Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №338/1595/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Суд: Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №338/1595/26

Суддя: Решетов В. В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

Справа №338/1595/26

Провадження №2/338/1337/26

29 жовтня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого-судді Решетова В.В.,

за участю секретаря судового засідання Смеречук Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

02 вересня 2026 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» адвокат Руденко К.В. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 28294 від 10 лютого 2025 року в розмірі 49366,00 грн, із яких 36400,00 грн - проценти за користування кредитом, нараховані за період з 10 лютого 2025 року до 15 липня 2026 року, та 12966,00 грн - штраф за порушення строків сплати процентів. Крім того, позивач просить стягнути 2662,40 грн судового збору та 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначено, що 10 лютого 2025 року сторони уклали в електронній формі кредитний договір № 28294, за яким відповідач отримав 7000,00 грн на 730 днів, зі строком повернення 10 лютого 2027 року, під 1 % від суми кредиту за кожний день користування. Проценти підлягали сплаті кожні 20 днів.

Позивач стверджує, що відповідач порушив строки їх сплати, внаслідок чого утворилася заборгованість, але вимоги про дострокове стягнення 7000,00 грн основної суми кредиту позивач не заявляє. Натомість позивач вважає правомірним стягнення договірного штрафу, посилаючись на зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Ухвалою Богородчанського районного суду від 03 вересня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, клопотання представника позивача задоволено та витребувано у банківської установи інформацію про надходження на платіжну картку, яка належить відповідачу.

Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, щодо заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом надсилання судових повісток за зареєстрованим місцем проживання та опублікуванням оголошення про виклик на сайті «Судова Влада».

Про причини неявки ОСОБА_1 суд не поінформував, своїм правом на подання відзиву не скористався, заяв чи клопотань щодо розгляду даної справи від нього не надходило.

З огляду на викладене, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у ній доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неприбуттям в судове засідання сторін у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові та електронні матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, приходить до наступних висновків.

Із кредитного договору № 28294 від 10 лютого 2025 року убачається, що позивач зобов`язався надати відповідачу кошти в сумі 7000,00 грн, а відповідач - повернути кредит до 10 лютого 2027 року та сплачувати проценти за користування кредитом.

Пунктами 1.2, 1.3 договору встановлено фіксовану ставку 1 % на день, строк кредитування 730 днів та періодичність сплати процентів кожні 20 днів.

Відповідно до пункту 1.13 договору комісії не передбачені.

Додаток № 1 до договору визначає конкретні дати і суми платежів, зокрема 02 березня 2025 року, 22 березня 2025 року, 11 квітня 2025 року та в подальшому через кожні 20 днів, а також дату повернення тіла кредиту.

Із наданого електронного примірника договору вбачається використання одноразового ідентифікатора 194647, яким відповідач підписав договір. За даними позивача, його надіслано на телефон, зазначений в анкеті позичальника, а саме 10 лютого 2025 року о 12 год 32 хв 04 с, а акцептування здійснено о 12 год 32 хв 20 с.

Судом встановлено, що договір містить відомості про позичальника та платіжну картку № НОМЕР_1 , на яку належало перерахувати кошти.

Листом ТОВ «ПЕЙТЕК» від 30 липня 2026 року № 20260730-39 підтверджено успішний переказ 10 лютого 2025 року о 12 год 32 хв 31 с суми 7000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 за кредитним договором № 28294, а також зазначені номер транзакції 911f6322-2665-49c5-8d02-546ccee8e111 та код авторизації 013883.

Крім того факт отримання коштів підтверджується, інформацією наданою, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у листі від 17 вересня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260914/23514-БТ, на виконання ухвали про витребування доказів, відповідно до якої картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , а 10 лютого 2025 року на відповідний рахунок зараховано 7000,00 грн. Сукупність наданої інформації, а саме суми, дати переказу, номера картки та особи її держателя переконливо підтверджує фактичне надання кредиту саме відповідачу ОСОБА_1 ..

З урахуванням статей 205, 207, 626, 628, 638, 639, 1054 ЦК України та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» суд приходить до висновку, що кредитний договір укладений у письмовій електронній формі з погодженням істотних умов.

Факт отримання відповідачем суми коштів в розмірі 7000,00 грн, додатково витребуваною інформація з банку, усуває сумнів щодо фактичного виникнення кредитних правовідносин між сторонами. Доказів повернення всієї суми кредиту або припинення договору з інших підстав відповідачем не подано.

За змістом статей 525, 526, 530, 629, 1048, 1054 ЦК України зобов`язання підлягає належному виконанню у встановлений строк, а кредитодавець має право одержувати погоджені договором проценти за користування наданими коштами.

Разом з тим, наявність чинного договору сама собою не означає дострокового настання строку повернення основної суми кредиту, так як остання за графіком підлягає поверненню саме 10 лютого 2027 року, а позивач дострокової вимоги не заявив. Відповідно суд на момент розгляду справи не вирішує питання стягнення 7000,00 грн тіла кредиту та не включає його до присудженої суми.

Щодо нарахування процентів, суд зазначає наступне.

Проценти, заявлені до стягнення, мають договірну природу плати за правомірне користування кредитом, а не відповідальності за прострочення за статтею 625 ЦК України.

Судом встановлено, що проценти нараховано за період, що не виходить за межі погодженого строку кредитування. Розмір денної договірної плати становить 7000,00 грн ? 1 % = 70,00 грн.

Додаток № 1 передбачає її сплату окремими платежами по 1400,00 грн кожні 20 днів, а станом на 15 липня 2026 року строк платежів, включених позивачем до розрахунку, настав. Закон України «Про споживче кредитування» у застосовній редакції встановлює максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.

Визначена умовами цього договору денна процентна ставка, розрахована з урахуванням загальних витрат за кредитом, становить саме 1 % і не перевищує зазначеного законодавчого обмеження.

Відповідно до поданого позивачем щоденного розрахунку за період з 10 лютого 2025 року до 15 липня 2026 року нараховано 36400,00 грн процентів. Ця сума відповідає 520 дням нарахування по 70,00 грн. Хоча календарний період за включення обох граничних дат охоплює 521 день, у відомості за 11 лютого 2025 року зазначено нульове нарахування, а додаткових 70,00 грн позивач не просить, тому суд не виходить за межі заявлених вимог.

Водночас підсумок позивача не може бути прийнятий без перевірки відображеного в тій самій відомості платежу позичальника.

Так, у розрахунку за 12 березня 2025 року зазначено отриманий від відповідача платіж в сумі 1034,00 грн, який позивач повністю зарахував на погашення штрафних санкцій.

Крім того, 12 березня 2025 року у розрахунку відображено 2100,00 грн нарахованих і не сплачених процентів, з яких 1400,00 грн уже підлягали оплаті за графіком 02 березня 2025 року.

За пунктом 4.5 кредитного договору в разі недостатності платежу насамперед погашаються прострочені проценти та прострочена сума кредиту, потім поточні проценти й кредит, і лише в третю чергу - неустойка та інші платежі. Пункт 4.6 також прямо визначає пріоритет сплати процентів перед неустойкою.

Оскільки кредит видано в сумі 7000,00 грн, яка на дату укладення договору була меншою за встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір мінімальної заробітної плати 8000,00 грн, частина четверта статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» виключає застосування до цих відносин статті 19 цього Закону щодо законодавчої черговості погашення.

Тому суд виходить не з безпосередньої дії статті 19, а зі спеціально погодженої самими сторонами черговості в пунктах 4.5, 4.6 договору та обов`язковості належного виконання зобов`язання. Віднесення всіх 1034,00 грн до штрафу всупереч цій черговості не може погіршувати становище позичальника та збільшувати залишок належних до сплати процентів.

Крім того, стягнення самого штрафу у спірний період не допускається з огляду на імперативний пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Отже, платіж в сумі 1034,00 грн підлягає врахуванню в погашення процентів, що вже були належними до сплати на дату його здійснення. Після такого зарахування фактично не погашені проценти за заявлений позивачем період становлять 36400,00 грн ? 1 034,00 грн = 35366,00 грн. Цей платіж не зменшує основну суму кредиту, оскільки на дату платежу він повністю поглинається простроченими процентами за умовами договору.

Щодо стягнення штрафу, суд зазначає наступне.

За пунктами 3.5.1, 3.5.2 договору за порушення строків виконання передбачено 1120,00 грн на четвертий день прострочення та 280,00 грн за кожний подальший день. Зі щоденного розрахунку вбачається, що відповідні штрафні нарахування здійснювалися в березні-квітні 2025 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник за договором, відповідно до якого йому надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), у разі прострочення виконання грошового зобов`язання звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Нараховані починаючи з 24 лютого 2022 року штрафні санкції за таке прострочення підлягають списанню кредитодавцем.

Посилання позивача на звуження сфери застосування пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» після змін, внесених Законом № 3498-IX, не спростовують чинності самостійного припису пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Вказані положення регулюють різні нормативні підстави звільнення від відповідальності, а закон № 3498-IX не скасував імперативного звільнення від штрафу, безпосередньо встановленого ЦК України для кредитних і позикових зобов`язань у відповідний період.

Такий підхід узгоджується з викладеним у постанові Пленуму Верховного Суду від 07 лютого 2025 року № 6 аналізом змісту пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з яким його дія охоплює, зокрема, договори про споживчий кредит.

Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 686/34448/24 також наголосив на неможливості договірного відступу від імперативних законодавчих обмежень відповідальності за позиковими зобов`язаннями. Оскільки заявлені 12966,00 грн мають правову природу саме штрафу за прострочення сплати процентів, підстави для їх стягнення відсутні, а тому на думку суду відповідна частина позову задоволенню не підлягає.

Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме 35366,00 грн заборгованості за договірними процентами, а в решті 14000,00 грн, що складаються із 1 034,00 грн неправильно неврахованого платежу та 12966,00 грн штрафу, слід відмовити. Суд при цьому не вирішує незаявлених вимог щодо повернення тіла кредиту, процентів за інші періоди або відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить зі статей 133, 137, 141 ЦПК України.

Судом встановлено, що сплата позивачем судового збору в сумі 2662,40 грн підтверджено платіжною інструкцією № 141 від 24 липня 2026 року. Частка задоволених вимог становить 35366,00 / 49366,00, або приблизно 71,64 %. Відповідно пропорційно задоволеним вимогам із відповідача підлягає стягненню 2662,40 грн ? 35366,00 / 49366,00 = 1907,35 грн судового збору. Решта судового збору суд вважає за можливе залишти за позивачем.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суду надано договір № 03/06/2024 від 03 червня 2024 року, укладений з адвокатом Руденком К.В., акт наданих послуг № 145 від 30 квітня 2026 року, реєстр до нього та платіжну інструкцію № 75 від 01 травня 2026 року.

За реєстром на дану справу витрачено 9000,00 грн за підготовку позову і додатків та 1000,00 грн за підготовку звернення щодо отримання банківської інформації. Банківським документом підтверджено сплату 100000,00 грн за актом № 145, що стосувався декількох справ, у тому числі і даній справі.

Водночас погоджений між клієнтом та адвокатом гонорар не є безумовно обов`язковим для покладення в повному обсязі на іншу сторону. При визначенні саме суми компенсації суд враховує реальність, необхідність та розумність відповідних витрат, зв`язок робіт із конкретним спором, його складність, ціну позову і результат розгляду справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України суд за власною ініціативою може обмежити розмір витрат на правничу допомогу, які належить компенсувати іншою стороною, якщо їх повне перекладення не відповідає критеріям обґрунтованості й пропорційності. Слід розрізняти таке вирішення питання про розподіл витрат за статтею 141 ЦПК України і зменшення гонорару за правилами частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України, яке можливе за клопотанням іншої сторони.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (зокрема пункти 139–145) розмежувала зазначені процесуальні механізми та наголосила, що під час розподілу витрат суд з урахуванням критеріїв частини третьої статті 141 ЦПК України може не присуджувати до компенсації всі фактично понесені витрати, навівши конкретне обґрунтування.

Судом встановлено, що по даній справі позов ґрунтується на одному типовому кредитному договорі, одному розрахунку та стандартизованому пакеті додатків, не містить кількох договорів чи складного переходу права вимоги, а представник позивача просив розглядати справу без своєї участі. Поданий акт охоплює десять однотипних спорів, що свідчить про використання спільних за структурою матеріалів. Підготовка звернення щодо банківських даних була пов`язана зі справою, проте її обсяг, зміст і фактичний результат не обґрунтовують перенесення на відповідача всієї заявленої вартості юридичної роботи. Порівняно невелика ціна позову, часткове задоволення вимог і значна частка безпідставно заявленого штрафу додатково свідчать про непропорційність повної компенсації в сумі 10000,00 грн.

За сукупністю наведених конкретних обставин, суд вважає обґрунтованим покласти на відповідача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а в компенсації решти заявлених 7000,00 грн відмовити. Такий висновок стосується лише розподілу витрат між сторонами судового процесу, а не зміни або перегляду домовленості позивача з адвокатом.

Керуючись статтями 3, 11, 12, 15, 16, 205, 207, 525, 526, 530, 610, 612, 626, 629, 638, 639, 1048, 1054 ЦК України, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статтями 3, 8, 21 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 12, 13, 76–81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 259, 263–265, 268, 280–284 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ», заборгованість за кредитним договором № 28294 від 10 лютого 2025 року, яка складається 35366 (тридцять п`ять тисяч триста шістдесят шість) гривень 00 копійок заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованими за період з 10 лютого 2025 року до 15 липня 2026 року.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 1 034,00 грн процентів та 12 966,00 грн штрафу, разом 14 000 (чотирнадцять тисяч) гривень 00 копійок, — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» 1907 (одну тисячу дев`ятсот сім) гривень 35 копійок судового збору та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу. У компенсації решти заявлених витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Богородчанським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів із дня вручення йому повного заочного рішення.

Строк може бути поновлений також з інших поважних причин у випадках, передбачених ЦПК України.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку. Строк на апеляційне оскарження в такому разі обчислюється з дати постановлення ухвали про залишення заяви без задоволення. Позивач має право оскаржити заочне рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення або складення повного тексту рішення у випадках, визначених ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених ЦПК України, не подані заява про його перегляд або апеляційна скарга, або якщо рішення залишене в силі за результатами апеляційного розгляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ», код ЄДРПОУ 41466388, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4, рахунок IBAN НОМЕР_4 в АТ «Сенс Банк».

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя В.В. Решетов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua