Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №380/15606/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 рокусправа № 380/15606/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАНРАЙЗ" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

у с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПАНРАЙЗ" звернулося в суд з позовом до Львівської митниці, в якому просить :

- Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/000478/2 від 26.03.2026.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що декларантом під час митного оформлення товару подано вичерпний пакет документів, передбачений частиною другою статті 53 Митного кодексу України, які у повній мірі підтверджували числові значення заявленої за основним методом митної вартості та витрат на транспортування. Позивач зазначає, що запит митного органу про надання додаткових документів був формальним та не містив обґрунтованих сумнівів щодо поданих відомостей. Також позивач наголошує на протиправності посилань відповідача на норми Господарського кодексу України, що втратив чинність, безпідставності вимог щодо надання заявок до договору експедирування і документів на підтвердження страхування, яке фактично не здійснювалося, а також вказує на неправомірне застосування резервного методу та некоректне обрання джерела цінової інформації. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 31.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву від 19.08.2026 (вх.№73717) в якому заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування вказує що подані до митного оформлення документи містили розбіжності та не підтверджували всіх складових митної вартості товару. Зокрема, відповідач посилався на відсутність узгодженого строку дії зовнішньоекономічного контракту, ненадання заявок, передбачених договором про транспортне експедирування, відсутність у рахунку та довідці про транспортні витрати посилань на реквізити договору експедирування, ненадання первинних бухгалтерських документів на транспортні витрати, ненадання підтвердження нездійснення страхування, а також ненадання офіційних перекладів документів відповідно до статті 254 Митного кодексу України. Також відповідач подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх неспівмірність зі складністю справи. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПАНРАЙЗ" 04 квітня 2025 року уклало Контракт № SR-RD-20250404 з польською фірмою «RD GLOBAL Sp. z o.o.», на постачання товарів.

Позивачем, на митну територію України, було ввезено партію товару на підставі Контракту № SR-RD-20250404 від 04.04.2025 (Додаток 1), Інвойсу № 11/03/2026-MD від 11.03.2026, а саме: Товар № 1. Код ТН ЗЕД – 6005 37 00 90. Сітка затінююча/ Sunshade net – трикотажне полотно основов`язаного переплетення пофарбоване (УФ-стабілізований, темно зелений колір), що виготовлено із синтетичних стрічкових ниток шириною не більше 2мм (поліетилен 100%), по всій довжині кромок присутні періодично розміщені отвори, що виконані в процесі виготовлення виробу; у рулонах шириною більше 30 см… … Сфера застосування: для теплиць та відкритого ґрунту; для створення декоративних та інших огорож територій від потрапляння прямих сонячних променів, у будівництві; для завішування будь-яких типів будівельних фасадів. Торговельна марка: AGREEN. Країна виробництва: CN. Виробник: CNBM INTERNATIONAL CORPORATION.

26.03.2026 Львівською митницею було прийнято до митного оформлення товар, зазначений вище, за електронною митною декларацією № 26UA209170025691U8.

У ЕМД № 26UA209170025691U8 Позивачем заявлено митну вартість:

Товару № 1 у розмірі 1738381,74 грн., розраховані митні платежі склали 514 561,00 грн., у тому числі: ввізне мито 8 % – 139070,54 грн., податок на додану вартість 20 % 375490,46 грн.

Разом із ЕМД № 26UA209170025691U8, для підтвердження митної вартості, декларант позивача подав відповідачу наступні документи:

Контракт № SR-RD-20250404 від 04.04.2025;

Інвойс № 11/03/2026-MD від 11.03.2026;

CMR №29770/2 від 24.03.2026;

Рахунок № РФ-30048 від 16.03.2026;

Рахунок РФ-30155 від 23.03.2026

Довідка про транспортні витрати вих. № 29770/02 від 23.03.2026;

Договір № 0711/24/02 транспортного експедирування від 07.11.2024

26.03.2026 декларантом позивача засобами електронного зв`язку отримано від відповідача запит-повідомлення Ідентифікатор повідомлення 3b50d60b-22a4-4c29 9596-61be3aa34033, у якому відповідач просив надати додаткові документи, зокрема: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. – транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); - виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Позивач, Листом вих. № 39 від 26.03.2026, просив здійснити митне оформлення на підставі вже поданих документів.

26.03.2026 відповідач надіслав декларанту Рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/000478/2, відповідно до якого митний орган визначив митну вартість:

Товару № 1 на рівні 3,97 дол. США/кг, тобто у розмірі 63812,59 USD. Різниця митних платежів, між розрахованими Позивачем і скоригованими Відповідачем за оскаржуваним Рішенням, склала 314120,22 грн. (у тому числі мито 8 % – 84897,36 грн., ПДВ 20 % – 229222,86 грн.).

Підставою прийняття відповідачем оскаржуваного Рішення стало те, що:

«... За результатами проведеного опрацювання встановлено: - відповідно до п.7 Контракту №SR-RD-20250404 від 04.04.2025 передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Київ, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов`язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст.180 ГКУ). При цьому строк – є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів. - відповідно до Договору про перевезення від 07.11.2024 № 0711/24/02 конкретний перелік послуг, що надаються Експедитором ТзОВ «Клевер Тім», вид та найменування вантажів, а також інша необхідна інформація обумовлюється у відповідній Заявці або дорученні (довіреності), листуванні наданими Клієнтом під кожне конкретне перевезення, які є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.2.), термін подачі ТЗ під завантаження/ розвантаження зазначається в заявці (п.2.2.4.), розмір плати узгоджується сторонами в Додатках, листах, повідомленнях (п.3.7.), що також є невід`ємною частиною Договору. Жодного з перелічених документів до митного оформлення не надано (Заявка, доручення, додатки, листи, повідомлення). П.4.1.5. страхування здійснюється тільки за письмовим дорученням Клієнта вказаним в Заявці/листі, або клієнтом самостійно, однак до митного оформлення не надано ні Заявки/листа ні відомостей від Клієнта щодо страхування оцінюваного товару. Натомість для підтвердження додаткових складових митної вартості надано від ТзОВ «Клевер Тім» рахунок від 16.03.2026 № РФ – 30048 та Довідку (Трансп. довідка № 29770/02 від 23.03.2026), які ніяким чином не пов`язані з вищезазначеним Договором про перевезення (відсутні реквізити Договору, Заявки, доручення). У Довідці зазначено що страхування не проводилось (що не підтверджується відомостями у рахунку), також не відображено у повній мірі усі відомості про витрати на перевезення оцінюваного товару (лише за межами митної території України), також відсутні відомості про особу, що надає таку інформацію, тому дана Довідка не є достовірним документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості оцінюваних товарів. Довідка про транспортні витрати не може вважатися належним документом, оскільки вона не є первинним документом у розумінні ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а згідно з п.44.1 ст. 44 платникам податків забороняється формування показників митних декларації на підставі даних, не підтверджених первинними документами. Довідки про транспортні витрати не відносяться до первинних документів та їх ведення не передбачене чинним законодавством, а відтак вони не є належними документами, що підтверджують відомості внесені до МД; Таким чином договір про перевезення надано не у повному об`ємі, а відомості щодо складових митної вартості не підтверджено належними документами та не піддаються обчисленню. Таким чином, Львівською митницею встановлено невідповідності у наданих документах та відсутність належним чином підтверджених відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення додаткових складових (експедиційні витрати, страхування) митної вартості. Документи надані не в повному обсязі, та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари... … На вимогу декларантом надано митну декларацію оформлену в митному режимі транзит. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - третій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД від 17.03.2026 № UA408020/2026/8094 , де рівень митної вартості товару зі схожими характеристиками (Сітка затінюючи…, країна виробництва Китай) становить 3,97 дол. США за кг . Коригування у зв`язку з відмінністю умов поставки не здійснювалося, оскільки митна вартість в джерелі визначена з урахуванням витрат до кордону України. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі.»

У зв`язку з прийнятим Рішенням, 26.03.2026 відповідач виніс Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2026/000368.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, уважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, з приводу яких виник даний спір, регулюються Митним кодексом України.

Відповідно до положень п.п.23, 24 ч.1 ст.4 МК України, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно ст.ст.49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Відповідно до ч.1 ст.51, ч.1 ст.52 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст.53 МК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що положення ст.53 МК України містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями ст.318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Згідно зі ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 ст.54 МК України передбачено право органу доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч.1 ст.55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування (ч.2 ст.55 МК України).

Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (ч.5 ст.55 МК України).

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.2 та 3 ст.58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно з ч.ч.4, 5 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним ч.2 ст.53 МК України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Необхідність витребовування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Не надання декларантом витребовуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Неподання декларантом документів, зазначених у ч.ч.2-4 ст.53 МК України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

При перевірці судом у разі оскарження декларантом рішення про коригування митної вартості підлягають встановленню обставини та відомості, щодо яких у митного органу виникли сумніви, обґрунтованість причин та підстав витребовування додаткових документів, неможливості визначення митної вартості за обраним декларантом методом та поданими й додатково витребовуваними документами.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 04.06.2026 року у справі №380/9364/24, в якій Суд зазначив: «Сумніви митного органу не можуть бути абстрактними або формальними. Вони мають ґрунтуватися на конкретних обставинах, які свідчать про неможливість перевірити числові значення митної вартості на підставі поданих документів, про наявність розбіжностей, які впливають на правильність визначення митної вартості, або про відсутність відомостей щодо ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Витребовуючи додаткові документи, митний орган повинен зазначити, які саме обставини викликали сумніви, чому ці сумніви не можуть бути усунуті на підставі вже поданих документів, які саме числові значення складових митної вартості є непідтвердженими та які документи необхідні для перевірки відповідного показника.».

У цій справі суд встановив, що позивач визначив митну вартість товарів за ціною договору, яка зазначена в інвойсі №11/03/2026-MB від 11.03.2026 року на суму 33561,61 доларів США, з додаванням до неї витрат на транспортування та навантажувально-розвантажувальні роботи за межами митної території України в загальному розмірі 156253,73 грн.

Як вбачається з інвойсу, оплата товару мала здійснюватися протягом 30 днів після його отримання. Отже, станом на дату подання митної декларації рахунок не був сплачений, а тому п.4 ч.2 ст.53 МК України, який передбачає подання банківських платіжних документів лише у разі, якщо рахунок сплачено, у цьому випадку не застосовувався.

На підтвердження заявленої митної вартості товару позивач надав митному органу разом з митною декларацією №26UA209170025691U8 документи, визначені ч.2 ст.53 МК України та зазначені у гр.44 митної декларації, а саме: Контракт № SR-RD-20250404 від 04.04.2025; Інвойс № 11/03/2026-MD від 11.03.2026; CMR №29770/2 від 24.03.2026; Рахунок № РФ-30048 від 16.03.2026; Рахунок РФ-30155 від 23.03.2026 ;Довідка про транспортні витрати вих. № 29770/02 від 23.03.2026; Договір № 0711/24/02 транспортного експедирування від 07.11.2024.

Аналіз вказаних документів дає підстави зробити висновок про те, що позивач до митного оформлення надав усі обов`язкові документи на підтвердження митної вартості товару, що передбачені ч.2 ст.53 МК України, які дають змогу визначити вартість товару за ціною договору. При цьому, надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових).

Так, найменування, кількість, вага та характеристики товару однаково відображені в інвойсі, пакувальному листі, CMR та митній декларації. За результатами митного огляду, проведеного 28.03.2026 року, невідповідностей вантажу відомостям товаросупровідних документів не виявлено.

Натомість в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач зазначив, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч.2 та 3 ст.53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а також що митним органом встановлені невідповідності у наданих документах та відсутність належним чином підтверджених відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення додаткових складових (експедиційні витрати, страхування) митної вартості.

Надаючи правову оцінку аргументам відповідача у цій частині, суд виходить з наступного.

Стосовно доводів відповідача про те, що подані документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, суд зазначає, що у рішенні про коригування митної вартості відповідач не навів жодної обставини, яка б стосувалася саме ціни товару. Усі зауваження митного органу, викладені у графі 33 рішення, стосуються лише документів щодо перевезення та страхування. Розбіжностей між Контрактом, інвойсом, пакувальним листом та митною декларацією щодо найменування, кількості, ціни за одиницю та загальної вартості товару відповідач не встановив.

Стосовно витребування митним органом додаткових документів суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту повідомлень, направлених декларанту 26.03.2026 року о 11 год. 38 хв. митний орган обмежився переліком документів, визначених ч.ч.2, 3 ст.53 МК України. При цьому, відповідач не зазначив, які саме розбіжності виявлено у поданих документах, яка саме складова митної вартості не підтверджена, з яких причин її неможливо перевірити на підставі поданих документів і який саме документ може усунути такий сумнів.

Більше того, у запиті від 26.03.2026 року відповідач, серед іншого, просив подати контракт, транспортні документи та документи, що містять відомості про вартість перевезення (рахунок на перевезення, договір на перевезення). Проте, такі документи вже були подані декларантом разом з митною декларацією, що підтверджується графою 44 декларації. Заявку, доручення, додатки чи листування до Договору ТЕ, відсутність яких у подальшому стала основною підставою для невизнання заявленої митної вартості, відповідач у запиті не витребовував.

Суд також звертає увагу на те, що у графі 33 рішення наведено перелік витребуваних документів, який не відповідає змісту фактично направленого декларанту запиту. Зокрема, у рішенні зазначено про витребування договорів із третіми особами, рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг та перекладів документів відповідно до ст.254 МК України, однак таких вимог запит від 26.03.2026 року не містив.

Таким чином, запит митного органу мав формальний характер, а тому неподання декларантом документів за цим запитом не може бути самостійною підставою для висновку про неповноту чи недостовірність заявлених відомостей про митну вартість.

Стосовно доводів відповідача про неподання заявки, доручення, додатків, листів, повідомлень до Договору ТЕ, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1.2 Договору ТЕ у заявці або дорученні, листуванні обумовлюються перелік послуг, вид та найменування вантажів, інша інформація щодо організації перевезення. Водночас, порядок визначення вартості послуг експедитора врегульовано розділом 3 Договору ТЕ. Згідно з п.3.1 Договору ТЕ винагорода експедитора, а також витрати та інші платежі оплачуються клієнтом на підставі виставленого експедитором рахунку. Пунктом 3.7 Договору ТЕ прямо передбачено, що додатки, якими сторони погоджують розмір плати за послуги та розмір витрат, можуть мати вигляд, зокрема, рахунку експедитора.

Отже, за умовами самого Договору ТЕ рахунок експедитора є документом, яким сторони погоджують вартість послуг. Тому твердження відповідача про те, що Договір ТЕ подано не в повному обсязі, не відповідає змісту цього договору.

Крім того, ч.ч.2 та 3 ст.53 МК України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. А згідно з ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Верховний Суд у постанові від 16.11.2018 року у справі №813/1012/17 вказав: «... серед документів, перелічених у ч.2 ст.53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість, тому вимога про її надання є безпідставною».

Крім того, слід вказати, що, здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, відповідач повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У той же час, відповідачем не наведено жодних відомостей про те, яким саме чином відсутність заявки на перевезення та відомостей про строк подачі транспортного засобу впливає на числове значення витрат на транспортування, підтверджених рахунками експедитора.

Суд відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 02.05.2024 року у справі №520/22458/23, оскільки у цій справі умовами Договору ТЕ (п.п.3.1, 3.7) передбачено погодження вартості послуг рахунком експедитора, а числові значення витрат на транспортування підтверджуються рахунками з розподілом вартості послуг за ділянками маршруту. Відтак, висновки, викладені у вказаній постанові, сформовані за інших фактичних обставин і не спростовують висновків суду у цій справі.

Стосовно доводів відповідача про те, що рахунки №РФ-30048 від 16.03.2026 року, №РФ-30155 від 23.03.2026 року та довідка №29770/02 від 23.03.2026 року не пов`язані з Договором ТЕ, суд зазначає наступне.

