Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №380/243/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/243/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними наказів, зобов`язання вчинити дії

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.08.2025 року №1517 “Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період” в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 26.08.2025 року №249 Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 25.08.2025 особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , щоб подати документи, які підтверджують його право на відстрочку відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку». Разом з тим, зазначає, що 26.08.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 виніс наказ №1517 Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», згідно з яким призвав позивача на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направив до Військової частини НОМЕР_5 . Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.08.2025 №249 позивач зарахований до списків особового скаладу Військової частини та на всі види забезпечення. Позивач вважає дії відповідачів протиправними, оскільки позивач вважає, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 подав відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця. Відповідно до списків військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 , направлених в розпорядження командира військової частини солдат ОСОБА_1 . Видаючи наказ про зарахування позивача до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , командир військової частин виходив з того, що направляючи особу до ВЧ НОМЕР_1 територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснив всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав, звільняючих позивача від призову на військову службу. Зазначає, що Командир ВЧ НОМЕР_1 не мав права не зарахувати позивача до особового складу ВЧ НОМЕР_1 , адже отримав усі передбачені чинним законодавством документи та беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного позивачем наказу. Відтак, командування ВЧ НОМЕР_1 не могло відмовити в зарахуванні позивача до особового складу цієї військової частини. Отже, з дня зарахування до списків особового складу військової частини військовозобов`язаний набуває статусу військовослужбовця.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 подав відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що ОСОБА_1 26.08.2025 після проходження ВЛК був визнаний придатним до військової служби та був призваний під час мобілізації на загальних підставах. Також, зазначає, що до ІНФОРМАЦІЯ_3 надходила заява від ОСОБА_1 щодо надання відстрочки відповідно до якої комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 було відмовлено у наданні відстрочки. Таким чином, на думку відповідача позивач на момент проведення мобілізації громадян не мав чинної відстрочки, був визнаний ВЛК придатним до військової служби, мобілізаційні дії щодо позивача були здійснені у повній відповідності до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд зазначає, що ухвалою від 09.01.2026 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 09.01.2026 суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою від 17.09.2026 суд витребував докази.

Ухвалою від 22.10.2026 суд продовжив строк для виконання вимог ухвали про витребування доказів від 17.09.2026.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

Відповідно до витягу з наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 26.08.2025 №1517 Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», ОСОБА_1 призваний на військову службу та направлений для проходження військової служби до військової частини.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.08.2025 №249 позивач зарахований до списків особового складу Військової частини та на всі види забезпечення.

Позивач вважаючи рішення щодо його призову та зарахування до списків військової частини протиправними звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба це, зокрема, військова служба.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є одним із видів військової служби.

Таким чином, спірні правовідносини в частині вимог щодо правомірності наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації, наказу про зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з таких списків стосуються прийняття на публічну службу та її проходження, а тому до цих вимог застосовується спеціальний місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

З метою з`ясування питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд витребував у відповідачів докази отримання стороною позивача наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.08.2025 року №1517 “Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період” в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 та наказу від 26.08.2025 року №249 Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

26.10.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» представник ІНФОРМАЦІЯ_1 подав заяву, в якій повідомив, що окремого документа, який підтверджував би точну календарну дату отримання стороною позивача витягу, відповідач до цієї заяви не подає. У частині встановлення конкретної дати вручення повідомляє про неможливість підтвердити її наявними матеріалами, оскільки лист і долучені позивачем копії не містять відповідного підтвердження вручення.

27.10.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» представник Військової частини НОМЕР_6 подав додаткові пояснення, в яких зазначає, що відповідно до пункту 2.8.1.9 Інструкції №40 до наказів (директив, розпоряджень) не може включатися пункт “Наказ (директиву, розпорядження) довести до відома…”, крім наказів про накладання дисциплінарних стягнень на військовослужбовців. Таким чином накази командира військової частини по стройовій частині не доводяться під підпис військовослужбовцям.

З урахуванням викладеного вище суд позбавлений можливості встановити початок перебіг строку звернення до суду.

При цьому суд зазначає, що вирішальне значення для встановлення початку перебігу строку звернення до суду має з`ясування обставин, за яких позивач дізнався або повинен був дізнатися про прийняття оскаржуваних наказів та обставини, які, на його переконання, свідчать про порушення його прав.

Відтак, за відсутності достатніх доказів, які дають змогу встановити момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, суд не має об`єктивної можливості визначити початок перебігу строку звернення до суду та, відповідно, зробити висновок про його пропуск.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що строк звернення до суду із цим позовом не пропущений.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-XII (далі Закон №3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до пункту тринадцятого частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560), який визначає, зокрема, процедуру перевірки військово-облікових документів, надання та оформлення відстрочки, проведення медичного огляду, оформлення призову на військову службу під час мобілізації та направлення військовозобов`язаних і резервістів до місць проходження військової служби.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.

Таким чином, із буквального змісту зазначеної норми вбачається, що суб`єктом, щодо якого здійснюється процедура надання відстрочки відповідно до Порядку №560, є саме військовозобов`язаний.

Пунктом 57 Порядку №560 передбачено утворення при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки відповідних комісій для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову.

Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки військовозобов`язаний подає відповідну заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, у встановленому цим Порядком порядку.

Заява підлягає реєстрації відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом у встановлений Порядком строк.

Комісія вивчає отримані заяву та документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби здійснює перевірку відомостей та на підставі результатів такого розгляду приймає рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.

Відповідно до положень Порядку №560 рішення комісії оформлюється відповідним протоколом.

Отже, законодавством передбачено послідовну процедуру реалізації права на відстрочку: наявність передбаченої законом підстави, звернення військовозобов`язаного у встановленому порядку, подання підтвердних документів, їх перевірка уповноваженою комісією та прийняття відповідного рішення.

Позивач на обґрунтування своїх вимог зазначає, що має батьків, які є особами з інвалідністю ІІ та ІІІ групи, відтак засобами поштового зв`язку 11.08.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 не повідомив позивача про результати прийнятого рішення, позивач 25.08.2025 особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , щоб подати документи, які підтверджують його право на відстрочку відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку». Разом з тим, зазначає, що 26.08.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 виніс наказ №1517 Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», згідно з яким призвав позивача на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направив до Військової частини НОМЕР_5 .

Водночас, суд зазначає, що предметом судового розгляду у цій справі є встановлення правомірності дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень на момент виникнення спірних правовідносин, у тому числі на момент прийняття оскаржуваного наказу про призов.

Як видно з матеріалів справи, а саме: відповідно до повідомлення від 20.08.2025 №3611, Комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянуто заяву ОСОБА_1 та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу (за наявності) пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За результатами розгляду, повідомлено, що протоколом від 20.08.2025 №33 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

Таким чином, заява позивача про надання відстрочки була розглянута уповноваженою комісією, за результатами чого 20.08.2025 ухвалено рішення про відмову в її наданні, оформлене протоколом № 33. Отже, на дату видання наказу від 26.08.2025 № 1517 рішення про надання позивачу відстрочки не було.

Суд зауважує, що в матеріалах справи не міститься доказів оскарження рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову у наданні ОСОБА_2 відстрочки від призову на військову службу.

При цьому доводи позивача про те, що 25.08.2025 він особисто прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання документів, самі по собі не свідчать про протиправність подальшого призову, оскільки визначальним є встановлення того, чи мав позивач передбачені законом підстави для відстрочки та чи були такі підстави належним чином підтверджені на момент прийняття оскаржуваного наказу.

Отже, суд зазначає, що станом на дату видання наказу від 26.08.2025 № 1517 про призов позивача на військову службу під час мобілізації рішення про надання йому відстрочки від призову було відсутнє. Натомість уповноваженою комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами розгляду заяви позивача прийнято рішення від 20.08.2025 № 33 про відмову в наданні відстрочки, яке позивачем у встановленому законом порядку не оскаржувалося та не було скасоване.

За таких обставин на момент прийняття оскаржуваного наказу рішення про відмову в наданні відстрочки залишалося чинним, а правові підстави для того, що вважати позивача таким, що має оформлену відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, були відсутні.

Крім того, відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 26.08.2025 № 2025-0826-0941-3347-7 позивача визнано придатним до військової служби. Доказів існування на дату призову інших установлених законом обставин, які унеможливлювали б його призов на військову службу під час мобілізації, матеріали справи не містять.

Таким чином, з огляду на те, що на дату видання наказу про призов на військову службу під час мобілізації рішення про надання позивачу відстрочки було відсутнє, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання протиправним наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.08.2025 року №1517 “Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період” в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 .

Відтак у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу від 26.08.2025 року №249 Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.08.2025 №249 позивач зарахований до списків особового складу Військової частини та на всі види забезпечення.

Після видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2018 № і 153/2008 (далі Положення № 1153) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

У пункті 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Отже, Законом № 2232 чітко визначені підстави за наявності яких військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час дії воєнного стану, а Положення № 1153/2008 визначає порядок такого звільнення.

Суд звертає увагу, що позивач не надав суду доказів того, що звертався із рапортом до військової частини про звільнення його з військової служби.

Суд, на підставі частини 5 статті 242 КАС України, вирішуючи спір в цій частині враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові КАС ВС від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 такого змісту: « 49. Як було встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях і сторонами не оскаржується, під час призову позивача на військову службу за мобілізацією не було встановлено придатності ОСОБА_1 за станом здоров`я до військової служби, чим порушено процедуру призову позивача на військову службу під час мобілізації.

50. Отже, у спірних правовідносинах порушеним є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації.

51. Обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права, який в подальшому застосовано судами обох інстанцій за наслідками розгляду справи, - звільнення з військової служби - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.

52. Суд наголошує, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби виходить за межі правовідносин між ІНФОРМАЦІЯ_5 та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.

52.1. Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, що не досліджувалися судами попередніх інстанцій, і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.

53. До того ж, факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.

54. Принагідно зазначити, що в позовній заяві позивач не згадав про стан свого здоровя, натомість у судовому засіданні від 06.05.2024 зазначив про відсутність хвороб, які б свідчили про його ймовірно можливу непридатність до військової служби.

55. Таким чином, позовна вимога про зобовязання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права, а тому висновки судів обох інстанцій про задоволення позовних вимог у цій частині є помилковими.

56. У контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.»

Таким чином, Законом № 2232 не передбачено звільнення з військової служби шляхом визнання процедури призову протиправною. Наказ про зарахування до списків особового складу військової частини вже реалізований, позивач зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому визнання процедури призову протиправною без прийняття відповідного рішення про звільнення позивача з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.

Як суд вже встановив, наведені позивачем у позові обставини не є підставою для звільнення його з військової служби відповідно до статті 26 Закону № 2232, а також позивач не надав доказів того, що звертався із рапортом по команді до військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби.

Отже, в задоволенні позовних вимог в цій частині також слід відмовити з мотивів їх безпідставності.

Підсумовуючи наведені мотиви, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

у позові ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними наказів, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.