Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №420/20130/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20130/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні відстрочки та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якій представник позивача просить:

визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), оформлене протоколом №2 від 06.05.2026 р., в частині відмови у наданні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк дії Указу Президента України про продовження строку проведення загальної мобілізації.

Ухвалою від 06.07.2026 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на підставі п.12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви було додано наступні документи: військово-обліковий документ, копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, копію військово-облікового документу, копію свідоцтва про шлюб, копію паспорта дружини, копію довідки до акта МСЕК дружини, копію пенсійного посвідчення дружини, копію індивідуальної програми реабілітації.

Однак, протоколом №2 від 06.05.2026 року комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, мотивуючи тим, що не доведено факт, що військовозобов`язаний має дружину із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленою внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок, кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів відповідно до Додатку 5 ПКМУ №560 від 16.05.2024 р. Позивач із вказаним не погоджується та зазначає, що:

по-перше, наявність у дружини Позивача інвалідності ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, - свідчить про наявність у Позивача підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII;

по-друге, з аналізу положень Постанови №560 можна дійти висновку, що законодавець розмежовують дві окремі процедури: первинне надання військовозобов`язаному відстрочки та продовження раніше наданої військовозобов`язаному відстрочки. Відповідач фактично проігнорував покладений на нього обов`язок щодо перевірки наявності законних підстав та відповідно продовження відстрочки Позивачу, свідомо змінив свою позицію та безпідставно відмовив у наданні Позивачу відстрочки.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується інформацією, яка зазначена у його військово-обліковому документі №170820210640773800012, а також відомостями його військово-облікового документа в електронній формі.

Згідно Довідки №1/10422 від 08.10.2024 р., Довідки №1/1504 від 15.02.2025 р., Довідки №1/3107 від 19.03.2025 р., Довідки №1/4997 від 12.05.2025 р., Довідки №1/10069 від 25.08.2025 р. позивачу неодноразово було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

01.05.2026 р. з метою повідомлення про незмінність обставин, що стали підставою для надання відстрочки, а також її подальшого продовження на строк, встановлений відповідним Указом Президента України про продовження строку проведення мобілізації, ОСОБА_1 особисто через центр надання адміністративних послуг подав на ім`я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.12 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви ОСОБА_1 було додано скан-копії оригіналів та засвідчених в установленому порядку копій документів, які підтверджують його право на відстрочку за вказаною підставою, зокрема, це такі документи як:

1. Військово-обліковий документ №170820210640773800012 ОСОБА_1 (Позивача);

2. Паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 (Позивача);

3. Свідоцтво про одруження серія НОМЕР_3 від 04.07.1999 р.;

4. Паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_2 (дружини Позивача);

5. Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №244682 від 09.12.2019 р. ОСОБА_2 (дружини Позивача);

6. Засвідчена в установленому порядку копія Виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ №244682 від 09.12.2019 р. ОСОБА_2 (дружини Позивача);

7. Пенсійне посвідчення № НОМЕР_4 серії НОМЕР_5 від 01.05.2023 р. ОСОБА_2 (дружини Позивача);

8. Індивідуальна програма реабілітації інваліда №40 від 09.12.2019 р. ОСОБА_2 (дружини Позивача).

06.05.2026 року позивачу дуло відмовлено у наданні відстрочки, рішення оформлене протоколом №2.

Як вбачається з наданого Відповідачем Витягу з протоколу №2 від 06.05.2026 р. та повідомлення №1/3919 від 14.05.2026 р. комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з наступної підстави:

«оскільки не доведено факт, що військовозобов`язаний має дружину із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленою внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок, кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів відповідно до Додатку 5 ПКМУ №560 від 16.05.2024 р.».

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).

У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 12 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

16.05.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Так, Додаток 5 цього Порядку визначає Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до додатку 5 Порядку №560 документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 12 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII є:

свідоцтво про шлюб та один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики та документ, що

З метою дотримання правил військового обліку, позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження відстрочки від мобілізації на підставі п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у зв`язку з наявністю дружини, яка є особою з інвалідністю III групи внаслідок онкологічного захворювання).

До заяви було додано наступні документи:

1. Військово-обліковий документ №170820210640773800012 ОСОБА_1 (Позивача);

2. Паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 (Позивача);

3. Свідоцтво про одруження серія НОМЕР_3 від 04.07.1999 р.;

4. Паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_2 (дружини Позивача);

5. Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №244682 від 09.12.2019 р. ОСОБА_2 (дружини Позивача);

6. Засвідчена в установленому порядку копія Виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ №244682 від 09.12.2019 р. ОСОБА_2 (дружини Позивача);

7. Пенсійне посвідчення № НОМЕР_4 серії НОМЕР_5 від 01.05.2023 р. ОСОБА_2 (дружини Позивача);

8. Індивідуальна програма реабілітації інваліда №40 від 09.12.2019 р. ОСОБА_2 (дружини Позивача).

Тобто, надані документи відображають факт родинного зв`язку між позивачем та ОСОБА_2 , а також факт того, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю III групи внаслідок онкологічного захворювання.

Більше того, за аналогічних обставин відповідачем вже було прийнято рішення про надання відстрочки, відповідні рішення відображені згідно Довідки №1/10422 від 08.10.2024 р., Довідки №1/1504 від 15.02.2025 р., Довідки №1/3107 від 19.03.2025 р., Довідки №1/4997 від 12.05.2025 р., Довідки №1/10069 від 25.08.2025 р.

Всі підтверджуючі документи надавались відповідачу та зауважень до них не висловлювалось.

У відповідності до п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

При цьому, підстава для відмови у наданні відстрочки – «не доведено факт, що військовозобов`язаний має дружину із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленою внаслідок онкологічного захворювання» - не відображає підстав такого висновку, які саме документи не були прийняті відповідачем чи які з них містять невідповідні відомості.

Відтак, відповідач не надав належного обґрунтування своєї позиції щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу, а тому рішення №2 від 06.05.2026 року не відповідає принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), оформлене протоколом №2 від 06.05.2026 р., в частині відмови у наданні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Стосовно захисту порушеного права суд звертає увагу на наступне.

За дослідженням судом спірного рішення встановлено, що відповідач не забезпечив належного дослідження наданих до ТЦК та СП документів, що мало наслідком необґрунтоване рішення.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Прийняття судом рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації без з`ясування уповноваженим органом усіх обставин та наявності відповідних умов є передчасним, необґрунтованим і може призвести до прийняття безпідставного рішення.

З огляду на це, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк дії Указу Президента України про продовження строку проведення загальної мобілізації з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню частково.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд наголошує, що згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Як зазначалось раніше, відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 532,48 грн. (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок).

Крім цього, представник позивача просив суд стягнути з відповідача судові витрати з правничої допомоги у сумі 35 000 грн.

Згідно з ч.1, 2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Заперечення з боку відповідача не надходили.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 1 січня 2026 року 3 328 гривень.

Також статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено в 2026 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня 8647 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 62,00 гривень.

Таким чином, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 35 000,00 грн. становить 10,51 прожиткові мінімуми на працездатних осіб з 1 січня 2026 року, або 4,04 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, або мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі за 673 годин роботи.

Між адвокатом Пушкаренко Олександрою Олександрівною (представником позивача) та ОСОБА_1 (позивачем) було укладено Угоду від 09.01.2025 року.

Згідно додатку №2 від 29.05.2026 року вартість надання правничої допомоги складає 35 000 грн.

У вартість надання правничої допомоги Клієнту входить:

підготовка та узгодження з клієнтом правової позиції щодо оскарження у судовому порядку відмови у наданні відстрочки;

підготовка та подання в інтересах Клієнта позовної заяви та інших процесуальних заяв по справі до адміністративного суду першої інстанції;

представництво у встановленому законом порядку інтересів Клієнта в адміністративному суді першої інстанції у разі призначення судового засідання.

Згідно Акту №25/06/2026 від 25.06.2026 року приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) було надано такі послуги:

1. Надання попередньої правової консультації щодо справи Клієнта.

2. Юридичний аналіз документів, підготовка доказів для обґрунтування позовних вимог.

3. Складання на подання позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язання вчинити дії, до Одеського окружного адміністративного суду.

4. Повний юридичний супровід справи в суді першої інстанції, складання процесуальних заяв, клопотань тощо.

5. Представлення інтересів Клієнта у Одеському окружному адміністративному суді щодо визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язання вчинити дії.

Оцінивши надані документи на підтвердження понесених витрат, суд зазначає таке.

Згідно з ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Разом з цим у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги.

ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Враховуючи правовий підхід Європейського суду з прав людини до розподілу судових витрат між сторонами, оцінюючи наведений у акті наданих послуг з правової (правничої) допомоги перелік наданих послуг за критеріями співмірності та розумності наданих послуг, а також те, що ця справа не відноситься до категорії складних, вже існує стала сформована судова практика з розгляду цієї категорій справ, суд доходить висновку, що наведені у цьому опису витрати пов`язані зі переліченими діями є неминучими та фактичними, але вартість цих послуг в розмірі 35 000,00 грн є значно завищеною та нерозумною.

Тому, на переконання суду співмірними витратами на виконання цих робіт та розумними, які належать відшкодуванню саме відповідачем є сума в розмірі 10 000,00 грн., а решта сплати покладається на клієнта відповідно до умов договору.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні відстрочки та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), оформлене протоколом №2 від 06.05.2026 р., в частині відмови у наданні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк дії Указу Президента України про продовження строку проведення загальної мобілізації з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 532,48 грн. (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок) та 10 000 грн. (десять тисяч гривень) витрат на правову допомогу адвоката.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.10.2025 р.

Суддя О.М. Тарасишина