Суд: Черкаський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №702/1012/24
Суддя: Новіков О. М.
ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження № 22-ц/821/2015/26 № 22-ц/821/2016/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №702/1012/24 Категорія: 331450000Пересунько Я.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гричаненка Олександра Миколайовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2026 року та на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю, -
в с т а н о в и в:
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що починаючи з 2015 року вона та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний побут. Проте, після смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 при виконання військових обов`язків позивач позбавлена можливості отримувати соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», оскільки не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, а відповідач заперечує проти позову.
ОСОБА_2 зазначила, що, як вбачається із довідки виконавчого комітету Монастирищенської міської ради ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 з січня 2015 року по 28 листопада 2022 року, до останнього фактичного моменту вибуття ОСОБА_3 для виконання обов`язку у зв`язку з оголошенням військового стану.
Крім того, цю ж обставину підтверджують і свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які можуть підтвердити що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний побут, проводили спільно дозвілля, доглядали за худобою та займались городиною, тобто фактично перебували у шлюбних відносинах.
Позивач також зазначила, що за життя ОСОБА_3 сім`єю було придбано земельну ділянку і з квитанцій про сплату земельного податку вбачається, що такий податок сплачували вони. Крім того, ОСОБА_3 було оформлено кредит на придбання побутової техніки для потреб сім`ї, а саме холодильник, мотоблок для обслуговування спільного домогосподарства.
Із наданих позивачкою копій фотографій вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом проводили час, зустрічались із друзями.
Після мобілізації ОСОБА_3 24 лютого 2022 року до сил оборони України ОСОБА_2 всіляко його підтримувала, купувала необхідне спорядження та знаряддя, необхідні під час несення військової служби.
Із скріншотів? зроблених із месенждерів, вбачається, що ОСОБА_2 постійно спілкувалась із ОСОБА_3 , його братом ОСОБА_7 та сином ОСОБА_8 .
10 січня 2023 року ОСОБА_2 було повідомлено про загибель ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим вона організувала поминальний обід, купувала ритуальні та поховальні товари, організувала обряд поховання, а також здала належну загиблому вогнепальну мисливську зброю.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено юридичний факт про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.
Ухвалюючи рішення, суд виснува, що, враховуючи принцип «балансу вірогідностей», позивач надала докази, оцінена сукупність яких дозволяє суду дійти висновку, що стверджувана позивачем обставина про наявність між нею та ОСОБА_3 правовідносин, притаманних подружжю з 2015 року по день його смерті, – видається вірогіднішим ніж протилежний. Також судом враховано, що встановлення юридичного факту, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю з 2015 року, в порядку позовного провадження, може мати для позивача юридичне значення, оскільки дозволить претендувати на отримання одноразової грошової допомоги на підставі ст. ст. 16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 липня 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_9 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2026 року та додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 липня 2026 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість, незаконність рішення, просить рішення суду першої інстанції з додатковим рішенням скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вважає, що суд зробив оцінку доказів, яку вважає неправильною. Докази позивача знайшли своє ширше відображення, в той же час докази відповідача були применшені і не були достатньо повно висвітлені. Скаржник просить апеляційний суд повторно дослідити докази, в томі числі і покази свідків. Судом неправильно відображено фактичні обставини справи і зроблена неправильна юридична оцінка доказів.
Скаргу обгрунтовує тим, що перебіг спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивач визначила 2015 рік, а в позові приховала інформацію, що з 2015 року ОСОБА_3 почав працювати в м. Києві у ПП «Сінта-сервіс», ТОВ «Інтерра-Плюс» та ПП «Київспецбуд» безперервно з 2015 року до мобілізації, а до 2015 року проживав за адресою АДРЕСА_2 та вів спільне господарство з братом ОСОБА_10 в період із 2006 по 2015 рік. Ці обставини позивачем не заперечувались. У скаржника виникає питання, як міг ОСОБА_3 в цей самий період почати проживати з позивачем, якщо він змінив постійне місце свого проживання на м. Київ і почав там працювати.
Також у скарзі представник відповідача зазначає, що після того як було припинено спільне господарство з братом ОСОБА_10 , ОСОБА_3 змінив місце роботи і місце проживання. Приховування цього факту позивачем і відсутність доказів з цього приводу згідно стандарту «балансу вірогідностей» має стати на користь відповідача, оскільки місце роботи було не тимчасовим, а постійним. Робочий день з понеділка по п`ятницю. Тривалість роботи становила більше 7 років. Відповідач не заперечував того факту, що ОСОБА_3 і позивач були знайомі і їх відносини були дружніми. Проте, ці відносини не можна визначити як сімейні. Так, ОСОБА_3 приїжджав на вихідні в с.Зарубинці та с. Шарнопіль, відвідував ОСОБА_2 , проте в їх відносинах не було ознак, які характерні сім`ї та які необхідно відобразити окремо.
Скаржник звертає увагу апеляційного суду на тому, що судом першої інстанції не враховані причини працевлаштування ОСОБА_3 у м. Києві, його небажання жити в приймах і намір заробити кошти на придбання власного житла, яке він і реалізував шляхом купівлі окремого житлового будинку на досить віддаленій відстані від місця проживання ОСОБА_2 . На переконання апелянта, купівля окремого житлового будинку була пов`язана з потребою мати власне житло та що ОСОБА_3 не розглядав будинок, де живе ОСОБА_2 , як свій власний дім і своє постійне місце проживання. Рівень їхнього спілкування не досяг ознак сім`ї.
Щодо спільного проживання скаржник відмічає, що з понеділка по п`ятницю ОСОБА_3 проживав у м. Києві. і лише на вихідних відвідував село, проте не на кожних. Відтак, арифметичний розрахунок і «баланс вірогідностей» свідчить, що більшість свого часу ОСОБА_3 проживав у м. Києві, а ОСОБА_2 жодного разу там не була. Таким чином, висновок суду про спільне проживання зроблений без з`ясування того, де і як довго проживав ОСОБА_3 з 2015 по 2022 рік.
У контексті встановлених обставин щодо спільного бюджету сторін скаржник зазначає, що ОСОБА_3 мав власний бюджет і не утримував ОСОБА_2 . Так само і ОСОБА_2 не утримувала ОСОБА_3 . ОСОБА_3 не мав користі від підсобного господарства, яке вела ОСОБА_2 , хоча остання постійно здавала молоко і виробляла молочні вироби, які возила в м. Київ продавати на власному автомобілі. Однак, ОСОБА_3 власного автомобіля не мав та їздив автобусами або попутками. Відсутність спільного бюджету доводить і вже наведений факт, що ОСОБА_3 збирав на власну хату, яка за показами свідків була обладнана всіма технічними характеристиками. В хаті було опалення, вода, вона була прибрана і придатна для проживання.
Відповідач у скарзі також звертає увагу на те, що ОСОБА_3 сам готував собі їсти, купляв продукти. Також холодильник, мотоблок, бензопила були куплені ОСОБА_3 для власного користування, а їх місце знаходження у ОСОБА_2 пояснюється тим, щоб їх не було викрадено за час його відсутності.
Крім того, ОСОБА_1 наголошує на тому, що його покійний батько мав власний побут за місцем свого постійного проживання в м. Києві, а ОСОБА_2 мала власний побут за місцем свого проживання. ОСОБА_3 не мав ключів від будинку ОСОБА_2 , не мав можливості користуватись речами ОСОБА_2 , а лише його використовували їх фізичну допомогу для підсобного господарства. Про спільний побут суд у рішенні нічого не зазначив, як і не встановив взаємних прав та обов`язків, хоча відсутність цих наведених складових виключають наявність сім`ї, а том висновок суду зроблено передчасно і неправильно.
Щодо додаткового рішення від 02 липня 2026 року скаржник зазначає, що всі судові засідання, які були призначені до розгляду, проводились за участі представника відповідача. Натомість системно суд відкладав розгляд справи за ініціативи позивача та її представників. Витрати, визначні судом, є необґрунтовані до витрачено часу і складності справи, а тому додаткове рішення також підлягає до скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що скарга представника ОСОБА_1 не містить належного спростування встановлених судом обставин. Її доводи переважно зводяться до вибіркового переказу доказів, незгоди з їх оцінкою та пропозиції надати окремим фактам інше значення. При цьому, апелянт не доводить ані неповноти встановлення обставин, ані недопустимості ключових доказів, ані такого порушення норм матеріального чи процесуального права, яке відповідно до ЦПК України могло б спричинити скасування правильного по суті рішення. Позивач заперечує проти апеляційної скарги повністю та вважає основне і додаткове рішення законними, обґрунтованими й такими, що підлягають залишенню без змін.
Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу їй необхідно для отримання соціальної допомоги, передбаченої ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.
Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак, не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.
Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).
Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Верховний Суд у постанові від №357/7533/22 від 17 червня 2026 року при вирішенні спору про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу наголосив на тому, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
За матеріалами справи встановлено, що старший сержант ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» з 24 лютого 2022 року у зв`язку із мобілізацією прибув і приступив до виконання обов`язків.
Згідно з повідомленням про смерть 34/71, яке надіслане ОСОБА_2 , старший сержант ОСОБА_3 1969 року народження, 07 січня 2023 року внаслідок різкого погіршення стану здоров`я після отриманого бойового травмування помер у міській лікарні №3 м. Краматорськ, Донецької області.
Із довідки виконавчого комітету Монастирищенської міської ради Черкаської області від 12 квітня 2023 року вбачається, що ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки виконавчого комітету Монастирищенської міської ради Черкаської області від 24 липня 2023 року та акту від 24 липня 2023 року, складеного комісією виконавчого комітету Монастирищенської міської ради Черкаської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно проживали в будинку останньої за адресою АДРЕСА_1 , в період із січня 2015 року по 28 листопада 2022 року до фактичного моменту вибуття ОСОБА_3 для виконання військового обов`язку в зв`язку з оголошенням військового стану.
Матеріали справи містять фотознімки із подій та свят, які свідчать про спільне святкування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також знімки із подій, які відвідував покійний чоловік без позивача.
Також у матеріалах справи містяться чеки та видаткові накладні щодо придбання побутової техніки та майна (холодильник, бензопила та мотоблок), які залишились у володінні ОСОБА_2 ,
Судом першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які надали показання щодо фактичних обставин спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У матеріалах справи також містяться докази щодо організації поховання та поминального обіду як позивачем, так і відповідачем у справі.
Крім того, у суді першої інстанції були досліджені електронні докази та дані мобільного телефону ОСОБА_3 , за якими встановлені регулярні телефонні з`єднання, обмін фотографіями, новинами та постійне особисте спілкування між чоловіком та жінкою.
Крім того, позивачка посилалася на те, що за життя ОСОБА_3 ними як сім`єю було придбано земельну ділянку, ОСОБА_2 сплачувала послуги з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки і позивач разом із чоловіком сплачували земельний податок.
Також позивач обгрунтовувала факт ведення спільного господарства посиланням на те, що ОСОБА_3 було оформлено кредит на придбання побутової техніки для потреб сім`ї, зокрема холодильник, мотоблок.
Проте, колегія суддів вважає, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів, які б переконливо доводили факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 з ОСОБА_3 .
Так, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Апеляційний суд враховує, що позивачем надані докази щодо спілкування, періодичного відвідування та допомоги по господарству ОСОБА_3 позивачу. Однак одне лише спільне періодичне проживання та спілкування не є достатніми для визнання фактичного подружжя сім`єю без наявності інших ознак сім`ї, доведення ведення сторонами спільного господарства та побуту, наяності спільних прав та обов`язків, притаманних сім`ї.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, не звернув належної уваги на зазначені обставини та дійшов помилкового висновку про належність та достатність доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю у період з 2015 року.
Показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не є достатніми доказами існування у позивача із ОСОБА_3 сім`ї в розумінні статті 3 СК України.
Теплі стосунки та приязність ОСОБА_3 до дочки позивачки ОСОБА_11 та перерахування їх грошових коштів у період з кінця 2017 до середини 2019 року не свідчать про наявність між чоловіком та жінкою взаємних прав та обов`язків чи обгрунтування такими переказами ознак, притаманних сім`ї, за період з 2015 року.
Інших доказів, які б переконливо підтверджували факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 із ОСОБА_2 з 2015 року до моменту призову останнього на службу, доказів щодо ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, придбання майна за їх спільні сумісні кошти або спільною працею позивачкою не надано.
Факт спільного відпочинку сторін, спільні фото, спільна присутність на святкуваннях, періодичні зустрічі сторін, наявність особистих речей чоловіка за місцем проживання позивачки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі, то з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати пов`язані з оплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гричаненка Олександра Миколайовича задовольнити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2026 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 липня 2026 року – скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю – відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1453,44 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 жовтня 2026 року.
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua