Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №548/1922/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 548/1922/25 Номер провадження 22-ц/814/2518/26Головуючий у 1-й інстанції Лідовець Т. М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтава цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Павелка Руслана Сергійовича

на заочне рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 році ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до Хорольського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява обґрунтована тим, що 14.04.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_1 укладено угоду № 200503214 щодо кредитування, за умовами якої банк надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 8871,07 грн зі встановленим строком користування з 14.04.2016 до 14.04.2019, відповідач зобов`язувався повернути кредитні кошти.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.07.2020 позивач ТОВ «Діджи Фінанс» набув право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за договором, що був укладений з відповідачем. Зазначав, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань станом на 07.08.2025 розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 23471,92 грн, з яких 8239,09 грн заборгованість за кредитом, 15232,83 грн заборгованість за відсотками. Вважає, що відповідач має сплатити 3 % річних у розмірі 2110,54 грн та інфляційні втрати у розмірі 5132,47 грн відповідно до статті 625 ЦК України.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 200503214 від 14.04.2016 у розмірі 30714,93 та понесені судові витрати.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2025 року позов задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договором № 200503214 від 14.04.2016 у розмірі 30 714 гривень 93 копійки, яка складається із суми заборгованості 23 471 гривні 92 копійки, суми інфляційних втрат — 5 132 гривні 47 копійок, суми 3% річних — 2110 гривень 54 копійки.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) 40 копійок.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень.

Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог за спірним кредитним договором.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 – адвокат Павелка Р.С.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 не брала участі в розгляді справі №910/11298/16, а постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 в зазначеній справі обставини щодо неї не встановлювалися.

Сам по собі витяг з реєстру кредитних договорів до договору факторингу № 7_ БМ від 20.07.2020, укладений між ПАТ «Банк Михайлівський» і ТОВ «Діджи Фінанс», не є достатнім і беззаперечним доказом переходу прав вимоги та існування заборгованості, оскільки свідчить лише про перелік осіб, які уклали договори з первісним кредитором і які не виконали умови кредитних договорів.

Розрахунок суми боргу взагалі не містить даних про нарахування первісним кредитором коштів, періодичність їх сплати, нарахувань відсотків та інше, що унеможливлює перевірку нарахованих первісним кредитором сум.

Згідно кредитної історії відповідача - ОСОБА_1 , яка надана Українським Бюро Кредитних історій від 04.02.2025 року, наявна інформація під номером 10 про те, що по нею був підписаний єдиний кредит ПАТ «Банк Михайлівський»14.04.2014 року але його № 1977225 в сумі 8871,07 грн., термін кредиту до 14.04.2019, донор сума заборгованості 0,00, термін прострочення немає, сума прострочення 0,00, кредитний транш не має, прострочень не має, інформація під номером 11 про те що кредит було відступлено ФК «Фагор», Договір №1977225, Статус закритий (31.01.2020), Сума кредиту 8871,07, поточна заборгованість 0,00 прострочена заборгованість 0,00, тобто прострочень не має.

Відповідачка угоду №200503214 не укладала, надана позивачем виписка оформлена без дотримання норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"

Позивач не надав суду детальний розрахунок заявленої суми заборгованості, з якого було б можливо зробити висновок про період утворення заборгованості, чи сплачувались взагалі кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі, на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, тобто на підставі якого було б можливим визначити розмір заборгованості.

Вказав, що позивач, як правонаступник ПАТ «Банк Михайлівський» звернувся до суду лише 25.08.2025, тобто після закінчення визначеного законом трирічного строку позовної давності.

Просив скасувати заочне рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 28.11.2025 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, в тому числі через строк позовної давності.

Від представника ТОВ «Діджи Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, посилаючись на те, що вважає рішення законним та обґрунтованим, таким, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо строку позовної давності зазначив, що оскільки строк закінчення дії договору є 14.04.2019 року, то на цю дату припадає продовження дії строків позовної давності, оскільки загальний строк позовної давності мав би сплинути 14.04.2022, проте з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений до його спливу у зв`язку із запровадження карантину по всій території України, а в подальшому оголошення воєнного стану.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 14.04.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_1 укладено угоду № 200503214 шляхом підписання заяви щодо кредитування, за умовами якої банк надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 8871,07 грн, які відповідач зобов`язувалася повернути (а.с. 35).

Постановою Національного Банку України від 22.12.2015 № 917/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії проблемних, було віднесено ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії проблемних.

