Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №524/12747/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/12747/24 Номер провадження 22-ц/814/2378/26Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за період з січня 2017 по червень 2024 включно у розмірі 78 417 грн. 59 коп.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно із витягом з сайту «Єдиної Комунальної Системи» по оплаті житлово-комунальних послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 у ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 28.07.2024, наявна заборгованість за період з листопада 2014 року по червень 2024 року включно у розмірі 79424,29 грн. Вважає, що вказаний борг має бути стягнутий із відповідача на користь позивача на підставі Договору оренди житла від 25 червня 2015 року.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

Рішення суду мотивовано недоведеністю позовних вимог.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, що полягає в неповному з`ясуванні судом обставин у справі, неправильному дослідженні та оцінці поданих доказів, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач ОСОБА_2 не заявляв суду про недійсність договору оренди квартири від 25.06.2015 та десятий рік продовжує орендувати квартиру, не сплачуючи при цьому за оренду житла та за отримання житлово-комунальних послуг.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі № 524/528/17 встановлено, що Договір оренди житла від 25 червня 2015 року сторонами та іншими заінтересованими особами в установленому законом порядку не оспорювався, не визнаний судом недійсним та відповідно до загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, а також презумпції правомірності правочину та загальних умов виконання зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, статті 204, 526 ЦК України) є дійсним, чинним та виконуваним відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Докази фактичного використання відповідачем ОСОБА_2 квартири підтверджуються наданими представником відповідача ОСОБА_3 копією паспорта ОСОБА_2 та копією інформації про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради в додатках до позову у справі №524/11776/24, де зазначено, що місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 з 22.01.2008 року по теперішній час.

Вказав, що з вимогою про звільнення квартири звертався в 2016 році у телефонному режимі до наймача ОСОБА_4 , який перестав оплачувати оренду та комунальні послуги згідно умов договору та до відповідача ОСОБА_2 , від якого дізнався про те, що він став новим власником квартири.

Позовні вимоги щодо стягнення боргу по орендній платі, вартості житлово-комунальних послуг по грудень 2016 року включно, які, на думку суду виникли в межах строку дії договору оренди, насправді борг по несплаті житлово-комунальних послуг накопичувався протягом 2016 року по грудень включно, були задоволені Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі № 524/528/17, що також не враховано судом, тобто, після 25.06.2016 договір оренди житла є дійсним.

Просив скасувати повністю рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 лютого 2026 року у справі № 524/12747/24 і ухвалити нове рішення стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за період з січня 2017 року по червень 2024 року включно у розмірі 78417 грн. 59 коп. та судовий збір у сумі 2422 грн.

Від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Олійник Л.М. надійшов відзив на апеляційну скарги в якому вона просила в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 12 лютого 2026 року по справі № 524/12747/24 залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу адвоката — Олійник Л.М. в розмірі 20 000,00 грн.

Зазначає, що апеляційна скарга не містить жодного обґрунтованого спростування висновків, зроблених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Апелянтом не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що він дійсно поніс витрати, пов`язані з наданням послуг.

Між сторонами немає жодного укладеного договору, в тому числі оренди нерухомого майна. Строк дії договору оренди, на який посилається позивач, як на підставу позову, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на строк з 25.06.2015 по 25.06.2016 з можливістю пролонгації за згодою обох сторін. Позивачем не надано доказів пролонгації даного договору.

Вказала, що наявність реєстрації місця проживання особи за певною адресою є лише формою адміністративного обліку та не є безспірним доказом фактичного проживання особи в цьому приміщенні. А тому обов`язок доказування покладається на сторону, яка на ці обставини посилається як на підставу своїх вимог.

Окрім того, апелянтом не було додано доказів щодо власника даної квартири в період, за який позивач просить стягнути вартість житлово-комунальних послуг.

Позивач не надав доказів фактичного використання відповідачем квартири АДРЕСА_2 , а також не надано жодних доказів на підтвердження наявності правовідносин, на підставі яких у відповідача виник обов`язок сплачувати йому вартість житлово-комунальних послуг за вказану квартиру. Навіть договір оренди, строк дії якого закінчився 25.06.2016 містить умову, що орендар самостійно сплачує такі послуги та зберігає квитанції.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ліньковою І.Б., зареєстровано в реєстрі за № 3014.

За договором оренди квартири від 25 червня 2015 року ОСОБА_1 передав вказану квартиру у тимчасове користування для проживання ОСОБА_4 та члена його сім`ї - ОСОБА_2 на строк з 25.06.2015 по 25.06.2016 з можливістю пролонгації за згодою обох сторін.

Сторонами договору було погоджено обов`язок орендаря вносити орендну плату за користування квартирою та майном у розмірі 2 900 грн на місяць до 25 числа кожного місяця, а також оплату за усі комунальні послуги (світло, газ, вода, експлуатаційні витрати, кабельне ТБ та ін.).

Вказані обставини підтверджуються Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2022 року по справі № 524/528/17, копією договору оренди від 25 червня 2015 року.

Колегія суддів приймає до уваги, що постановою Полтавського апеляційного суду від 11.05.2022 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по платі за найм (оренду) житла в сумі 14 537 грн. та заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг у розмірі 12 985,39 грн.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було встановлено наступне.

Згідно довідки про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 25 жовтня 2016 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Наймач ОСОБА_4 з 1 листопада 2016 року вибув зі спірного житла та у квартирі АДРЕСА_2 залишився проживати та був зареєстрований ОСОБА_2 - повнолітній член сім`ї колишнього наймача, саме до нього перейшли усі права та обов`язки наймача за договором найму (оренди) житла на тих самих умовах, що зазначені у договорі, в тому числі, обов`язок вносити орендну плату в розмірі 2900 грн на місяць до 25 числа кожного місяця та оплачувати усі комунальні послуги, що ОСОБА_2 не виконувалось, внаслідок чого виникла заборгованість з орендної плати в сумі 14537 грн та по комунальним послугам у розмірі 12985,39 грн, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відсутні підстави для стягнення заборгованості з ОСОБА_4 , який у спірний період вже не був наймачем вказаної квартири, а його права та обов`язки за договором оренди квартири від 25.06.2015 перейшли до ОСОБА_2 .

Так, згідно частини першої статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Договір найму житла укладається у письмовій формі. Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (частина перша статті 811, частина перша статті 812 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 815 ЦК України наймач зобов`язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

За період із січня 2017 року до червня 2024 року заборгованість по сплаті комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 становить 78417,59 грн. Вказане підтверджується витягом із особового рахунку з сайту ЄКС.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сторони договору оренди квартири погодили, що він може бути продовжений за домовленістю сторін.

Умови договору оренди від 25 червня 2015 року не містять положень щодо форми, в якій має бути досягнута вказана домовленість.

Тобто, враховуючи принцип свободи договору та положення актів Цивільного законодавства, домовленість сторін щодо продовження строку дії договору оренди житла могла бути досягнута: в письмовій або усній формі, а також шляхом застосування до правовідносин принципу «мовчазної згоди», який в даній справі міг полягати у вчиненні відповідачем дій щодо подальшого проживання в квартирі та сплаті орендної плати і відсутності заперечень позивача, як власника майна з цього приводу.

Місцевий суд вірно зазначив, що звертаючись до суду із позовом у справі № 524/528/17 ОСОБА_1 вказав, що про порушення своїх прав він дізнався, коли звернувся до ОСОБА_4 з вимогою про звільнення квартири.

Тобто, на переконання суду, станом на дату подання позову у справі 524/528/17, а саме 27.01.2017 у позивача був відсутній намір щодо продовження договору оренди житла, що виключає можливість застосування принципу мовчазної згоди у даних правовідносинах.

Більш того, в апеляційній скарзі позивач зазначив, що з вимогою про звільнення квартири звертався в 2016 році у телефонному режимі до наймача ОСОБА_4 , який перестав оплачувати оренду та комунальні послуги згідно умов договору та до відповідача ОСОБА_2 , від якого дізнався про те, що він став новим власником квартири.

Разом з тим, розділом інші умови договору оренди квартири від 25 червня 2015 передбачено, що достроково даний договір може бути розірваний у випадку несвоєчасного внесення орендної плати та не оплати або несвоєчасної оплати за комунальні послуги.

Як на доказ фактичного використання відповідачем ОСОБА_2 квартири позивач посилається на надані представником відповідача ОСОБА_3 копію паспорта ОСОБА_2 та копію інформації про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради в додатках до позову у справі №524/11776/24, де зазначено, що місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 з 22.01.2008 року по теперішній час.

Однак дані посилання є безпідставними та не можуть бути прийняті судом, оскільки дані докази відсутні у матеріалах даної справи.

Колегія суддів приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, що в період з січня 2017 по червень 2024 був пролонгований договір оренди квартири від 25 червня 2015, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також докази реєстрації та проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 в період з січня 2017 по червень 2024.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем існування обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування - відсутні.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Щодо судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції

Поряд з цим, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, просить стягнути витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Як убачається із матеріалів справи представництво інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції здійснювала адвокат Олійник Л.М. на підставі: договору про надання правової допомоги №246 від 14.05.2026, відповідно до п. 2.2. якого адвокат взяла на себе виконання наступних дій з надання правової допомоги: оскарження рішення Автозавоського районного суду м. Кременчука від 12.02.2026 по справі № 524/12747/24.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розмір гонорару (винагороди) адвоката є фіксований та складає 20 000,00 грн. і сплачується в день укладення договору.

В акті приймання-передачі наданих правничих послуг № 26 від 22 травня 2026 згідно договору про надання правової допомоги № 246 від 14.05.2026 вказано перелік наданих послуг та зазначена сума наданих послуг відповідно Договору складає 20 000,00 грн.

Із квитанції № 246 від 14.05.2026 вбачається, що адвокатом Олійник Л.М. прийнято від ОСОБА_2 за передставництво інтересів в суді апеляційної інстанції по справі № 524/12747/24 суму гонорару 20 000,00 грн.

В додаткових поясненнях ОСОБА_1 вказав, що вважає клопотання щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. підлягає відхиленню, оскільки заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу є необґрунтованими.

Установивши, що заявлений до стягнення розмір правничих витрат, понесених відповідачем в суді апеляційної інстанцій становить 20 000,00 грн, колегія суддів, враховуючи заперечення позивача, дійшла висновку, що такий розмір стягнення не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом правничих послуг. Зокрема, в контексті того, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, що узгоджується із позицією Верховного Суду у справі №127/9918/14-ц.

Отже, з огляду на рівень складності справи та реальності правничих витрат, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 000,00 грн правничих витрат, понесених в суді апеляційної інстанції інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 лютого 2026 року – залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій у розмірі 5 000,00 грн,

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді: О.О. Панченко

В.П. Пікуль