Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №645/8732/26 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №645/8732/26

Суддя: Тичкова О. Ю.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 645/8732/26

провадження № 22-ц/818/6280/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідачі – Об`єднання співвласників багатоповерхового будинку «Драгоманова 8»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2026 року в складі судді Шевченка Г.С.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСББ «Драгоманова 8» в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність ОСББ «Драгоманова 8» за запитом позивача від 21 серпня 2026 року, яка полягає у ненаданні відповіді на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, чим порушені права позивача. Зобов`язати ОСББ «Драгоманова 8» надати відповідь на його запит від 21 серпня 2026 року.

Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до – Об`єднання співвласників багатоповерхового будинку «Драгоманова 8» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання надати відповідь на запит.

Роз`яснено позивачу, що розгляд справи належить до юрисдикції господарського суду.

Ухвала суду обґрунтована тим, що спір стосується отримання інформації про діяльність ОСББ, а тому за своїм характером є наближеним до спорів, пов`язаних із діяльністю юридичної особи та управлінням нею. З огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування цивільної та господарської юрисдикції суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази що містяться в матеріалах справи що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Що спір по справі 645/8732/26 повинен розглядатись місцевим загальним судом, а не господарським судом. Вказує що згідно із законом, співвласники багатоквартирного будинку (власники квартир) не є носіями корпоративних прав. Відносини між співвласниками та ОСББ є цивільно-правовими (пов`язаними з правом власності та управлінням спільним майном), а не корпоративними (як, наприклад, в акціонерних товариствах чи ТОВ). Крім того зазначає що обов`язок ОСББ надавати інформацію співвласнику врегульовані Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», Законом України «Про звернення громадян», законом України «Про доступ до публічної інформації», а не корпоративним законодавством. Вважає, що заявлені вимоги спрямовані на захист його права на отримання інформації та належну відповідь на запит, а не на вирішення корпоративного спору щодо створення, діяльності чи управління юридичною особою. На його думку, сам по собі факт визначення відповідачем ОСББ як юридичної особи не є достатньою підставою для віднесення спору до господарської юрисдикції. Апелянт посилається на практику Верховного суду та зазначає що за загальним правилом захист цивільних прав фізичних осіб здійснюється в порядку цивільного судочинства та вказує що в судовій практиці сформовано усталений підхід до визначення юрисдикції у подібних правовідносинах, за якою захист права особи на отримання інформації від ОСББ реалізується шляхом звернення до суду за правилами цивільного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності ОСББ «Драгоманова 8», що полягає в ненаданні відповіді на запит від 21 серпня 2026 року, та про зобов`язання відповідача надати таку відповідь.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив що 21.08.2026 року на мобільний за стосунок Viber уповноваженої особи ОСББ «Драгоманова 8» надіслав запит щодо надання інформації у формі копії повідомлення його про проведення загальних зборів 30.06.2026 року та надсилання йому додаткових матеріалів або інформації що розглядатимуться на зборах. Крім того цього в той же день, позивач направив запит аналогічного змісту, засобами електронного зв`язку, на електронну адресу представника ОСББ «Драгоманова 8». Проте відповіді на зазначені звернення не отримав.

Вказував що така бездіяльність уповноважених осіб ОСББ «Драгоманова 8» щодо ненадання інформації на запит є порушенням його конституційних прав та просив суд визнати таку бездіяльність неправомірною та зобов`язати надати відповідь на поданий запит від 21.08.2026 року.

Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 .

Суд виходив з того, що спір стосується захисту права позивача як співвласника майна багатоквартирного будинку при здійсненні права управління юридичною особою, порушеного, на його думку, тому цей спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю юридичної особи, відтак повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. На обґрунтування такого висновку суд послався, зокрема, на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із цивільних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Отже, для правильного визначення предметної юрисдикції у кожній конкретній справі необхідно встановити не лише суб`єктний склад правовідносин, а насамперед дійсний предмет спору, характер спірних правовідносин та право, за захистом якого особа звернулася до суду.

Відповідно до частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог - спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, а у разі пред`явлення позову до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують ці обставини.

Отже, процесуальним законом розмежовано зміст позовних вимог та обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить суд ухвалити рішення, тоді як підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Такий підхід викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі № 906/864/17 та від 10 грудня 2021 року у справі № 924/454/20.

Верховний Суд також зазначав, що особа, яка звертається до суду, самостійно визначає у позовній заяві, яке саме її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, а також визначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Натомість суд перевіряє доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та встановлює наявність або відсутність підстав для правового захисту.

Водночас у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2024 року у справі № 916/3006/23 зазначено, що предметом спору є об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір, а предметом позову - певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо розмежування судової юрисдикції Верховний Суд виходить із того, що критеріями розмежування юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин, а також у відповідних випадках пряма вказівка закону на вид судочинства.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2026 року у справі № 910/10897/24 зазначено, що при визначенні предметної юрисдикції суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 911/675/20, відповідно до якого при визначенні юрисдикції необхідно враховувати як суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і заявлені вимоги, характер спірних правовідносин та відповідний суб`єктний склад учасників справи.

Таким чином, визначення предметної юрисдикції здійснюється з урахуванням сукупності встановлених законом критеріїв, а саме:суб`єктного складу правовідносин;предмета спору та предмета позову;підстав позову;характеру спірних матеріальних правовідносин;суті права або охоронюваного законом інтересу, за захистом якого звернулася особа;заявленого способу судового захисту;прямої вказівки закону щодо юрисдикції певної категорії спорів.

При цьому предмет позову, підстави позову, суб`єктний склад сторін та характер спірних правовідносин є самостійними процесуально-правовими категоріями, які підлягають встановленню судом при вирішенні питання про належність спору до відповідної судової юрисдикції.

Зміст позовної заяви, передбачений статтею 175 ЦПК України, визначається позивачем, зокрема шляхом формулювання конкретних позовних вимог, способу захисту та обставин, якими такі вимоги обґрунтовуються.

Отже, для визначення юрисдикції підлягають дослідженню саме заявлені позивачем вимоги, визначений ним спосіб захисту, суб`єктний склад сторін та характер правовідносин, з яких виник спір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 127/15798/19 розглянула спір за позовом фізичної особи - співвласника багатоквартирного будинку до голови ОСББ про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання обґрунтованої відповіді на заяву про проведення ремонту спільного майна будинку та зобов`язання надати відповідь.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд такого спору саме в порядку цивільного судочинства.

При цьому Велика Палата Верховного Суду окремо зазначила, що посилання на те, що такий спір виникає при здійсненні права управління юридичною особою і тому є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, є помилковим, оскільки правовідносини у справах, на які посилалися суди, стосувалися порядку створення, реєстрації, діяльності та ліквідації об`єднань, тоді як у справі № 127/15798/19 спір стосувався реалізації прав та виконання обов`язків позивача як співвласника багатоквартирного будинку.

Таким чином, саме по собі те, що відповідачем є ОСББ або його посадова особа, а спірні питання певним чином пов`язані з управлінням багатоквартирним будинком, не є достатньою підставою для віднесення спору до господарської юрисдикції.

Колегія суддів також враховує висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 344/203/17.

У цій справі апеляційний суд також виходив із того, що позивачі є співвласниками багатоквартирного будинку, а спір стосується захисту їх прав як співвласників щодо управління багатоквартирним будинком, у зв`язку з чим закрив провадження, вважаючи спір таким, що підлягає розгляду господарським судом.

Верховний Суд такий висновок визнав помилковим та зазначив, що з огляду на предмет, характер спору та суб`єктний склад сторін спір, який виник стосовно прав та обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо утримання і управління спільним майном, має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Постанову апеляційного суду було скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Таким чином, суд першої інстанції, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 501/1571/16-ц та № 462/2446/17, не врахував відмінність предмета спору у наведених справах від предмета спору у цій справі.

Зокрема, у справі № 501/1571/16-ц предметом безпосереднього судового розгляду було питання дійсності рішення установчих (загальних) зборів ОСББ та запису проведення державної реєстрації об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. Велика Палата Верховного Суду визначила такий спір господарським саме тому, що він стосувався компетенції найвищого органу управління ОСББ приймати рішення, віднесені законом до його виключної компетенції.

Отже, правовий висновок у справі № 501/1571/16-ц не означає, що будь-який спір, у якому співвласник порушує питання про внески, фінансову діяльність ОСББ, загальні збори, статут чи діяльність його посадових осіб, автоматично набуває характеру господарського спору.

Визначальним є те, що саме є предметом судового захисту.

У цій справі відповідач є ОСББ — юридичною особою приватного права, а позовні вимоги стосуються ненадання відповіді на запит фізичної особи. Позивачем заявлена вимога про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача надати відповідь на запит спрямована на припинення порушення права та поновлення можливості його реалізації.

Разом з тим позивач не заявляє вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів ОСББ, не просить скасувати рішення статутних органів ОСББ, не оспорює розмір внесків, не ставить перед судом питання про компетенцію загальних зборів ОСББ, не просить визнати недійсним статут або рішення про обрання голови ОСББ.

Помилковим є ототожнення судом першої інстанції змісту звернень позивача до ОСББ із предметом судового спору.

В даній справі предметом судового спору є не встановлення правомірності внесків, загальних зборів, статуту, діяльності чи повноважень голови ОСББ як таких, а питання правомірності поведінки відповідачів щодо розгляду запиту та звернень позивача.

Іншими словами, зміст запиту на отримання інформації, у якому співвласник порушує певні питання щодо діяльності ОСББ, та просить надати відповідну інформації зокрема щодо проведення загальних зборів, прийнятого зборами співвласників рішення із зазначенням результатів голосування не змінює предмета подальшого судового спору.

Інший підхід призвів би до необґрунтованої залежності предметної юрисдикції від змісту звернення або запиту на інформацію, а не від заявленого ним способу судового захисту.

Щодо правової природи спірних правовідносин.

За змістом статті 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник має право брати участь в управлінні об`єднанням у порядку, визначеному законом і статутом об`єднання, обирати та бути обраним до складу статутних органів об`єднання, знайомитися з протоколами установчих та загальних зборів, листками опитування, зведеною інформацією про результати голосування, а також одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання.

Частиною другою статті 14 цього Закону прямо передбачено, що об`єднання на вимогу співвласника зобов`язане надати йому для ознайомлення всі свої фінансові звіти. Частиною п`ятою цієї статті встановлено, що спори щодо здійснення прав співвласників вирішуються за згодою сторін або в судовому порядку.

Отже, законодавець безпосередньо закріплює право співвласника на отримання певної інформації про діяльність ОСББ та передбачає можливість судового захисту в разі спору щодо реалізації такого права. Водночас саме по собі виникнення спору з приводу отримання інформації від ОСББ не означає автоматичного віднесення такого спору до господарської юрисдикції. Для визначення належної юрисдикції необхідно встановити предмет спору, характер спірних правовідносин та право чи законний інтерес, за захистом якого звернувся позивач.

У цій справі позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності ОСББ «Драгоманова 8», яка, за його твердженням, полягає в ненаданні відповіді на запит на отримання інформації від 21 серпня 2026 року у встановлений строк, та про зобов`язання відповідача надати відповідь на цей запит.

Таким чином, предметом спору є дотримання відповідачем обов`язку щодо розгляду запиту на отримання інформації та надання відповіді на нього, а не безпосереднє оскарження рішення загальних зборів ОСББ, порядку формування його органів управління, повноважень цих органів або інших питань, які за своєю суттю стосуються корпоративного управління юридичною особою.

Право на отримання інформації гарантоване статтею 34 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір, за винятком обмежень, установлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення права кожного на доступ до публічної інформації визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, яка була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до статті 12 цього Закону суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є, зокрема, запитувачі інформації та розпорядники інформації. Право на подання запиту на інформацію належить фізичним, юридичним особам та об`єднанням громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень.

Водночас питання про те, чи є конкретне ОСББ розпорядником саме запитуваної інформації в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», має вирішуватися з урахуванням положень статті 13 цього Закону.

Так, стаття 13 Закону визначає коло розпорядників публічної інформації, до яких належать, зокрема, суб`єкти владних повноважень, юридичні особи, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів, стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів, особи, які виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень, а також інші визначені законом суб`єкти — у межах інформації, щодо якої на них поширюються відповідні вимоги.

Отже, сам по собі статус ОСББ як юридичної особи не означає, що воно є розпорядником публічної інформації стосовно будь-яких відомостей про свою діяльність. Для вирішення спору необхідно встановити зміст запиту від 21 серпня 2026 року, характер запитуваної інформації та наявність передбачених статтею 13 цього Закону підстав для покладення на відповідача обов`язку надати таку інформацію саме в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію є проханням особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що перебуває в його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Статтею 20 зазначеного Закону встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду запиту може бути продовжений до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повинен письмово повідомити запитувача не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, у випадках, коли запитувана інформація належить до публічної, а адресат запиту є її розпорядником у розумінні закону, нормативне регулювання встановлює обов`язок розглянути запит та надати відповідь у визначений строк.

При цьому наявність у запитувача права на доступ до інформації не означає, що будь-яка запитувана ним інформація в усіх випадках підлягає безумовному наданню. Питання щодо належності інформації до публічної, статусу її розпорядника, можливих законних обмежень доступу та дотримання встановленої процедури мають вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи.

Разом із тим правове регулювання права співвласника на отримання інформації про діяльність ОСББ не вичерпується положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Як зазначено вище, стаття 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» окремо закріплює право співвласника одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання, знайомитися з визначеними законом документами та вимагати надання фінансових звітів. Тому, залежно від змісту запиту, правового статусу запитувача та характеру запитуваних документів, обов`язок ОСББ надати відповідну інформацію може випливати також із законодавства, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Відповідно до статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися, зокрема, шляхом визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусового виконання обов`язку в натурі та іншими способами, встановленими законом.

Зазначені положення у взаємозв`язку зі статтею 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» свідчать про можливість судового захисту права співвласника на отримання передбаченої законом інформації про діяльність об`єднання, якщо таке право порушено, не визнано або оспорюється.

У цьому аспекті колегія суддів бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 127/15798/19. У зазначеній справі предметом розгляду був спір за позовом фізичної особи — співвласника багатоквартирного будинку до голови ОСББ про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання обґрунтованої відповіді на заяву, пов`язану з ремонтом спільного майна будинку, та зобов`язання надати відповідь. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність розгляду такого спору в порядку цивільного судочинства.

Наведений висновок підтверджує, що для визначення юрисдикції спору за участю ОСББ необхідно встановлювати дійсний характер спірних правовідносин, а не обмежуватися формальним посиланням на статус відповідача як юридичної особи або на те, що питання, порушене позивачем, стосується діяльності об`єднання.

Отже, правовідносини між співвласником багатоквартирного будинку та ОСББ можуть охоплювати, зокрема, реалізацію права співвласника на отримання інформації про діяльність об`єднання, ознайомлення з його документами та судовий захист у разі порушення відповідного права. Юрисдикційна належність спору, який виник із таких правовідносин, має визначатися з урахуванням конкретного змісту позовних вимог, суб`єктного складу та правової природи відносин, з яких виник спір.

З огляду на це колегія суддів вважає, що спірні правовідносини у цій справі виникли не з корпоративних відносин у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, а з цивільних правовідносин між фізичною особою - співвласником багатоквартирного будинку та самим ОСББ і його керівними органами, щодо реалізації та захисту прав позивача, у тому числі права на належний розгляд його звернень.

Колегія суддів бере до уваги й те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2024 року у справі № 925/1440/22 розглядалися вимоги, пов`язані з наданням документів ОСББ, у контексті визначення господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що будь-які створені у процесі діяльності ОСББ документи можуть бути надані для ознайомлення співвласникам як такі, що містять інформацію про діяльність ОСББ.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право співвласника на отримання інформації про діяльність ОСББ є одним з найважливіших прав такої особи і безпосередньо пов`язане із правом на участь в управлінні ОСББ. Реалізація співвласником своїх прав, пов`язаних з прийняттям рішень про діяльність ОСББ неможлива без необхідної і достатньої інформації для прийняття відповідних рішень.

При вирішенні питань реалізації права співвласника ОСББ на інформацію про діяльність ОСББ слід враховувати, що витребувана співвласником інформація змістовно має слугувати реалізації інших прав, що надаються співвласнику Законом про ОСББ, іншими нормативними актами та статутом ОСББ.

При цьому колегія суддів не вирішує наперед питання про наявність у відповідача обов`язку надати запитувану інформацію, про правомірність його поведінки, про застосування до спірних правовідносин конкретного строку відповіді чи про обґрунтованість позовних вимог. Такі питання мають бути з`ясовані судом першої інстанції під час розгляду справи з урахуванням змісту запиту, правового статусу позивача, характеру запитуваної інформації та норм матеріального права, що регулюють відповідні відносини.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд неправильно визначив характер та предмет спірних правовідносин, помилково ототожнивши питання, порушені позивачем у його запиті до ОСББ, із безпосереднім предметом судового спору.

За своїм предметом, характером спірних правовідносин та суб`єктним складом, з урахуванням того, що позивач домагається захисту права на отримання інформації, а не вирішення корпоративного спору, ця справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

А висновок суду першої інстанції про належність спору до господарської юрисдикції ґрунтується на неправильному застосуванні положень статті 19 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, а також на неправильному застосуванні висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 501/1571/16-ц та № 462/2446/17 без урахування відмінності предмета та характеру спірних правовідносин.

Відповідно до п.2,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки ухвалою суду першої інстанції помилково відмовлено у відкритті провадження у справі, яка підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, така ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі та підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2026 року – скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина

Оригінал: reyestr.court.gov.ua