Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №626/3915/25 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №626/3915/25

Суддя: Пилипчук Н. П.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 626/3915/25

провадження № 22ц/818/4803/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач Комунальне підприємство теплових мереж м. Берестин,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берестинського районного суду Харківської області від 30 квітня 2026 року в складі судді Бєлостоцької О.В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства теплових мереж м. Берестин про захист цивільного права на відмову від користування послугами з централізованого опалення.

Позовна заява мотивована тим, що 23 березня 2007 року між нею та відповідачем було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якого відкрито особовий рахунок на її ім`я № НОМЕР_1 . Пунктами 26, 27 вказаного договору передбачена можливість односторонньої відмови споживача від послуг теплопостачання, наслідком чого є припинення нарахувань на особовий рахунок та складання акту про припинення теплопостачання.

06 жовтня 2008 року до початку опалювального сезону вона згідно вищевказаних умов договору та ст. 907 ЦК України звернулась до відповідача із заявою про відмову від користування послугами теплопостачання з причини скрутного матеріального становища.

Однак комунальне підприємство у відповіді від 10 жовтня 2008 року на її заяву повідомило, що припинення теплопостачання можливе лише за умови відключення квартири від централізованого опалення, рішення про яке приймає орган місцевого самоврядування, рекомендувавши звернутись з цього приводу до Красноградської міської ради.

Зазначила, що припинення теплопостачання проводиться без відокремлення житлового приміщення від системи централізованого опалення, здійснюється теплопостачальною організацією і для цього не потрібне рішення органів місцевого самоврядування.

Листом від 09 жовтня 2008 року Красноградська міська рада повідомила їй, що відмова від послуг централізованого опалення неможлива, якщо замовником є власник окремого приміщення.

Відповідач та Красноградська міська рада в обґрунтування відмови в задоволенні її заяви послались на нормативні акти, які регулюють порядок надання дозволу на встановлення індивідуальних систем опалення і жодним чином не стосуються випадків припинення теплопостачання внаслідок відмови споживачів від користування послугами теплопостачання з інших причин, не пов`язаних з установкою індивідуального опалення.

Відмовивши у припиненні теплопостачання, відповідач і Красноградська міська рада порушили її передбачене договором право на відмову від користування послугами теплопостачання, а також її право як споживача на вільний вибір продукції.

Вказала, що відповідач продовжував надсилати рахунки та ігнорувати свій обов`язок скласти за її зверненням акт про припинення теплопостачання, а також неодноразово звертався до суду з вимогами про стягнення з неї заборгованості за послуги централізованого опалення.

Вважала, що оскільки вона відмовилась від послуг теплопостачання у встановленому Законом порядку, а відповідачем не було оспорено її право на розірвання договору від 23 березня 2007 року, то зазначений договір є розірваним з моменту надання відповідачем відповіді на її заяву – з 10 жовтня 2008 року, отже не існує жодних зобов`язань стосовно надання послуг та їх оплати.

Просила захистити її цивільне право на відмову від користування послугами централізованого опалення, обумовлене умовами договору від 23 березня 2007 року, наступними способами:

-визнати правовідношення між позивачем та відповідачем припиненими з дня надання відповідачем відповіді на її заяву від 06 жовтня 2008 року про відмову від користування послугами централізованого опалення, а саме з 10 жовтня 2008 року;

-визнати незаконним (неправомірним), починаючи з 10 жовтня 2008 року нарахування відповідачем коштів на особовий рахунок № НОМЕР_1 , який відкривався на її ім`я на підставі договору від 23 березня 2007 року про надання послуг з централізованого опалення;

-визнати незаконним (неправомірним) вимагання відповідачем від неї коштів, які були нараховані ним після 10 жовтня 2008 року на особовий рахунок № НОМЕР_1 ;

-визнати незаконним (неправомірним) невиконання відповідачем обов`язку скласти акт про припинення теплопостачання;

-зобов`язати відповідача скласти акт про припинення теплопостачання.

Відповідачем було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, яку ухвалою Берестинського районного суду Харківської області від 02 квітня 2026 року залишено без розгляду за його заявою.

Крім того, позивачкою та її представником 27 лютого 2026 року подана письмова заява, в якій вони зазначили, що просять вважати договір від 23 березня 2007 року про надання послуг централізованого опалення ще й недійсним, оскільки п.16.1 договору передбачено, що виробник має право вносити зміни у договір, що впливають на розмір плати за послуги згідно з рішенням місцевих та сільських рад. Проте, в Типовому договорі про надання послуг з централізованого опалення (в редакції чинній на той час) у п.18.2 визначено, що виконавець має право вносити зміни у цей договір, що впливають на розмір плати за послуги, за погодженням із споживачем, з оформленням додатка до договору. Відхилення у договорі від 23 березня 2007 року від змісту умов типового договору є неправомірним, обмежує право споживача у прийнятті участі у внесенні змін до договору, які мають суттєве значення для його обов`язку за договором, що суперечить цивільному законодавству. Зміст частини договору від 23 березня 2007 року, яка суттєво впливає на предмет договору, не відповідає вимогам, необхідним для чинності правочину, а отже договір від 23 березня 2007 року є недійсним згідно ч.1 ст.215 ЦК України і визнання його недійсним судом не вимагається (а.с.114-117).

Рішенням Берестинського районного суду Харківської області від 30 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою не дотримано передбачений чинним законодавством порядок відключення від централізованого опалення.

На вказане рішення суду 04 червня 2026 року поштою ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду – скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, не дотримано строків розгляду справи і порушено її право на вільний вибір продукції як споживача. Суд мав у першу чергу керуватися Законом України «Про захист прав споживачів» та нормами ЦК України. Висновок суду про те, що з питання відключення від теплопостачання вона має звертатися до постійно діючої міжвідомчої комісії є помилковим та суперечить вказаному Закону. Застосовані судом нормативно-правові акти не підлягали застосуванню, оскільки регулюють відносини, пов`язані з влаштуванням індивідуального опалення, а не припинення надання послуг у разі реалізації споживача свого права на вільний вибір продукції. Предмет її позову не пов`язаний з влаштуванням індивідуального опалення, вона хоче саме відмовитися від послуг теплопостачання через скрутне матеріальне становище та їх високу вартість. Припинення теплопостачання здійснюється в окремому порядку теплопостачальною організацією, і на це не потрібен дозвіл міжвідомчої комісії. Вона дотрималась порядку розірвання договору, отже зобов`язання сторін припинились. Суд неправомірно відхилив її доводи щодо недійсності договору від 23 березня 2007 року, не надав відповідачу час на підготовку заперечень проти її заяви. Зустрічну позовну заяву було подано з пропуском строку, однак суд прийняв її до розгляду. Вважає судове рішення упередженим та недостатньо мотивованим.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є співвласницею квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

23 березня 2007 року між Красноградським підприємством теплових мереж та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, згідно якого виробник зобов`язується надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором (а.с.25-26).

Пунктом 26 договору передбачено, що цей договір укладається на один рік і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Пунктом 27 договору передбачено, що договір може бути розірваний достроково у разі:

-зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виробника;

-зміни виробника послуг з теплопостачання;

-переходу права власності (користування) на квартиру до іншої особи;

-невиконання умов договору сторонами договору.

06 жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до Красноградського підприємства теплових мереж із заявою, в якій просила не подавати тепло в її квартиру; повідомила, що відмовляється від вказаної послуги, оскільки не згодна із тарифами на теплопостачання та у зв`язку із скрутним матеріальним становищем (а.с.27).

06 жовтня 2008 року ОСОБА_1 також звернулась до Красноградської міської ради із заявою, в якій повідомила про те, що звернулась до Красноградської тепломережі із проханням не надавати послуги теплопостачання в належну їй квартиру, просила затвердити це прохання (а.с.28).

Листом від 10 жовтня 2008 року № 1406 Красноградське підприємство теплових мереж повідомило ОСОБА_1 на її заяву від 06 жовтня 2008 року про те, що теплова енергія, яку виробляє підприємство, до її квартири не буде подаватися лише за умови відключення квартири від системи централізованого опалення. Рішення про відключення окремих квартир багатоповерхового будинку від системи централізованого теплопостачання приймає орган місцевого самоврядування згідно Постанови КМУ від 21 липня 2005 року № 630 в порядку, затвердженому наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4. Тому для вирішення питання про відключення від системи централізованого опалення потрібно звертатись до Красноградської міської ради (а.с.31).

Листом від 09 жовтня 2008 року № 01-2-6/1749 міський голова м. Краснограда Поляков Р.В. повідомив ОСОБА_1 про те, що відмова від послуг централізованого опалення неможлива згідно п.26 Постанови Кабінету Міністрів України № 1268 від 31 жовтня 2007 року, якщо заявником є власник окремого приміщення (а.с.30).

01 грудня 2009 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Красноградського підприємства теплових мереж, в якій повідомила, що заявою від 06 жовтня 2008 року вона відмовилась від послуг теплопостачання через скрутне матеріальне становище, з огляду на що просила припинити тероризувати та переслідувати її та її родину вимаганнями та тепловими послугами (а.с.29).

Як вбачається з розрахунку по нарахуванню та сплаті за теплову енергію, відповідачем за адресою: АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . За період з листопада 2008 року по вересень 2021 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 утворилась заборгованість у розмірі 86 726,71 грн, жодних оплат за вказаний період часу ОСОБА_1 не здійснювалось (а.с.42-45).

Красноградське підприємство теплових мереж у період з 2009 по 2021 рік неодноразово зверталось до суду із заявами про видачу судового наказу та у листопаді 2021 року із позовною заявою про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за послуги теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.32-40).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (чинний на момент виникнення спірних відносин) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 вказаного Закону передбачений обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов`язок відповідає зустрічному обов`язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

У разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом (частина шоста статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії має право на, зокрема, вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.

Відповідно до Законів України «Про теплопостачання», «Про місцеве самоврядування в Україні» питання відключення від мереж централізованого опалення відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.

На час виникнення спірних правовідносин питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання житлових будинків регулювалось Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, та Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово - комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4.

Відповідно до пунктів 24, 25 Правил № 630 у редакції на час виникнення спірних правовідносин споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.2 Порядку для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП (далі - Комісія), призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії (склад комісії наведено в додатку 1).

Для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП.

У заяві про відключення від мереж ЦО і ГВП власник (власники) будинку зазначає причини відключення.

До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканців будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж ЦО і ГВП та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.

Комісія розглядає надані документи лише за наявності затвердженої органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту та у відповідності до неї.

Згідно з пунктами 2.5, 2.6, 2.7 Порядку відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.

Роботи з відключення будинку від мереж ЦО і ГВП виконуються у міжопалювальний період.

По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП (додаток 4) і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.

Після затвердження акта на черговому засіданні Комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

При цьому, наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 6 листопада 2007 року № 169 внесено зміни до Порядку від 22 листопада 2005 року № 4, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин відключення споживачів від мережі централізованого опалення в законному порядку мало відбуватись тільки на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади і з дотриманням споживачем процедури, визначеної Порядком.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1192цс15, постановах Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 209/4950/15-ц (провадження № 61-12661св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 683/2223/17 (провадження № 61-44982св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 215/1724/16-ц (провадження № 61-1632св18), від 18 червня 2020 року у справі № 643/133/17 (провадження № 61-38460св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 607/25229/18 (провадження № 61-13855св19), від 18 лютого 2022 року у справі № 159/7123/19 (провадження № 61-16319св20), від 16 серпня 2023 року у справі № 334/6635/19 (провадження № 61-19064св20).

При цьому, було передбачено можливість відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання цілих будинків, а не окремих квартир в цих будинках.

17 вересня 2019 року набрав чинності наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року № 169 «Про затвердження Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води» (далі - Порядок № 169). Пункт 1 розділу ІІІ Порядку № 169 визначає, що власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до мережі (системи) централізованого опалення (теплопостачання) (далі - ЦО) та системи (мережі) постачання гарячої води (далі - ГВП), мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від ЦО та ГВП у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від ЦО та ГВП, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні. Для відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 169). Заява про відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку від ЦО та ГВП передається на розгляд постійно діючої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води (пункт 4 розділу ІІІ Порядку № 169). Для відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення власник забезпечує розроблення проєкту відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, який виготовляється відповідно до державних будівельних норм і правил та має забезпечити ізоляцію транзитних стояків, а також, у разі потреби, перенесення транзитних стояків. За потреби, власник забезпечує виготовлення проєкту встановлення системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні, виготовленого відповідно до державних будівельних норм і правил (пункт 7 розділу ІІІ Порядку № 169).

Встановивши, що ОСОБА_1 не зверталась до постійно діючої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води із заявою про відключення від мереж централізованого опалення належної їй квартири і не отримувала на це дозволу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка своє право на відмову від надання послуг центрального опалення та вільний вибір джерела теплової енергії належним чином не реалізувала.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що сторони у цивільній справі перебувають у договірних відносинах, що позивачкою не надано доказів розірвання спірного договору та припинення зобов`язань за договором, а також наявності у відповідача обов`язку зі складання акту про припинення теплопостачання суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові в даній справі.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 263/10023/16-ц (провадження № 61-7273св18) у подібних правовідносинах.

Доводи ОСОБА_1 щодо того, що вона не має обов`язку звертатися до комісії, ґрунтуються на помилковому тлумаченні нею норм чинного законодавства, яке передбачає, що припинення споживання теплової енергії на опалення приміщень квартири у багатоповерховому будинку можливе виключно шляхом відключення від мереж центрального опалення в установленому нормативними документами порядку, а не лише шляхом подачі споживачем заяви до постачальника послуг.

Вимоги ОСОБА_1 щодо визнання незаконними нарахування їй оплати за послуги з теплопостачання з 10 жовтня 2008 року та дій відповідача щодо вимагання нарахованих коштів суд першої інстанції також обґрунтовано відхилив, адже у матеріалах справи відсутні докази відключення системи опалення в квартирі позивачки з дотриманням передбаченої законодавством процедури, тобто припинення відносин між сторонами, отже відповідні послуги позивачці фактично надавались, тому вона має обов`язок з їх оплати. Дії відповідача щодо звернення до суду із заявами про видачу судового наказу та з позовною заявою про стягнення заборгованості не можуть бути визнані неправомірними, оскільки є реалізацією його права, передбаченого ст. 4 ЦПК України, ст. 15 ЦК України.

Щодо доводів ОСОБА_1 про недійсність (нікчемність) договору від 23 березня 2007 року з тих підстав, що його пункт щодо права виробника на внесення змін до договору суперечить типовому договору, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частинами 1, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Підпунктом 2 пункту 18 Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, передбачено, що виконавець має право вносити за погодженням із споживачем зміни у договір, що впливають на розмір плати за послуги.

Підпунктом 1 пункту 16 договору про надання послуг з централізованого опалення від 23 березня 2007 року між сторонами передбачено, що виробник має право вносити зміни у договір, що впливають на розмір плати за послуги, згідно ріщення місцевих та сільських рад. Водночас підпунктом 7 пункту 14 цього договору передбачено також право споживача на внесення за погодженням з виробником у договір змін, що впливають на розмір плати за послуги (а.с. 25 зворот).

Отже, з урахуванням того, що договором передбачено право обох сторін на внесення змін до договору, підстав вважати його умови несправедливими немає.

Крім того, відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відносини щодо внесення змін до договору не є предметом позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі, вона не посилалась на факт внесення відповідачем змін до договору, які б порушували її права, натомість обґрунтовувала свої вимоги припиненням договірних відносин з 2008 року.

До того ж, згідно з частиною третьою статті 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення у справі, суд, за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний із предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із не залежних від нього причин. Проте таких причин ОСОБА_1 не зазначено.

Посилання ОСОБА_1 на те, що судом застосовано норми, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, зокрема, Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, оскільки вони регулюють лише відносини, пов`язані з влаштуванням індивідуального опалення, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані нормативні акти регулювали порядок відключення від мереж центрального опалення на час виникнення спірних правовідносин. Норми вказаних актів є спеціальними у спірних правовідносинах, на відміну від загальної норми Закону України «Про захист прав споживачів», та застосовані судом належним чином у сукупності з нормами ЦК України.

Колегія суддів відхиляє також доводи ОСОБА_1 про безпідставність застосування судом першої інстанції Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 26 липня 2019 року № 169, оскільки указаний порядок набрав чинності 17 вересня 2019 року, тобто був чинним на момент звернення позивачки до суду з позовом у цій справі та чинний на час розгляду справи судом.

Твердження ОСОБА_1 щодо того, що судом було прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву, подану з пропуском строку, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки її подано до закриття підготовчого провадження (а.с. 139-141, 219), та у подальшому залишено без розгляду за заявою самого ж Комунального підприємства теплових мереж м. Берестин.

Посилання ОСОБА_1 на порушення судом строку розгляду справи колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це жодним чином не вплинуло на правильність вирішення спору і не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

У зв`язку з чим колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду – без змін.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, підстав для перерозподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Берестинського районного суду Харківської області від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.П. Пилипчук

Судді: О.В. Маміна

В.Б. Яцина

Оригінал: reyestr.court.gov.ua