Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №320/56174/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року Київ справа № 320/56174/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними і скасування постанов та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Шевченківський ВДВС, відповідач).

Просила суд:

- визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича від 23.12.2015, а саме: постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 25760,96 грн та постанову про стягнення 200 грн витрат виконавчого провадження;

- зобов`язати відповідача вилучити з Автоматизованої системи виконавчих проваджень записи щодо оскаржуваних постанов.

Разом із позовною заявою подано клопотання про забезпечення позову, яке ухвалою суду від 16.12.2025 повернуто.

У зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 16.12.2025 залишив позов без руху з наданням позивачеві строку для усунення виявлених недоліків.

Від позивача до суду повторно надійшло клопотання, зареєстроване в суді 29.12.2025 про забезпечення позову, у задоволенні якого відмовлено ухвалою суду від 29.12.2025.

В подальшому, позивач виконала вимоги ухвали у строк та у спосіб, що визначені в ній. Просила також поновити строк звернення до суду.

Ухвалою від 13.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, в ухвалі вказано, що питання щодо строку звернення до суду буде вирішено судом під час розгляду справи за наслідками дослідження додаткових доказів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на примусовому виконанні в органах ДВС перебував виконавчий лист № 761/23752/14-ц від 15.10.2015 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Артем-Банк» заборгованості за кредитним договором. Постановою державного виконавця Вишгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 26.12.2017 виконавчий лист повернуто стягувачу ПАТ «Артем-Банк» з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII (Закон № 1404-VIII), a у 2021 році правовідносини між боржником та кредитором добровільно припинені шляхом передання відступного. Також, на підставі ухвали суду від 25.01.2024 у справі № 761/23752/14-ц, з майна ОСОБА_3 знято арешт, який був накладений державним виконавцем, у зв`язку з перебуванням на виконанні виконавчого листа № 761/23752/14-ц. Проте, незважаючи на наявність вказаної ухвали у виконавчому провадженні № 49138081, арешт не знято через існування постанов датованих 23.12.2015: про стягнення виконавчого збору у розмірі 25760,96 грн та про стягнення 200 грн витрат виконавчого провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що позовна заява подана поза межами строку, встановленого статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки спірні постанови прийняті ще 23.12.2015 і направлені боржнику на виконання. При цьому, під час розгляду в суді скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, вчинені в межах виконання виконавчого листа № 761/23752/14-ц, за результатами якої винесено ухвалу від 25.01.2024, представником відділу ДВС зазначалося про необхідність сплати боржником виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а тому позивачу не могло бути не відомо про існування вказаних вище постанов. Повідомив про неможливість надання до суду належним чином засвідчених копій матеріалів виконавчого провадження ВП № 49138081, постанов старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича від 23.12.2015 про стягнення виконавчого збору у розмірі 25760,96 грн та про стягнення 200 грн витрат виконавчого провадження, а також доказів надсилання позивачу спірних постанов, у т.ч. копії реєстру поштових відправлень, квитанцій про прийняття відділенням поштового зв`язку, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, які витребувані ухвалою від 13.01.2026, оскільки 23.12.2015 усі оригінали матеріалів виконавчого провадження № 49138081 (зокрема постанови про стягнення виконавчого збору та витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій) було передано до іншого відділу ДВС для подальшого виконання.

По суті позовних вимог представник відповідача, посилаючись на пункт 15 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зазначив, що після надходження від позивача коштів на погашення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, арешт з майна боржника буде знято в повному обсязі.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якому остання вказала, що супровідні листи від 23.12.2025 до постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій оформлені на іншому за зовнішнім видом бланку, ніж передбаченому Інструкцією з діловодства у Державній виконавчій службі України, затвердженої наказом Державної виконавчої служби України 18.04.2013 № 19/2. Всупереч цій же Інструкції вони не містять коду ЄДРПОУ відділу державної виконавчої служби, а також унікальних реєстраційних номерів вихідних листів. Також наголошено, що у відзиві на адміністративний позов відповідач вказує на неможливість надання суду інформації та документів виконавчого провадження з огляду на їх направлення до іншого органу державної виконавчої служби, проте у листі Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві № 5753/4.2-25/вх.Б-542-25 від 25.11.2025 (доданого до адміністративного позову) зазначається про неможливість надання ОСОБА_1 запитуваної інформації, з огляду на знищення виконавчого провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

На примусовому виконанні в органах ДВС, в тому числі Шевченківського ВДВС, перебувало виконавче провадження №49138081 з примусового виконання виконавчого листа №761/23752/14-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 15.10.2015, який постановою державного виконавця від 26.12.2017 повернутий стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Як стверджує позивач, 05.11.2025 під час оформлення в територіальному сервісному центрі МВС транспортного засобу їй стало відомо про існування постанов про стягнення виконавчого збору у розмірі 25760,96 грн та про стягнення 200 грн витрат виконавчого провадження, через які частина її майна до цього часу перебуває під арештом.

Вважаючи такі постанови протиправними, позивач звернулася до суду.

Визначаючись щодо строків звернення позивачем до суду із цим позовом, суд виходить із наступного.

За нормами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені приписами статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною другою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Аналогічні норми містить частина п`ята статті 74 Закон № 1404-VIII, відповідно до якої, рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Законодавець передбачив, що в разі, якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України «…для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів».

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Як встановлено судом, спірні постанови прийнято відповідачем 23.12.2015, однак позов у цій справі подано до суду лише 13.11.2025, тобто зі значним пропуском процесуального строку.

Судом, з метою перевірки обґрунтованості доводів позивача про те, що спірні постанови на адресу останньої не надходили, ухвалою від 13.01.2025 витребувано від відповідача докази надсилання позивачу спірних постанов, у т.ч. копії реєстру поштових відправлень, квитанцій про прийняття відділенням поштового зв`язку, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Проте відповідач вимоги ухвали не виконав, пославшись на те, що 23.12.2015 усі оригінали матеріалів виконавчого провадження № 49138081 було передано до іншого відділу ДВС для подальшого виконання.

В свою чергу суд зазначає, що відповідач, з метою виконання свого процесуального обов`язку, не був позбавлений можливості вжити заходів, спрямованих на виконання ухвали суду, зокрема звернутися до відділу ДВС, до якого, згідно його тверджень, передано матеріали виконавчого провадження, однак дій спрямованих на отримання витребуваних документів не вчиняв.

Крім того, судом досліджено зміст ухвали суду від 25.01.2024 № 761/23751/14-ц, на яку послався відповідач, однак його посилання на те, що представником Відділу ДВС під час розгляду справи зазначалося про необхідність сплати боржником виконавчого збору та витрат виконавчого провадження підтвердити неможливо, адже у такій ухвалі відсутня будь-яка інформація щодо спірних постанов.

Отже, враховуючи те, що відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження направлення позивачу постанов про стягнення виконавчого збору у розмірі 25760,96 грн та про стягнення 200 грн витрат виконавчого провадження від 23.12.2015, а також з метою забезпечення позивачу права на доступ до правосуддя, суд дійшов висновку, що строки звернення до суду пропущено з поважних підстав.

Визначаючись щодо правомірності оскаржуваних постанов, суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 1 Закону України 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (Закон № 606-XIV; в редакції, чинній на момент винесення спірних постанов) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (частина перша статті 2 Закону №606-XIV).

За правилами частин першої-третьої статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні (частина третя статті 28 Закону №606-XIV).

Згідно із частиною першою статті 30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Частиною другою статті 28 Закону №606-XIV визначено, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, а також у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні (частина третя статті 28 Закону №606-XIV).

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 02.04.2012 за №489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (Інструкції №512/5).

Пунктом 3.7 Інструкції №512/5 (у редакції, чинній на момент винесення постанови від 22.08.2016) були передбачені правила стягнення виконавчого збору, яке здійснюється у порядку, визначеному статтею 28 Закону:

3.7.1. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

3.7.2. Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.

3.7.3. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

3.7.4. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11 - 13 частини першої статті 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається. До виконання постанови про стягнення виконавчого збору не застосовуються положення статті 21 Закону.

У разі повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 47 Закону, постанова про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не виділяється та залишок нестягнутої суми виконавчого збору не стягується.

3.7.5. Копія постанови про стягнення виконавчого збору з боржника залишається у виконавчому провадженні, за яким її винесено, з відміткою державного виконавця про розмір фактично стягнутого виконавчого збору. На постанові про стягнення виконавчого збору, за якою відкрито виконавче провадження, зазначається залишок суми виконавчого збору, що підлягає стягненню.

Закон № 606-XIV втратив чинність 05.10.2016 у зв`язку з набранням чинності Законом № 1404-VIII.

Пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

За правилами пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Зі змісту розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII слідує, що положення попереднього Закону № 606-XIV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону № 606-XIV. Водночас кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена відповідно до того закону, в період дії якого вона розпочата.

Як встановлено судом, оскаржувані постанови, прийняті в період дії Закону №606-XIV, аналіз статті 28 якого свідчить про те, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Отже, нестягнута сума виконавчого збору у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа, підлягає стягненню (продовжує стягуватися) в окремому виконавчому провадженні на підставі постанови про стягнення виконавчого збору.

Така правова позиція сформульована у постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №320/6360/18, від 28.10.2020 у справі №300/1558/20, від 27.05.2021 у справі №640/18626/20.

Судом встановлено, що у жовтні 2015 року відкрито виконавче провадження №49138081 відповідно до Закону №606-XIV.

23.12.2015 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону №606-XIV винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Одночасно винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 25760,96 грн.

Оскільки постанова державного виконавця від 23.12.2015 про стягнення виконавчого збору згідно із пунктом 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII є виконавчим документом, то з метою примусового стягнення з боржника до державного бюджету виконавчого збору, правомірно була виділена відповідачем із завершеного виконавчого провадження №49138081 та зареєстрована в автоматизованій системі виконавчого провадження як новий виконавчий документ та звернута до примусового виконання в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією №512/5.

Відтак, суд вважає, що спірна постанова державного виконавця від 23.12.2015 про стягнення виконавчого збору, прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Щодо постанови від 23.12.2015 про стягнення 200 грн витрат виконавчого провадження, суд вказує на наступне.

Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (Інструкція № 512/5).

Згідно з пунктами 1, 2 розділу VI Інструкції № 512/5 фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року №554.

Витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження, виділеною в окреме провадження, не пізніше наступного робочого дня після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа.

Як встановлено судом, державним виконавцем Шевченківського ВДВС 23.12.2015, в день винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №49138081, прийнято постанову про стягнення витрат виконавчого провадження та виділено її в окреме провадження, що відповідає вимогам Інструкції № 512/5, а відтак відсутні підстави для її скасування, у зв`язку з закінченням виконавчого провадження.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що приймаючи оскаржувані позивачем постанови, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Суд вважає за необхідне звернути увагу і на те, що предметом спору у межах цієї справи є виключно постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а відтак суд не надає оцінку рішенню чи діям відповідача, наслідком яких стало накладення арешту на майно позивача, чи бездіяльність, що полягає у незнятті арешту на виконання ухвали суду від 25.01.2024 у справі №761/23752/14-ц.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд резюмує відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.