,00 грн. Зараховано до штату на 0,25 ставки. Проте незалежно від того, на яку ставку зарахували працівника, керівник АО «Курс-8» ОСОБА_4 вимагав працювати повний робочий день. Графік роботи встановлений з 09.00 до 18.00 з обідньою перервою з 13.00 до 14.00. Згідно з Довідкою про заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням №1 від 18.02.2021р. ОСОБА_2 була нарахована заробітна плата за листопад (28 робочих днів) у розмірі 309,52 грн., за грудень (31 робочий день) у розмірі 295,45 грн. Однак реально заробітна плата, яку отримував за цей час в АО «Курс-8», орієнтовно складала 6 000,00 - 7 000,00 грн. на місяць. Заробітну плату видавав особисто ОСОБА_4 в кінці робочого тижня без будь-яких відомостей. У кінці листопада 2020р. в АО «Курс-8» почав працювати ОСОБА_1 , який був прийнятий на роботу за направленням Печерському районної філії Київського міського центру зайнятості. Він, як і всі інші працівники, працював повний робочий день, тобто з 09.00 до 18.00 з понеділка по п`ятницю. За період роботи в АО «Курс-8» з листопада 2020р. до кінці березня 2021р. ОСОБА_1 жодного дня не запізнювався на роботу, навпаки, завжди приходив навіть раніше 09.00, прогулів теж не допускав, вчасно готував документи, з якими доводилося працювати. Керівництвом АО «Курс-8» за вказаний період не складалися акти про прогули ОСОБА_1 , співробітники адвокатського об`єднання не повідомлялися про це та не ставилося питання про його звільнення. Протягом всього часу роботи з листопада 2020р. і до кінця березня 2021р. працівники АО «Курс-8» працювали виключно в офісі за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 28, оф. 305, ніякої дистанційної роботи не було до введення карантину на початку квітня 2021р.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов`язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Так, згідно наказу Адвокатського об`єднання «Курс-8» №82 від 26.11.2020р. позивач був прийнятий на посаду юриста Адвокатського об`єднання «Курс-8» з 27.11.2020р.

Слід зазначити, що до матеріалів справи і стороною позивача, і стороною відповідача 1 надані копії наказу №82 від 26.11.2020р. Однак ці накази мають різний зміст.

За змістом наказу №82 від 26.11.2020р., який долучений до позову позивачем, позивач прийнятий на посаду юриста Адвокатського об`єднання «Курс-8» з 27.11.2020р. на повну ставку з усіма наділеними повноваженням з оплатою згідно штатного розкладу. Цей наказ містить підпис позивача, який свідчить про те, що позивач ознайомлений з наказом, однак не містить підпису керівника відповідача 1 та печатки адвокатського об`єднання, а тому цей наказ не може бути прийнятим судом, як доказ укладення трудового договору з відповідачем 1.

Копія наданого відповідачем 1 наказу №82 від 26.11.2020р. містить підпис керівника відповідача 1 та печатку, однак у ньому відсутні відомості про те, що позивач ознайомлений з ним.

Зі змісту цього наказу вбачається, що позивач прийнятий на посаду юриста Адвокатського об`єднання «Курс-8» з 27.11.2020р. на 0,25 ставки з усіма наділеними повноваженнями з оплатою згідно штатного розкладу.

У відповідності до ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 6-3) при укладенні трудового договору з домашнім працівником; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного

соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особі запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я.

За ч. 1 ст. 29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про: 1) місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи; 2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами; 3) права та обов`язки, умови праці; 4) наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, а також про право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору - під підпис; 5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення); 6) проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони; 7) організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено); 8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці; 9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.

Отже, до початку роботи роботодавець зобов`язаний, у тому і числі, поінформувати працівника про розмір оплати праці.

Оскільки підпис позивача про ознайомлення в наказі №82 від 26.11.2020р. відсутній та за відсутності інших доказів, то можна прийти до висновку про те, що відповідач 1 не виконав свого обов`язку щодо інформування позивача про розмір оплати плати.

Разом з тим, за певний період позивачу нараховувалась заробітна плата, а саме за період листопад 2020р. по березень 2021р., що вбачається з відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

З розрахунково-платіжних відомостей вбачається, що позивачу за листопад 2020р. нараховано 121,43 грн., утримано до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 23,68 грн., належить до видачі 97,75 грн.; за

грудень 2020р. нараховано 289,77 грн., утримано 56,51 грн., належить до видачі 233,26 грн.; за січень 2021р. нараховано 394,74 грн., утримано 76,97 грн., належить до видачі 317,77 грн.; за лютий 2021р. нараховано 300,00 грн., утримано 58,50 грн., належить до видачі 241,50 грн.; за березень 2021р. нараховано 340,91 грн., утримано 66,47 грн., належить до видачі 274,44 грн.; за квітень 2021р. нараховано 136,36 грн., утримано 26,59 грн., належить до видачі 109,77 грн.

Також у позові позивач вказує про те, що ним отримано заробітної плати за листопад 2020р. - 0,00 грн., за грудень 2020р. - 233,26 грн., за січень 2021р. - 317,77 грн., за лютий 2021р. - 241,50 грн., за березень 2021р. - 274,44 грн.

Отже, позивач у певний період часу отримував заробітну плату, а значить не міг не знати про те, що нарахування відбувається не за повною ставкою, а за ставкою 0,25 від посадового окладу.

Таким чином, суд встановлює, що з 27.11.2020р. позивач був зарахований до відповідача 1 на посаду юриста з посадовим окладом 0,25 ставки.

Згідно штатного розкладу відповідача 1 з 01.09.2020р. посадовий оклад юриста складає 5 200,00 грн., а з 01.01.2021р. 6 000,00 грн.

За наказом відповідача 1 від 14.05.2021р. №101 позивача звільнено з посади юриста з 14.05.2021р. за прогули згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

У відповідності до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Правила оцінки доказів закріплені у статті 89 ЦПК України.

При цьому суд ураховує, що у відповідних правовідносинах працівник, як слабша сторона, користується посиленим захистом з боку законодавця, що полягає в покладені на роботодавця тягаря доказування того, що він належним чином вчинив всі передбачені законом заходи. З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється законність звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17.06.2022р. у справі № 357/1330/21.

Крім того, відповідно до положень статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1982р. №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. №3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Тобто саме відповідач повинен спростувати доводи позивача та довести законність звільнення останнього з роботи.

Відповідно достатті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 147 КЗпП України звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни. Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі понад три години протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Отже, при розгляді даної справи суду необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Відповідно достатті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Судом встановлено, що пояснення щодо відсутності на роботі, що стало причиною звільнення, в позивача не відбирались.

Слід зазначити також, що в наказі від 101 від 14.05.2021р. іде посилання, як на

підставу для звільнення, на акти про відсутність на робочому місці від 06.04.2021р., від 16.04.2021р., від 30.04.2021р., 14.05.2021р. Разом з тим, жодного вказаного акту відповідачем 1 до матеріалів справи не надано.

З наданої до матеріалів справи копії трудової книжки позивача останнім записом про трудову діяльність є прийняття на роботу на посаду юриста до відповідача 1.

Таким чином, відповідач не надав доказів дотримання процедури, передбаченої нормами трудового законодавства, при звільненні працівника за прогул, що дає підставу стверджувати про незаконність та протиправність виданого відповідачем 1 наказу від 101 від 14.05.2021р., за яким позивача звільнено з посади за прогул.

За статтею 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Спірний наказ був виданий 14.05.2021р., однак він не містить відомостей про те, що позивач був ознайомлений із ним.

Позовна заява в новій редакції, в якій викладені вимоги про визнання наказу від 14.05.2021р. протиправним подана до суду засобами поштового зв`язку 06.02.2022р., Тобто з пропуском строку, встановленого ст. 233 КЗП України.

У відповідності до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Позивачем заявлено про поновлення строків звернення до суду. Він зазначає про те, що 27.01.2022р. йому стало відомо про своє звільнення з посади на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП України з відповіді Пенсійного фонду України (лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26.01.2022р.).

Відповідач 1 подав заперечення на заяву про поновлення строку на звернення до суду. Вказує про те, що твердження позивача, що нібито він дізнався про наказ про звільнення по ст. 40 КЗпП України лише від Пенсійного фонду України, не відповідає дійсності. Знаючи про звільнення за прогули, позивач продовжував не прибувати на робоче місце та не отримав листа від АО «Курс-8».

Враховуючи наведені позивачем обставини щодо пропуску строку на звернення до суду, а також контраргументи сторони відповідача 1, суд з урахуванням наданих доказів вважає, що позивачем пропущений строк про вирішення трудового спору у справі про звільнення з поважних причин, за відсутності доказів ознайомлення з наказом про звільнення та наявності листа Пенсійного фонду України від 26.01.2022р., адресованого позивачу, за яким повідомлено про припинення трудових відносин 14.05.2021р. з підстави п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Разом з тим, позивач не заявляє вимогу про скасування наказу від 14.05.2021р. №101, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Сама лише констатація протиправності наказу без його скасування не призведе до належного відновлення прав позивача. Суд повинен обрати такий спосіб захисту,

який є ефективним і повністю відновлює порушене право працівника. Формулювання позовних вимог є правом позивача, але суд, виконуючи завдання правосуддя, оцінює вимогу по суті. Визнання наказу протиправним за своєю правовою природною автоматично нівелює його юридичну силу, тому крім задоволення вимоги про визнання наказу протиправним необхідно скасувати цей наказ.

Окрім того, у відповідності до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, за ч. 1 ст. 235 КЗпП України в разі встановлення незаконності звільнення, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Закон не наділяє суд повноваженням обирати інший спосіб захисту, ніж передбачений цією статтею.

До того ж скасування наказу про звільнення та вимога про поновлення на роботі є по суті тотожними за своїм правовим результатом - відновленням порушеного права працівника на працю та продовження трудових відносин. Суд не може просто скасувати наказ, не вирішивши питання трудових відносин (поновлення), оскільки саме по собі скасування наказу без належного формування рішення про поновлення може призвести до правової невизначеності.

Необхідно також зазначити, що позивачем не заявлено в даному позові про зміну формулювання причин звільнення чи дату звільнення, а також ним не вказується про категоричне небажання поновлюватися на роботі, у зв`язку з чим та з огляду на приписи ч. 1 ст. 235 КЗпП України суд має поновити позивача на роботі.

У постанові Верховного Суду від 22.01.2025р. у справі №554/168/22 виснував про те, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України в разі визнання звільнення незаконним суд може визнати звільнення незаконним, змінити дату звільнення та/або формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону, - на прохання працівника, який не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем. Позивач не заявляла таких вимог, згоди на таку зміну підстав її звільнення не надавала, а просила скасувати оспорюваний наказ про її звільнення та поновити її на роботі. У зв`язку з цим суд, встановивши незаконність звільнення позивача, повинен був скасувати наказ про звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП України та поновити її на роботі.

Таким чином, оскільки позивачем не заявлено про зміну, зокрема, формулювання причини звільнення, то суд не може вийти за межі позовних вимог та змінити формулювання підстави звільнення, а, отже, має поновити на роботі особу.

Необхідно зазначити, що позивач звертався до відповідача 1 із заявою про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, на яку відповідач 1 відповів про відсутність підстав для звільнення згідно вказаної норми за листом від 14.05.2021р.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має

право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Так, позивачем заявлено про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за період з 27.11.2020р. по 05.05.2021р. в розмірі 49 698,39 грн.

Як вбачається з розрахунку позивача, заробітна плата вираховувалась ним виходячи із повної ставки посадового окладу в розмірі 8 000,00 грн., а також за вирахуванням днів перебування на лікарняному у грудні 2020р. та березні 2021р.

При цьому, як було встановлено, позивач працював у відповідача 1 на 0,25 ставки.

Відповідачем подані табелі обліку використання робочого часу і підрахунку заробітку працюючих за період з листопада 2020р. по травень 2021р.

У цих табелях відображено те, що позивач має 22 дні прогули у грудні 2021р., 15 днів прогулів у січні 2021р., 16 прогулів у лютому 2021р., 22 прогули у березні 2021р., 24 прогули у квітні 2021р., 11 прогулів у травні 2021р. На підставі цих відомостей відповідачем 1 здійснено нарахування заробітної плати позивачу.

У свою чергу, у письмових поясненнях свідка ОСОБА_2 , який також працював у відповідача 1, йдеться про те, що за період його роботи у відповідача 1 з листопада 2020 і до кінця березня 2021р. ОСОБА_1 жодного дня не запізнювався на роботу, завжди приходив навіть раніше 9.00, прогулів також не допускав, вчасно готував документи, з якими доводилося працювати.

Отже, у відображеному в документах відповідача 1 та письмових поясненнях ОСОБА_2 існують розбіжності.

За таких обставин, при обрахуванні заборгованості по заробітній платі судом буде враховано наступне: заявлений період заборгованості 27.11.2020р. по 05.05.2021р., посадовий оклад листопад - грудень 2020р. 5 100,00 грн., січень - травень 2021р. 6 000,00 грн., ставка 0,25 посадового окладу, відсутність прогулів позивача.

Також судом у даному випадку береться до уваги, що в даних правовідносинах працівник, як слабша сторона, користується посиленим захистом з боку законодавця, що полягає в покладені на роботодавця тягаря доказування того, що він належним чином вчинив всі передбачені законом заходи.

Виходячи із наведеного розрахунок заборгованості має наступний вигляд: листопад 2020р. - 121,43 грн., грудень 2020р. - 927,27 грн., січень 2021р. - 1 500,00 грн., лютий 2021р. - 1 425,00 грн., березень 2021р. - 1 227,27 грн., квітень 2021р. - 1 500,00 грн., травень 2021р. - 83,33 грн.

Всього загальна сума заборгованості 6 784,30 грн., у тому числі податки та обов`язкові платежі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів допомоги по тимчасові непрацездатності, то слід відмовити в задоволенні цієї вимоги, у зв`язку з наступним.

Так, у матеріалах справи знаходяться листки непрацездатності ОСОБА_1 серії АДЮ №402456 про звільнення з роботи з 22.12.2020р. по 31.12.2020р., серії АДЮ №595086 про звільнення від роботи з 09.03.2021р. до 12.03.2021р.

Відповідач 1 вказує про те, що не отримував від позивача вказаних листків непрацездатності.

Із відзиву Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України вбачається, що до Фонду не надходили заяви-розрахунки від страхувальника, які є підставою для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Відповідно до пунктів 4-6 Порядку фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду від 19.07.2018р. №12, що діяв на момент спірних правовідносин, фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам та окремих виплат потерпілим на виробництві здійснюється робочими органами виконавчої дирекції Фонду або їх відділеннями. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами виконавчої дирекції Фонду або їх відділеннями є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення та окремих виплат потерпілим на виробництві за їх видами. Страхувальник подає заяву-розрахунок до робочого органу виконавчої дирекції Фонду або його відділення за своїм місцезнаходженням чи місцем проживання. Заява-розрахунок надається страхувальником в паперовому вигляді особисто до робочого органу виконавчої дирекції Фонду або його відділення, або надсилається в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису.

Отже, оскільки за матеріалами справи неможливо встановити факт подання позивачем відповідачу 1 інформації про свою тимчасову непрацездатність у вказаних періодах, то підстав для задоволення позовних вимог у цій частині немає.

Щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки слід зазначити наступне.

Так, за змістом ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим

працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна

та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 47 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до положень частини першої ст. 75 КЗпП України, ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч. 20 ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується, зокрема, грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до чо. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 КЗпП України), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Інші, крім зазначених, відпустки надаються лише за призначенням і грошовою компенсацією замінюватись не можуть.

Отже, оскільки суд визнав наказ про звільнення протиправним і скасував його, трудові відносини вважаються такими, що не припинялися. Відповідно, правова підстава для виплати грошової компенсації, яка згідно зі ст. 83 КЗпП виплачується саме при звільненні, зникає.

Щодо стягнення вихідної допомог суд зазначає наступне.

Чинним національним законодавством закріплено правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством

заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених

на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Водночас вихідна допомога - це гарантія, яка полягає у грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою, зазвичай, розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові в передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачуються працівникові при звільненні, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.

Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Отже, ключовою метою вихідної допомоги (як окремої грошової виплати, що не відноситься до заробітної плати) є компенсування звільненому працівнику відсутності доходу. При цьому, підставою для такої виплати є те, що працівник втратив роботу не з власної волі.

Отже, з огляду на визнання протиправним наказу, його скасуванням та поновленням позивача на роботі, підстав для стягнення вихідної допомоги немає.

Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні за період 06.05.2021р. по 01.02.2022р. слід зазначити наступне.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, оскільки самого факту звільнення у правовому полі не відбулося, то

норми про виплату середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку не підлягають до застосування.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини справи, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 908,00 грн., також з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 992,40 грн., з позивача в дохід держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Курс-8», Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, треті особи Державна податкова служба України, Державна служба України з питань праці, Пенсійний фонд України про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, сум податку на доходу фізичних осіб, сум військового збору, сум єдиного соціального внеску, що пов`язані зі сплатою нарахувань по заробітній платі, допомогу по тимчасовій непрацездатності та вихідну допомогу задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Адвокатського об`єднання "Курс-8" №101 від 14.05.2021р. про звільнення ОСОБА_1 з посади юриста на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП України.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді юриста Адвокатського об`єднання "Курс-8" з 14 травня 2021 року

4. Стягнути з Адвокатського об`єднання «Курс-8» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 6 784,30 (шість тисяч сімсот вісімдесят чотири грн. 30 коп.) грн. із утриманням із цієї суми передбачених законом податків і зборів під час виконання рішення.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Адвокатського об`єднання «Курс-8» на користь ОСОБА_1 908,00 (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) грн. судового збору.

7. Стягнути з Адвокатського об`єднання «Курс-8» в дохід держави 992,40 (дев`ятсот дев`яності дві грн. 40 коп.) грн. судового збору.

8 . Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 992,40 (дев`ятсот дев`яності дві грн. 40 коп.) грн. судового збору.

9. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

10. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) .

Відповідач 1: Адвокатське об`єднання «Курс-8» (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 68, код ЄДРПОУ 42579957).

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Третя особа 1: Державна податкова служба України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8, РНОКПП 43005393).

Третя особа 2: Державна служба України з питань праці (01601, м. Київ, вул. Десятинна, буд. 14, РНОКПП 39472148).

Третя особа 3: Пенсійний фонд України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 9, РНОКПП 00035323).

Повний текст рішення суду складено та підписано 29.10.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА