Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №380/130/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року м. Львівсправа № 380/130/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, без одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по 10 грудня 2025 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з порушенням вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – Порядок № 159), відповідач-1 за наявності факту несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, встановленого рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 380/25949/21, яке набрало законної сили, не нарахував та не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі – Порядок № 44), а тому допустив протиправну бездіяльність.

З огляду на викладене з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.

Відповідач-1, належно повідомлений про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі та про своє право на подання відзиву на позовну заяву, а також доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 12 січня 2026 року, у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказане, враховуючи неподання належно повідомленим відповідачем-1 відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, суд вирішує цю справу за наявними матеріалами.

Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що, ураховуючи предмет спору в розглядуваній справі, а саме стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, судовий збір за подання цього позову до суду має бути сплачений позивачем на загальних підставах.

По суті спору відповідач-2 зазначає, що позивач просить суд, окрім іншого, зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка має разовий характер. Також відзначає, що Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише під час виплати грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки. На відповідача-2, як податкового агента, законом покладено обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу. Отже, відсутні підстави виплатити на користь позивача заявлену ним компенсацію, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованих відповідачем-2 сум грошового забезпечення, які не були належно виплачені під час проходження військової служби, тобто у майбутньому, а отже, відповідні позовні вимоги є передчасними.

З огляду на викладене просить суд: 1) позовну заяву залишити без руху до моменту усунення недоліків позовної заяви у спосіб сплати судового збору; 2) у задоволенні позову до військової частини НОМЕР_2 відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 12 січня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2026 року залучено військову частину НОМЕР_2 до участі у справі як другого відповідача.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 15 лютого 2017 року проходив військову службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_3 (військова частина НОМЕР_1 ), що не заперечується сторонами.

Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 15 лютого 2017 року № 79 ОСОБА_1 з 15 липня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 380/25949/21, яке набрало законної сили:

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 лютого 2017 року з врахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяця), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, з урахуванням виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду військова частина НОМЕР_2 нарахувала та 10 грудня 2025 року виплатила позивачу грошові кошти на загальну суму 42820,04 грн, що підтверджується випискою з його карткового рахунку.

Компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум грошового забезпечення з урахуванням дня фактичної виплати 10 грудня 2025 року військова частина НОМЕР_2 позивачу не нарахувала та не виплатила.

Позивач, уважаючи бездіяльність відповідача-1 щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 протиправною, звернувся з цим позовом до суду.

Щодо доводів відповідача-2 про необхідність сплати позивачем судового збору за подання цього позову до суду та залишення у зв`язку з цим позовної заяви без руху, суд ураховує таке.

Згідно з частиною третьою статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору на сьогодні визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з наступними змінами і доповненнями.

Відповідно до пункту 1 частини першої 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Предметом розглядуваного спору є питання нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Щодо правової природи такої компенсації суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108/95-ВР).

Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 34 Закону № 108/95-ВР визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема сума індексації грошових доходів громадян.

З наведеного випливає, що кошти, які нараховуються в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 560/11898/23 та інших.

Отже, кошти, які нараховуються в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, а тому за позовні вимоги, що стосуються нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, які є предметом розглядуваної справи, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тож доводи відповідача-2 у цій частині суд відхиляє як безпідставні.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону № 2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 Закону № 2050 компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, що не мають разового характеру, зокрема сум індексації грошового забезпечення. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 816/1627/18.

Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що «згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».

Також варто звернути увагу на те, що Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, вказав, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у разі бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.

Також варто відзначити, що, виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050 та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20.

У цій постанові Верховний Суд, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050 строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050 не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

У справі № 560/8194/20 Верховний Суд відзначив, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050 не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

За висновком Верховного Суду зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2 - 4 Закону № 2050, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050 і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Крім того, суд ураховує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд встановив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 лютого 2017 року військова частина НОМЕР_2 виплатила позивачу на виконання рішення суду у справі № 380/25949/21 10 грудня 2025 року.

Суд звертає увагу відповідача-2 на те, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період, який вказаний у рішенні суду у справі № 380/25949/21, мали бути здійснені відповідачем-2 саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог чинного законодавства.

Ураховуючи період, за який індексація грошового забезпечення мала бути виплачена позивачу, та час її фактичної виплати, суд доходить висновку про те, що відповідач-2 порушив строки виплати позивачу сум грошового забезпечення.

Водночас суд зауважує, що нарахована відповідачем-2 на виконання рішення суду у справі № 380/25949/21 грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, тобто має разовий характер, а тому її несвоєчасна виплата з урахуванням статті 2 Закону № 2050 не компенсується.

Проте, оскільки індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 лютого 2017 року, нарахована на виконання рішення суду у справі № 380/25949/21, належить до доходу, який позивач одержував на території України та який не мав разового характеру, та, враховуючи те, що відповідач-2 здійснив її виплату з порушенням строків, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2016 року по день її фактичної виплати 10 грудня 2025 року.

Щодо позовних вимог в частині виплати позивачу компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, суд зазначає, що обов`язок зазначеної виплати у відповідача-2 виникає не у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків служби, як це передбачено пунктом 1 Порядку № 44, а саме через протиправну поведінку відповідача, що пов`язана з несвоєчасною виплатою сум грошового забезпечення.

З урахуванням викладеного суд критично оцінює позицію, яка викладена позивачем у змісті позовних вимог, щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, оскільки такі вимоги позивача суперечать пункту 1 Порядку № 44, тому не можуть бути задоволені судом.

Також суд ураховує, що у позовній заяві позивач визначив як відповідача військову частину НОМЕР_1 , оскільки рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 380/25949/21 саме на цю військову частину був покладений обов`язок здійснити нарахування та виплату позивачу, зокрема індексації грошового забезпечення, з виплатою якої і пов`язується виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, що є предметом спору в цій справі.

Однак, як встановив суд зі змісту виписки з карткового рахунку позивача за 10 грудня 2025 року, виплату грошового забезпечення в розмірі 42820,04 грн, з виплатою якого позивач і пов`язує своє право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, стверджуючи, водночас, що ця виплата пов`язана із виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 380/25949/21, здійснила військова частина НОМЕР_2 .

Крім цього, з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» суд встановив, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2026 року у справі № 380/25949/21 замінено боржника у справі № 380/25949/21 з військової частини НОМЕР_1 на військову частину НОМЕР_2 .

З урахуванням наведеного, обов`язок відновити порушені права позивача на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання рішення суду у справі № 380/25949/21, суд покладає на військову частину НОМЕР_2 .

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що розглядуваний позов належить задовольнити частково у такий належний спосіб:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2016 року по день її фактичної виплати 10 грудня 2025 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2016 року по день її фактичної виплати 10 грудня 2025 року.

За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2016 року по день її фактичної виплати 10 грудня 2025 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2016 року по день її фактичної виплати 10 грудня 2025 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 30 жовтня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна