Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №450/3315/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/3315/25 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.

Провадження № 22-ц/811/2031/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяк Р.П.

секретаря: Костюк С.О.

з участю: ОСОБА_1 ,

представника Солонківської сільської ради Львівського району

Львівської області – Хом`яка О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про відшкодування завданої моральної шкоди, –

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про відшкодування завданої моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що тривала протиправна бездіяльність відповідача щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року № 5/79, виданого на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79, яким зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13 листопада 1994 року виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі з ділянки площею 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із Заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське», призвела до триваючого порушення його прав як одноосібного власника фермерського господарства.

Рішення та наказ суду продовжує не виконуватися відповідачем.

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04, у пунктах 47, 48, 60 суд надав висновок стосовно статусу потерпілого від порушення статті 6, пункту 1 статті 13, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), а саме, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції в результаті дій, спрямованих проти його товариства.

Надмірна тривалість невиконання відповідачем судового рішення, боротьба за свої права на отримання присудженої земельної ділянки протягом такого тривалого часу завдає позивачу душевних страждань, викликає у нього почуття безперспективності, втрачених зусиль і часу, а також зневіри одноосібного власника і засновника та голови господарства, який залишився зовсім без землі та можливості займатися виробничою діяльністю всупереч наданих державою гарантій, чим йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 1 000 000 грн.

З наведених підстав просив стягнути з Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про відшкодування завданої моральної немайнової шкоди, - задоволено частково.

Стягнуто з Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за період з квітня 2022 року по 01 жовтня 2025 року у розмірі 354 527,00 грн.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 квітня 2026 року оскаржили ОСОБА_1 та Солонківська сільська рада Львівського району Львівської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на те, що тривала бездіяльність відповідача щодо виконання судових рішень призвела до порушення його права, яке не поновлено, що є підставою для відшкодування йому моральної шкоди.

Одноосібний авансик товариства може вважати себе потерпілим і від втручання в його особисті немайнові права в результаті дій, спрямованих проти його товариства.

Висновок суду про те, що завдана йому моральна шкода відшкодована рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України», є помилковим, оскільки зазначене рішення про відшкодування йому 8000 євро моральної шкоди стосувалося іншої земельної ділянки такої ж площі.

Крім того, рішення Європейського суду з прав людини не може замінювати рішення національного суду та не скасовує необхідності ухвалення рішення національним судом щодо відшкодування шкоди, заподіяної на території України.

Зазначає, що справи № № 914/2546/21, 914/3502/22, 914/666/24 розглядалися в порядку господарського судочинства та стосувалися відшкодування моральної шкоди виключно Фермерському господарству «Рисовський», відтак жодним чином не стосуються завданої моральної шкоди йому як фізичній особі та одноосібному власнику фермерського господарства.

Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 квітня 2026 року в частині відмови у стягнення моральної шкоди за період з 01 січня 2019 року по 01 січня 2022 року скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області на його користь моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.

В апеляційній скарзі Солонківська сільська рада Львівського району Львівської області покликається на те, що рішення Арбітражного суду Львівської області та наказ Господарського суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79 стосувалися виключно юридичної особи – Фермерського господарства «Рисовський», а позивачем в даній справі є фізична особа ОСОБА_1 , якого не стосувалися вищезазначені судові рішення, а тому він не може бути потерпілою особою внаслідок їх не виконання та не має права на відшкодування моральної шкоди.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували перенесення позивачем емоційних переживань, погіршення стану здоров`я, настання гіпертонічних кризів та серцевих нападів.

Позивач не довів характеру та обсягу душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку з бездіяльністю Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області. характеру та обсягу немайнових втрат, їх тривалості та можливості відновлення, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках тощо.

Вважає, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки не встановлена протиправність бездіяльності Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області та не доведений причинно-наслідковий зв`язок між моральною шкодою та бездіяльністю Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області.

Сам лише факт наведення та обґрунтування позивачем моральної шкоди чи розміру такої не свідчить про її наявність та не є обов`язком для суду задоволення відповідних вимог.

Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів його апеляційної скарги та на заперечення доводів апеляційної скарги Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, представника Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області – Хом`яка О.Г. на підтримання доводів апеляційної скарги Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області та на заперечення апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що невиконання відповідачем наказу господарського суду № 5/79 від 13 жовтня 1994 року є триваючим порушенням прав позивача, що спричинило йому моральні страждання, тому враховуючи характер правопорушення, тривалість його наслідків, принцип розумності, виваженості та справедливості, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 354527.00 грн за період з квітня 2022 року по 01 жовтня 2025 року, в той час як вимоги про відшкодування моральної шкоди за період з 01 січня 2019 року по квітень 2022 року не підлягають до задоволення, оскільки моральна шкода за періоди до квітня 2022 року вже була предметом судових розглядів та відшкодована позивачу.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може з наступних мотивів.

Судом встановлено, що рішенням Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області № 44 від 19 жовтня 1993 року «Про надання земельних угідь для ведення селянських фермерських господарств» надано у постійне користування земельну ділянку ОСОБА_1 площею 4 га із земель запасу Зубрянської сільської Ради народних депутатів.

Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року у справі №5/79 позов Фермерського господарства «Рисовський» до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4 га землі в частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов`язано Зубрянську сільську раду до 10 квітня 1994 року виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із 55 га вільних земель запасу – задоволено.

Ухвалою суду від 04 вересня 1996 року у справі № 5/79 уточнено пункт 2 резолютивної частини рішення від 10 березня 1994 року, а саме зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13 листопада 1994 року виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4,00 га землі із ділянки 17,00 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».

На виконання рішення від 10 березня 1994 року у справі № 5/79 Арбітражним судом Львівської області 13 жовтня 1994 року видано наказ № 5/79 про зобов`язання Зубрянської сільської ради до 13 листопада 1994 року здійснити примусове виділення Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі, які були додатково відведені Зубрянській сільській раді в запас із земель заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське», з подальшим оформленням відповідних правовстановлюючих документів.

20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі «Рисовський проти України», яким у зв`язку з невиконанням наказу Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року у справі № 5/79 визнав порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09 квітня 2013 року у справі №5/79 замінено відповідача – Пустомитівську районну державну адміністрацію на її правонаступника – Головне управління Держземагентства у Львівській області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2016 року у справі №5/79 замінено боржника у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дубліката наказу від 13 жовтня 1994 року з Головного управління Держземагентства у Львівській області на його правонаступника – Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.

13 липня 2017 року утворено Солонківську сільську раду як орган місцевого самоврядування шляхом об`єднання Зубрянської, Поршнянської, Раковецької та Солонківської сільських рад Пустомитівського району.

В подальшому, 12 червня 2020 року територію Солонківської сільської ради розширено шляхом приєднання Вовківської та Жирівської сільських рад Пустомитівського району.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31 грудня 2020 року у справі №5/79 замінено боржника у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дубліката наказу від 13 жовтня 1994 року з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника – Солонківську сільську раду Львівського району Львівської області.

На замовлення Фермерського господарства «Рисовський» Товариство з обмеженою відповідальність «Карпати Гео-Інвест» виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства.

Однак, Фермерське господарство «Рисовський» не змогло реалізувати своє право на отримання земельної ділянки у зв`язку з невиконанням відповідачем наказу Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року № 5/79 та вимоги державного виконавця щодо виконання цього наказу, невиданням документа, який би посвідчував право постійного користування Фермерського господарства «Рисовський» земельною ділянкою, та відмовою Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в проведенні державної реєстрації земельної ділянки, відведеної в натурі відповідно до проєкту землеустрою, та у видачі витягу з Державного земельного кадастру, у зв`язку із чим за зверненням органу державної виконавчої служби було порушено кримінальне провадження №120315000004557від 12 грудня 2013 року.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Враховуючи положення статей 16 і 23 ЦК України та зміст права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом – моральною шкодою.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21.

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц).

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначену презумпцію не спростовано, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 487/9345/19).

Вирішуючи спір, що виник у межах цивільних правовідносин, слід зважати, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, прийнятих проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).

Право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц).

Тлумачення змісту частини п`ятої статті 23 ЦК України свідчить, що за загальним правилом компенсація моральної шкоди відбувається одноразово. Виняток щодо одноразової компенсації моральної шкоди може бути передбачено таким універсальним регулятором, як договір або ж нормою закону. Зокрема, частиною першою статті 1168 ЦК України допускається компенсація моральної шкоди періодичними платежами, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (постанова Верховного Суду від 10 серпня 2022 року в справі №210/5096/19).

Судом встановлено, що Фермерське господарство «Рисовський», одноосібним власником якого є позивач, вже неодноразово зверталося до суду з позовами про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з тривалим невиконанням рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79.

У процесі розгляду таких справ судами здійснювалася заміна відповідачів їх правонаступниками у зв`язку зі змінами у системі органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Крім того, позивач звертався до суду зі скаргами на бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання зазначеного рішення.

За результатами розгляду окремих справ суди задовольняли позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за різні періоди невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року у справі №5/79.

Зокрема, рішенням Господарського суду Львівської області від 17 січня 2020 року у справі № 914/1109/19 за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року № 5/79, що призвело до порушення права Фермерського господарства «Рисовський».

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 січня 2012 року стягнуто моральну шкоду на користь ОСОБА_1 як одноосібного власника Фермерського господарства «Рисовський» за невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79 в розмірі 8000 євро за період з 1994 року до 20 січня 2012 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30 березня 2021 року у справі №914/2546/20 стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на користь Фермерського господарства «Рисовський» 131 123,85 грн відшкодування моральної шкоди за період з 20 січня 2012 року до 06 червня 2018 року.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2021 року рішення Господарського суду Львівської області від 30 березня 2021 року в частині стягнення відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про стягнення з державного бюджету України на користь Фермерського господарства «Рисовський» 390 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30 червня 2022 року у справі №914/3502/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2022 року, стягнуто з Солонківської сільської ради на користь Фермерського господарства «Рисовський» 304 525,00 грн відшкодування моральної шкоди за період з 06 червня 2018 року до квітня 2022 року.

Рішенням Господарського суду Львівської від 02 грудня 2025 року у справі №914/2797/25 у задоволенні позову Фермерського господарства «Рисовський» до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про відшкодування завданої моральної шкоди відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21 травня 2026 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 25 серпня 2026 року, рішення Господарського суду Львівської області від 02 грудня 2025 року у справі №914/2797/25 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Фермерського господарства «Рисовський» задоволено частково. Стягнуто з Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області на користь Фермерського господарства «Рисовський» 328 000,00 грн моральної шкоди за період з травня 2022 року до 01 жовтня 2025 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07 червня 2023 року у справі №914/665/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 серпня 2023 року та постановою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року, у задоволенні позову Фермерського господарства «Рисовський» до Солонківської сільської ради про відшкодування моральної шкоди за період з 2010 року до 2016 року відмовлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13 вересня 2023 року у справі №914/666/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2023 року та постановою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ФГ «Рисовський» до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2024 року у cправі № 914/666/23 за позовом ФГ «Рисовський» до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про відшкодування моральної шкоди, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, погодився з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки зміст обставин, встановлених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» свідчить про те, що зазначеним судом враховано як негативний вплив невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області на права ОСОБА_1 як фізичної особи, так і негативний вплив на юридичну особу Фермерське господарство «Рисовський», засновником та керівником якого є ОСОБА_1 .

Отже, рішеннями господарських судів у справах № 914/3502/21, № 914/2546/20 та №914/2797/25, підстави позову в яких у частині відшкодування моральної шкоди є аналогічними з даною справою, Фермерському господарству «Рисовський», одноосібним власником якого є ОСОБА_1 , відшкодовано шкоду, завдану тривалим невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79, за період з 20 січня 2012 року до 01 жовтня 2025 року, що охоплює спірний період, заявлений ОСОБА_1 у даній справі.

При цьому загальний розмір відшкодованої позивачу за рішеннями господарських судів моральної шкоди у зв`язку з невиконанням рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79 за період з 20 січня 2012 року до 01 жовтня 2025 року становить 1 022 525 грн.

Зазначених обставин суд першої інстанції не взяв до уваги, зробивши помилковий висновок про наявність підстав для стягнення з Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 354 527,00 грн за період з квітня 2022 року по 01 жовтня 2025 року.

З огляду на тісний зв`язок між правосуб`єктністю заявника як фізичної особи та як власника фермерського товариства, позивачу як одноосібному власнику Фермерського господарства «Рисовський» вже відшкодовано моральну шкоду з підстав тривалого невиконання рішення суду від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79 за період, який просить заявник у даній справі, а саме, за період з квітня 2022 року по 01 жовтня 2025 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року у справі № 5/79 за період з квітня 2022 року до 01 жовтня 2025 року, оскільки цей період моральна шкода позивачу уже відшкодована.

Доводи апеляційної скарги про те, що у справах № № 914/2546/21, 914/3502/22, 914/666/24 відшкодування моральної шкоди стосується виключно позивача фермерськогоо господарства «Рисовський» та жодним чином не стосується завданої моральної шкоди ОСОБА_1 як фізичній особі та одноосібному власнику цього фермерського господарства, є необґрунтованими з огляду на те, що Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» не проводить паралелі із заявником ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Рисовський», оскільки вважає їх єдиним суб`єктом, зокрема, у контексті права на відшкодування моральної шкоди.

Подібні висновки викладено у справі «Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» (Graberska v. «the former Yugoslav Republic of Macedonia»), заява № 6924/03, від 14 червня 2007 року, де Європейьский суд з прав людини вважав, що хоча заявниця не була стороною відповідного провадження під час розгляду справи національними судами, проте вона, як єдиний власник компанії, може претендувати на звання «потерпілої» у значенні статті 34 Конвенції, оскільки у випадку єдиного власника немає ризику розбіжностей у думках серед акціонерів або між акціонерами та радою директорів щодо реальності порушень прав Конвенції або найбільш доцільного способу реагування на такі порушення.

Моральна шкода за своєю правовою природою є компенсацією за перенесені моральні страждання (фізичні, душевні, психічні тощо), а її стягнення має на меті відновлення порушеного балансу прав, а не матеріальне збагачення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в особі очолюваного ним фермерського господарства уже неодноразово реалізовував своє право на відшкодування моральної шкоди з цих самих підстав, де йому присуджено відповідне відшкодування.

Джерелом і причиною душевних страждань у випадках відшкодування моральної шкоди як голові очолюваного ОСОБА_1 фермерського господарства, так і фізичній особі ОСОБА_1 , зазначено ті ж самі обставини триваючого невиконання одного й того ж судового рішення, право на відшкодування якого реалізовано у рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», яким через порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення про надання земельної ділянки, присуджено виплатити заявнику, як фізичній особі та як власнику товариства, 8000,00 євро відшкодування моральної шкоди, а також у постанові Західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 914/2546/20, якою стягнуто з державного бюджету України на користь Фермерського господарства «Рисовський» 390 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, у рішенні Господарського суду Львівської області від 30 червня 2022 року у справі №914/3502/21, яким стягнуто з Солонківської сільської ради Львіського району Львівської області на користь Фермерського господарства «Рисовський» 304 525,00 грн відшкодування моральної шкоди та у постанові Західного апеляційного господарського суду від 21 травня 2026 року у справі № 914/2797/25, яким стягнуто з Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області на користь Фермерського господарства «Рисовський» 328 000,00 грн моральної шкоди.

Поділ позовів та звернення до суду з ними від імені фізичної особи ОСОБА_1 та від імені очолюваного ним фермерського господарства з аналогічним обґрунтуванням свідчить про бажання позивача отримати відшкодування за одне й те саме порушення його прав та інтересів.

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та компенсувати Солонківській сільській раді Львівського району Львівської області понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, Солонківській сільській раді Львівського району Львівської області слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 12000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області – задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про відшкодування завданої моральної немайнової шкоди – відмовити.

Компенсувати Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області 12 000 (дванадцять тисяч) гривень судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.