На виконання своїх обов`язків, передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою, згідно з наказом від 24.05.2016 № 27/1 створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «Банк Михайлівський».

30.05.2016 згідно з наказом Тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» № 37 затверджено результати проведеної перевірки, викладені в акті про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності від 30.05.2016 № 1, згідно з якими встановлено нікчемність договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, та прийнято рішення застосувати наслідки його нікчемності.

09.06.2016 ПАТ «Банк Михайлівський» направило ТОВ «ФК «Плеяда» повідомлення про нікчемність правочинів від 01.06.2016 № 05-53, в якому зазначило про нікчемність договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та вимагало негайно повернути усі отримані на підставі нікчемного договору документи, але ТОВ «ФК «Плеяда» у листі від 08.07.2016 № 1-08-07/16 повідомив банк про те, що не погоджується із визнанням договорів нікчемними, вважає їх належно укладеними та виконаними відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки законних підстав для визнання договорів нікчемними не має.

20.05.2016 між ТОВ «ФК «Плеяда» і ТОВ «ФК «Фагор» укладено договір факторингу № 1, за умовами якого ТОВ «ФК «Плеяда» за плату відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» права вимоги, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору факторингу № 1905.

23.05.2016 згідно з рішенням Правління Національного банку України №14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Судовими рішеннями в господарській справі № 910/11298/16 встановлено, що 19.05.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» (клієнт) і ТОВ «ФК «Плеяда» (фактор) укладено договір факторингу № 1905, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта, а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників).

Також дослідженими в справі доказами встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 в справі № 910/11298/16 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2. Визнано відсутніми у Товариствао з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 № 1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор». Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2. Визнано відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 № 1 та додатках до нього. Вирішено питання про судові витрати.

20.07.2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір №7_БМ про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого банк ПАТ «Банк Михайлівський» відступає новому кредитору ТОВ «Діджи Фінанс» належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, що підтверджується копією вказаного договору.

З копії Витягу Реєстру боржників ПАТ «Банк Михайлівський» до Договору №7_БМ про відступленням прав вимоги від 20.07.2020 року, відповідно до якого до нового кредитора ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 200503214, укладеним 14.04.2016 з відповідачем на суму 23471,92 грн (а. с. 187).

Згідно з наданим позивачем розрахунком, сума заборгованості за договором становить 23471,92 грн, з яких: 8239,09 грн - заборгованість за кредитом; 15232,83 грн - заборгованість за відсотками, 5132,47 грн - сума інфляційних втрат, 2110,54 грн - сума 3% річних (а. с. 31,42).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність факту укладення кредитного договору та погодження позичальником істотних умов зобов`язання, а також погодився з проведеним позивачем нарахуванням заборгованостей за тілом кредиту, відсотками та нарахованих сум збитків з урахуванням 3% річних і сум збитків інфляційних втрат, які відповідають умовам кредитного договору та вимогам чинного законодавства.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з приписами ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, саме факт надання кредитодавцем грошових коштів позичальнику є тією обставиною, з якою закон пов`язує виникнення обов`язку позичальника повернути кредит.

У спорах про стягнення кредитної заборгованості саме на кредитора покладається обов`язок довести як факт укладення кредитного договору, так і факт фактичного надання позичальнику кредитних коштів, розмір заборгованості та її складові.

Позичальник, у свою чергу, має доводити належне виконання зобов`язання лише за умови доведеності кредитором факту виникнення такого зобов`язання та передачі грошових коштів.

Належність та допустимість доказів у такій категорії спорів оцінюється з урахуванням того, що факт надання кредиту є первинною юридичною підставою виникнення грошового зобов`язання.

Тому докази, які лише фіксують намір сторін укласти договір або відображають подальший внутрішній облік банку, не можуть підміняти собою документ, що підтверджує фактичне виконання банком обов`язку з видачі чи перерахування коштів.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущенні про те, що якщо особа підписала заяву та графік платежів, то вона обов`язково отримала кредитні кошти.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Підписання кредитної документації може свідчити про погодження істотних умов договору, однак не підтверджує самостійно рух коштів, дату їх видачі, спосіб отримання, рахунок або картку, на які вони були зараховані.

Суд першої інстанції, визнаючи доведеним факт надання відповідачці кредиту, послався на заяву про укладення кредитного договору, анкету, довідку про умови кредитування, графік платежів, виписки по особовому рахунку за період з 23.05.2016 по 27.07.2020 роки, витяг з реєстру боржників та договір відступлення права вимоги.

Разом з тим, такі документи, за відсутності первинного документа, який безпосередньо підтверджує рух коштів на користь відповідачки, не дають можливості дійти беззаперечного висновку про фактичне отримання нею кредитних коштів.

Як вбачається із п. 1.2-1.3 заяви № 200503214 на умовах викладених в цій заяві та Умовах надання та обслуговування кредитів ПАТ «Банк Михайлівський», зазначених в розділі 2 ОП Заяви ОСОБА_1 запропонувала укласти з нею кредитний договір в рамках якого відкрити рахунок № НОМЕР_1 (валюта рахунку - гривня), що буде використовуватися виключно в рамках Кредитного договору, суму кредиту за виключенням утриманих комісій/плат, що зазначені в п. 1.1 даної заяви перерахувати на рахунок.

У матеріалах справи відсутні видатковий касовий документ або заява на видачу готівки, квитанція чи платіжне доручення про переказ коштів, виписка з рахунку або карткового рахунку, з яких би вбачалося зарахування ОСОБА_1 14.04.2016 кредитних коштів у сумі 8871,07 грн. згідно кредитного договору № 200503214 від 14.04.2016.

Первинними доказами фактичного надання кредитних коштів могли бути, зокрема, видатковий касовий ордер або заява на видачу готівки, платіжне доручення, меморіальний ордер, квитанція про переказ, виписка з поточного чи карткового рахунку із зазначенням операції зарахування коштів позичальнику.

Таких документів позивач суду не надав, а тому обставина фактичного передання коштів залишилася недоведеною.

Сам по собі витяг з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги підтверджує лише включення певної вимоги до портфеля прав вимоги, що відступалися новому кредитору, однак не підтверджує первинний факт видачі кредиту, рух грошових коштів, правильність розрахунку заборгованості чи відсутність платежів з боку позичальника.

Договір відступлення права вимоги не створює нового зобов`язання боржника і не звільняє нового кредитора від обов`язку довести існування та дійсний розмір вимоги, яка була йому відступлена. Новий кредитор набуває лише ті права, які належали первісному кредитору на момент відступлення, і в тому обсязі, в якому вони були належно підтверджені первинними документами.

Матеріали справи також не містять належних доказів передання ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» саме первинних документів щодо видачі кредиту ОСОБА_1 , зокрема касових, платіжних або банківських документів, які б підтверджували рух коштів. За відсутності таких документів позивач не довів, що на момент відступлення права вимоги існувало саме дійсне та належно підтверджене грошове зобов`язання відповідачки перед первісним кредитором.

Колегія суддів звертає увагу, що виписка по особовому рахунку, яка надана позивачем до позовної заяви не підтверджує отримання ОСОБА_1 кредитних коштів згідно договору № 200503214 від 14.04.2016. Надана позивачем виписка по особовому рахунку № НОМЕР_2 , а не рахунку № НОМЕР_1 , який мав відкрити ПАТ «Банк Михайлівський» в рамках виконання умов кредитного договору. Більш того, виписка надана за період з 23.05.2016 по 27.07.2020, який не охоплює дату укладення договору та не містить безпосереднього запису про зарахування чи видачу відповідачу кредитних коштів згідно договору № 200503214 від 14.04.2016.

Надана виписка також не дає можливості встановити, чи є зазначена в ній дебіторська заборгованість наслідком саме фактичного отримання відповідачкою коштів, чи лише результатом внутрішнього бухгалтерського відображення кредитної операції.

Таким чином, з доданих банком до позову доказів неможливо встановити, які саме умови договору порушені відповідачем, по якій процентній ставці позивачем були нараховані відсотки.

Відповідно пунктом третім Заяви №200503214 від 14.04.2016 визначено доручення на переказ грошових коштів. В даному пункті визначені наступні умови:

- прошу переказати грошові кошти за реквізитами: ПІБ одержувача: ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_3 ; код банку 380388; номер рахунку одержувача: НОМЕР_4 ; найменування банку одержувача: ПАТ «ПтБ»; призначення платежу: зарахування кредитних коштів згідно кд №200503214 від 14.04.2016 (значення з галочкою).

Крім того, колегія суддів враховує, що в матеріалах справи наявні розбіжності щодо рахунку, на який мали бути зараховані кошти, та способу їх отримання.

В Заяві №200503214 від 14.04.2016 в розділі 2 та п. 1.3 вказаний номер рахунку № НОМЕР_1 , який мав відкрити ПАТ «Банк Михайлівський» та перерахувати на нього суму кредиту, при цьому в розділі 3 даної заяви ОСОБА_1 просила перерахувати грошові кошти на рахунок№ НОМЕР_4 у ПАТ «ПтБ». (а.с 34).

Таким чином, за відсутності первинного платіжного документа такі розбіжності не усунуті і не дають можливості достовірно встановити, яким саме способом та на який саме рахунок або картку були передані кошти.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про надання відповідачці кредитних коштів ґрунтується не на належних і допустимих доказах фактичного перерахування або видачі коштів, а на припущенні про те, що підписання кредитної документації та подальше відображення заборгованості у внутрішніх облікових документах банку достатні для підтвердження виконання банком свого обов`язку за кредитним договором.

Такий підхід суперечить вимогам статті 81 ЦПК України щодо недопустимості доказування на припущеннях.

Крім того, суд першої інстанції фактично поклав на відповідача обов`язок доводити обставину неотримання кредитних коштів та відсутність заборгованості, хоча саме позивач, як особа, яка звернулася до суду з вимогою про стягнення боргу, мав довести факт виникнення зобов`язання та його розмір. Відсутність у відповідача доказів неотримання коштів не може замінити належних доказів їх надання кредитором.

Такий підхід місцевого суду фактично змінив розподіл тягаря доказування.

Проте, процесуальний закон не покладає на боржника обов`язку доводити негативний факт неотримання коштів, якщо кредитор не надав належного доказу їх видачі.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач не надав суду детальний розрахунок заборгованості у сумі 23 471,92 грн. із зазначенням дат виникнення кожного простроченого платежу, сум фактичних оплат, порядку їх зарахування, залишку тіла кредиту після кожного платежу та правових підстав для стягнення кожної окремої складової.

За відсутності такого розрахунку суд першої інстанції не мав можливості перевірити правильність заявленої заборгованості,

Судова колегія зауважує, графік платежів визначає плановий порядок виконання договору за умови фактичного надання кредиту, сам по собі не підтверджує ані видачу кредитних коштів, ані відсутність оплат, ані фактичний залишок заборгованості на дату звернення до суду.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що позивач просив стягнути саме заборгованість за відсотками у сумі 15 232,83 грн, однак, не надав доказів порядку її нарахування, періоду, ставки та формули розрахунку.

Сукупність наведених обставин свідчить про те, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами ані факт фактичного надання відповідачці кредитних коштів, ані склад та розмір заявленої заборгованості, ані правові підстави для стягнення саме тієї суми, яку визначив суд першої інстанції.

За правилами статті 81 ЦПК України наслідки недоведеності цих обставин покладаються саме на позивача як на сторону, яка заявила вимогу про стягнення коштів.

Оцінюючи докази у їх сукупності, колегія суддів виходить з того, що жоден із поданих позивачем документів окремо або в сукупності не підтверджує одночасно всі юридично значимі обставини: факт видачі коштів, спосіб їх надання, дату та рахунок зарахування, фактичний залишок боргу, складові заборгованості та правові підстави їх стягнення.

Наявність лише договору, графіка платежів, реєстру боржників та облікової виписки без первинного документа руху коштів не є достатньою для покладення на відповідачку обов`язку сплатити заявлену суму.

Недоведеність факту отримання відповідачкою кредитних коштів та недоведеність належного розміру заборгованості є самостійними підставами для відмови у задоволенні позову в оскарженій частині.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції передчасно визнав доведеними обставини фактичного надання відповідачу кредитних коштів та наявності у неї заборгованості саме у розмірі 30 714,93 грн.

Матеріали справи не містять належних первинних документів руху коштів, позивач не усунув суперечностей щодо способу видачі кредиту та не подав детального розрахунку заявленої заборгованості.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не підтверджений факт отримання відповідачем за Заявою №200503214 від 14.04.2016 кредитних коштів у заявленому ним розмірі.

Отже, висновки місцевого суду не ґрунтуються на достатніх доказах, а сумніви щодо доведеності підстав і розміру позову не можуть тлумачитися на користь позивача.

Враховуючи принципи змагальності, диспозитивності та розподілу тягаря доказування, недоведеність позивачем факту виникнення грошового зобов`язання, його дійсного обсягу та правових підстав для стягнення заявлених сум є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскарженій частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПУ України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи вищевикладене, рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2025 року необхідно скасувати, ухвали нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.3, 4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Павелка Руслана Сергійовича - задовольнити.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2025 скасувати, ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий: Т.В. Одринська

Судді: О.О. Панченко

В.П. Пікуль