Вказані рахунки та довідка видані ТОВ «Клевер Тім», яке є стороною Договору ТЕ, на ім`я позивача, який є клієнтом за цим договором. У всіх цих документах зазначено той самий контейнер MSDU7435896, що й в інвойсі №11/03/2026-MB. У рахунку №РФ-30155 та довідці №29770/02 вказано реєстраційні номери транспортного засобу НОМЕР_1 / НОМЕР_2 та маршрут від м.Ковале (Польща), які збігаються з відомостями CMR №29770/2, акта митного огляду від 28.03.2026 року та митної декларації. Номер довідки №29770/02 кореспондується з номером CMR №29770/2.

Суд також враховує, що у картці відмови №UA209170/2026/000368 від 26.03.2026 року відповідач сам зазначив рахунки №РФ-30155 та №РФ-30048 як «рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги», а Договір ТЕ №0711/24/02 – як «договір (контракт) про перевезення».

Відсутність у рахунках посилання на номер і дату Договору ТЕ сама по собі не спростовує зв`язку цих документів з договором та з оцінюваною поставкою. До всього, законодавство України не встановлює обов`язку зазначати у рахунку експедитора реквізити договору як умову його допустимості для підтвердження митної вартості.

Стосовно доводів відповідача про недостовірність довідки №29770/02 через те, що відомості про відсутність страхування не підтверджуються відомостями у рахунку, суд зазначає наступне.

Пунктом 8 ч.2 ст.53 МК України передбачено подання страхових документів, а також документів, що містять відомості про вартість страхування, лише якщо здійснювалося страхування. Відповідно до п.7 ч.10 ст.58 МК України до митної вартості додаються витрати на страхування цих товарів, якщо вони були понесені.

Згідно з п.п.2.2.2, 4.1.5 Договору ТЕ страхування вантажу здійснюється експедитором лише за окремим письмовим дорученням клієнта і за його рахунок або клієнтом самостійно. Жоден з рахунків експедитора не містить витрат на страхування. Отже, зміст рахунків не суперечить відомостям довідки про те, що страхування вантажу не проводилось, а навпаки узгоджується з ними.

Відповідач не навів жодної обставини, яка б свідчила про те, що страхування товару фактично здійснювалося, та не зазначив, у чому саме полягає розбіжність між довідкою і рахунком. Відсутність документа про страхування за умови, що страхування не здійснювалося, не може свідчити про неповноту відомостей про митну вартість.

Стосовно доводів відповідача про те, що довідка про транспортні витрати не є первинним документом у розумінні ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, а тому не є належним документом, що підтверджує митну вартість, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 03.02.2021 у справі №810/4441/16, від 31.05.2019 року у справі №804/16553/14 та від 13.01.2022 року у справі №520/11061/2020.

Норми ч.2 ст.9 Закону №996-XIV та п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України регулюють ведення бухгалтерського та податкового обліку. Вони не встановлюють вимог до документів, які подаються митному органу для підтвердження митної вартості. Перелік таких документів визначений ст.53 МК України, а п.6 ч.2 цієї статті відносить до них документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, без вимоги щодо того, щоб такі документи були первинними документами бухгалтерського обліку.

Окрім довідки про транспортні витрати, відповідачу були надані також: Договір ТЕ №0711/24/02 від 07.11.2024 року, рахунок №РФ-30048 від 16.03.2026 року та рахунок №РФ-30155 від 23.03.2026 року, які містять ту саму вартість послуг за межами митної території України, що й довідка.

Таким чином, вартість перевезення є підтвердженою, а надані до митного оформлення документи в сукупності дозволяють перевірити достовірність декларування витрат на транспортування.

Стосовно доводів відповідача про відсутність у графі 23 CMR №29770/2 штампу та/або підпису відправника, суд зазначає наступне.

Відповідно до бланка CMR графа 22 призначена для підпису і штампа відправника, а графа 23 – для підпису і штампа перевізника. Отже, висновок відповідача про відсутність у графі 23 штампа та/або підпису саме відправника не відповідає призначенню цієї графи. Крім того, на примірнику CMR №29770/2, копію якого відповідач долучив до відзиву, у графі 22 міститься штамп «MAGAZYN ASL, GDAСSK-KOWALE» з підписом, а у графах 16 та 26 – штамп перевізника LLC «NS-LOGISTIC» з підписом.

Відповідач у рішенні не пояснив, яким чином відсутність підпису чи штампу в одній з граф CMR вплинула на числові значення складових митної вартості або на ціну товару. Такий недолік оформлення транспортного документа, навіть за умови його наявності, сам по собі не свідчить про неповноту чи недостовірність заявленої митної вартості.

Також, у відзиві на позовну заяву відповідач навів доводи, які відсутні в оскаржуваному рішенні. Зокрема, відповідач зазначив, що: у довідці не відображено в повній мірі відомості про витрати на перевезення, оскільки вона містить лише витрати за межами митної території України; у довідці відсутні відомості про особу, що надає інформацію, що на момент виставлення рахунку витрати на транспортування та страхування не були відомі в повному обсязі, а також що позивач не включив до митної вартості витрати на транспортування за межами митної території України, чим порушив вимоги ч.21 ст.58 МК України.

Суд звертає увагу на те, що правомірність рішення суб`єкта владних повноважень перевіряється з урахуванням тих підстав, які були зазначені в рішенні на момент його прийняття.

У постанові від 04.06.2026 року у справі №380/9364/24 Верховний Суд зазначив: «Суд не може підміняти мотиви суб`єкта владних повноважень власними мотивами, сформованими під час судового розгляду, або доповнювати рішення митного органу новими підставами, які не були належним чином зазначені в самому рішенні про коригування митної вартості.».

Стосовно доводів відповідача про те, що ним проводилися консультації із декларантом з метою визначення основи вартості товару, суд такі не приймає до уваги, оскільки вважає, що формальне посилання відповідача в оспорюваному рішенні на проведення консультацій із декларантом без фактичного їх проведення не може бути підтвердженням здійснення таких консультацій. До всього, матеріали справи не містять доказів проведення консультацій, крім повідомлення декларанту від 30.03.2026 року про відсутність у митниці цінової інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари. Як зазначено вище, відповідач не конкретизував документи, які слід подати декларантом для підтвердження задекларованої митної вартості товару, що ставить під сумнів проведення таких консультацій взагалі.

Стосовно застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості суд зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідач не застосував методи 2а та 2б з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари. Водночас, як джерело інформації для резервного методу відповідач використав митну декларацію №UA408020/2026/8094 від 17.03.2026 року, в якій, за його твердженням, оформлено товар «зі схожими характеристиками». Тобто, відповідач, з одного боку, стверджує про відсутність інформації про подібні товари, а з іншого – використовує як основу для коригування митну вартість товару зі схожими характеристиками. Причини, з яких ця митна декларація не могла бути використана для застосування методу 2б, у рішенні не наведено.

Опис товару, вартість якого використана як основа, у рішенні обмежується словами «Сітка затінюючи…, країна виробництва Китай». Рішення не містить відомостей про щільність, розміри, ступінь затінення, колір, виробника, торговельну марку, кількість та вагу товару, умови його поставки, комерційний рівень продажу, а також про метод, за яким митна вартість цього товару була визначена (визнана) митним органом.

Натомість ввезений позивачем товар складається з восьми позицій, які суттєво відрізняються між собою за щільністю (від 30 г/м2 до 90 г/м2), розмірами рулонів та ступенем затінення, а ціна товару визначена за рулон. Відповідач застосував єдиний рівень вартості в доларах США за кілограм до всієї партії, не обґрунтувавши порівнянність характеристик товарів і не навівши розрахунку.

У постанові від 05.08.2026 року у справі №380/6270/24 Верховний Суд, посилаючись на постанову від 21.12.2018 року у справі №815/228/17, зазначив, що «рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства.».

У цій же постанові Верховний Суд, з посиланням на постанову від 05.03.2019 року у справі №815/143/17, вказав, що «у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган має також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.».

Наведені висновки стосуються і резервного методу, оскільки згідно зі ст.64 МК України митна вартість, визначена за цим методом, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях, а рішення про коригування в будь-якому випадку має відповідати вимогам ч.2 ст.55 МК України.

Стосовно посилань відповідача на те, що заявлена митна вартість ввезених товарів є нижчою від подібних і аналогічних товарів, суд враховує, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Наявність у автоматизованій системі аналізу та управління ризиками за напрямом митної вартості відомостей про те, що ідентичний чи подібний товар розмитнювався за більшою митною вартістю, ніж задекларував позивач, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі №300/784/24 та від 11.02.2026 року у справі №560/2740/25.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

В контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд вважає, що в даному випадку контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом – за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 20.06.2023 року у справі №1.380.2019.006247, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Беручи до уваги те, що оскаржуване рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000478/2 від 26.03.2026 року є правовим актом індивідуальної дії, суд констатує невідповідність такого рішення критерію обґрунтованості, визначеному ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також чіткості та зрозумілості, що породжує його неоднозначне трактування, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то ураховуючи, що суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат у вигляді судового збору на суму 3769,44 грн (платіжна інструкція №817 від 07.07.2026 року), наявні підстави для їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, в сумі 10000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України, за приписами якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розглядаючи питання співмірності заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд встановив, що професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу Адвокатським бюро «Повразюк та партнери» на підставі договору про надання правової допомоги №499-МВ від 06.07.2026 року. Інтереси позивача представляв адвокат Повразюк Р.В. на підставі ордера серії АА №1736179 від 28.07.2026 року.

Відповідно до п.4.1 договору сторони погодили, що вартість роботи розраховується як фіксована оплата.

Згідно з п.4.5 договору клієнт авансом сплачує адвокатському бюро за підготовку та подання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду з оскарження рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000478/2 від 26.03.2026 року гонорар у фіксованому розмірі в сумі 10000,00 грн без ПДВ.

Вид наданих позивачу послуг професійної правничої допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом (звітом) прийому наданих послуг від 28.07.2026 року.

Відповідно до цього акта адвокатським бюро підготовлено позовну заяву, вартість наданих послуг становить 10000,00 грн, обсяг наданої правової допомоги – 10 год. 30 хв., з яких: ознайомлення з матеріалами від клієнта – 1 год.; запит додаткових відомостей від клієнта, зустріч з клієнтом, узгодження правової позиції щодо майбутнього позову – 1 год.; аналіз правових позицій Верховного Суду та підбір рішень апеляційної та касаційної інстанції з подібними правовідношеннями для позову – 1 год.; підготовка позову, упорядкування документів, що додаються до позову, розрахунок судового збору – 7 год.; формування позову в кабінеті Електронного суду, підпис КЕП, направлення в суд – 0,5 год.

Оплата послуг у сумі 10000,00 грн здійснена позивачем на підставі рахунку на оплату №082 від 06.07.2026 року, що підтверджується платіжною інструкцією №816 від 07.07.2026 року.

Проаналізувавши розрахунок вартості наданих адвокатом послуг, суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є завищений.

Так, предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних; обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними. Спори щодо коригування митної вартості товарів мають усталену судову практику, а представник позивача, окрім позовної заяви, інших заяв по суті справи не подавав.

Більше того, вказана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

За наведених обставин, суд приходить висновку, що заявлена представником позивача до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у 10000,00 грн є необґрунтованою, не відповідає реальності та необхідності таких витрат, розумності їх розміру, а стягнення з відповідача спірних витрат у вказаному розмірі становитиме надмірний тягар для нього, що суперечить принципу їх розподілу.

Відтак, як наслідок, з урахування критеріїв пропорційності, підставним є присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу лише в обсязі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “СПАНРАЙЗ” (вул. Луценка Дмитра, 15, 03191, м. Київ, ЄДРПОУ 41482988) до Львівської митниці (вул. Костюшка, 1, м. Львів, 79000, ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/000478/2 від 26.03.2026.

3.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СПАНРАЙЗ” (ЄДРПОУ 41482988) 3769 ( три тисячі сімсот шістдесят дев`ять) грн .44 коп. сплаченого судового збору.

4.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СПАНРАЙЗ” (ЄДРПОУ 41482988) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 ( три тисячі ) грн.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна