Суд: Миколаївський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №400/5670/26
Суддя: Ярощук В.Г.
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 жовтня 2026 р.№ 400/5670/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошового забезпечення у розмірі 195835,20 грн
ВСТАНОВИВ:
20 травня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивачки середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29.04.2022 по 19.01.2023 у розмірі 195835,20 гривні.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що до 28.04.2022 вона проходила військову службу у відповідача. Проте, при виключенні її зі списків особового складу відповідача з нею не було проведено повного розрахунку. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 у справі № 400/5871/24 зобов`язано відповідача перерахувати і виплатити позивачці грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 28.04.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідних років. На виконання зазначеного судового рішення 01.05.2026 відповідач виплатив їй перераховане грошове забезпечення у розмірі 117054,08 гривні. Провівши виплату грошового забезпечення на виконання зазначеного судового рішення, відповідач, як вважає позивачка, протиправно не нарахував і не виплатив їй середній заробіток за час затримки розрахунку.
У відзиві на позовну заяву від 16.06.2026 відповідач заперечив проти позову і просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачена спеціальним військовим законодавством. Оскільки з боку відповідача відсутня вина щодо несвоєчасності виплати позивачці грошового забезпечення, тому відсутні правові підстави для виплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку. Крім того, позивачка при розрахунку розміру середнього заробітку протиправно не врахувала принцип співмірності та істотності частки виплачених коштів у порівнянні з виплаченим перерахунком. На думку відповідача, вона звернулась до суду з цим позовом з порушенням строків звернення до адміністративного суду.
Позивачка правом на подання відповіді на відзив не скористалася.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за матеріалами в електронній формі, витребувано у відповідача докази.
Відповідач витребувані докази до суду не подав, про причини їх ненадання не повідомив.
У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до даних військового квитка позивачки вона проходила військову службу у відповідача до 28.04.2022.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 № 400/5871/24, яке набрало законної сили 14.03.2025, зобов`язано відповідача за період з 01.02.2020 по 28.04.2022 нарахувати та виплатити позивачці грошове забезпечення, грошову допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до відомостей з банківського рахунку позивачки на відповідач виплатив їй 01.05.2026 грошове забезпечення у розмірі 117054,08 гривні.
Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був виплатити їй також середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд виходив із такого.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022, тобто яка була чинна на день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З наведеного випливає, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Тому застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати грошового забезпечення у повному розмірі на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Ці висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Із синтаксичного аналізу змісту цієї норми випливає, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), про те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 30.04.2024 № 400/8493/23.
Таким чином, відповідно до законодавства, чинного до 18.07.2022, за несвоєчасний розрахунок зі звільненим працівником роботодавець підлягав притягненню до юридичної відповідальності у формі виплати середнього заробітку, який підлягав сплаті працівникові за весь період затримки виплати належних сум, і розмір цього середнього заробітку визначався із застосуванням принципу співмірності.
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 117 КЗпП України шляхом викладення її в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
У постанові від 30.09.2026 у справі № 520/18224/25 Верховний Суд зауважив, що відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, до того ж, одним з критеріїв для цього може бути поведінка сторін. Однак, це не означає можливості зменшувати суму відшкодування довільно, без жодного розрахунку числового виразника зменшення цієї суми.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі (за весь спірний період до 18.07.2022 та за шість місяців щодо періоду після 19.07.2022) підлягає встановленню:
розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
загальний розмір належних позивачці при звільненні виплат;
частка коштів, яка була виплачена позивачці при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачці при звільненні виплат;
частка коштів, яка не була виплачена позивачці при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачці при звільненні виплат.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.05.2026 у справі № 380/1727/24.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок № 100).
Відповідно до абзаців першого і четвертого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Положеннями абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період.
Так, відповідно до даних військового квитка позивачки вона проходила військову службу у відповідача до 28.04.2022.
Відповідно до Довідки відповідача про грошове забезпечення, доданого до позовної заяви, у місяць звільнення позивачки з військової служби (квітень 2022 року) їй було нараховано та виплачено:
грошове забезпечення у розмірі 45297,65 грн (?17297,65 + ?28000,00 = ?45297,65);
одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 44652,10 грн;
компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 47033,55 грн;
утримано премію в розмірі 6700,00 грн і грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 3350,00 гривні.
Також за твердженням позивачки відповідач нарахував і виплатив їй 01.05.2026 на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 № 400/5871/24 перераховане грошове забезпечення за період з 01.02.200 по 28.04.2022 в сумі 117054,08 грн, у підтвердження чого вона надала суду відомості зі свого банківського рахунку.
Враховуючи вищевикладене та абзац перший частини другої статті 77 КАС України, суд дійшов висновку, що при звільнені позивачки з військової служби відповідач повинен був виплатити їй 28.04.2022 належні виплати в розмірі 243989,38 грн (?45297,65 + ?44652,10 + ?47033,55 + ?117054,08 - ?6700,00 - ?3350,00 = ?243989,38).
Розмір простроченої заборгованості з індексації грошового забезпечення становить 47,98 % від загального розміру належним при звільненні виплат (?117054,08 х 100 : ?243989,38 ? 47,98 %).
Відповідно до Довідки відповідача про грошове забезпечення, доданого до позовної заяви, розмір грошового забезпечення позивачки з врахуванням пунктів 3 і 4 Порядку № 100 за лютий і березень 2022 року (останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю звільнення) становив 21774,03 грн і 21992,35 грн відповідно.
Середньоденний заробіток позивачки за останні два календарні місяці, що передували місяцю його виключення зі списків особового складу відповідача становить 741,80 грн:
(?21774,03 (грошове забезпечення за лютий 2022 року) + ?21992,35 (грошове забезпечення за березень 2022 року)) / (28 (кількість днів лютого) + 31 (кількість днів березня)) ? ?741,80.
Середній заробіток позивачки з 29.04.2022 (наступний день після дня виключення позивачки зі списків особового складу відповідача) по 18.07.2022 складає 39315,40 грн (?741,80 (середньоденний заробіток позивачки) х 53 (календарних днів затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2022 по 18.07.2022) = ?39315,40).
Розмір середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 01.05.2026, який визначений відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022), становить 136491,20 грн: (?741,80 (середньоденний заробіток позивачки) х 184 (кількість календарних днів у 6 місяців з 19.07.2022) = ?136491,20).
Розмір середнього заробітку з врахуванням пропорційності з порушенням складає 84352,01 грн ((?39315,40 + ?136491,20) х 47,98 % ? ?84352,01).
Відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку є обґрунтованими лише у вищезазначеній сумі.
Оцінивши наявні у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному й об`єктивному дослідженні, та врахувавши наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Водночас суд відхилив як неаргументоване твердження відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, оскільки остаточний розрахунок з нею був проведений 01.05.2026, а цей позов поданий до Миколаївського окружного адміністративного суду 19.05.2026, тобто в межах одномісячного строку.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Позивачка звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не понесла документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді, а тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 22, 139, 238, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 84352 (Вісімдесят чотири тисячі триста п`ятдесят дві) гривні 01 копійку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, пов`язаної з несвоєчасним перерахунком та виплатою грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 28.04.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного року.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
7. Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
8. Повний текст рішення суду складено 30.10.2026.
Суддя В.Г.Ярощук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua