Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №300/4048/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2026 р. справа № 300/4048/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання звільнити з військової служби, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, військовослужбовець, заявник, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Воробець Роман Миронович (далі - представник позивача, адвокат Воробець Р.М.), звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, військова частина, ВЧ НОМЕР_1 ), про визнання протиправною бездіяльність щодо неналежного розгляду рапорту від 20.12.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зобов`язання повторно розглянути рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи.

Підставою звернення позивача із вказаним позовом є дії відповідача щодо відмови в звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 26.11.2024, 18.12.2024 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби через сімейні обставини, а саме у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 (далі – мати позивача, ОСОБА_2 ), яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати такий догляд і висловив небажання подальшого проходження військової служби.

В подальшому, 10.03.2025 військовослужбовець повторно звернувся по команді до відповідача із рапортом, шляхом скерування такого рапорту поштовим зв`язком, в якому клопотав про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі положень підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, до котрого долучено відповідні документи. Військовою частиною НОМЕР_1 відповіді на вказаний рапорт надано не було. На переконання позивача, останній має право на звільнення з військової служби, та є єдиною особою, котра може здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Також ОСОБА_1 зазначив, що його сестра ОСОБА_3 (далі – сестра позивача, ОСОБА_3 ) є єдиною особою першого ступеня споріднення окрім позивача, однак остання не може здійснювати постійний сторонній догляд за матір`ю з інвалідністю ІІ групи, оскільки має на утриманні трьох дітей. З наведених підстав просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами у відповідності до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Одночасно судом витребувано у сторін докази необхідні для розгляду даної адміністративної справи.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Так, від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник військової частини не погоджується з доводами ОСОБА_1 , викладеними у позовній заяві, вказує на їх безпідставність з огляду на наступне.

Як зазначив представник ВЧ НОМЕР_1 , позивач виявив небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорти про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я). Відповідно до наданих позивачем разом із рапортом документів було встановлено, що в матері позивача ОСОБА_2 є рідня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка може здійснювати постійний сторонній догляд за матір`ю та не є військовозобов`язаною. Відомостей про те, що ОСОБА_3 , яка є членом сім`ї першого ступеня споріднення, сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, не було подано. За результатами вивчення рапорту солдата ОСОБА_1 та доданих документів, було відмовлено у його звільненні, про що двічі повідомлено військовослужбовця листами за №11198 від 29.11.2024 та №12301 від 20.12.2024 з обґрунтуванням причини такої відмови.

На переконання представника ВЧ НОМЕР_1 , оскільки у ОСОБА_2 наявна також рідна донька, якій не встановлено необхідність в постійному догляді, друга додаткова умова для наявності підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби не виконується. Для наявності підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби, у батьків, які потребують постійного догляду, повинні бути відсутні також інші члени сім`ї другого ступеня споріднення (рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки) або такі інші члени сім`ї другого ступеня споріднення самі повинні потребувати постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК. У тексті доданої до рапорту нотаріально посвідченої заяви сестри позивача відсутні твердження щодо відсутності у ОСОБА_2 інших членів сім`ї другого ступеня споріднення (рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки) або що такі інші члени сім`ї другого ступеня споріднення самі повинні потребувати постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК. Інших документів, які б підтверджували відсутність у ОСОБА_2 членів сім`ї другого ступеня споріднення подано не було.

Відтак, за аргументами представника відповідача, долучені позивачем до рапорту документи не засвідчують обставини наявності у військовослужбовця правових підстав для звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 (за підпунктом 12 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232- XII.

Перевіркою Журналу обліку вхідної кореспонденції військової частини встановлено відсутність реєстрації в період з 01 січня 2025 року по теперішній час рапорту (заяви) солдата ОСОБА_1 з клопотанням про звільнення з військової служби, а тому рапорт останнього від 10 березня 2025 року командуванням військової частини взагалі не розглядався. Поряд з цим, ОСОБА_1 не був позбавлений права на звернення до військової частини з рапортом по команді про звільнення з військової служби з наданням належних доказів для підтвердження підстав для звільнення. З наведених підстав просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , проходить військову службу по мобілізації в Збройних Силах України, зокрема у складі Військової частини НОМЕР_1 , що визнається і не заперечується всіма сторонами.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (частина 1 статті 78 КАС України).

Військовослужбовець 26.11.2024 та 18.12.2024 звертався по команді до Військової частини НОМЕР_1 із рапортами, про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (за підпунктом 12 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

За результатами розгляду означених рапортів, разом із долученими документами, Військова частина НОМЕР_1 листами за підписом командира ВЧ НОМЕР_1 від 29.11.2024 за №11198 та від 20.12.2024 за №12301 відмовила у задоволенні рапортів ОСОБА_1 від 26.11.2024 та від 18.12.2024, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують відсутність у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, з роз`ясненням про необхідність звернення до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану для отримання витягу про державну реєстрацію народження у ОСОБА_2 дітей.

Як зазначив ОСОБА_1 в адміністративному позові, останній 10.03.2025 засобами поштового зв`язку подав до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (за підпунктом 12 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, до якого долучив документи, що засвідчують підстави для звільнення з військової служби.

Вважаючи протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту від 20.12.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зобов`язання повторно розглянути рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, військовослужбовець звернувся з цим позовом до суду з метою захисту свого порушеного права на звільнення з військової служби.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII (далі – Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону №2232-XII.

Підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV (далі – Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).

Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за №40 (далі – Інструкція №40), рапорт (заява) – це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів, а відтак має бути належний доказ отриманням військовою частиною такого рапорту/заяви військовослужбовця чи його представника (в порядку звернення громадян), який може бути направлений рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За змістом абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Суд звертає увагу, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Таким чином, суд доходить наступного висновку: розглянутим вважається рапорт, який слугував підставою видачі наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи ухваленні рішення про відмову у задоволенні рапорту, доведені до військовослужбовця у порядок, передбачений чинним законодавством.

Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 за №735 (далі - Інструкція №735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням.

Відповідно статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Пунктом 6 розділу ІІІ ''Розгляд звернень громадян'' Інструкції №735 також передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Отже, розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 Положення№1153/2008.

Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

У випадку ж відмови клопотати, на переконання суду, рапорт військовослужбовця з обґрунтуванням відмови у будь-якому випадку має передаватися вищому командуванню. Остаточне рішення має прийматися саме тією посадовою особою, яка наділена правом вирішувати питання по суті.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).

Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 10.03.2025 суд зазначає наступне.

Як зазначив ОСОБА_1 в адміністративному позові, останній 10.03.2025 засобами поштового зв`язку подав до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (за підпунктом 12 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, до якого долучив документи, що засвідчують підстави для звільнення з військової служби.

Водночас, як зазначив ОСОБА_1 , відповіді на рапорт від 10.03.2025 останній не отримав.

На засвідчення обставини скерування до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби від 10.03.2025 позивачем надано: квитанцію оператора поштового зв`язку АТ "Укрпошта" від 11.03.2025, трекінг-відстеження поштового відправлення №750307668089 та копію довідки про причини повернення/досилання.

Квитанція оператора поштового зв`язку АТ "Укрпошта" від 11.03.2025 містить відомості про надсилання поштового відправлення №750307668089 за адресою 77418 Ценжів, адресат ВЧ НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про причини повернення/досилання поштове відправлення №750307668089 05.04.2025 повернулось відправнику у зв`язку з тим, що одержувач відсутній за вказаною адресою.

Згідно Довідки №50/23 з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження Військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 .

Разом з тим, зі змісту долучених доказів надсилання поштового відправлення №750307668089 суд не може встановити їх зміст, а також перелік долучених документів до такого відправлення.

Так, поштове відправлення №750307668089 скеровувалось за адресою 77418 Ценжів, адресат ВЧ НОМЕР_1 рекомендованим листом без опису вкладення, що нівелює можливість достеменно встановити, що поштове відправлення №750307668089 містило саме рапорт ОСОБА_1 від 10.03.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (за підпунктом 12 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно до довідки від 21.06.2025 за №169/4968, Військова частина НОМЕР_1 при перевірці Журналу обліку вхідної кореспонденції військової частини встановлено відсутність реєстрації в період з 01 січня 2025 року по теперішній час (21.06.2025 дата видачі довідки) рапорту (заяви) солдата ОСОБА_1 з клопотанням про звільнення з військової служби, а тому рапорт останнього до ВЧ НОМЕР_1 не надходив та в Журналі не реєструвався.

Зважаючи на відсутність в матеріалах адміністративної справи належних доказів надсилання позивачем рапорту від 10.03.2025 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (за підпунктом 12 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, суд приходить висновку, що позовна заява в частині повторного розгляду рапорту позивача від 10.03.2025 не підлягає задоволенню, оскільки доказів його надсилання, вручення і ненадання відповіді на такий рапорт матеріали справи не містять.

Надаючи оцінку позовним вимогам про визнання протиправною бездіяльності командира Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту від 20.12.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зобов`язання повторно розглянути рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, слід зазначити таке.

Так, військовослужбовець 26.11.2024 та 18.12.2024 звертався по команді до Військової частини НОМЕР_1 із рапортами, про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (за підпунктом 12 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

За результатами розгляду означених рапортів, разом із долученими документами, Військова частина НОМЕР_1 листами за підписом командира ВЧ НОМЕР_1 від 29.11.2024 за №11198 та від 20.12.2024 за №12301 відмовила у задоволенні рапортів ОСОБА_1 від 26.11.2024 та від 18.12.2024, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують відсутність у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, з роз`ясненням про необхідність звернення до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану для отримання витягу про державну реєстрацію народження у ОСОБА_2 дітей.

Обов`язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у цьому випадку є:

- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 27.10.1999 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько ОСОБА_4 , мати ОСОБА_2 .

Відтак, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , вказана обставина визнається та не заперечується сторонами.

Як слідує зі змісту довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 056683 від 11.07.2024 ОСОБА_2 30.05.2024 встановлено [повторно] з 30.05.2024 другу групу інвалідності трудове каліцтво довічно.

Отже, першу умову для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, ОСОБА_1 дотримано, оскільки у військовослужбовця є матір з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку №90/5 про порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

За висновком ЛКК №90/4 ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Військовою частиною НОМЕР_1 не заперечується потреба ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді.

Відтак, ОСОБА_1 документально підтверджено необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за ОСОБА_2 .

Щодо доводів відповідача про те, що у ОСОБА_1 є сестра ОСОБА_3 , яка може здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю ІІ групи – матір`ю позивача ОСОБА_2 , то слід вказати на таке.

За змістом положень підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ умовою для звільнення з військової служби по мобілізації на період дії воєнного стану через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, визначення інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у Законі №2232-XII не міститься.

Відповідно до частини 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Водночас, при повній або частковій відсутності норм, які регулюють певні суспільні відносини, можливо застосувати аналогію закону, тобто, вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки.

Абзацами 1, 3 частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Приписами абзацу 2 частини 1 статті 1265 Цивільного кодексу України унормовано, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Статтею 1261 Цивільного кодексу України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Основним доводом військовослужбовця про те, що ОСОБА_3 не може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , яка є особою з ІІ групою інвалідності є обставина наявності у ОСОБА_3 трьох неповнолітніх дітей.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.

Згідно зі статтею 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.

Обов`язок дітей утримувати батьків в першу чергу виникає на підставі кровного споріднення.

Відповідно до статті 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків. Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.

Відтак, обставина перебування у ОСОБА_3 на утриманні трьох неповнолітніх дітей, не передбачена чинним законодавством України як підтвердження факту звільнення ОСОБА_3 від обов`язку піклуватися про свою матір, адже відповідно до статті 204 Сімейного Кодексу України звільнення від обов`язку утримувати матір засвідчується рішенням суду.

Таких доказів [судового рішення] ОСОБА_1 , ані до суду, ані до ВЧ НОМЕР_1 не надано.

Разом з тим, згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ умовою для звільнення з військової служби по мобілізації на період дії воєнного стану через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Також слід врахувати те, що згідно акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_3 , остання проживає в АДРЕСА_2 , виховує трьох неповнолітніх дітей разом з чоловіком ОСОБА_5 .

Матеріали адміністративної справи також позбавлені доказів того, що ОСОБА_3 потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

З огляду на викладене, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 , як передбачає згадана вище норма Закону №2232-XII, потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, суд вважає, що розглядаючи рапорт позивача про звільнення з військової служби разом із доданими документами, відповідач дійшов правильного висновку, що позивачем не було надано документів, які підтверджують відсутність у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за останньою.

Відтак, суд вважає, що при розгляді рапорту позивача відповідачем обґрунтовано зроблено висновок про те, що наявність у ОСОБА_2 дорослої доньки ОСОБА_3 , не є підставою для звільнення з військової служби позивача згідно з вимогами підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Суд пам`ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу вимог частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, зважаючи на встановлення у справі виконання відповідачем при розгляді рапорту позивача власних повноважень в належному і повному обсязі, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Інші доводи учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що ОСОБА_1 на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

До позовної заяви ОСОБА_1 долучив квитанцію 29.05.2025 про сплату судового збору в розмірі 1 211,20 гривень.

Частиною 2 статті 132 КАС України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 за №3674-VI (далі - Закон України "Про судовий збір").

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

Так, частиною 5 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Суд вважає, що вказаний судовий збір сплачено позивачем помилково, оскільки в цій категорії справ на позивача поширюються пільги щодо сплати судового збору, встановлені пунктом 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

За таких обставин сплачений позивачем судовий збір може бути повернутий судом за заявою позивача, поданою суду на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір".

За відсутності доказів оплати сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для розподілу судових витрат у справі.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), АДРЕСА_3 ;

відповідач – Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ), АДРЕСА_1 .

Суддя Микитин Н.М.