Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №338/1104/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1104/26

Провадження №2/338/1066/26

29 жовтня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Битківського Л.М.

з участю секретаря Микитюк А.П.,

представника органу опіки і

піклування в особі Солотвинської с/р Дребот М.Б.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

прокурора Поповича П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Богородчанського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому поставила питання про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо їхнього малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтовано тим, що після припинення сімейних відносин відповідач тривалий час не бере участі у вихованні сина, не спілкується з ним, не цікавиться його навчанням, станом здоров`я та розвитком. Дитина проживає з позивачкою, яка забезпечує її повсякденні потреби. Позивачка також посилається на нерегулярність сплати аліментів та труднощі у вирішенні питань, що потребують участі батька.

У судовому засіданні позивачка позов підтримала. Пояснила, що під час шлюбу проживала з відповідачем у господарстві його батьків. За її словами, відповідач зловживав алкоголем, у стані сп`яніння поводився агресивно та неодноразово застосовував до неї фізичне насильство, іноді у присутності дитини. Під час одного з конфліктів вона разом із трирічним сином була змушена вночі залишити житло та піти до своїх батьків. Надалі спільне проживання не відновлювала, шлюб було розірвано судом. Після припинення спільного проживання відповідач приходив до сина декілька разів, не більше трьох. Позивачка стверджувала, що не заперечувала проти зустрічей, однак не відпускала дитину з відповідачем, коли він приходив у стані алкогольного сп`яніння. Через суперечки відповідач звернувся до органу опіки та піклування, після чого було встановлено порядок його участі у вихованні сина. Проте після прийняття відповідного розпорядження відповідач, за поясненнями позивачки, жодного разу дитину не навідав. У 2020 році позивачка повторно одружилася та переїхала до чоловіка в село Раковець. Із цього часу відповідач сина не відвідував, із днем народження не вітав, у школі не провідував. Позивачка зазначила, що навіть під час випадкової зустрічі у громадському транспорті відповідач не намагався поспілкуватися із сином, а проігнорував його. Також посилалася на відмову відповідача надати згоду на виїзд дитини до Польщі для проведення канікул разом із її чоловіком.

Відповідач проти задоволення позову заперечив. Пояснив, що до створення позивачкою нової сім`ї намагався спілкуватися із сином, однак стикався з перешкодами, тому звертався до органу опіки та піклування щодо встановлення порядку участі у вихованні дитини. Надалі перестав навідуватися до сина, оскільки не хотів втручатися в нову сім`ю позивачки. Підтвердив, що з 2020 року не приходив до дитини, не зустрічався з нею та не спілкувався телефоном, через соціальні мережі чи в інший спосіб.

Представник органу опіки та піклування підтримала висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, підготовлений службою у справах дітей та затверджений рішенням виконавчого комітету Солотвинської селищної ради від 05 серпня 2026 року №128.

Прокурор за наслідками судового розгляду підтримав заявлені позивачкою вимоги. Вважав, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам малолітнього ОСОБА_5 .

Суд заслухав пояснення сторін, представника органу опіки та піклування, показання свідків, думку дитини та дослідив письмові докази.

Свідок ОСОБА_6 , староста села Раковець, пояснила, що є також близькою сусідкою сім`ї позивачки, яка проживає в цьому селі з 2020 року. ОСОБА_5 має добрі стосунки з вітчимом. Відповідача свідок жодного разу не бачила; з приводу перешкод у спілкуванні із сином він до неї як до представника органу місцевого самоврядування не звертався.

Свідок ОСОБА_7 , мати відповідача, допитана за його клопотанням, стверджувала, що одразу після припинення шлюбних відносин позивачка перешкоджала зустрічам батька із сином. Конкретних випадків такого перешкоджання свідок назвати не змогла. Підтвердила, що згодом її син перестав проявляти ініціативу щодо спілкування з дитиною, оскільки не бажав втручатися в сімейні відносини позивачки.

Думку малолітнього ОСОБА_5 суд заслухав за відсутності в залі судового засідання позивачки та відповідача. Хлопчик повідомив, що після того, як разом із матір`ю став проживати окремо, не пам`ятає проявів інтересу відповідача до нього: той його не відвідував, не проводив із ним час і не вітав із днем народження. Із часу спільного проживання пам`ятає, що відповідач ображав матір. У новій сім`ї має хороші стосунки з вітчимом, якого вважає своїм батьком.

Суд установив, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_1 - його матір`ю, що підтверджується свідоцтвом про народження та іншими документами щодо особи дитини і позивачки.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2019 року у справі № 338/951/19 шлюб між сторонами розірвано, позивачці відновлено дошлюбне прізвище ОСОБА_8 .

Свідоцтвом про шлюб підтверджується реєстрація 03 липня 2020 року її шлюбу із ОСОБА_9 та зміна прізвища на ОСОБА_10 .

Дитина зареєстрована разом із матір`ю в АДРЕСА_1 , фактично проживає з нею в АДРЕСА_2 . Документи про місце проживання, акт обстеження матеріально-побутових умов від 03 червня 2026 року та характеристика старости від 10 червня 2026 року підтверджують належні умови проживання сім`ї. Характеристика також містить позитивні відомості про особу позивачки.

Згідно з довідкою Раковецької гімназії від 04 червня 2026 року № 69 та характеристикою від 05 червня 2026 року ОСОБА_5 навчається в зазначеному закладі, позитивно характеризується, а його мати цікавиться навчанням, відвідує батьківські збори та шкільні заходи.

Медична довідка від 03 червня 2026 року № 417 засвідчує перебування дитини на диспансерному обліку з приводу зазначених у ній захворювань, зокрема міопії високого ступеня обох очей, астигматизму та алергічного риніту.

Розпорядженням Богородчанської районної державної адміністрації від 05 лютого 2020 року № 29 установлено порядок участі відповідача у вихованні сина: щосереди з 15 до 18 години, у першу та третю суботу місяця з 13 до 18 години, у другу та четверту неділю місяця з 13 до 18 години, з можливістю відвідування дитиною місця проживання батька та на території Івано-Франківської області, у присутності матері за її бажанням. Батькам указано на неприпустимість налаштування дитини проти кожного з них, перебування батька під час зустрічей у нетверезому стані та створення ситуацій, які негативно впливають на дитину.

З виконавчого листа у справі № 338/1526/25 та ухвали про виправлення описки від 28 січня 2026 року вбачається, що рішенням суду від 15 січня 2026 року змінено розмір аліментів та визначено їх стягнення з відповідача на користь позивачки на утримання сина у розмірі 2500 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

За довідкою Богородчанського відділу державної виконавчої служби від 08 червня 2026 року № 80367259 позивачка отримувала від відповідача аліменти на підставі судового рішення.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім установлених законом випадків. За частиною першою статті 82 ЦПК України визнані учасниками справи обставини не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності або добровільності визнання. За ст.89 ЦПК України суд оцінює докази на основі їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження; жодний доказ не має наперед установленої сили.

Відповідач визнав фактичні обставини припинення з 2020 року будь-якого особистого спілкування із сином. Обґрунтованих сумнівів щодо достовірності цих обставин і добровільності їх визнання суд не має. Таке визнання узгоджується з іншими дослідженими відомостями. Водночас воно не є визнанням позову та не звільняє суд від перевірки правових підстав для позбавлення батьківських прав.

Ст.141 СК України передбачено рівність прав та обов`язків матері й батька щодо дитини. Розірвання шлюбу та проживання окремо від дитини не впливають на обсяг цих прав і не звільняють від обов`язків, крім установлених законом випадків. Ст. 150 СК України покладає на батьків обов`язки щодо виховання, піклування про здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток дитини та забезпечення здобуття нею освіти. Відповідно до ст. 155, 157 СК України здійснення батьківських прав має відповідати інтересам дитини, а той із батьків, хто проживає окремо, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею.

За пунктом 2 частини першої ст. 164 СК України мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов її життя та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Позивачка як мати дитини має право на звернення з таким позовом відповідно до статті 165 СК України.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і вимагає встановлення винної поведінки, свідомого нехтування батьківськими обов`язками. Необхідно оцінити тривалість і причини відсутності участі у вихованні, реальні можливості виконувати обов`язки, характер сімейних зв`язків та відповідність втручання інтересам дитини.

У постанові від 17 липня 2024 року у справі № 755/8647/23 Верховний Суд наголосив на необхідності з`ясування всіх обставин виконання батьківських обов`язків та зазначив, що саме лише заперечення проти позбавлення батьківських прав не засвідчує реального інтересу до дитини й не є достатньою підставою для відмови в позові. Суд застосовує цей підхід з урахуванням індивідуальних обставин цієї справи.

Досліджені обставини свідчать, що відповідач протягом приблизно шести років повністю припинив особисте спілкування із сином. Це охоплює значну частину життя дитини - від дошкільного до шкільного віку, коли вона потребувала постійної батьківської уваги та підтримки. Відповідач пояснив таке припинення власним небажанням втручатися в нову сім`ю позивачки. Наведений мотив характеризує його поведінку як добровільне самоусунення, а не як наслідок установленої судом об`єктивної неможливості підтримувати стосунки із сином.

Звернення відповідача до органу опіки та піклування у 2020 році підтверджує, що на той час він виявляв ініціативу щодо спілкування. Проте подальша поведінка підлягає самостійній оцінці. Після визначення регулярного графіка зустрічей відповідач, за його власними поясненнями, не підтримував контакту з дитиною. Первісне звернення до компетентного органу не спростовує подальшого багаторічного ухилення.

Твердження про перешкоди на початковому етапі припинення сімейних відносин суд перевірив у зіставленні з усією подальшою поведінкою відповідача. Свідок ОСОБА_7 конкретних випадків перешкоджання не навела, натомість підтвердила, що згодом син сам перестав проявляти ініціативу.

Викладені позивачкою обставини агресії та насильства суд ураховує як її пояснення причин припинення спільного проживання та відмови відпускати дитину з батьком у стані сп`яніння. Повідомлений Денисом спогад про те, що відповідач ображав матір, не підтверджує автоматично описаних позивачкою випадків фізичного насильства. Суд не встановлює на підставі цих пояснень наявності у відповідача хронічного алкоголізму та не застосовує таку самостійну підставу позбавлення батьківських прав.

Посилання позивачки на відмову надати згоду на поїздку за кордон не є визначальним для висновку суду. Сам факт незгоди щодо конкретної поїздки без дослідження всіх її обставин не доводить зловживання батьківськими правами. Висновок про наявність підстав для задоволення позову ґрунтується на доведеному тривалому ухиленні від виховання сина.

Суд ураховує сплату відповідачем аліментів та не погоджується з можливістю характеризувати його матеріальну участь як повністю відсутню. Водночас виконання обов`язку з утримання не замінює особистої участі у вихованні, турботи про розвиток дитини та підтримання з нею сімейних зв`язків.

За ст.171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав. Суд ураховує повідомлене ОСОБА_5 відповідно до його віку та характеру доступних йому спостережень. Відомості про відсутність зустрічей, спільного проведення часу та привітань узгоджуються з визнанням відповідачем припинення будь-якого спілкування. Заслуховування дитини за відсутності обох батьків зменшувало можливість їх безпосереднього впливу в засіданні.

Суд не перекладає на дитину відповідальності за правове вирішення спору та не ототожнює її повідомлення з вимогою позбавити відповідача батьківських прав. Добрі стосунки з вітчимом і сприйняття його як батька характеризують сформоване сімейне середовище, однак самостійною підставою для задоволення позову не є. Визначальним залишається встановлений характер поведінки відповідача.

Відповідно до ч.4-6 ст. 19 СК України участь органу опіки та піклування в цій категорії спорів є обов`язковою; він подає письмовий висновок, з яким суд може не погодитися, якщо висновок недостатньо обґрунтований або суперечить інтересам дитини. Висновок, затверджений виконавчим комітетом Солотвинської селищної ради 05 серпня 2026 року, суд оцінює поряд з іншими доказами. Його рекомендація щодо позбавлення батьківських прав узгоджується з установленими судом тривалою відсутністю особистої участі відповідача у вихованні та добровільним характером припинення контактів.

Захист сімейного життя вимагає особливо ретельного обґрунтування втручання у зв`язки між батьком та дитиною. Суд ураховує важливість збереження таких зв`язків, проте їх формальне існування не усуває необхідності захистити дитину від наслідків свідомого тривалого невиконання батьківських обов`язків. Вирішуючи спір, суд оцінює реальні взаємини та поведінку відповідача, а не надає перевагу новій сім`ї позивачки лише через факт її створення.

Суд розглянув можливість відмови в позові з попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина. Однак припинення особистої участі тривало роками попри наявність визначеного порядку зустрічей. У поясненнях відповідач обґрунтовував таку поведінку небажанням втручатися в іншу сім`ю, що не є поважною причиною невиконання його власних обов`язків. Крім того, уже в ході судового розгляду, суд після заслуховування пояснень сторін та дослідження доказів зробив перерву і надав сторонам можливість обговорити можливість примирення та налагодження взаємин. Однак після оголошеної перерви відповідач до суду більше не з`явився. За цієї сукупності обставин саме заперечення проти позову не дає достатніх підстав очікувати, що лише попередження забезпечить зміну тривалої поведінки та належне виконання обов`язків щодо сина.

Оцінивши тривалість і свідомий характер самоусунення, вік дитини, її повідомлення про фактичні взаємини з батьком, показання свідків та висновок органу опіки, суд дійшов висновку, що застосування передбаченого законом крайнього заходу за встановлених обставин є обґрунтованим і відповідатиме інтересам ОСОБА_5 . Позов підлягає задоволенню на підставі пункту 2 ч.1 ст. 164 СК України.

Відповідно до ч.2 ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав не звільняє від обов`язку утримувати дитину. Питання стягнення аліментів уже вирішене судом; чинне рішення підлягає подальшому виконанню. Підстав для повторного вирішення цього питання немає.

Позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1331,20 грн., що підтверджується квитанцією від 03 липня 2026 року. У зв`язку із задоволенням позову відповідно до ст. 141 ЦПК України ці витрати підлягають стягненню з відповідача на її користь.

Керуючись ст. 19, 141, 150, 155, 157, 164–166, 171 СК України, ст. 259, 263–265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна) грн.

Після набрання рішенням законної сили надіслати його копію органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження ОСОБА_4 та органу опіки та піклування.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 30.10.2026р.

Суддя Л.Битківський