Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №300/255/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2026 р. справа № 300/255/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, заявник, військовослужбовець, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Шевчук-Філімон Наталія Мирославівна (далі – представник позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, військова частина, ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, зобов`язання повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку із усиновленням неповнолітньої дитини.

Підставою звернення позивача із вказаним позовом є протиправні дії відповідача щодо не звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 05.01.2026 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби через сімейні обставини, а саме у зв`язку із усиновленням неповнолітньої дитини і висловив небажання подальшого проходження військової служби, втім відповідачем відмовлено у задоволенні такого рапорту. Підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби послугувало те, що ОСОБА_1 визнаний усиновлювачем неповнолітньої дитини – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на момент усиновлення не мала статусу дитини-сироти або дитини позбавленої батьківського піклування. Позивач вважає, що вказана відмова є неправомірною, оскільки ні Закон "Про військовий обов`язок і військову службу", а ні жоден інший нормативний акт не містить застережень.

За доводами позивача, 26.02.2021 Галицькими районним судом Івано-Франківської області ухвалено рішення у справі №341/1979/20, у порядку статті 225 Сімейного кодексу України, яким ОСОБА_1 визнаний усиновлювачем малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (після усиновлення малолітній змінено прізвище, ім`я та по батькові, останню у свідоцтві про народження, актовий запис № 1, зазначено як ОСОБА_2 ).. Наслідком не правильного тлумачення відповідачем положень абзацу 6 пункту 3 частини 12 ст.26 Закону №3543-ХІІ стала протиправна відмова у звільненні солдата ОСОБА_1 з військової служби. На переконання ОСОБА_1 , рішення суду "Про усиновлення дитини" є безумовною підставою для звільнення з військової служби. З наведених підстав просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами у відповідності до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Одночасно судом витребувано у сторін докази необхідні для розгляду даної адміністративної справи.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Так, від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник військової частини не погоджується з доводами ОСОБА_1 , викладеними у позовній заяві, вказує на їх безпідставність з огляду на наступне.

Як зазначив представник ВЧ НОМЕР_1 , положення Закону №3543-ХІІ не передбачає можливості звільнення з військової служби у зв`язку з усиновленням дитини, яка не позбавлена батьківського піклування і не є сиротою. Пункт 16 частини 5 додатку 19 до наказу Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 "Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" визначає, що з метою звільнення з військової служби у зв`язку з обставинами визначеними абзацом 6 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі–Закон №3543-ХІІ), військовослужбовцями, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років подається копія рішення про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. ОСОБА_1 до рапорту на звільнення вищевказаних документів надано не було. З наведених підстав просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , проходить військову службу по мобілізації в Збройних Силах України, зокрема у складі Військової частини НОМЕР_1 , що визнається і не заперечується всіма сторонами.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (частина 1 статті 78 КАС України).

Військовослужбовець 05.01.2026 звернувся по команді до Військової частини НОМЕР_1 із рапортами, про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ, як військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років.

До коментованого рапорту ОСОБА_1 долучив нотаріально засвідчені копії документів, що підтверджують право на звільнення з військової служби, зокрема: рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26.02.2021 у справі №341/1979/0, витяги з реєстру територіальної громади, свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00053885932 від 30.09.2025.

За результатами розгляду означеного рапорту, разом із долученими документами, Військова частина НОМЕР_1 листом за підписом командира ВЧ НОМЕР_1 від 12.01.2026 за №5024112-197-2026 відмовила у задоволенні рапорту ОСОБА_1 , у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують наявність у ОСОБА_2 статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування до моменту усиновлення ОСОБА_1 .

Поряд з іншим також зазначено, що відповідно до документу, що відповідає оригіналу свідоцтва про народження № 429 від 2010 року, містить печатку відділу реєстрації актів цивільного стану міста Фару країна Португалія від 23.01.2010 зазначено відомості про матір дитини, а саме ОСОБА_4 , яка згодом уклала шлюб з ОСОБА_1 та змінила своє дошлюбне прізвище з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_6 ", про що свідчить відповідний актовий запис № 28 у свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_3 від 17.01.2023.

Вважаючи протиправними дії щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, військовослужбовець звернувся з цим позовом до суду з метою захисту свого порушеного права на звільнення з військової служби.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII (далі – Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону №2232-XII.

Підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - зокрема, військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років.

Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV (далі – Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).

Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за №40 (далі – Інструкція №40), рапорт (заява) – це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів, а відтак має бути належний доказ отриманням військовою частиною такого рапорту/заяви військовослужбовця чи його представника (в порядку звернення громадян), який може бути направлений рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За змістом абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Суд звертає увагу, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Таким чином, суд доходить наступного висновку: розглянутим вважається рапорт, який слугував підставою видачі наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи ухваленні рішення про відмову у задоволенні рапорту, доведені до військовослужбовця у порядок, передбачений чинним законодавством.

Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 за №735 (далі - Інструкція №735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням.

Відповідно статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Пунктом 6 розділу ІІІ ''Розгляд звернень громадян'' Інструкції №735 також передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Отже, розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 Положення№1153/2008.

Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

У випадку ж відмови клопотати, на переконання суду, рапорт військовослужбовця з обґрунтуванням відмови у будь-якому випадку має передаватися вищому командуванню. Остаточне рішення має прийматися саме тією посадовою особою, яка наділена правом вирішувати питання по суті.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).

Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454 (далі – Інструкція №170), передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Додаток 19 до Інструкції №170 визначає документи, які подаються для підтвердження відповідних підстав звільнення з військової служби.

Підпунктами 15-18 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 встановлено перелік документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.

Згідно підпункту 15 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 військовослужбовцями, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років: копія свідоцтва про народження дитини (дітей); копія рішення суду про усиновлення

Згідно підпункту 16 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 військовослужбовцями, які є опікунами, піклувальниками, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років: копія свідоцтва про народження дитини (дітей); копія рішення про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; копія рішення органу опіки та піклування (суду) про призначення особи опікуном чи піклувальником дитини (дітей).

Згідно підпункту 17 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 військовослужбовцями, які є прийомними батьками, батьками-вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років: копія свідоцтва про народження дитини (дітей); копія рішення про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; копія рішення про утворення прийомної сім`ї, про створення та забезпечення функціонування дитячого будинку сімейного типу, копія договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї, копія договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Згідно підпункту 18 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 військовослужбовцями, які є патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років: копія або витяг із наказів служби у справах дітей про взяття дитини (дітей) на облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах; копія або витяг із наказів служби у справах дітей про влаштування дитини до сім`ї патронатного вихователя; копія договору про патронат над дитиною

Повертаючись до фактичних обставин справи, судом з`ясовано, що ОСОБА_1 05.01.2026 звернувся по команді до Військової частини НОМЕР_1 із рапортами, про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ, як військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років.

До коментованого рапорту ОСОБА_1 долучив нотаріально засвідчені копії документів, що підтверджують право на звільнення з військової служби, зокрема: рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26.02.2021 у справі №341/1979/20, витяги з реєстру територіальної громади, свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00053885932 від 30.09.2025.

За результатами розгляду означеного рапорту, разом із долученими документами, Військова частина НОМЕР_1 листом, за підписом командира ВЧ НОМЕР_1 , від 12.01.2026 за №5024112-197-2026 відмовила у задоволенні рапорту ОСОБА_1 , у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують наявність у ОСОБА_2 статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування до моменту усиновлення ОСОБА_1 .

Поряд з іншим також зазначено, що відповідно до документу, що відповідає оригіналу свідоцтва про народження № 429 від 2010 року, містить печатку відділу реєстрації актів цивільного стану міста Фару країна Португалія від 23.01.2010 зазначено відомості про матір дитини, а саме ОСОБА_4 , яка згодом уклала шлюб з ОСОБА_1 та змінила своє дошлюбне прізвище з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_6 ", про що свідчить відповідний актовий запис № 28 у свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_3 від 17.01.2023.

З Єдиного державного реєстру судових рішень (із повним доступом) судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26.02.2021 у справі №341/1979/20 заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , служба у справах дітей Галицької РДА, про усиновлення малолітньої дитини задоволено та ухвалено:

- усиновити малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянку України, уродженку району Фару (Се), округ Фару, громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем с. Крилос Івано-Франківської області, який проживає за адресою: с. Крилос Івано-Франківська область, реєсстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_4 .

- змінити прізвище, по батькові усиновленої малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ім`я дитини, дату, рік та місце народження залишити без змін.

Також згідно рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26.02.2021 у справі №341/1979/20 у судовому засіданні ОСОБА_7 підтвердила свою згоду на усиновлення її малолітньої дочки ОСОБА_3 , не заперечувала проти зміни прізвища та по батькові.

Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про наявність підстав для звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв`язку "із усиновленням неповнолітньої дитини", з огляду на таке.

Відповідна підстава для звільнення, передбачена абзацом 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, містить сукупність юридичних умов: військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років.

Аналіз наведеного положення свідчить, що законодавець визначив не одну універсальну підставу у вигляді самого факту усиновлення дитини, а конкретну юридичну конструкцію, яка передбачає сукупність необхідних умов для виникнення права на звільнення з військової служби.

Зокрема, щодо військовослужбовців-усиновлювачів такими умовами є: (1) наявність юридично оформленого факту усиновлення дитини; (2) вік дитини до 18 років; (3) перебування дитини на утриманні військовослужбовця; (4) наявність у дитини до моменту усиновлення статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

Тлумачення, за якого достатньою підставою для звільнення визнається виключно факт усиновлення будь-якої дитини, фактично нівелює зміст слів "яка до моменту усиновлення була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування" та призводить до необґрунтованого розширення встановленої Законом підстави для звільнення з військової служби.

Водночас законодавець розмежував правове становище усиновлювачів та осіб, які здійснюють опіку, піклування, виховання дітей у прийомних сім`ях, дитячих будинках сімейного типу або сім`ях патронатних вихователів. Для усиновлювачів Закон №2262-ХІІ прямо передбачає необхідність встановлення статусу дитини до моменту усиновлення, тоді як щодо інших перелічених категорій осіб ідеться про перебування на їхньому утриманні дитини, яка має відповідний статус.

Отже, системне тлумачення наведеної норми дає підстави для висновку, що сам по собі факт усиновлення дитини, яка до моменту усиновлення не була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування, не утворює передбаченої цією нормою підстави для звільнення з військової служби.

Щодо співвідношення положень статті 26 Закону №2262-ХІІ та вимог Додатку 19 до Інструкції № 170 до документального підтвердження підстав для звільнення, то суд зазначає наступне.

По-перше, усиновлення та встановлення опіки чи піклування є різними за правовою природою формами влаштування дитини.

Усиновлення здійснюється на підставі рішення суду та породжує правові наслідки, визначені сімейним законодавством, зокрема виникнення між усиновлювачем і дитиною прав та обов`язків, установлених для батьків і дітей. Опіка, піклування, прийомне виховання та патронат, натомість, не є усиновленням і самі по собі не створюють правового статусу батьків дитини внаслідок усиновлення.

По-друге, після усиновлення правовий статус дитини змінюється відповідно до встановлених законом наслідків усиновлення. Тому документальне підтвердження того, що дитина до усиновлення мала статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, має здійснюватися з урахуванням того, що предметом перевірки є її попередній, а не обов`язково поточний статус.

Саме цим пояснюється, чому пункт 15 Додатку 19 до Інструкції № 170 не містить окремої вимоги про подання копії рішення органу опіки та піклування про надання дитині відповідного статусу. Натомість передбачено подання рішення суду про усиновлення, яке є основним правовстановлюючим документом щодо усиновлення та підлягає оцінці для встановлення обставин, які мають значення для вирішення питання про звільнення.

Водночас відсутність у пункті 15 окремої вимоги про подання рішення щодо надання дитині статусу сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, не означає, що відповідна обставина не має бути встановлена. Вона залишається обов`язковою правовою умовою, прямо передбаченою статтею 26 Закону №2262-ХІІ.

По-третє, необхідність подання відповідного рішення за пунктами 16-18 Інструкції № 170 зумовлена відмінністю правового становища осіб, які здійснюють опіку, піклування чи інші форми виховання, від правового становища усиновлювача.

Оскільки опіка, піклування, прийомне виховання та патронат самі по собі не припиняють і не замінюють юридичний статус дитини внаслідок усиновлення, документ про надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, залишається самостійним документом, необхідним для підтвердження відповідної обставини. Додатково подаються документи, які засвідчують юридичну підставу перебування дитини на утриманні відповідної особи.

Отже, різниця у вимогах до документів, установлених пунктами 15-18 Додатку 19 до Інструкції № 170, обумовлена різною правовою природою відповідних форм влаштування дитини та необхідністю документального підтвердження конкретних юридичних фактів. Така не може тлумачитися як намір законодавця встановити для усиновлювачів окрему, ширшу підставу для звільнення, не передбачену статтею 26 Закону №2262-ХІІ.

Таким чином, доводи позивача про те, що сам по собі факт усиновлення є самостійною підставою для звільнення з військової служби, а Закон не зобов`язує усиновлювати саме дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, ґрунтуються на вибірковому тлумаченні положень статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

З огляду на викладене, положення абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII необхідно тлумачити таким чином, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби за такою підставою виникає за умови усиновлення дитини віком до 18 років, яка до моменту усиновлення була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування, та перебуває на утриманні такого військовослужбовця.

Відсутність у пункті 15 Додатку 19 до Інструкції № 170 вимоги про обов`язкове подання окремого рішення про надання дитині відповідного статусу не скасовує необхідності встановлення цієї обставини, а пояснюється особливостями правових наслідків усиновлення та відмінністю документального підтвердження відповідних юридичних фактів.

Натомість передбачене пунктами 16-18 Додатку 19 до Інструкції № 170 подання рішення про надання дитині відповідного статусу зумовлене тим, що опіка, піклування, прийомне виховання та патронат не є усиновленням і самі по собі не породжують його правових наслідків.

Таким чином, сам факт усиновлення дитини, яка до моменту усиновлення не мала статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, не є самостійною та достатньою підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби за відповідним положенням статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Законом, який визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства є Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13.01.2005 за №2342-IV (далі – Закон №2341-IV).

За змістом абзаців 2-3 статті 1 Закону №2342-IV:

дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.

Абазом 4 статті 1 Закону №2342-IV унормовано, що статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Як вже зазначалось судом, згідно рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26.02.2021 у справі №341/1979/20 у судовому засіданні ОСОБА_7 підтвердила свою згоду на усиновлення її малолітньої дочки ОСОБА_3 , не заперечувала проти зміни прізвища та по батькові.

Зазначене рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26.02.2021 у справі №341/1979/20 не містить встановленої обставини про те, що ОСОБА_3 [ ОСОБА_2 ] до моменту усиновлення мала статус дитини-сироти або дитини, позбавленою батьківського піклування.

Суд враховує, що статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, є визначеним відповідно до законодавства становищем дитини, яке підтверджується відповідним комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

У той же час, матеріали справи не містять доказів того, що станом на дату розгляду рапорту позивача у розпорядженні відповідача були документи, які підтверджували наявність у дитини такого статусу до моменту усиновлення.

Водночас, суд вважає за необхідне окремо зазначити, що обставина відсутності у свідоцтві про народження № 429 від 2010 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану, міста Фару, у графі "батько" даних про такого, у графі "батьки по лінії батька" даних про таких - не є обставиною підтвердження наявності у ОСОБА_3 [ ОСОБА_2 ] до моменту усиновлення статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, у порядку, встановленим Законом №2342-IV.

З огляду на викладене, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 [ ОСОБА_2 ], як передбачено абзацом 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, до моменту усиновлення була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування, суд вважає, що розглядаючи рапорт позивача про звільнення з військової служби разом із доданими документами, відповідач дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не було надано документів, які підтверджують підстави для звільнення з військової служби згідно з абзацом 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.

Відтак, суд вважає, що при розгляді рапорту позивача відповідачем обґрунтовано зроблено висновок про ненадання документів, що підтверджують наявність у ОСОБА_2 статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування до моменту усиновлення ОСОБА_1 , відтак, відсутні підстави для звільнення з військової служби позивача згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Суд пам`ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу вимог частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, зважаючи на встановлення у справі виконання відповідачем при розгляді рапорту позивача власних повноважень в належному і повному обсязі, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Інші доводи учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що ОСОБА_1 на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору і не понесення ним таких витрат, у суду відсутні підстави для їх розподілу.

Сторонами не подано до суду будь яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), АДРЕСА_1 ;

відповідач – Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ) АДРЕСА_2 .

Суддя Микитин Н.М.