Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №420/18620/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/18620/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 25.06.2026 адміністративний позов залишено без руху, позивача повідомлено про необхідність у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з відповідними доказами поважності причин його пропуску, а також шляхом надання адміністративного позову, оформленого у відповідності до вимог КАС України.

Позивачем подано заяву про усунення недоліків, до якої додано заяву про поновлення строку звернення до суду та уточнений адміністративний позов.

Позивачем в уточненому адміністративному позові прохальна частина викладена в такій редакції:

визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 , про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю;

зобов`язати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 02.03.2022 проходить військову службу за мобілізацією та 12.02.2026 ним подано рапорт про звільнення відповідно до абз. 10 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу". Його дружина є інвалідом ІІ групи з дитинства, інвалідність встановлено довічно, діагноз «цукровий діабет». Перебуває на обліку в ендокринолога та потребує постійного спостереження і лікування.

Позивач зазначає, що діючими керівними документами підтверджується, що для осіб ІІ групи інвалідності законодавчо не застосовується і не встановлюється потреба в сторонньому догляді. А відтак, сама встановлена абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" норма, щодо необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю 1 чи ІІ групи не може бути фактично реалізованою в контексті здійснення стороннього догляду за особами з інвалідністю П групи, яким такий догляд не передбачений, ані вимогами розділу 2 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 07.04.2004 року № 183 "Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності", яким було встановлено інвалідність моїй дружині ще у 2005 році, ані вимогами пункту 10 постанови кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи". Таким чином, наявність у дружини інвалідності ІІ групи, дає мені право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "т" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення постійного догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІ групи інвалідності.

Ухвалою суду від 21.07.2026 року поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з даним адміністративним позовом. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив, у якому відповідач вказує, що позивач проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 26.02.2026 на посаді помічника начальника 4 групи охорони та патрульно-постової служби 1 взводу охорони та патрульно-постової служби роти ІНФОРМАЦІЯ_3 . Водночас 12.02.2026, тобто до зарахування до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 , Позивач звернувся до начальника відділення спеціального призначення ІНФОРМАЦІЯ_4 з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до абзацу одинадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Отже, на момент подання зазначеного рапорту Позивач перебував в іншій системі службового підпорядкування, у зв`язку із чим рапорт не був адресований начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 як безпосередньому начальнику Позивача. Після зміни місця проходження військової служби та зарахування Позивача з 26.02.2026 до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 його рапорт разом із доданими документами був направлений ІНФОРМАЦІЯ_5 за новим місцем служби. Зазначені матеріали надійшли до ІНФОРМАЦІЯ_1 та були зареєстровані за вх. № 11370 від 25.03.2026. Таким чином, рапорт надійшов до ІНФОРМАЦІЯ_6 не внаслідок його подання (повторного подання) Позивачем по команді, а в порядку направлення органом військового управління вищого рівня за актуальним місцем проходження Позивачем військової служби. Таке направлення було зумовлене зміною службового підпорядкування Позивача та необхідністю розгляду порушеного ним питання тим органом військового управління, у якому він на той час фактично проходив військову службу. Відповідь Позивачу щодо рапорту направлено Відповідачем 06.04.2026, після підписання уповноваженою особою 05.04.2026.

Відповідач зазначає, що законодавець визначив підставою звільнення не саму наявність у військовослужбовця дружини або чоловіка з інвалідністю І чи ІІ групи, а необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою. Водночас, для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:- наявність у дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою.

На підтвердження заявленої підстави звільнення Позивач посилається на довідку МСЕК дружини серії КА-1 № 004304 від 06 квітня 2005 року. Зі змісту вказаної довідки вбачається лише встановлення дружині Позивача ІІ групи інвалідності та зазначення про можливість її праці у спеціально створених умовах. Водночас довідка не містить висновку про потребу цієї особи у постійному сторонньому догляді, допомозі чи нагляді. Формулювання про те, що особа може працювати у спеціально створених умовах (згідно довідки МСЕК дружини серії КА-1 № 004304 від 06 квітня 2005 року), саме собою не є безумовним доказом відсутності потреби у сторонньому догляді. Потреба у такому догляді повинна бути прямо встановлена компетентним медичним органом у належному документі. Відповідач не наділений повноваженнями самостійно виводити наявність такої потреби з групи інвалідності, діагнозу або рекомендацій щодо умов праці. Саме по собі поняття визначене в довідці МСЕК серії КА-1 № 004304 від 06 квітня 2005 року “МОЖЕТ РАБОТАТЬ В СПЕЦИАЛЬНОСОЗДАНЫХ УСЛОВИЯХ” не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. Однак, Позивачем ні Відповідачу ні до суду не було надано ні висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, ні витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, яким би була визначена потреба дружини Позивача в постійному догляді. Відтак, надані Позивачем документи є недостатніми аби стверджувати, що дружина Позивача потребує постійного догляду, як це чітко передбачено чинним законодавством. Вказані обставини свідчать про відсутність підстав для звільнення Позивача з військової служби з підстав, визначених підпунктом “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Саме Позивач повинен був підтвердити, що така потреба ПОСТІЙНОГО ДОГЛЯДУ фактично виникла, існувала на момент подання рапорту та була встановлена компетентним медичним органом. Натомість Позивач посилається на довідку МСЕК від 06.04.2005, яка існувала задовго до укладення шлюбу та початку проходження ним військової служби і не містить висновку про потребу дружини у постійному сторонньому догляді. Жодного нового медичного документа, який би пояснював подання рапорту саме у 2026 році, Позивачем не надано. Таким чином, матеріали справи не дають можливості встановити, що станом на 12.02.2026 виникла нова або раніше не підтверджена обставина, яка зумовлювала необхідність постійного догляду за дружиною Позивача. Подання рапорту через значний час після укладення шлюбу за відсутності актуальних доказів погіршення стану здоров`я додатково підтверджує недоведеність заявленої підстави для звільнення.

Позивачем до суду надано відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідь на його рапорт щодо звільнення поданого 12.02.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 він отримав лише через понад два місяці 18.04.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами розгляду рапорту ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомив, що ним встановлено відсутність підстав для звільнення з військової служби. Жодних конкретних причин відмови у відповіді на рапорт ІНФОРМАЦІЯ_7 не зазначено. Ніяких письмових пояснень причин відмови не надано.

При цьому, чинність довідки МСЕК від 06.04.2005 поширюється на ті обставини, які нею фактично встановлені, однак не може доповнювати її новим висновком, якого цей документ не містить. Медична документація дружини, встановлення їй статусу інваліда ІІ групи більше 20 років назад, встановлені та підтверджені діагнози дружини, погіршення її стану здоров`я. уже само по собі свідчать про її важкий стан здоров`я та потребу у допомозі та догляді, тому вважаю, що формальна відсилка на необхідність збирання все нових і нових довідок є не чим іншим, як спробою ухилитися від прийняття законного рішення.

Відповідачем подано заперечення, в яких вказано, що відповідач не заперечував і не заперечує факт встановлення ОСОБА_2 . II групи інвалідності та факт перебування Позивача з нею у шлюбі. Предметом спору є інше — чи підтверджена у встановленому порядку потреба ОСОБА_3 у постійному догляді. Підпунктом 23 пункту 5 додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, передбачено, що необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи підтверджується, серед іншого, висновком МСЕК або ЛКК закладу охорони здоров`я чи витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про потребу в постійному догляді. Такого документа Позивачем до рапорту від 12.02.26 не було додано. Також зазначений документ відсутній і в матеріалах даного провадження. Довідка до акту огляду МСЕК серії КА-1 № 004304 від 06.04.2005 підтверджує встановлення дружині Позивача II групи інвалідності та містить трудову рекомендацію ‘‘МОЖЕТ РАБОТАТЬ В СПЕЦИАЛЬНО СОЗДАННЫХ УСЛОВИЯХ’’, однак не містить висновку про потребу особи у постійному сторонньому догляді, допомозі чи нагляді.

Відсутність обов`язку повторно проходити оцінювання для підтвердження безстроково встановленої групи інвалідності не означає автоматичного встановлення іншого факту — потреби у постійному догляді. Відповідач не заперечує серйозності зазначених захворювань та не наділений повноваженнями давати їм власну медичну оцінку. Разом з тим саме з цієї причини командування ІНФОРМАЦІЯ_1 не вправі самостійно, на підставі переліку діагнозів, виписок із медичних документів або суб`єктивного опису побутових обставин визначати, що дружина Позивача потребує постійного стороннього догляду та обов`язково потрібно нехтуючи встановлені норми звільнити з військової служби Позивача. Таке питання належить до компетенції відповідного медичного органу.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими сторони обґрунтовують вимоги та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 02.03.2022 проходить військову службу за мобілізацією.

12.02.2026 року ОСОБА_1 подано на ім`я начальника відділення спеціального призначення ІНФОРМАЦІЯ_4 рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами – необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.

До рапорту додано: 1) Нотаріально завірена копія паспорта ОСОБА_1 ; 2) Копія РНОКПП ОСОБА_1 ; 3) Нотаріально завірена копія свідоцтва про шлюб з ОСОБА_4 ; 4) Нотаріально завірена копія паспорту ОСОБА_5 ; 5) Нотаріально завірена копія довідки до акта огляду МСЕК; 6) Нотаріально завірена копія пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 ОСОБА_4 .

Листом від 06.04.2026 року № 274/1446, ІНФОРМАЦІЯ_7 надано відповідь на рапорт, в якій зазначено:

« … Розглянувши Ваш рапорт з додатками щодо звільнення з військової служби, повідомляємо наступне:

1. Відповідно до вимог Закону України "Про військовий обов`язок і військову служби" від 25.03.1992 № 2232-XII (зі змінами), звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється виключно з підстав, визначених статтями 26 та іншими положеннями зазначеного Закону.

2. Згідно з Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" від 10.12.2008 № 1153/2008 (зі змінами), порядок та підстави звільнення з військової служби чітко регламентовані та застосовуються виключно у випадках, передбачених законодавством.

3. Крім того, відповідно до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170 (зі змінами), рішення щодо звільнення приймається за наявності підтверджених документально підстав, визначених чинним законодавством.

За результатами розгляду Вашого рапорту встановлено, що підстави для звільнення з військової служби, передбачені вищезазначеними нормативно-правовими актами, у Вашому випадку відсутні.

У зв`язку з вищевикладеним, підстав для задоволення Вашого рапорту щод звільнення з військової служби немає».

Не погодившись із відмовою відповідача щодо звільнення зі служби, позивач звернувся до суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі також Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” визначено такі види військової служби:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Статтею 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” визначені підстави для звільнення з військової служби.

Так, відповідно до пп. "г" пункту 2 частини четвертої вказаної статті, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з, інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009р. затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Додатком 19 до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Згідно вказаного додатку, при поданні до звільнення з військової служби за підставами:

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи (п. 23):

копія свідоцтва про шлюб;

один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Суд зауважує, що підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII містить посилання на таку передумову звільнення з військової служби як "постійний догляд", що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 р. в справі № 280/7446/24 зазначив, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби, посадові особи, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви). Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 12.02.2026 року подано рапорт, в якому він просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами – необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.

До рапорту додано: 1) Нотаріально завірена копія паспорта ОСОБА_1 ; 2) Копія РНОКПП ОСОБА_1 ; 3) Нотаріально завірена копія свідоцтва про шлюб з ОСОБА_4 ; 4) Нотаріально завірена копія паспорту ОСОБА_5 ; 5) Нотаріально завірена копія довідки до акта огляду МСЕК; 6) Нотаріально завірена копія пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 ОСОБА_4 .

Однак, листом від 06.04.2026 року № 274/1446, ІНФОРМАЦІЯ_7 надано відповідь на рапорт, в якій зазначено про те, що за результатами розгляду Вашого рапорту встановлено, що підстави для звільнення з військової служби, передбачені нормативно-правовими актами, у його випадку відсутні. У зв`язку з вищевикладеним, підстав для задоволення рапорту щодо звільнення з військової служби немає»

В той же час, з листа від 06.04.2026 року № 274/1446 не можливо встановити підстави, за яких ОСОБА_1 відмовлено у звільненні зі служби за пп. «г» пунктом 2 частиною 4 статтею 26 Закону.

Водночас, з аналізу змісту листа від 06.04.2026 року № 274/1446 слідує, що командування ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично не розглянуло по суті рапорт про звільнення позивача, оскільки відповідь не містить чіткого обґрунтування підстав для відмови позивачу у звільненні зі служби, зокрема з посилання на ненадання певного документу, невідповідність наданих документів один одному, тощо.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини першої статті 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частин першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби через сімейні обставини – необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, на підставі абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.

При цьому, зазначення відповідачем у процесуальних заявах по суті мотивів відмови у задоволенні рапорту позивача судом не враховується, оскільки рішення щодо розгляду рапорту повинно бути прийнято у встановленому законом порядку.

Отже, з огляду на вказані обставини можна дійти висновку про протиправності висновків відповідача щодо необхідності відмови в задоволенні рапорту позивача.

Водночас, щодо вимоги позивача зобов`язати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, суд зазначає, що оскільки порушене питання у рапорті позивача відповідачем фактично не вирішено, наразі відсутні підстави для зобов`язання відповідача приймати одне з можливих дискреційних рішень за результатами такого розгляду, у зв`язку із чим позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 12.02.2026 року та прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду в даному рішенні.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 12.02.2026 року про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 12.02.2026 року та прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду в даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя П.П. Марин