Суд: Вінницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про розірвання шлюбу
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №136/252/26
Суддя: Копаничук С. Г.
Справа № 136/252/26
Провадження № 22-ц/801/2640/2026
Категорія: 69
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець О. Д.
Доповідач:Копаничук С. Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 рокуСправа № 136/252/26м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.,
за участі секретаря судового засідання: Ходакової М.Г.,
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24.08.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
встановив
17.02.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Вказав, що 19.02.2002 між позивачем та відповідачкою виконавчим комітетом Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області було зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис №9. Причиною розлучення є те, що сімейне життя у нього з відповідачем не складається через відсутність взаєморозуміння, утрати почуття поваги та любові один до одного та різних характерів і поглядів на життя, внаслідок чого між ними постійно виникають сварки та суперечки. Таким чином, подальше спільне життя з відповідачем однією сім`єю і збереження шлюбу суперечитиме їхнім інтересам. Посилаючись на те , що неодноразові спроби зберегти сім`ю успіху не мали , а проти призначення строку для примирення він заперечує, просив суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що був зареєстрований 19.02.2002 року, про що зроблено актовий запис №9.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 24.08.2026 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 19.02.2002 виконавчим комітетом Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області, актовий запис №9 – розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вищевказане рішення скасувати через порушення судом норм матеріального та процесуального права а у справі ухвалити нове рішення ,а також просить надати сторонам строк для примирення тривалістю 6 місяців та зупинити на цей строк апеляційне провадження. Вказала, що суд необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про надання строку для примирення та передчасно постановив рішення про розірвання шлюбу, оскільки судом не було в повному обсязі з`ясовано фактичні взаємини подружжя, дійсні причини виникнення труднощів у сімейних відносинах, ставлення відповідачки до припинення шлюбу та наявність у сторін дітей.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Колегія суддів перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин ,на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24.08.2026 року вказаним вимогам відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.02.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією актового запису про шлюб, який зареєстровано 19.02.2002 виконавчим комітетом Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області, актовий запис №9. (а.с.6).
04.03.2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із клопотанням про надання строку на примирення тривалістю 6 місяців і вказала, що у шлюбі народилися двоє дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Весь цей час сторони спільно виховували дітей, дбали про їхній розвиток, навчання, формували для них відчуття родинного тепла, стабільності та безпеки. Для відповідачки сім`я завжди була найвищою життєвою цінністю, простором любові, поваги та взаємної підтримки. З огляду на тривалість шлюбу, наявність спільних дітей, спільно прожиті роки та щире прагнення відповідачки зберегти сім`ю, вважає доцільним надати сторонам строк для примирення.
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 24.08.2026 року у задоволенні клопотання про надання строку на примирення відмовлено.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходив із того, що позивач скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом, наполягаючи на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а ОСОБА_1 не має намірів зберігати шлюб з ОСОБА_2 , відповідно відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим. Шлюб сторін досить тривалий час носить формальний характер, а тому подальше перебування їх у шлюбі суперечить інтересам кожного та порушує засади добровільності шлюбу, тому він повинен бути розірваний.
Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи, оцінивши докази відповідно до ст. 89 ЦПК, правильно визначив спірні правовідносини і застосував до них норми права і дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та розірвання шлюбу між сторонами.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про надання строку для примирення та передчасно постановив рішення про розірвання шлюбу, оскільки судом не було в повному обсязі з`ясовано фактичні взаємини подружжя, дійсні причини виникнення труднощів у сімейних відносинах, ставлення відповідачки до припинення шлюбу та наявність у сторін дітей не заслуговують на увагу.
Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
У частинах третій та четвертій статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною другою статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові ВС від 26.11.2018 у справі № 761/33261/16-ц зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком».
Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з частиною другою статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Отже, ОСОБА_1 звертаючись до суду, чітко висловив свою волю щодо припинення шлюбних відносин, зазначивши про відсутність взаєморозуміння, втрату почуттів поваги та любові, різні погляди на життя, постійні сварки й суперечки, а також безрезультатність неодноразових спроб зберегти сім`ю із ОСОБА_2 . Позивач наголосив, що не має наміру продовжувати шлюбні відносини та заперечує проти надання строку для примирення. Натомість відповідачка, обґрунтовуючи необхідність надання шестимісячного строку для примирення, посилалася на тривалість шлюбу, наявність спільних дітей, спільно прожиті роки та власне прагнення зберегти сім`ю. Водночас наведені обставини характеризують її особисте ставлення до збереження шлюбу, проте самі по собі не свідчать про наявність взаємного бажання подружжя відновити сімейні відносини та не спростовують категоричної позиції позивача щодо їх припинення.
Колегія суддів також враховує, що наявність спільних дітей та тривалість шлюбу є важливими обставинами, які підлягають оцінці під час вирішення спору про розірвання шлюбу, однак вони не можуть бути самостійною підставою для збереження шлюбу всупереч волі одного з подружжя. При цьому доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом фактичних взаємин подружжя та дійсних причин виникнення труднощів у сімейних відносинах не свідчать про порушення вимог статті 112 СК України.
Суд першої інстанції встановив обставини, на які ОСОБА_1 посилався як на підставу своїх вимог, встановив його категоричну позицію щодо небажання подальшого перебування у шлюбі та врахував заперечення відповідачки, у тому числі її клопотання про надання строку для примирення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність достатніх підстав для надання сторонам строку для примирення. Призначення шестимісячного строку за обставин, коли позивач наполягає на розірванні шлюбу та заперечує проти примирення, фактично означало б відкладення реалізації його права на припинення шлюбних відносин. Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про надання строку для примирення, суд врахував, що від моменту подання такого клопотання до постановлення ухвали про відмову в його задоволенні минуло близько 5 місяців, однак відомостей про примирення сторін матеріали справи не містять. При цьому на час апеляційного розгляду справи минуло вже близько 8 місяців, проте доказів примирення подружжя чи зміни позиції ОСОБА_1 щодо розірвання шлюбу також не надано.
Наведене свідчить про відсутність об`єктивних підстав вважати, що надання сторонам додаткового шестимісячного строку сприятиме примиренню та збереженню шлюбу. Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про надання строку для примирення та постановляючи рішення про розірвання шлюбу, суд належним чином урахував обставини справи та правомірно виходив із того, що збереження шлюбу не може ґрунтуватися виключно на волевиявленні одного з подружжя за відсутності відповідного бажання іншого.
За таких обставин та належного мотивування судом висновку про необхідність розірвання шлюбу посилання апелянта на те ,що суд не задовольнив клопотання відповідачки і не надав сторонам строк на примирення ,саме по собі не є підставою для скасування законного і обгрунтованого рішення суду про розірвання шлюбу.
Інші доводи апеляційної скарги по суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та не спростовують їх правильності.
З огляду на викладене, підстав для надання сторонам строку для примирення тривалістю шість місяців під час апеляційного перегляду справи колегія суддів також не вбачає, а тому відповідне клопотання ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду відповідає дійсним обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права , останнє підлягає залишенню без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, судові витрати в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за нею.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382-384, ЦПК України, суд,
Постановив:
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про надання строку для примирення відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24.08.2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач С. Г. Копаничук
судді: Л.О. Голота
В.П. Рибчинський
Оригінал: reyestr.court.gov.ua