Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №420/19875/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19875/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним рішення про відмову у звільненні з військової служби та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у якій представник позивача просив суд:

визнати протиправним рішення про відмову Військової частини НОМЕР_2 у звільненні ОСОБА_2 з військової служби на підставі на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” – необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Ухвалою від 02.07.2026 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 25.07.2025 року звернувся до відповідача із рапортом на звільнення на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу – необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Однак, отримав відмову, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Позивач наголосив, що розгляд його рапорту вже був предметом судового розгляду. Однак оскільки відповідач не прийняв відповідного рішення у встановленому законом порядку, судом було зобов`язано відповідача прийняти рішення за результатом розгляду рапорту позивача.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Наголошено, що позивачем не підтверджено факту відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір`ю позивача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (надалі – “Позивач”) проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Мати Позивача, ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю ІІ групи згідно витягу з рішення ЕКОПФО № 10471/25/843/В від 18.04.2025 та потребує постійного догляду згідно з Висновком ЛКК № 2 від 02.01.2025 року.

Мати Позивача, ОСОБА_3 , у зареєстрованому шлюбі не перебуває. Із батьком Позивача розлучена згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 17.05.2025. Батьки матері Позивача, ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також потребують постійного стороннього догляду. Бабуся Позивача, ОСОБА_6 , є особою з інвалідністю та потребує постійного стороннього догляду згідно витягу з рішення ЕКОПФО № 120/25/1147/В від 20.05.2025. Дідусь Позивача, ОСОБА_4 , потребує постійного догляду згідно висновку ЛКК № 429 від 11.06.2025. Дядько Позивача, ОСОБА_7 , єдиний рідний брат матері Позивача, ОСОБА_3 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 .

25.07.2025 року звернувся до відповідача із рапортом на звільнення на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу – необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

15.08.2025 Відповідачем було розглянуто рапорт про звільнення Позивача, за результатом розгляду якого надано відповідь № 08/2342-25 Вих від 23.08.2025 року, згідно якої документи повернуто з огляду на недостатність в них свідчень про реальну та юридичну відсутність інших членів сім`ї І чи ІІ ступеня споріднення, які фактично не можуть здійснювати догляд.

Позивач оскаржив вказану відповідь.

Постановою п`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2026 року у справі №420/32352/25 визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не прийняття рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На виконання вказаного рішення Відповідач листом №08/1899-26-Вих від 22.06.2026 року у задоволенні рапортів №04.4/7932/25-Вн від 25.07.2025 та №02.6/5638/26-Вн від 04.05.2026 про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XI слід відмовлено.

У відмові вказано наступне: «Відповідно до рішення суду від 15.12.2025, зміненого постановою суду апеляційної інстанції від 02.04.2026 встановлено, що згідно з належним чином засвідченої заяви (апостиль) від Вашої сестри, яка є офіційним документом міжнародного зразка, вбачається факт постійного проживання Вашої сестри за кордоном (Республіка Польща, м. Варшава) та неможливості останньої здійснювати догляд за матір`ю.

Натомість, в рішеннях судів не констатовано та в ході повторного розгляду Ваших матеріалів щодо звільнення з військової служби не встановлено об`єктивних даних, про те, що ОСОБА_8 (донька – інваліда ІІ групи ОСОБА_3 – Ваша сестра) відсутня, як член сім`ї першого ступеня споріднення або така, яка сама потребує постійного стороннього догляду, що прямо передбачено пп. «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XI та у Вашому випадку є обов`язковою умовою для звільнення з військової служби.»

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон України №3543-XII) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Цією ж статтею Закону України №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України», передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок проходження військової служби в умовах воєнного стану.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (далі Закон №2232-XII).

Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція № 170).

Відповідно до пункту 14.10 Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац тринадцятий пункту 14.10 Інструкції № 170).

Додатком 19 до Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 р. № 413, подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорта військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Отже, звільнення з військової служби через сімейні обставини відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорта до безпосереднього начальника з долученням належних документів на підтвердження наявності таких обставин.

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що позивач просив звільнити його з військової служби саме у зв`язку із необхідністю здійснювати догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

На підтвердження вищевказаних обставин, позивачем разом із рапортом було надано наступні документи:

Копія паспорта ОСОБА_9 МИХАЙЛОВА;

Копія РНОКПП ОСОБА_9 ;

Витяг з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_9 ;

Копія свідоцтва про народження ОСОБА_9 ;

Акт обстеження житлових умов сім`ї (оригінал);

Нотаріально засвідчена заява-акт спільного проживання (оригінал);

Копія паспорта ОСОБА_3 ;

Копія РНОКПП ОСОБА_3 ;

Витяг з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_3 ;

Копія витягу рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо ОСОБА_3 ;

Копія висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі щодо ОСОБА_3 ;

Копія пенсійного посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи (довічно);

Копія свідоцтва про розірвання шлюбу ( ОСОБА_3 та ОСОБА_10 );

Повний витяг з ДРАЦС громадян щодо актового запису про шлюб № 00051656491(оригінал);

Довідка від ГУ ПФУ у Львівській області щодо отримання пенсії по інвалідності ОСОБА_3 ;

Копія свідоцтва про народження ОСОБА_11 ;

Нотаріально засвідчена заява (апостиль) ОСОБА_8 (сестри) (оригінал);

Нотаріально засвідчена заява ОСОБА_3 (оригінал);

Копія паспорта ОСОБА_5 ;

Копія РНОКПП ОСОБА_5 ;

Копія витягу рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо ОСОБА_5 ;

Повний витяг з ДРАЦС громадян щодо актового запису про шлюб № 00051656944 (оригінал);

Копія паспорта ОСОБА_4 ;

Копія РНОКПП ОСОБА_4 ;

Копія висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі щодо ОСОБА_4 ;

Копія свідоцтва про смерть ОСОБА_7 (дядька).

Спірне рішення обґрунтовано тим, що не встановлено об`єктивних даних, про те, що ОСОБА_8 (донька – інваліда ІІ групи ОСОБА_3 – сестра) відсутня, як член сім`ї першого ступеня споріднення або така, яка сама потребує постійного стороннього догляду, що прямо передбачено пп. «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XI та у випадку позивача є обов`язковою умовою для звільнення з військової служби.

Інших підстав для відмови у задоволенні рапорту позивача не вказано та відповідачем під час судового розгляду справи не наведено.

З приводу цього суд наголошує на такому.

Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Щодо членів сім`ї, то законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї, а лише визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є: спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

У постанові від 07 травня 2025 року у справі №420/30227/24 Верховний Суд зазначив, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX».

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Сімейним кодексом України також встановлено: обов`язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда (ст. 266); обов`язок по утриманню братів та сестер (ст. 267).

Поняття "обов`язку утримання" та "обов`язку здійснення догляду" не є тотожними.

Так, утримання особи - це надання матеріальної допомоги.

Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

У матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена заява (апостиль) від сестри Позивача (додаток №17 до рапорту про звільнення ОСОБА_1 ), яка є офіційним документом міжнародного зразка, зі змісту якої вбачається факт постійного проживання сестри Позивача за кордоном ( АДРЕСА_3 ) та неможливості сестри Позивача здійснювати догляд за матір`ю.

Відповідач не заперечує факту перебування сестри за кордоном, однак вважає, що факт її наявності як такої встановлено. Однак для звільнення позивача за заявленою підставою необхідним є саме відсутність родичів, які можуть здійснювати догляд.

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідность здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних, то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 27.02.2025 року у справі №380/16966/24.

З огляду на це, суд вважає, що покладені в основу спірної відмови аргументи не знаходять свого підтвердження. Письмові документи підтверджують наявність обставин, із якими законодавство пов`язує звільнення особи з військової служби. З іншого боку, трактування вимог законодавства відповідачем безпідставно розширило перелік вимог, з чим суд не погоджується.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправним рішення про відмову Військової частини НОМЕР_2 у звільненні ОСОБА_2 з військової служби на підставі на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” – необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31 травня 2021 року у справі №420/7110/19 зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Суд звертає увагу, що єдиною підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби стала відсутність об`єктивних даних, про те, що ОСОБА_8 (донька – інваліда ІІ групи ОСОБА_3 – Ваша сестра) відсутня, як член сім`ї першого ступеня споріднення або така, яка сама потребує постійного стороннього догляду, що прямо передбачено пп. «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XI.

Інших підстав для відмови у задоволенні рапорту позивача не вказано та відповідачем під час судового розгляду справи не наведено.

Оскільки в цій частині суд дійшов висновку про необґрунтованість таких тверджень, а матеріали справи свідчать про дотримання позивачем в іншій частині всіх вимог, необхідних для задоволення його рапорту на звільнення, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1064,96 грн.

З огляду на задоволення позовних вимог суд вважає за необхідне стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп.).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним рішення про відмову у звільненні з військової служби та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним рішення, оформлене листом №08/1899-26-Вих від 22.06.2026 року, про відмову Військової частини НОМЕР_2 у звільненні ОСОБА_2 з військової служби на підставі на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” – необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.10.2026 р.

Суддя О.М. Тарасишина