Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №320/3393/26 — Київський окружний адміністративний суд

Суд: Київський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №320/3393/26

Суддя: Скрипка І.М.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року Київ справа №320/3393/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди на загальну суму 13618,49 грн.

Ухвалою суду від 23.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог стверджено про факт завданої державі майнової шкоди ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами службового розслідування. Пояснено, що у період з 17.05.2025 по теперішній відповідач час відсутній на військовій службі без поважних причин, документи які підтверджували б правомірність відсутності його на військовій службі не надходили, отже останній є недобросовісним набувачем грошового забезпечення у сумі 13 618, 49 грн. Вказано, що станом на день подання позовної заяви виплачене військовою частиною грошове забезпечення не повернуто.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався. При цьому, ухвала про відкриття провадження у справі із пропозицією надати пояснення, відзив на позовну заяву тощо направлялася за адресою місця проживання (перебування) реєстрації відповідача, інформація про яку підтверджена і витягом з Єдиного державного демографічного реєстру №2268831 від 23.01.2026: АДРЕСА_1 , рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення R067123440207, яке повернуто відправнику 14.04.2026 у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що є належним врученням.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 28 квітня 2025 року №510-ОС, солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення, за призовом під час мобілізації, на особливий період, який прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25 квітня 2025 року.

Відповідно до рапорту начальника комендантського відділення старшого лейтенанта ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.05.2025 №04.3.3.1/37133/25-Вн, встановлено факт неприбуття з відпустки за сімейними обставинами до військового містечка № НОМЕР_3 (наметового містечка № НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) солдата ОСОБА_1 .

У зв`язку із цим, наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 19.05.2025 №2652-АГ з метою з`ясування причин та обставин, викладених в рапорті начальника комендантського відділення старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 17.05.2025 №04.3.3.1/37133/25-Вн щодо факту неприбуття з відпустки за сімейними обставинами до військового містечка № НОМЕР_3 (наметового містечка № НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) солдата ОСОБА_1 , призначено службове розслідування.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону «Про результати службового розслідування» від 28.05.2025 №1646-ОД та висновку службового розслідування від 27.05.2025 №04.4/765/25-СР, факт неприбуття 17.05.2025 до військового містечка № НОМЕР_3 (наметового містечка № НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) з відпустки за сімейними обставинами солдата ОСОБА_1 – вважається підтвердженим.

Пунктом другим наказової частини названого наказу визначено:

«Відділу юридичного забезпечення, після порушення кримінального провадження за ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України «самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану», по військовослужбовцю солдату ОСОБА_3 підготувати документи для стягнення суми збитків, завданих державі в особі НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України у розмірі 13 618,49 грн. (тринадцять тисяч шістсот вісімнадцять грн. 49 коп.), а саме: 9 581,58 грн. – нараховане та виплачене грошове забезпечення; 1 750,95 грн.– компенсація ПДФО; 145,91 грн.– військовий збір; 2 140,05 грн. – нарахований та сплачений Єдиний соціальний внесок.».

Тобто відповідачу продовжувалось нарахування і виплата грошового забезпечення, хоча він був відсутній на військовій службі без поважних причин.

Як видно із довідки від 20.05.2025 №606 фінансово-економічного відділу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, ОСОБА_1 за час його відсутності на військовій службі здійснювалась виплата грошового забезпечення у сумі 13 618 грн 49 коп.

Станом на грудень 2025 року залишок коштів, які отримані відповідачем без належної на те правової підстави, за час відсутності на військовій службі з 17.05.2025 – 31.05.2025 складає 13 618, 49 грн.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, з урахуванням фактичних обставин справи та норм матеріального права, суд зазначає наступне.

За положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За нормами частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Як встановлено судом, відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (Статут).

Згідно зі статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-XII).

За визначенням у статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із абзацом 1 частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування га правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (Порядок №260).

Пунктом 15 розділу І «Загальні положення» Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення не виплачується, серед іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

З огляду на викладе, суд дійшов висновку, що з дня самовільного залишення військової частини відповідачем, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.

Водночас, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає, Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (Закон №160-IX).

За визначенням у пункті 4 статті 1 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №160-ІХ пряма дійсна шкода збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Частиною другою статті 3 Закону №160-ІХ передбачено, що умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (стаття 4 Закону №160-ІХ).

За нормами частини першої статті 6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі, зокрема виявлення здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій, вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування (частина третя статті 10 Закону №160-ІХ).

При цьому питання повернення безпідставно виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час, це унормовано Цивільним кодексом України.

За правилами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Так, стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Отже, Верховний Суд резюмував, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач самовільно залишив військову частину. При цьому, факт його недобросовісності як набувача грошового забезпечення підтверджується витягом з наказу про результати службового розслідування, довідкою-розрахунком про нараховане та виплачене забезпечення.

З огляду на викладене, відповідач як недобросовісний набувач фінансового забезпечення на службі з 17.05.2025 не перебував, доказів протилежного не надав та без поважних причин на службу в умовах воєнного стану не з`явився, внаслідок чого продовжував отримувати фінансове забезпечення, а тому є недобросовісним набувачем таких виплат.

За таких обставин, вина відповідача в завданні матеріальної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою підтверджується наявними у справі доказами.

Доказів оскарження наказу про результати службового розслідування суду не надано.

Доказів відшкодування відповідачем переплачених сум матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

У відповідності до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд доходить висновку, що позивач довів суду правомірність заявлених вимог, а тому позов підлягає задоволенню.

У відповідності до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, у справі відсутні, будь-які судові витрати у справі стягненню з відповідача не підлягають

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) завдану майнову шкоду на загальну суму 13618 грн 49 коп. (тринадцять тисяч шістсот вісімнадцять гривень 49 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua