Вирок від 29 жовтня 2026 р. у справі №394/1104/26 — Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100 смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави 26

30.10.26

394/1104/26

1-кп/394/80/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області в складі

головуючого - судді: ОСОБА_1

при секретарі судового засідання: ОСОБА_2

за участю прокурора: ОСОБА_3

обвинуваченого: ОСОБА_4

захисника: ОСОБА_5

потерпілої: ОСОБА_6

представника: ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоархангельськ кримінальне провадження, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026120000000266 від 16.07.2026 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Вінниця, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , з незакінченою вищою освітою, студента ЛДУБЖ, військовозобов`язаного, неодруженого, утриманців та пільг немає, стан здоров`я задовільний, працюючого водієм ФОП ОСОБА_8 , раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за таких обставин:

16.07.2026 року близько 13 год. 53 хв., керував технічно-справним сідловин тягачем «DAF XF 480 FAR», реєстраційний номер НОМЕР_1 в складі з причепом «KRONE ZZ» реєстраційний номер НОМЕР_2 , які на праві власності належить ОСОБА_9 , та здійснював рух за межами населеного пункту, по автомобільній дорозі М-30 «Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине» зі сторони м. Умань в напрямку до м. Кропивницький.

Під час руху на вказаному автомобілі, у вказаний час та у вказаному напрямку водій ОСОБА_4 , грубо порушуючи вимоги п.п.1.5, 2.3 (б) і (д) Правил дорожнього руху України проявив особисту неуважність і безпечність до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху.Так, ОСОБА_4 , ігноруючи встановлені по напрямку свого руху тимчасові попереджувальні дорожні знаки на жовтому фоні 1.37 «Дорожні роботи» та 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 50 км/год», порушуючи при цьому вимоги п.12.9 (б) здійснив рух із перевищенням дозволеної швидкості на даній ділянці автомобільної дороги (близько 68 км/год., в складних дорожніх умовах, які обумовлювалися проведенням ремонтних робіт на проїзній частині дороги, чим позбавив себе можливості постійно контролювати рух і напрямок транспортного засобу та вірно оцінювати дорожню обстановку, щоб безпечно керувати вказаним автопоїздом.

Під час подальшого руху ОСОБА_4 , в порушення вимог п.12.3 ПДР України, (п. 12.3 У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди), маючи об`єктивну можливість в світлу пору доби своєчасно виявити, що проїзну частину дороги М-30 «Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине» з права на ліво, щодо напрямку руху керованого ним транспортного засобу, переходить пішохід ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим мав оцінити дорожню обстановку, як небезпечну для подальшого руху, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки керованого транспортного засобу, в результаті чого 16.07.2026 року близько 13 години 52 хвилин на відстані 31. 5 метри до сталого об`єкту – електроопори Л-13228712 допустив наїзд на потерпілого ОСОБА_10 .

Тобто, порушення ОСОБА_4 вищезазначених вимог ПДР, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо- транспортною пригодою, у результаті якої ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно висновку судово-медичної експертизи №05-7-02/260 від 17.07.2026 отримав тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної травми голови, тулуба та кінцівок: травми голови – переломів кісток основи та склепіння черепа, крововиливів в тканину та м`які оболонки головного мозку, крововиливу під м`якими покровами голови, синців та саден голови; травми тулуба – переломів ребер, дефектів тканини легень, плеври та печінки, забоїв легень, селезінки та нирок, гемотораксу та гемоперитонеуму, крововиливів в м`які тканини, переломів тазу, саден тулуба; травми кінцівок - переломів верхніх та нижніх кінцівок, саден та синців кінцівок, які у своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть останнього.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, при обставинах викладених вище, визнав повністю. По суті повідомив, що він того дня він їхав по робочих питаннях, за кермом був він, зазначив, що дорога була загружена в зв`язку з ремонтними роботами, він постійно поглядав у зеркала заднього виду, не побачив вчасно пішохода і саме тому сталася ДТП. Розкаявся у вчиненому, зазначив, що готовий нести призначене судом покарання, просив не позбавляти права керування транспортним засобом, так як ця робота є його джерелом доходу, він допомагає утримувати сім`ю, його мама перебуває на лікування і потребує допомоги.

Прокурор в судовому засіданні зазначив, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України доводиться зібраними у справі доказами, вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі строком на 5 років, із застосуванням додаткового покарання та вирішити питання щодо застосування до обвинуваченого приписів ст.ст. 75, 76 КК України.

Захисник в судовому засіданні просив врахувати щире каяття його підзахисного,його активну поведінку щодо відшкодування шкоди, з врахуванням пом`якшуючих обставин та характеризуючих даних, засвідчив, що життєдіяльність обвинуваченого безпосередньо пов`язана з користуванням правом керування транспортними засобами та не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керуванн.

Потерпіла та її представник в судових дебатах зазначили, що обвинувачений дійсно відшкодував всі витрати, пов`язані з похованням її чоловіка та моральну шкоду, будь-яких претензій до обвинуваченого не має, при цьому вказала, що ОСОБА_4 постійно телефонував її, підтримував, просив вибачення, вона бачила його дійсне розкаяння, а також зазначила, що її покійний чоловік переходив дорогу у невідповідному місці і саме це стало причиною аварії. При призначенні покарання просила не застосовувати реальну міру та додаткове покарання, не псувати життя молодому хлопцеві, її чоловіка вже не повернути.

Приймаючи до уваги, що всі учасники не оспорювали обставини, встановлені органом досудового розслідування, прокурор запропонував досліджувати докази у кримінальному провадженні на підставі ч.3 ст.349 КПК України, учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позицій, суд, учасникам кримінального провадження роз`яснив положення зазначеної норми закону та визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, тому суд обмежився допитом обвинуваченого, а також дослідженням матеріалів кримінального провадження щодо речових доказів, витрат, пов`язаних із залученням експерта, матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого та дослідженням експертних висновків.

Такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Суд вважає показання обвинуваченого правдивими і достовірними, оскільки вони детально узгоджуються між собою та в повній мірі відповідають фактичним обставинам вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні іншими доказами. Об`єктивних підстав ставити під сумнів свідчення допитаного в суді обвинуваченого у суду немає.

При цьому, судом установлено, що обставини визнані судом як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження.

Згідно ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і обов`язків.

При ухваленні вироку, суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду, а саме: ст. 6 Конвенції, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, а також рішення ЄСПЛ "Коробов проти України", "Кобець проти України", де зазначається, що при оцінці доказів, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність випливає із достатньо переконливих, чітких, узгоджених між собою висновків.

Статтею 286 КК України передбачено відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, зокрема частина 2 статті кваліфікується як діяння, що спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження чи смерть потерпілого.

Згідно постанови ПВС України №14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті ", що при розгляді справ про злочини, відповідальність за які встановлено статтями 286 - 288, 415 КК, слід мати на увазі, що диспозиції сформульованих у них норм - бланкетні. У зв`язку з цим суди повинні ретельно з`ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у перелічених статтях порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками. При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.

Суд, заслухавши прокурора, обвинуваченого, його захисника, потерпілу, дослідивши та проаналізувавши всі докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що подія кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_4 , дійсно мала місце за обставин, викладених вище, вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена «поза розумним сумнівом».

Органами досудового розслідування було вірно кваліфіковано дії обвинуваченого і суд погоджується з такою кваліфікацією, оскільки предметом даних правопорушень є суспільні відносини у сфері безпеки дорожнього руху, додержання учасниками дорожнього руху безпечних правил експлуатації автотранспорту, як джерела підвищеної небезпеки, та додатковим об`єктом життя, здоров`я, недоторканність і безпеку людини, які визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю та перебувають під особливою охороною та захистом держави, об`єктивна сторона даного правопорушення визначається трьома обов`язковими ознаками: а) суспільно небезпечним діянням (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечними наслідками; в) причинним зв`язком між діяннями і наслідками, при цьому, правопорушення вчинено з необережності, а обвинувачений є суб`єктом кримінального правопорушення.

Так, порушення вимог Правил дорожнього руху України, ОСОБА_4 знаходиться упрямому причинно-наслідковому зв`язку із вчиненням дорожньо-транспортної пригоди та суспільно небезпечними наслідками, що настали - спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, які призвели до смерті.

Суд зазначає, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, завжди пов`язаний з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів, передбачених законами та іншими нормативними актами - Правилами дорожнього руху. Для кваліфікації дій винного за вказаною статтею не має значення, чи керувала особа власним транспортним засобом, який належить їй на праві власності, чи керувала транспортним засобом, який належить іншій особі, - фізичній чи юридичній, вчинила ДПТ під час роботи чи у вільний від роботи час, керувала транспортним засобом правомірно або в результаті самовільного захоплення і крадіжки, чи були в винного в момент керування транспортним засобом права водія або він не мав чи був їх позбавлений. Вищевказані обставини мають значення лише при вирішенні судом питання про відшкодування шкоди, яка завдана кримінальним правопорушенням.

Вирішуючи питання про призначення покарання, суд виходить з принципів законності справедливості, обгрунтованності та індивідуалізації призначеного покарання, при цьому керується вимогами ст. 65 КК України, відповідно до якої особі має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, і й виправлення засудженого.

Суд також враховує практику Верховного Суду, (постанова № 634/609/15-к від 01.02.2018 щодо дискреції), де зазначено що саме суду належать повноваження, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних проособу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до абз. 17 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику особи обвинуваченого. Враховуючи інформацію, що характеризує особистість ОСОБА_4 , його спосіб життя, історію правопорушень, криміногенні фактори, які впливають на поведінку обвинуваченого, а також низьку ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі можливе. На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, виконання рекомендованих заходів, спрямованих на мінімізацію ризику вчинення повторного правопорушення.

При цьому, враховуючи роз`яснення, які містяться у Постанові Пленуму ВС України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", суд враховує особу обвинуваченого, характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення що згідно приписів ст.12 КК України є нетяжким злочином, вчиненим з необережності. Разом з тим, злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України, хоча і відноситься до злочинів вчинених з необережності, однак належить до злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, полягає в тому, що вчинюється джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортним засобом і в даному випадку призвів до наслідків у виді завдання тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, що спричинило смерть.

Крім цього, при призначенні покарання суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Згідно ст.ст. 66, 67 КК України пом`якшуючими покарання обставинами згідно обвинувального акту обвинуваченому є щире каяття, яке виразилось у тому, що обвинувачений визнав свою вину та щиро жалкує про вчинення ним кримінального правопорушення, та активне сприяння розкриттю злочину, в процесі судового розгляду справи давав правдиві показання, які посприяли органам правосуддя встановити істину по справі, він демонструє готовність понести покарання. Суд відносить до пом`якшуючих обставин також відшкодування шкоди потерпілій. Обтяжуючих покарання обставин в обвинувальному акті не зазначено та судом не встановлено.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", у кожному випадку призначення покарання за ст.ст. 286-287 КК, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами, обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.

Суд вважає, що додаткове покарання у виді позбавлення прав керування транспортними засобами в даному випадку може бути недоцільним, адже на час вчинення злочину обвинувачений ОСОБА_4 не перебував в стані алкогольного сп`яніння, не залишив місце події, але скоїв порушення швидкісного режиму їзди, яке перебуває в прямому причинному зв`язку із настанням наслідків, так, в судовому засіданні встановлено, що обвинувачений, керуючи транспортним засобом, будучи неуважним, втратив контроль над ситуацією на дорозі, що призвело до тяжких наслідків, проте він щиро розкаюється у вчиненому і відшкодував шкоду потерпілій. Слід зазначити, що обвинувачений скоїв наїзд на пішохода, що раптово вибіг на проїздну частину дороги у не встановленому для цього місці. . Беручи до уваги те, що ОСОБА_4 працює водієм, виключно позитивно характеризується як за місцем свого проживання, так і за місцем своєї роботи, повністю відшкодував потерпілій усю заподіяну шкоду, потерпіла його вибачила, претензій до нього не має, просила не застосовувати позбавлення права керування, враховуючи дані про притягнення його раніше до адміністративної відповідальності за порушення ПДР відсутні, з моменту отримання водійського посвідчення, не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, передбачених ст. 130 КУпАП, та зважаючи на ту обставину, що робота водія є основним видом його заробітку, суд приходить до висновку про недоцільність застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки таке покарання не посприяє його виправленню.

При цьому дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду. Суд зазначає, що санкція ч. 2 ст. 286 КК надає суду можливість як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, їх наслідків тощо.

Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 14.09.2023 за результатами розгляду справи № 524/12818/21, санкція ч.2 ст.286 КК України надає суду можливість як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Указане положення закону має альтернативний характер застосування і це питання, суд вирішує на власний розсуд в залежності від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків, тощо.

Із врахуванням всіх обставин справи, призначаючи вид і міру покарання, суд оцінюючи особу обвинуваченого, який не є суспільно небезпечною особою, на обліку у лікарів-нарколога та психіатра не перебуває, вперше притягується до кримінальної відповідальності, усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, щиро розкаявся, обставини вчинення кримінального правопорушення та вжиття обвинуваченим заходів для усунення негативних наслідків його вчинення, позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, те, що він має міцні соціальні зв`язки, на момент вчинення злочину не перебував у стані алкогольного сп`яніння, його ставлення до вчиненого, досудову доповідь, в якій зазначено про низький ризик вчинення повторного кримінального правопорушення, позицію прокурора, думку потерпілої, яка просила мінімальне покарання, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що є складовим елементом принципу верховенства права, тому суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 статті 286 КК України без призначення додаткового покарання та із застосуванням положень ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання із встановленням іспитового строку та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Цивільний позов в даному кримінальному провадженні не заявлено.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні на залучення експертів відповідно до ст. 124 КПК України необхідно стягнути з обвинуваченого на користь держави, оскільки їх проведення було зумовлено розслідуванням вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його вина доведена в повному обсязі.

В даному кримінальному провадження ухвалами слідчого судді Подільського районного суду м. Кіровограда від 20.07.2026 року було накладено арешт на автомобіль марки «DAF XF 480 FAR», реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом «KRONE ZZ» реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові. Крім того, необхідність забезпечення збереження речових доказів на час ухвалення судового рішення відпала, тому арешт тимчасово вилученого майна підлягає скасуванню. За вказаних обставин слід скасувати арешт, накладений на майно.

Згідно п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи. Запобіжний захід обвинуваченому у даному кримінальному провадженні обирався у виді особистого зобов`язання, термін дії якого закінчився, характеристики обвинуваченого є позитивні, має стійкі соціальні зв`язки, клопотань прокурора щодо обрання запобіжного заходу до суду не надходило, а тому підстав для обрання запобіжного заходу з урахуванням відсутності клопотань прокурора та призначеної міри покарання, на даному етапі судом не вбачається.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за можливе обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 370, 373, 374, 615 КПК України, суд -

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 /п`ять/ років без позбавлення права керувати транспортними засобами.

В силу ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням. Встановити йому іспитовий строк тривалістю 1 /один/ рік.

На підставі ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 в період іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Стягнути із ОСОБА_4 в дохід держави процесуальні витрати за проведення в даному кримінальному провадженні судових експертиз в сумі 19 339 / дев`ятнадцять тисяч триста тридцять дев`ять/ гривень.

Скасувати накладений відповідно до ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Кіровограда від 20.07.2026 року арешт на автомобіль «DAF XF 480 FAR», реєстраційний номер НОМЕР_1 та причеп «KRONE ZZ» реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником яких є ОСОБА_9 .

Речові докази - автомобіль «DAF XF 480 FAR», реєстраційний номер НОМЕР_1 в складі з причепом «KRONE ZZ» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходиться на території спеціального майданчика тимчасово затриманих транспортних засобів за адресою: проспект Інженерний, 1-А м. Кропивницький - після набрання вироком законної сили повернути за належністю, а спеціальний пакет НПУ WAR 1381000 з роздруківкою про режим руху транспортного засобу - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Кропивницького апеляційного суду через Новоархангельський районний суд Кіровоградської області протягом 30 днів з дня його проголошення та набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі, якщо було подано апеляційну скаргу, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст вироку негайно після проголошення резолютивної частини згідно ч.15 ст.615 КПК України вручити прокурору та обвинуваченому. Роз`яснити, що інші учасники судового розгляду мають право отримати копію вироку в суді. Учаснику, який не був присутній в судовому засідання, надіслати копію вироку не пізніше наступного дня.

Суддя: