Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №369/11898/23 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Суд: Києво-Святошинський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №369/11898/23

Суддя: Лапченко О. М.

Справа № 369/11898/23

Провадження № 2/369/822/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області, Публічне акціонерне товариство «КБ «Надра» про зняття арешту з нерухомого майна -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області та ПАТ «КБ «Надра», про зняття арешту з нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він є іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 на підставі договору про відступлення права вимоги від 28.08.2019. На зазначену квартиру в межах виконавчого провадження № 37956888 постановою державного виконавця від 04.10.2013 накладено арешт та заборону на її відчуження. Позивач зазначає, що виконавчий документ повернуто стягувачу, строк його повторного пред`явлення до виконання сплив, а ПАТ «КБ «Надра» втратило права іпотекодержателя. Вважає, що подальше існування арешту порушує його права як чинного іпотекодержателя та перешкоджає реалізації прав щодо предмета іпотеки. У зв`язку з викладеним просить суд зняти арешт із зазначеної квартири та заборону на її відчуження, накладені постановою державного виконавця від 04.10.2013 у виконавчому провадженні № 37956888.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025 року справа прийнята до провадження судді.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про визнання позову.

Представник третьої особи — Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області у судове засідання не з`явився, однак подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

У поданому відзиві зазначив, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 37956888 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 255 від 26.02.2013 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 29.04.2013 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а 04.10.2013 — постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. У зв`язку з невиконанням боржником вимог виконавчого документа 13.10.2015 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Представник третьої особи наголосив, що повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про закінчення виконавчого провадження та не є самостійною підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки стягувач не позбавлений права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання у встановлені законом строки або звернутися до суду із заявою про поновлення такого строку. Посилаючись на положення статей 37, 50, 59 Закону України «Про виконавче провадження» та правові висновки Верховного Суду, зазначив, що арешт майна боржника є заходом забезпечення реального виконання виконавчого документа, а його зняття можливе лише за наявності визначених законом підстав. Саме по собі повернення виконавчого документа стягувачу таких підстав не створює. Крім того, вказав, що станом на 27.09.2023 у виконавчому провадженні № 37956888 залишаються несплаченими виконавчий збір у розмірі 141 955,60 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 369 грн. На думку представника третьої особи, збереження арешту є обґрунтованим, оскільки зазначені платежі не сплачені, а підстави для його скасування відсутні. Також представник третьої особи вважає, що позов подано з метою уникнення сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. З огляду на викладене просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

30 жовтня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 — адвокат Прохода Юлія подала відповідь на відзив Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області, у якій не погодилася з доводами третьої особи та підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

У відповіді на відзив зазначила, що позивач не є боржником та не виступає стороною виконавчого провадження № 37956888, а набув права іпотекодержателя спірної квартири на підставі договору про відступлення права вимоги від 28.08.2019, укладеного з ПАТ «КБ «Надра». Власником квартири є відповідач ОСОБА_2 . Представник позивача вказала, що посилання третьої особи на норми законодавства та правові висновки Верховного Суду щодо порядку зняття арешту у виконавчому провадженні стосуються майна боржника, тоді як позивач боржником не є, а тому зазначені доводи не спростовують його права на судовий захист. Також зазначила, що строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, а ПАТ «КБ «Надра» у зв`язку з відступленням права вимоги втратило права іпотекодержателя спірного майна. На думку представника позивача, подальше збереження арешту порушує права позивача як чинного іпотекодержателя та перешкоджає реалізації його прав щодо предмета іпотеки. Крім того, представник позивача заперечила доводи третьої особи про подання позову з метою ухилення від сплати виконавчого збору, наголосивши, що позивач не є боржником у виконавчому провадженні, а виконавчий збір підлягає стягненню саме з боржника, яким є відповідач ОСОБА_2 . Посилаючись на положення статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», представник позивача зазначила, що арешт спірного майна може бути знятий за рішенням суду. З огляду на викладене просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зняти арешт із квартири АДРЕСА_1 та заборону на її відчуження, накладені постановою державного виконавця від 04.10.2013 у виконавчому провадженні № 37956888.

Представник третьої особи – Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» у судове засідання не з`явився. ПАТ «Комерційний банк «Надра» перебуває у стані припинення. Рішення про ліквідацію банку прийнято у 2015 році, а 14.09.2020 затверджено ліквідаційний баланс банку. Водночас відомості про державну реєстрацію припинення юридичної особи у Єдиному державному реєстрі відсутні.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Із досліджених матеріалів справи судом встановлено, що 03 квітня 2008 року між ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В., зареєстрований у реєстрі за № 411, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,8 кв. м, житловою площею 30,6 кв. м, яка складається з двох кімнат.

Зазначені обставини підтверджуються інформаційною довідкою № 340200907 від 24 липня 2023 року, сформованою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Відповідно до зазначеної інформаційної довідки право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 , номер відомостей про речове право 2612261, дата державної реєстрації — 24 вересня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 164770732224.

Судом також встановлено, що 03 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 170/П/27/2008-840, за умовами якого позичальник взяв на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів у розмірі 142 240,00 доларів США, сплати процентів за користування кредитом у розмірі 12,79 відсотка річних та виконання інших зобов`язань, передбачених кредитним договором, у строк до 31 березня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 03 квітня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» як іпотекодержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. та зареєстрований у реєстрі за № 413.

Відповідно до умов зазначеного договору предметом іпотеки визначено належну ОСОБА_2 на праві приватної власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,8 кв. м, житловою площею 30,6 кв. м. Вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін становила 794900,00 грн.

Зі змісту договору іпотеки вбачається, що іпотекодавець передав зазначене нерухоме майно в іпотеку з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, а іпотекодержатель набув право у випадку невиконання або неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у порядку, передбаченому договором та законодавством України.

Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки право іпотеки припиняється виконанням забезпечених іпотекою зобов`язань. Пунктами 4.4–4.6 договору визначено порядок реалізації іпотекодержателем своїх прав у випадку невиконання позичальником забезпечених іпотекою зобов`язань.

Крім того, матеріали справи містять договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 24 вересня 2013 року, який зазначений серед документів, що підтверджують права іпотекодержателя у подальшому укладеному договорі про відступлення права вимоги.

Із постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Данилишина П.Б. від 29 квітня 2013 року вбачається, що на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби надійшов виконавчий напис № 255, вчинений 26 лютого 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на належну ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного виконавчого напису 29 квітня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 37956888, у якому боржником визначено ОСОБА_2 , а стягувачем — ПАТ КБ «Надра».

Зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження вбачається, що боржнику було надано строк для самостійного виконання виконавчого документа, а в разі невиконання передбачено застосування заходів примусового виконання відповідно до законодавства, чинного на час вчинення виконавчих дій.

У подальшому, 04 жовтня 2013 року, головним державним виконавцем Данилишиним П.Б. у межах виконавчого провадження № 37956888 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Зазначеною постановою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , та заборонено здійснювати її відчуження.

Таким чином, із дослідженої постанови від 04 жовтня 2013 року вбачається, що арешт спірної квартири було накладено державним виконавцем як захід примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 255 від 26 лютого 2013 року в межах виконавчого провадження № 37956888.

Наявність зазначеного обтяження підтверджується також інформаційною довідкою № 340200907 від 24 липня 2023 року, відповідно до якої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про обтяження № 11586132, зареєстрований 13 жовтня 2015 року на підставі постанови від 04 жовтня 2013 року, виданої відділом державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції. Видом обтяження визначено арешт нерухомого майна, обтяжувачем — відповідний орган державної виконавчої служби, а особою, майно якої обтяжується, — ОСОБА_2 .

Крім того, з інформаційної довідки вбачається наявність запису про заборону на нерухоме майно, перенесеного з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з реєстраційним номером обтяження 6945484 від 03 квітня 2008 року. Підставою виникнення зазначеного обтяження є договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Малаховською І.В.

Судом встановлено, що 13 жовтня 2015 року головним державним виконавцем Данилишиним П.Б. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 37956888.

Із зазначеної постанови вбачається, що виконавчий напис № 255 від 26 лютого 2013 року повернуто стягувачу — ПАТ КБ «Надра» на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час прийняття постанови.

Підставою для повернення виконавчого документа стало встановлення Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» обмежень щодо звернення стягнення на майно боржника. У постанові державним виконавцем зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання у строк до 13 жовтня 2016 року.

Наведені обставини підтверджуються безпосередньо постановою державного виконавця від 13 жовтня 2015 року, а також відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження, наданими до матеріалів справи.

Зокрема, із витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження щодо виконавчого провадження № 37956888, отриманого 28 вересня 2023 року, вбачається, що виконавче провадження має статус «Завершено», виконавчим документом є виконавчий напис № 255 від 26 лютого 2013 року, боржником зазначено ОСОБА_2 , стягувачем — ПАТ КБ «Надра».

Відомості щодо виконавчих дій підтверджують відкриття виконавчого провадження 29 квітня 2013 року, вчинення виконавчих дій щодо звернення стягнення на майно боржника 04 жовтня 2013 року та повернення виконавчого документа стягувачу 13 жовтня 2015 року на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому з наданих відомостей не вбачається інформації про подальше повторне пред`явлення саме цього виконавчого документа до виконання, відкриття нового виконавчого провадження на його підставі чи винесення постанови про зняття арешту з квартири.

Матеріали справи також містять лист Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області від 01 лютого 2023 року № 6231, адресований ОСОБА_1 , з якого вбачається, що у відділі перебувало виконавче провадження № 37956888 щодо примусового виконання виконавчого напису № 255 від 26 лютого 2013 року про звернення стягнення на спірну квартиру.

У зазначеному листі орган державної виконавчої служби підтвердив, що 04 жовтня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а 13 жовтня 2015 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, у листі повідомлено про знищення матеріалів зазначеного виконавчого провадження, у зв`язку із чим відділ позбавлений можливості надати більш детальну інформацію щодо його перебігу. Одночасно орган державної виконавчої служби роз`яснив, що відповідно до пункту 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналогічні обставини підтверджуються листом Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області від 06 квітня 2023 року, адресованим ОСОБА_2 , у якому зазначено про перебування на виконанні виконавчого провадження № 37956888, повернення виконавчого документа стягувачу 13 жовтня 2015 року та можливість зняття арешту на підставі судового рішення. До зазначеного листа додано копії матеріалів виконавчого провадження № 37956888, роздруковані з Автоматизованої системи виконавчого провадження на шести аркушах.

Cудом досліджено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28 серпня 2019 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», від імені якого діяв уповноважений представник у межах процедури ліквідації банку, та ОСОБА_1 .

Із зазначеного договору вбачається, що на підставі результатів електронних торгів, оформлених протоколом № UA-EA-2019-06-30-000039-b від 12 серпня 2019 року, та договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором від 28 серпня 2019 року первісний іпотекодержатель передав новому іпотекодержателю права за договором іпотеки від 03 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Малаховською І.В. та зареєстрованим у реєстрі за № 413.

Відповідно до пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги первісний іпотекодержатель відступив, а новий іпотекодержатель набув усі належні первісному іпотекодержателю права за договором іпотеки, зокрема право у випадку невиконання позичальником забезпечених іпотекою зобов`язань задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. У договорі також зазначено, що права іпотекодержателя переходять до нового іпотекодержателя з моменту підписання та нотаріального посвідчення договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває всі права іпотекодержателя за договором іпотеки шляхом заміни особи первісного іпотекодержателя на нового іпотекодержателя.

Договір посвідчено 28 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаровою О.П. та зареєстровано в реєстрі за № 592.

Таким чином, зазначений договір є письмовим доказом набуття ОСОБА_1 прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 квітня 2008 року, а також підтверджує правовий зв`язок між первісним кредитором ПАТ КБ «Надра» та новим іпотекодержателем.

Разом із тим договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки сам по собі не підтверджує заміну стягувача у виконавчому провадженні № 37956888, оскільки питання процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні вирішується в установленому законом порядку.

Крім того, із дослідженої інформаційної довідки № 340200907 від 24 липня 2023 року вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про державну реєстрацію іпотеки щодо спірної квартири, номер запису про іпотеку 2612372, іпотекодержателем зазначено ОСОБА_1 , іпотекодавцем — ОСОБА_2 .

Зазначені відомості підтверджують державну реєстрацію прав ОСОБА_1 як іпотекодержателя спірного нерухомого майна.

З огляду на викладене, судом на підставі досліджених письмових доказів встановлено, що спірна квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , перебуває в іпотеці, права за якою у 2019 році набув ОСОБА_1 , а також обтяжена арештом, накладеним державним виконавцем 04 жовтня 2013 року в межах виконавчого провадження № 37956888.

Виконавче провадження № 37956888 було відкрито 29 квітня 2013 року на підставі виконавчого напису нотаріуса № 255 від 26 лютого 2013 року, а 13 жовтня 2015 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку з установленими законодавством обмеженнями щодо звернення стягнення на майно боржника.

При цьому, незважаючи на повернення виконавчого документа стягувачу та відображення виконавчого провадження у відомостях Автоматизованої системи виконавчого провадження зі статусом «Завершено», запис про арешт спірної квартири залишився у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

За змістом статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні й суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та наслідків такого порушення.

Судовий захист має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечує реальне відновлення можливості здійснення відповідного права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про зняття арешту з нерухомого майна — квартири АДРЕСА_1 , а також заборони на її відчуження, накладених постановою державного виконавця від 04 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 37956888.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що він набув права іпотекодержателя зазначеної квартири на підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28 серпня 2019 року, тоді як арешт нерухомого майна, накладений у виконавчому провадженні, виконавчий документ у якому повернуто первісному стягувачу ще 13 жовтня 2015 року, продовжує існувати та перешкоджає реалізації належних позивачу прав іпотекодержателя.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, відповідно до якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому зазначеним Законом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, якщо інше не встановлено законом.

За змістом цієї статті у разі порушення боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється в установленому законом порядку. При цьому заміна особи іпотекодержателя не припиняє іпотеки та не змінює часу виникнення відповідного забезпечувального обтяження. Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтями 36–38 зазначеного Закону передбачено можливість позасудового врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності встановлених законом та договором підстав.

Таким чином, право іпотекодержателя охоплює не лише можливість отримання задоволення за рахунок предмета іпотеки після порушення боржником основного зобов`язання, а й охоронюваний законом інтерес у збереженні юридичної можливості реалізації такого права у встановленому порядку.

Наведені письмові докази у своїй сукупності підтверджують набуття позивачем прав іпотекодержателя щодо спірного нерухомого майна.

Водночас позивач не є власником спірної квартири та не виступав боржником у виконавчому провадженні № 37956888, а тому заявлені ним вимоги спрямовані не на захист права власності ОСОБА_2 і не на оскарження виконавчих дій боржником, а на захист самостійного права позивача як іпотекодержателя.

З інформаційної довідки № 340200907 від 24 липня 2023 року також вбачається, що щодо спірної квартири зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, номер запису 11586132, дата державної реєстрації — 13 жовтня 2015 року.

Підставою державної реєстрації зазначеного обтяження є постанова відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції від 04 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 37956888.

Водночас із зазначеної довідки вбачається існування окремої заборони на нерухоме майно, номер запису 2612311, зареєстрованої 03 квітня 2008 року на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Малаховською І.В., із зазначенням нотаріальної заборони за реєстровим № 414.

Отже, суд розмежовує арешт і заборону відчуження, накладені державним виконавцем 04 жовтня 2013 року, та нотаріальну заборону відчуження від 03 квітня 2008 року, яка виникла у зв`язку з посвідченням договору іпотеки.

Предметом заявлених позовних вимог є виключно арешт і заборона відчуження, встановлені постановою державного виконавця від 04 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 37956888.

Сукупність зазначених доказів підтверджує, що арешт нерухомого майна був накладений як захід забезпечення примусового виконання конкретного виконавчого документа, який згодом повернуто первісному стягувачу.

Відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час накладення арешту, арешт майна боржника застосовувався для забезпечення реального виконання рішення.

Таким чином, арешт майна у виконавчому провадженні за своєю правовою природою є заходом забезпечення примусового виконання рішення, має допоміжний характер та не становить самостійного речового права на майно боржника.

Відповідно до статті 56 чинного Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Положеннями статті 59 цього Закону визначено підстави та порядок зняття арешту з майна боржника, а частиною п`ятою зазначеної статті передбачено, що в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

При цьому суд ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24, відповідно до якого повернення виконавчого документа стягувачу саме по собі не є підставою для зняття арешту з майна боржника, крім передбачених законом винятків.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності встановлення конкретних обставин та правових підстав завершення виконавчого провадження, від яких залежить вирішення питання про зняття арешту.

З огляду на зазначений висновок суд не розглядає повернення виконавчого документа 13 жовтня 2015 року як самостійну та безумовну підставу для задоволення позову.

Натомість суд ураховує, що позов пред`явлено не боржником у виконавчому провадженні, а особою, яка набула права іпотекодержателя та заявляє про порушення власного майнового інтересу внаслідок збереження арешту предмета іпотеки.

За таких обставин правова оцінка спірних правовідносин не може обмежуватися лише з`ясуванням підстав повернення виконавчого документа, а повинна охоплювати встановлення характеру прав позивача, часу виникнення іпотеки, правових наслідків відступлення права вимоги та впливу спірного обтяження на можливість здійснення позивачем прав іпотекодержателя.

У постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 137/2080/18 викладено правовий висновок про те, що іпотекодержатель нерухомого майна, право якого зареєстроване в установленому законом порядку, має право звернутися до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, якщо вважає, що таким арештом порушуються його права.

При цьому Верховний Суд зазначив, що відсутність реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги не є самостійною підставою для відмови у звільненні предмета іпотеки з-під арешту.

Аналогічний правовий підхід щодо захисту переважного права іпотекодержателя відображений у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 496/457/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 372/858/17 та від 19 листопада 2019 року у справі № 686/560/17.

У постанові Верховного Суду від 07 травня 2025 року у справі № 522/21027/20 також зазначено, що в разі встановлення обставин, за яких іпотекодержатель позбавлений можливості здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку внаслідок накладення арешту у виконавчому провадженні, його право може бути захищене шляхом зняття такого арешту.

Суд ураховує, що зазначені правові висновки сформульовані, зокрема, щодо арештів, накладених в інтересах інших кредиторів боржника, які не є іпотекодержателями.

Разом із тим у цій справі встановлено інші фактичні обставини: арешт було накладено в межах виконавчого провадження на користь первісного іпотекодержателя — ПАТ КБ «Надра», права якого за відповідним забезпечувальним зобов`язанням надалі перейшли до позивача.

Зазначена обставина не виключає судового захисту прав нового іпотекодержателя, однак зумовлює необхідність оцінки спірного арешту не лише з позиції пріоритету іпотеки, а й з огляду на зміну особи кредитора та збереження обтяження, встановленого в межах виконавчого провадження за участю первісного стягувача.

Судом встановлено, що іпотека спірної квартири зареєстрована 03 квітня 2008 року, тоді як арешт нерухомого майна накладено 04 жовтня 2013 року, тобто після виникнення іпотечного обтяження. Подальше відступлення прав за договором іпотеки не спричинило припинення раніше встановленої іпотеки та не змінило часу виникнення відповідного забезпечувального права.

Отже, ОСОБА_1 , набувши права іпотекодержателя, отримав можливість реалізовувати передбачені законом і договором права щодо предмета іпотеки з урахуванням пріоритету, який виник до накладення спірного арешту.

Наявність зареєстрованого арешту нерухомого майна об`єктивно обмежує можливість вчинення реєстраційних дій, пов`язаних із відчуженням предмета іпотеки, та може перешкоджати реалізації способів звернення стягнення, передбачених Законом України «Про іпотеку».

Відтак подальше збереження такого обтяження підлягає оцінці з погляду його правової мети, необхідності та співмірності втручання у права особи, яка набула права іпотекодержателя.

При цьому суд бере до уваги, що матеріалами справи підтверджено повернення виконавчого документа первісному стягувачу, завершений статус виконавчого провадження № 37956888 та відсутність у наданих матеріалах відомостей про поновлення примусового виконання саме цього виконавчого документа.

Суд не ототожнює відсутність таких відомостей із безумовним припиненням можливості виконання виконавчого документа, однак оцінює їх у сукупності з іншими доказами, зокрема з переходом прав іпотекодержателя від первісного стягувача до позивача.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У розумінні цієї норми захисту підлягають не лише право власності на речі, а й інші майнові права та інтереси, які мають достатню правову основу.

Втручання держави у здійснення майнових прав повинно бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальним інтересом і необхідністю захисту прав конкретної особи.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статей 15, 16 ЦК України обмеження здійснення майнового права не може зберігатися лише формально, без оцінки того, чи відповідає його подальше існування законній меті, заради якої таке обмеження було встановлено.

У цій справі арешт накладено для забезпечення примусового виконання виконавчого напису нотаріуса на користь первісного кредитора. Після повернення виконавчого документа та переходу прав іпотекодержателя до позивача збереження відповідного обтяження потребує самостійного правового обґрунтування з урахуванням прав нового іпотекодержателя.

Суд також оцінює заперечення Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області, викладені у відзиві на позовну заяву.

Орган державної виконавчої служби посилається на те, що повернення виконавчого документа стягувачу не є закінченням виконавчого провадження в розумінні законодавства, чинного на час вчинення відповідної виконавчої дії, та не зумовлює автоматичного зняття арешту.

Із цим твердженням суд погоджується в частині правової природи повернення виконавчого документа, оскільки воно відповідає положенням Закону України «Про виконавче провадження» та наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року.

Водночас наведене заперечення не спростовує права особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, звернутися до суду за захистом власного майнового права, порушеного збереженням арешту предмета іпотеки.

Так само посилання органу державної виконавчої служби на можливість повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання саме по собі не підтверджує факту такого повторного пред`явлення та не доводить існування конкретного виконавчого провадження, для забезпечення якого необхідне подальше збереження спірного арешту.

При цьому суд ураховує, що можливість повторного пред`явлення виконавчого документа, порядок обчислення відповідного строку, його переривання та поновлення регулюються законом і підлягають оцінці з урахуванням фактичних обставин конкретної справи. Зазначення у постанові державного виконавця від 13 жовтня 2015 року строку повторного пред`явлення до 13 жовтня 2016 року не означає автоматичного встановлення судом факту остаточної втрати стягувачем права на пред`явлення виконавчого документа.

Щодо доводів органу державної виконавчої служби про наявність несплаченого виконавчого збору в розмірі 141 955,60 грн та витрат виконавчого провадження в розмірі 369,00 грн суд зазначає таке.

За змістом статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір є збором, що справляється за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, а його стягнення здійснюється в порядку та на умовах, визначених законом.

Наявність заборгованості зі сплати виконавчого збору чи витрат виконавчого провадження може бути підставою для вчинення передбачених законом виконавчих дій щодо особи, на яку покладено відповідний обов`язок, однак сама собою не доводить, що арешт конкретного предмета іпотеки, накладений у межах провадження з виконання виконавчого напису на користь первісного кредитора, повинен зберігатися для забезпечення таких платежів.

ОСОБА_1 не є боржником у виконавчому провадженні № 37956888, а матеріали справи не містять доказів покладення на нього обов`язку сплати зазначених сум.

Тому твердження про те, що звернення позивача до суду спрямоване на ухилення від сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, є припущенням, яке не підтверджене належними і допустимими доказами.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд також ураховує, що орган державної виконавчої служби у листах від 01 лютого та 06 квітня 2023 року підтвердив обставини повернення виконавчого документа первісному стягувачу та роз`яснив можливість вирішення питання про зняття арешту в судовому порядку.

Таким чином, наведені у відзиві заперечення не усувають необхідності судового захисту прав позивача та не спростовують установленого факту існування зареєстрованого обтяження, яке стосується предмета належної позивачу іпотеки.

При цьому суд бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, провадження № 12-85гс19, відповідно до якого спір про звільнення майна з-під арешту, що зачіпає права та інтереси особи, яка не є стороною відповідного виконавчого провадження, підлягає вирішенню в позовному провадженні з належним визначенням складу учасників справи.

Відповідно до зазначеного висновку належними відповідачами у справах про звільнення майна з-під арешту є, зокрема, боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт, оскільки судове рішення може безпосередньо вплинути на їхні права та законні інтереси. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках залучається до участі у справі як третя особа.

З урахуванням наведеного суд виходить із того, що звернення ОСОБА_1 з позовом про зняття арешту з предмета іпотеки відповідає характеру заявленого ним права на судовий захист, оскільки позивач не є боржником у виконавчому провадженні та не оскаржує виконавчі дії як його сторона.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених вимог, суд ураховує, що позивачем доведено набуття прав іпотекодержателя щодо спірної квартири, існування іпотеки, зареєстрованої 03 квітня 2008 року, накладення арешту на зазначене нерухоме майно постановою державного виконавця від 04 жовтня 2013 року, повернення виконавчого документа первісному стягувачу 13 жовтня 2015 року та збереження запису про арешт у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зазначені обставини свідчать про наявність юридичних перешкод у здійсненні позивачем прав щодо предмета іпотеки.

Водночас із досліджених матеріалів справи не вбачається належного підтвердження того, що після переходу прав іпотекодержателя до позивача спірний арешт використовується для забезпечення конкретного чинного виконавчого провадження з виконання того самого виконавчого документа або що його збереження є необхідним для захисту прав іншого кредитора, який має перевагу перед позивачем.

Збереження арешту, накладеного в межах виконавчого провадження на користь первісного іпотекодержателя, за встановлених судом обставин створює для нового іпотекодержателя обмеження, яке не узгоджується з метою забезпечення ефективної реалізації набутого ним права іпотеки.

При цьому зняття арешту, накладеного постановою державного виконавця від 04 жовтня 2013 року, не припиняє основного зобов`язання, не звільняє ОСОБА_2 від виконання обов`язків за кредитним договором, не припиняє іпотеки та не скасовує нотаріальної заборони відчуження, встановленої 03 квітня 2008 року у зв`язку з посвідченням договору іпотеки.

Таке судове рішення спрямоване виключно на усунення конкретного обтяження, яке виникло в межах виконавчого провадження № 37956888 та подальше існування якого перешкоджає реалізації прав позивача як іпотекодержателя.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши письмові докази у їх сукупності, врахувавши зміст правовідносин сторін, правовий статус позивача як нового іпотекодержателя, обставини виникнення та подальшого існування спірного обтяження, суд доходить висновку, що збереження арешту, накладеного постановою державного виконавця від 04 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 37956888, за встановлених обставин становить необґрунтовану перешкоду в реалізації позивачем прав іпотекодержателя.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом зняття арешту з нерухомого майна — квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 164770732224, номер запису про обтяження 11586132, а також заборони її відчуження, накладених постановою відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції від 04 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 37956888.

Керуючись статтями 15, 16, 512, 514, 572, 575 ЦК України, статтями 1, 3, 24, 33 Закону України «Про іпотеку», статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 259, 263–265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» про зняття арешту з нерухомого майна - задовольнити.

Зняти арешт із нерухомого майна — квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,8 кв. м, житловою площею 30,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 164770732224, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , накладений постановою відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції від 04 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 37956888, номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно — 11586132, дата державної реєстрації обтяження — 13 жовтня 2015 року та заборону відчуження зазначеного нерухомого майна, оголошену постановою відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції від 04 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 37956888.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя - Лапченко О.М.

30.10.2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua