Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №280/7942/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

Суд: Запорізький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №280/7942/26

Суддя: Новікова Інна Вячеславівна

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7942/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошового забезпечення зниклого безвісти його батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплачувати позивачу грошове забезпечення зниклого безвісти його батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 04.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є сином безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 . У липні 2026 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату належної йому частини грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця - ОСОБА_2 . Однак відповідач відмовив у задоволенні зазначеної заяви, мотивуючи це не підтвердженням факту перебування позивача на утриманні безвісти зниклого військовослужбовця. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти» право на отримання грошового забезпечення мають особи, визначені зазначеним Порядком. Відповідач зазначає, що оскільки позивач є повнолітнім сином військовослужбовця, для вирішення питання щодо можливості здійснення виплати необхідним є документальне підтвердження факту перебування позивача на утриманні зниклого безвісти військовослужбовця у порядку, встановленому законодавством. Однак до поданої позивачем заяви документів, що підтверджують факт перебування на утриманні зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , не додано. Відповідач наголошує, що під час розгляду заяви позивача діяв у межах визначених законодавством повноважень, з дотриманням установленого порядку, а прийняте рішення є обґрунтованим та правомірним. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.11.2025 проходить військову службу на посаді стрільця 1-го стрілецького відділення взводу 8-ї стрілецької роти НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 , а з 15.05.2026 вважається таким, що зник безвісти в районі населеного пункту Добропілля Запорізького району Запорізької області під час виконання бойового завдання.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , який зник безвісти під час виконання бойового завдання.

02 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату належної йому частини грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти.

Листом від 26 липня 2026 року №1559/22065 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відмову у виплаті частини грошового забезпечення ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із зазначеною відмовою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Особливості соціального захисту осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, регулюються Законом України від 12.07.2018 № 2505-VIII «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» (далі - Закон № 2505-VIII).

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону № 2505-VIII особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Стаття 9 Закону №2011-XII закріплює гарантії держави щодо матеріального та грошового забезпечення військовослужбовців. Зокрема, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п.6 ст.9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Водночас матеріали справи не містять відомостей та належних документальних підтверджень того, що військовослужбовцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було складено особисте розпорядження на випадок його зникнення безвісти щодо виплати належного йому грошового забезпечення визначеним ним особам.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 15.04.2025 №449, якою, зокрема, внесено зміни до постанови від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».

Зазначеною постановою Порядок №884 викладено в новій редакції, якою врегульовано питання відповідних виплат.

Редакція норми ст.9 Закону №2011-XII набрала чинності 01.02.2025 згідно з Законом України від 08.10.2024 №3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх».

Необхідність зазначених змін відповідно до пояснювальної записки проекту Закону зумовлені неефективністю норми щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення.

Оскільки коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).

З наведених норм законодавства також вбачається, що після повернення, зниклий безвісти військовослужбовець, зберігає за собою належне йому грошове забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Водночас, родичі та сім`я військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим.

Таким чином, внесені законодавцем зміни не лише розширили та уточнили механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які зникли безвісти, а й істотно змінили порядок визначення кола осіб, які мають право на його отримання. Зокрема, такі зміни безпосередньо вплинули на правове становище повнолітніх дітей військовослужбовців, оскільки змінили як черговість реалізації ними відповідного права, так і умови, за яких воно може виникнути.

Зокрема у редакції, чинній до 01.02.2025, повнолітні діти військовослужбовця належали до кола осіб, які мали право на отримання належного йому грошового забезпечення у разі зникнення безвісти, як самостійна категорія одержувачів субсидіарного характеру. Реалізація такого права передбачалася за відсутності дружини (чоловіка) військовослужбовця та не ставилася в залежність від наявності у військовослужбовця статусу законного представника повнолітніх дітей.

Натомість у новій редакції цієї норми за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках.

Водночас за відсутності особистого розпорядження з 01.02.2025 повнолітні діти включені законодавцем до другої черги одержувачів і їхнє право на отримання частки грошового забезпечення безвісти зниклого батька (матері) виникає лише за сукупності двох умов: відсутність осіб першої черги (дружини, законних представників неповнолітніх дітей, дітей з інвалідністю з дитинства, батьків військовослужбовця); наявність у військовослужбовця статусу законного представника (опікуна, піклувальника) такої повнолітньої дитини.

Отже, зазначені умови є сукупними, а не альтернативними, і лише їх одночасне дотримання є підставою для виникнення у повнолітньої дитини права на отримання відповідної частки грошового забезпечення.

Згідно з матеріалами справи, батько позивача ОСОБА_2 зник безвісти 15.05.2026 року, на момент зникнення діяла нова редакція пункту 6 статті 9 Закону України №2011-XII.

Згідно із зазначеним, повнолітні діти належать до другої черги одержувачів виплати та мають право на її отримання лише за умови, що військовослужбовець є їхнім законним представником, а також за відсутності осіб, визначених абзацом четвертим цього пункту.

Однак позивачем не надано відповідачу документів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 був його законним представником.

При цьому суд наголошує, що сам по собі факт родинних відносин між батьком і сином не є достатньою підставою для визнання особи законним представником.

Відповідно до п. 3 порядку №884, серед документів, які додаються до заяви про виплату, додається копія документа, що підтверджує призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

Подання такого документа є обов`язковою умовою виникнення права на виплату для повнолітньої дитини.

Отже, позивачем не підтверджено дотримання обов`язкової умови, за якої повнолітня дитина може набути право на отримання відповідної виплати.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок належного обґрунтування заявлених позовних вимог та надання суду достатніх і належних доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються такі вимоги.

З огляду на неподання позивачем до командування військової частини НОМЕР_1 належних документів, необхідних для отримання грошового забезпечення безвісно відсутнього ОСОБА_2 , відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відшкодування судових витрат на користь позивача не здійснюється.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua