Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №161/22771/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/22771/26

Провадження № 2-о/161/674/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючої – судді Плахтій І.Б.

з участю секретаря судового засіданя – Маєвської Х.Ю.

заявника – ОСОБА_1

представника заінтересованої особи – ОСОБА_2

представника заінтересованої особи – Назарук І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Луцької міської ради, Луцьке районне управління поліції Головного управління Національної поліції України у Волинській області, про видачу обмежувального припису,

В С Т А Н О В И В:

28 жовтня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 . Зазначає, що вона є власницею 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору міни від 01 вересня 2026 року. Власником іншої 1/2 частки є рідний брат її вітчима — ОСОБА_3 . Разом з нею за вказаною адресою проживають двоє її малолітніх дітей: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10 років); ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1 рік); а також її фактичний чоловік ОСОБА_6 . Зазначає, що протягом тривалого часу проживання у спільній квартирі ОСОБА_3 поводиться вкрай неадекватно та небезпечно, систематично приводить асоціальних осіб, зловживає алкоголем, руйнує майно та влаштовує антисанітарні умови. Проте ситуація набула критичного та небезпечного для життя її дітей характеру в ніч з 25 на 26 жовтня 2026 року. У нічний час 26 жовтня 2026 року останній прибув до квартири та спровокував агресивний конфлікт через її незгоду на примусове поселення у квартиру його колишньої дружини. Під час конфлікту ОСОБА_3 вчинив дії, які є прямим психологічним насильством та загрозою життю: Залякування та погрози життю та здоров`ю: У ході агресивної поведінки ОСОБА_3 він не один раз говорив про те, що він всіх підірве, що нас всіх «мочіть» треба. Її старший син ОСОБА_7 (10 років) усе це чув і добре усвідомлював реальність погрози підірвати квартиру, оскільки в силу свого віку він розуміє, що таке граната і яку небезпеку вона становить. Тим більше, як виявилось у ОСОБА_3 є патрони, а тому думка про те, що там де є патрони, там можуть бути і гранати була не лише у неї. Через це дитина зазнала сильного переляку. Молодший син ОСОБА_8 (1 рік) також дуже злякався шуму, гуркоту та загальної агресивної поведінки ОСОБА_3 . Вона та її діти реально сприйняли це як загрозу їх життю. Виявлення наркотичних речовин: Під час прибуття на місце події працівників Луцького РУП ГУНП, у ОСОБА_3 були виявлені 2 речовини, схожі на наркотичні. За даним фактом поліцією на місці були оформлені відповідні процесуальні матеріали. Систематичність дій: Кривдник має історію притягнення до відповідальності (згідно з відкритими державними реєстрами та матеріалами судових справ №161/5682/17 та № 161/8114/16-п, ОСОБА_3 раніше вже притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, що підтверджує його схильність до вживання заборонених речовин), тривалий час не працює ( з 2016 року, на скільки їй відомо), веде асоціальний спосіб життя, що створює постійне психологічне напруження та небезпеку в домі. Внаслідок вищевказаних дій ОСОБА_3 вона та її малолітні діти зазнали важких психологічних страждань, втратили сон, відчувають постійний страх за власне життя та здоров`я. Враховуючи, що ОСОБА_3 вживає/зберігає наркотичні речовини та лякає малолітніх дітей муляжами боєприпасів, його подальше спільне проживання в одній квартирі з дітьми 1-го та 10-ти років несе пряму та безпосередню загрозу їхньому життю і здоров`ю.

На підставі викладеного просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) строком на 6 (шість) місяців, яким застосувати до нього такі заходи тимчасового обмеження прав: Заборонити ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами за адресою: АДРЕСА_1 ; Усунути перешкоди у користуванні майном – квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом встановлення заборони на перебування в місці спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на період дії цього припису; Заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань менше 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та її малолітніх дітей ( АДРЕСА_1 ), а також до місць навчання дітей; Заборонити ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та дітей, переслідувати їх, спілкуватися з ними, у тому числі за допомогою засобів зв`язку (телефон, месенджери, соціальні мережі).

У судовому засіданні ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала та просила видати обмежувальний припис стосовно заінтересованої ОСОБА_3 . Пояснила, що з ОСОБА_3 знайома давно, до того, як вселилася у спільну квартиру підтримували товариські стосунки. Квартира раніше належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та її вітчиму. Коли у 2023 році її вітчим запропонував переїхати до квартири, ОСОБА_3 не заперечував щодо її переїзду. Про особливості його способу життя вона раніше не знала. Тепер їй належить частина квартири. Вона займає одну кімнату, ОСОБА_3 дві кімнати. Після переїзду між ними стали виникати конфлікти. ОСОБА_3 часто вживав алкогольні напої, приводив до квартири сторонніх осіб, які залишалися там на ніч, та перебував в неналежному стані. На її зауваження він погрожував вигнати її з квартири та створити умови, за яких вона не зможе там проживати. В квартирі вона встановила камеру спостереження. Одного разу з відеозапису побачила, що ОСОБА_3 привів додому свою колишню цивільну дружину ОСОБА_9 , вони ходили роздивлялися по квартирі, з чого було зрозуміло, що ОСОБА_9 збирається жити в квартирі.

Крім того, зазначила, що в ніч із 25 на 26 жовтня ОСОБА_3 почав стукати у двері квартири, вона відкрила їх, ОСОБА_3 прийшов з ОСОБА_9 , після чого між ними виник словесний конфлікт. До конфлікту долучилася його цивільна дружина, яка повідомила, що з квартири піде на наступний день. Заявниця заперечувала перебування ОСОБА_9 в квартирі після 22:00 і сказала, що викличе поліцію. Після цього ОСОБА_3 почав кричати, чим розбудив дітей, а також її цивільного чоловіка. При цьому він погрожував вбивством, зокрема заявляв, що вбиватиме їх по черзі, та погрожував гранатою. Навіть після прибуття працівників поліції він поводився зухвало та стверджував, що заявниця з родиною є квартирантами. Також заявниця пояснила, що її старший син боїться ОСОБА_3 та навіть побоюється виходити на вулицю без супроводу матері. За її словами, зазначена подія стала першим конфліктом такого масштабу.

Представник заінтересованої особи Виконавчого комітету Луцької міської ради Онофриюк Ю.С. суду пояснила, що діти на обліку як такі, що перебувають у складних життєвих обставинах, не перебувають. При вирішенні заяви поклалась на розсуд суду.

Представник заінтересованої особи Луцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції України у Волинській області, старший інспектор сектору ювенальної превенції Назарук І.Л. суду пояснила, що після звернення заявниці на лінію 102 працівники поліції виявили у заінтересованої ОСОБА_3 особи речовину, у зв?язку з чим було викликано відповідний підрозділ та розпочато кримінальне провадження за ст. 309 КК України. До цього звернень щодо перебування дітей у небезпеці не надходило. Також повідомила, що ОСОБА_3 раніше на відповідних обліках не перебував, протоколи про вчинення домашнього насильства щодо нього не складалися.

Заінтересована особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений телефонограмою, а також смс-сповіщенням, сформованим у АСДС Луцького міськрайонного суду Волинської області (електронною судовою повісткою).

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). У разі неможливості надати докази, визначені п.3 ч.1 цієї статті до заяви може бути додано клопотання про їх витребування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Згідно з пунктами 3, 14, 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктом 7 ч. 1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

З урахуванням змісту вищевказаних правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторність.

Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в Постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Звернення заявника до органів поліції самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У постанові від 23.07.2020 року по справі № 138/2655/19 Верховний Суд надаючи оцінку доводам скаржника вказав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявник не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення особою навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення такого та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявника , що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами.

За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, проте заявник має довести наявність підстав для видачі обмежувального припису (постанова Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі №202/11119/22).

Судом встановлено, що заявниці ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджуєтьмя договором міни від 01 вересня 2026 року та Витягом з Державного реєстру речових прав від 01 вересня 2026 року.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заявник посилається на те, що вона та її діти є постраждалими особами від систематичного психологічного домашнього насильства, яке вчиняє щодо неї та її дітей інший співвласник квартири ОСОБА_3 , із яким вони проживають в одному помешканні.

Так, заявником долучено до матеріалів заяви копію заяви ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, погрози життю та домашнє психологічне насильство над дітьми від 27 жовтня 2026 року, копію заяви ОСОБА_1 про можливе незаконне зберігання наркотичних речовин і прохання про проведення огляду приміщення від 27 жовтня 2026 року, електронні докази – відеозапис подій 25-26.10.2026 року та аудіозапис телефонної розмови з ОСОБА_3 , рішення суду від 20 грудня 2022 року у справі №161/13282/22, а також Інформацію з державних відкритих та публічних реєстрів відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації» та стенограму розмови ОСОБА_3 з її вітчимом ОСОБА_10 .

Разом із тим, суду не надано належних і достатніх доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства щодо заявниці та її дітей, зокрема про систематичний характер такої поведінки та наявність обставин, які обумовлюють необхідність застосування обмежувального припису. Самі по собі заяви, подані заявницею до правоохоронних органів безпосередньо напередодні звернення до суду, підтверджують факт її звернення з відповідними повідомленнями, однак не є самостійним і достатнім доказом вчинення домашнього насильства.

Досліджений судом відеозапис із камери відеоспостереження, встановленої у квартирі, свідчить, що заявниця відчинила двері, після чого до приміщення зайшов ОСОБА_3 разом зі своєю цивільною дружиною. Заявниця розпочала з ним розмову, у ході якої між присутніми виникла словесна перепалка. У подальшому до конфлікту долучився цивільний чоловік заявниці, між яким та ОСОБА_3 також виникли словесна перепалка та шарпанина. Зазначений відеозапис свідчить передусім про наявний між сторонами триваючий конфлікт щодо порядку користування спільною квартирою, у якій проживають заявниця зі своєю сім?єю та ОСОБА_3 , який привів туди свою цивільну дружину. Заявниця заперечує перебування в квартирі в нічний час осіб, яких приводить ОСОБА_3 , які не є співвласниками квартири. Разом з тим, сама заявниця в судовому засіданні не заперечувала того, що разом із нею в квартирі проживає особа, яку вона вважає своїм чоловіком. Участь цієї особи в конфлікті, який мав місце в ніч з 25 на 26 жовтня 2026 року, підтверджується відеозаписом.

Водночас зафіксовані на наданих заявником відеозаписах обставини не дають достатніх підстав для висновку про вчинення ОСОБА_3 таких дій щодо заявниці та її дітей, які б свідчили про наявність реальної загрози її безпеці чи безпеці інших осіб, та які б зумовлювали необхідність застосування обмежувального припису.

Не можуть бути покладені в основу висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису й посилання заявниці на притягнення ОСОБА_3 у 2016 та 2017 році до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп?яніння, оскільки зазначена обставина не стосується безпосередньо предмета доказування у цій справі та сама по собі не підтверджує вчинення домашнього насильства щодо заявниці.

Також, стенограма розмови заінтересованої особи ОСОБА_3 з вітчимом заявниці - ОСОБА_10 не підтверджує обставин, які б свідчили про вчинення домашнього насильства щодо заявниці, оскільки її зміст стосується питань майнового характеру. Аудіозапис телефонної розмови та інші долучені матеріали також не дають достатніх підстав для висновку про наявність установлених законом підстав для застосування обмежувального припису.

Крім того, матеріали справи не містять постанов про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства. Водночас відсутність таких постанов сама по собі не виключає можливості встановлення факту домашнього насильства на підставі інших належних і допустимих доказів, однак у цій справі сукупність наданих матеріалів не є достатньою для висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису.

Отже, суд вважає, що беззаперечних доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства у розумінні ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заявником суду не надано, а тому підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника у зв`язку з відмовою суду у видачі обмежувального припису відсутні.

Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 259, 263-265, 350-1 – 350-6 ЦПК України, суд, –

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Луцької міської ради, Луцьке районне управління поліції Головного управління Національної поліції України у Волинській області, про видачу обмежувального припису– відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Заінтересовані особи: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Виконавчий комітет Луцької міської ради, адреса: Волинська обл., м.Луцьк, вул.Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ: 04051327.

Луцьке районне управління поліції Головного управління Національної поліції України у Волинській області, адреса: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Звитяжна, 2.

Рішення у повному обсязі складено 30 жовтня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Плахтій І.Б.