Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №636/2629/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 636/2629/25

провадження № 22-ц/818/3152/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

заявниця – ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи – ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 лютого 2026 року в складі судді Гніздилова Ю.М.

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, звернулася до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби вони спільно проживали однією сім?єю за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначила, що за час проживання однією сім?єю як чоловіка та дружини вона та ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм квартири, робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, всі свята разом проводили в колі рідних та друзів. 07.02.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 їй направило сповіщення сім?ї №214 від 03.02.2025 року №6/1551, відповідно до якого 17.01.2025 ОСОБА_2 зник безвісті.

Вказала, що метою встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу є отримання нею в майбутньому одноразової грошової допомоги.

Просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період часу з 2018 року до 2025 року.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 06 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 – задоволено, встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період часу з 2018 року до 2025 року.

Не погоджуючись з рішенням суду Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю. Однак інших доказів в матеріалах даної справи не існує. Від встановлення факту визнання заявниці членом сім`ї померлого військовослужбовця залежить виникнення її права на отримання статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та на отримання одноразової грошової допомоги. При цьому, даний факт повністю заперечується заінтересованою особою Міністерством оборони України. Таким чином, у заявниці фактично виник спір, зокрема, з органом, який призначає та виплачує відповідну допомогу, і який заперечує проти такого факту, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження. Оскільки між сторонами існує спір про право, суд не вправі продовжувати розгляд даних вимог в порядку окремого провадження, а така підлягає залишенню без розгляду.

28.04.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Міністерства оборони України необхідно задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.14).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.03.2025 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 (а.с.15).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.02.2024 ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4 (а.с.18).

Сповіщенням сім?ї №214 від 03 грудня 2025 року, адресоване ОСОБА_1 , останній повідомлено про те, що її чоловік старший солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , стрілець-помічник гранатометника 1 штурмового відділення 3 штурмового взводу 4 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 зник безвісті 17.01.2025 під час виконання бойового завдання біля АДРЕСА_5 . Призваний на військову службу за контрактом 28.06.2017 року ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.19).

Матеріали справи містять поточні виписки за контрактом, з яких вбачається, що ОСОБА_2 здійснював перекази грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 , зокрема 11.06.2024, 21.06.2024, 09.07.2024, 19.07.2024, 09.08.2024, 22.08.2024, 29.09.2024, 09.10.2024, 25.10.2024, 09.11.2024, 26.11.2024 (а.с.20-37).

З пояснень ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вбачається, що останні підтверджують, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2018 року фактично проживали однією сім`єю (а.с.58-62).

Матеріали справи містять спільні фото заявниці з ОСОБА_2 (а.с.52-54).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 липня 2026 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості заінтересованої особи.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 липня 2026 року у Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відомості про реєстрацію шлюбу та його розірвання щодо наступних осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до листа Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 15.08.2026 повідомлено про відсутність записів про шлюб відносно ОСОБА_2 . Перевірку проведено по первинним та поновленим актовим записам про шлюб за період з 01.01.1995 року по теперішній час.

З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00060413503 від 15.08.2026 вбачається, що 24.01.1998 актови запис № 10 зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_6 . 28.08.2024 внесено зміни, а саме шлюб розірвано на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 12.07.2024 № 635/5874/24.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 липня 2024 року у справі № 635/5874/24 шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , зареєстрований 24 січня 1998 року у виконавчому комітеті Щолкінської міської ради Ленінського району Автономної Республіки Крим, актовий запис № 10 – розірвано.

Рішення суду набрало законної сили 13.08.2024.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У справі, що переглядається, позивачка просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу разом із військовослужбовцем з метою отримання коштів, передбачених за загиблого військовослужбовця для членів його сім`ї.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц вказувала на те, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуваннях, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 та від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших достатніх доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 522/11976/21.

Отже, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

При цьому колегія суддів зазначає, що У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними.

Саме такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 336/1978/23 (провадження № 61-15936св24).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд, за загальним правилом, за власною ініціативою не може збирати докази (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Матеріали справи свідчать про те, що з 24.01.1998 ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , який розірвано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 липня 2024 року у справі № 635/5874/24. Вказане рішення набрало законної сили 13.08.2024.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що перебування ОСОБА_1 з 24.01.1998 до 13.08.2024 в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_8 унеможливлює встановлення судом факту її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у вказаний період, оскільки вказане не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України.

Між тим, що стосується періоду з 14.08.2024 по 17.01.2025 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу.

Надавши належну правову оцінку доказам, наданим ОСОБА_1 на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у зазначений період, а також не надання доказів Міністерством оборони України на спростування зазначеного факту, суд першої інстанції, з урахуванням принципів оцінки доказів, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність ОСОБА_1 факту її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 14.08.2024 по 17.01.2025.

Доводи Міністерства оборони України про те, що наявність спільних фотографій не доводить факт спільного проживання заявниці з ОСОБА_2 , колегія суддів не приймає до уваги.

Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції правильно оцінено належність, допустимість кожного наявного у справі доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зокрема враховано наявні у матеріалах справи докази, виписки, сповіщення сім`ї, письмові пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які підтверджують, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично проживали однією сім`єю, за якими встановлено фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та у їх сукупності підтверджують факт наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносин, притаманних подружжю.

Відтак, судом першої інстанції правильно враховано наявні у матеріалах справи докази, які у їх сукупності підтверджують факт наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносин, притаманних подружжю у період з 14.08.2024 по 17.01.2025, а тому доводи апеляційної скарги у вказаній частині є необґрунтованими.

Установивши обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 14.08.2024 по 17.01.2025, ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов`язків, надавши правову оцінку наявним доказам у справі, суд першої інстанції в цій частині позовних вимог дійшов правильного висновку про доведення заявницею факту її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Твердження Міністерства оборони України про те, що у заявниці фактично виник спір, зокрема, з органом, який призначає та виплачує відповідну допомогу, і який заперечує проти такого факту, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

У справі, що переглядається, заявниця просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю разом із військовослужбовцем з метою в подальшому отримання коштів, передбачених за загиблого військовослужбовця для членів його сім`ї.

Постановою № 168 визначено, що сім`ям загиблих осіб (загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 16 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві; тощо.

Відповідно до статті 16-1 вказаного Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до частини першої та другої статті 16-3 вказаного Закону одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Ураховуючи наведене, можна зробити висновок, що у таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів.

Згідно чинного законодавства за військовослужбовцями безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пункту 3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 № 884 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України

від 15 квітня 2025 № 449), виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється:

особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки ця заінтересована особа не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

За таких обставин рішення суду підлягає зміні в частині періоду встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу по суті залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України – задовольнити частково.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 лютого 2026 року – змінити в частині періоду встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , який зник безвісті 17.01.2025, з 14.08.2024 по 17.01.2025.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина