Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №523/1143/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Суд: Пересипський районний суд міста Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №523/1143/26

Суддя: Малиновський О. М.

Справа № 523/1143/26

Провадження №2/523/2740/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого – судді Малиновського О.М.

за участю секретаря – Березніченко В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, у місті Одеса, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплаченої заробітної плати, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 15.01.2026р. через свого представника – адвоката Негару Р.В. звернулась до суду з позовними вимогами, зміст яких був уточнений під час розгляду справи, в яких остаточно просила стягнути на свою корись з Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради (далі за текстом КНП «ОРКПЦ»):

середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 17.07.2024 по 08.08.2024 у розмірі 81 205,43 грн.;

невиплачену заробітну плату за 09.08.2024 та 12.08.2024 на час її звільнення у розмірі 9553,58грн.;

середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України у розмірі 630 536,28 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18.07.2024 у справі №523/20494/24 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу кадрової роботи, цивільного захисту та військового обліку КНП «ОРКПЦ». На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 було поновлено на роботі 09.08.2024.

Також, рішенням суду стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 180 870,56грн. за період з 02.10.2023 по 16.07.2024. На думку позивача їй не виплачена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 81 205,43грн., за період з 17.07.2024 по день фактичного поновлення, тобто по 08.08.2024, із розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 4776,79грн. Вважає, що саме така сума середньоденного заробітку підлягає застосуванню у даному спорі.

12.08.2024 ОСОБА_1 за її заявою було звільнено за власним бажанням. Водночас, як стверджує позивач, на день звільнення їй не була виплачена заробітна плата за 09.08.2024 та 12.08.2024 у розмірі 9553,58 грн.

Позовні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 630 536,28 грн. позивач мотивує порушення з боку КНП «ОРКПЦ» вимог трудового законодавства в частині повного розрахунку при звільненні за робочі дні 09.08. та 12.08.2024. Суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач розраховує за період з 12.08.2024 по 12.02.2025, тобто за 132 робочі дні.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

06.02.2026 представник КНП «ОРКПЦ» направив відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення представник ґрунтує на тому, що 09.08.2024 та 12.08.2024 ОСОБА_1 не була присутня на робочому місці, не працювала, а відтак відсутні й підстави для нарахування та виплати їй заробітної плати. З тих же підстав на думку представника відповідача не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджується представник відповідача з доводами позивача про розмір розрахованою нею сумою середньоденного заробітку у розмірі 4776,79 грн., так як такий розрахунок проведений позивачем є суб`єктивним та не ґрунтується на нормах законодавства. Крім того, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18.07.2024 у справі № 523/20494/23 середньоденний розмір середнього заробітку ОСОБА_1 був встановлений у розмірі 869,57 грн.

Окрім цього, представник відповідача вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

12.02.2026 представник позивача направив відповідь на відзив в якому просив не приймати до уваги доводи представника відповідача. Вважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності, так як ОСОБА_1 дізналась про невиплату їй заробітної плати з листа від 09.12.2025, а про невиплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з листа від 26.11.2025. Окрім цього, представник просить врахувати, що з позовною заявою ОСОБА_1 звернулась після рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі № 1-з/2025, яким положення ч. 1 ст.233 КЗпП України були визнанні неконституційними.

Ухвалою судді від 20.01.2026 відкрито провадження у справі з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

06.02.206 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

12.02.2026 до суду надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні проведеного 19.02.2026, в протокольній формі, суд перейшов з розгляду справи у спрощеному позовному провадженні до розгляду справи в загальному позовному провадженні.

Ухвалою суду від 19.02.2026 закрито підготовче провадження у справі з призначенням розгляду справи за участі сторін.

Судом відкладався розгляд справи внаслідок відсутності живлення суду, неявки в судове засідання позивачки для дачі особистих пояснень.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні пред`явлені позовні вимоги підтримали, просили задовольнити. Позивач вказувала, що про поновлення її на роботі 09.08.2024 вона дізналась в той же день об 15.00 годині із отриманого СМС-повідомлення у мобільний додаток Viber направленого їй заступником генерального директора, ОСОБА_2 . В понеділок, 12.08.2024 вона зранку особисто подала заяву про її звільнення за власним бажанням. Наказ про звільнення отримала в той же день - 12.08.2024 через мобільний додаток Viber, а згодом, приблизно через тиждень, отримала наказ про звільнення по пошті. Також позивач підтвердила, що 12.08.2024 об 16.21 годині вона отримала повідомлення від Банку про зарахування грошових коштів - розрахунок при звільненні. Позивач вказувала що 12.08.2024 на протязі робочого дня вона перебувала на території установи. Про те, що їй не виплатили заробітну плату за 09.08. та 12.08.2024 їй стало відомо в день звільнення – 12.08.2024.

Представник відповідача в судовому засіданні посилаючись на мотиві викладені у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши ОСОБА_1 та її представника, представника відповідача, допитавши свідка, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, дійшов наступного висновку.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень частини другої статті 235 КЗпП України - при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Абзацом 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до ст.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як слідує з матеріалів справи, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18.07.2024 у справі № 523/20494/23, яке набрало законної сили на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 01.10.2025, ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника відділу кадрової роботи, цивільного захисту та військового обліку КНП «ОРКПЦ».

Рішенням суду стягнуто з КНП «ОРКПЦ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 180 870,56грн.

Наказом по КНП «ОРКПЦ» № 1664-к від 09.08.2024 на виконання означеного рішення суду ОСОБА_1 поновлено на роботі.

Судом встановлено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу був стягнутий на користь ОСОБА_1 за період з 02.10.2023 по 16.07.2024.

З огляду на встановлені обставини, вимушений прогул незаконно звільненої ОСОБА_1 тривав по день її фактичного поновлення, тобто по 09.08.2024. Водночас, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу була стягнута по 16.07.2024. Таким чином, в силу частини другої статті 235 КЗпП України, суд вважає, що відповідач мав обов`язок сплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку з 17.07.2024 по день фактичного її поновлення, тобто по 08.08.2024 включно.

Щодо застосування суми середньоденної заробітної плати, яка підлягає стягненню, то суд приймає до уваги, що вирішуючи спір ОСОБА_1 про поновлення її на роботі у цивільній справі №523/20494/23, рішенням суду така сума була визначена у розмірі 869,57грн., яка і була покладена в основу стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 180 870,56грн. за період з 02.10.2023 по 16.07.2024.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.07.2024 по 08.08.2024 дорівнює 14782,69грн. (868,57грн. х 17 робочих днів).

З огляду на зазначені вище мотиви суд відхиляє твердження позивача та її представника у застосуванні суми середньоденного заробітку у розмірі 4776,79грн. Застосування такого розміру середнього заробітку у даній справі, який є відмінним від розміру застосованого у цивільній справі №523/20494/23, буде свідчати про правову невизначеність та суперечливість висновків суду у двох рішеннях, між одними і тими ж сторонами з тих самих підстав та щодо того самого предмету, що є недопустимим.

Водночас вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на пропуск ОСОБА_1 строків позовної давності, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року та на час виникнення спору, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у даній справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 звернулася 15.01.2026. Тобто, з пропуском встановленого 3-місячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції з 19.07.2022р.

Твердження представника позивача, що про порушення прав ОСОБА_1 дізналася лише в жовтні 2025 року після виплати відповідачем на її користь середнього заробітку є хибними та не заслуговують на увагу.

Так, з матеріалів справи слідує, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18.07.2024 у справі №523/20494/24 окрім поновлення ОСОБА_1 на посаді було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 180 870,56грн. Рішення суду має мотиви та строки такого нарахування, зокрема, судом стягнуто середній заробіток за період з 02.10.2023 по 16.07.2024.

Отже, з часу отримання ОСОБА_1 повного тексту рішення суду (02.08.2024), поновлення її на роботі (09.08.2024) та звільнення за власним бажанням (12.08.2024), остання була обізнана, що період вимушеного прогулу з 17.07.2024 по 08.08.2024 не охоплений рішення суду та не оплачений відповідачем, а отже мала право саме з того часу на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.07.2024 по 08.08.2024 не підлягають задоволенню з огляду пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності на звернення до суду, встановленого діями статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» з 19.07.2022 року та відсутністю достатніх та правових підстав для його поновлення.

Щодо стягнення невиплаченої заробітної плати на день звільнення.

Наказом по КНП «ОРКПЦ» № 1671-к від 12.08.2024 ОСОБА_1 була звільнення з посади начальника відділу кадрової роботи, цивільного захисту та військового обліку КНП «ОРКПЦ» з 12.08.2024 за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

У пункті 2 Наказу про звільнення зазначено: «відділу бухгалтерської служби виплатити компенсацію за невикористані відпустки строком 27 календарних днів (6 календарних днів щорічної основної відпустки та 2 календарних днів додаткової відпустки за ненормований робочий день за період роботи з 02.10.2023 по 31.12.2023, 15 календарних днів щорічної основної відпустки та 4 календарних днів додаткової за період роботи з 01.01.2024 по 12.08.2024)».

Таким чином, ОСОБА_1 з часу її поновлення по день її звільнення повинна була відпрацювати два дні, а саме 09.08. та 12.08.2024.

За твердженням представника відповідача, ОСОБА_1 не приступила до виконання нею трудових обов`язків, як в день її поновлення 09.08.2024 так і в день її звільнення 12.08.2024, а відтак підстав для нарахування і виплати їй заробітної плати не було.

З власних пояснень, наданих позивачкою у судовому засіданні слідує, що вона дізналася про її поновлення на роботі 09.08.2024 приблизно о 15:00 годині після отримання СМС повідомлення у мобільному додатку Viber від заступнику генерального директора, ОСОБА_2 . Внаслідок такого сповіщення до роботи 09.08.2024 вона не приступила.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині першій статті 21 КЗпП Укарїни передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, і підстав для відступу від такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 не знайшла.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків начальника відділу кадрової роботи, цивільного захисту та військового обліку КНП «ОРКПЦ» та фактично виконувала свої функціональні обов`язки 09.08. та 12.08.2024.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 зазначила, що 09.08.2024 ОСОБА_1 на підставі рішення суду було поновлено, втім в цей день вона не приступила до виконання своїх обов`язків та не пояснила причини неявки на роботу. Також свідок показала, що 12.08.2024 вранці до неї прийшла ОСОБА_1 із заявою про її звільнення. На питання, - чи буде вона працювати ОСОБА_1 відповідала відмовою. Після реєстрації заяви про звільнення, ОСОБА_1 залишила територію установи, відмовившись чекати на наказ про її звільнення. На протязі всього дня з ОСОБА_1 була відсутня на робочу місці.

Факт відсутності ОСОБА_1 12.08.2024 на робочому місці та невиконання нею своїх трудових обов`язків також підтверджується складеним актом від 12.08.2024 та табелем обліку робочого часу за серпень 2024, які не спростовані позивачкою.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення заробітної плати за 09.08. та 12.08.2024. внаслідок їх безпідставності та недоведеності.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення середнього заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України з огляду на їх похідність від позовних вимог про стягнення заробітної плати в задоволенні яких відмовлено даним рішенням.

На підставі викладеного , суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,76,141,259,263-265,268,279 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Відмовити у повному обсязі у задоволенні позивних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплаченої заробітної плати, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради, код ЄДРПОУ 02008342, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Нежданової, буд.32.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 30 жовтня 2026р.

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua