Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №339/485/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 339/485/25

Провадження № 22-ц/4808/1396/26

Головуючий у 1 інстанції Сметанюк В. Б.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Девляшевського В. А.,

секретар: Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 19 травня 2026 року в складі судді Сметанюка В. Б., ухвалене в м. Болехів Івано-Франківської області у справі за позовом ОСОБА_1 до Гузіївського ліцею Болехівської міської ради Івано-Франківської області про встановлення факту підробки акту про видачу трудової книжки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про встановлення факту підробки акту про видачу трудової книжки.

Позов обґрунтовано тим, що в травні 2015 року він розпочав свою трудову діяльність вчителя в Гузіївському ліцеї Болехівської міської ради Івано-Франківської області.

28 серпня 2024 року ним подано заяву про звільнення, в якій, керуючись Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, вказав, щоб його трудову книжку та інші документи щодо звільнення дирекція ліцею надіслала на його поштову адресу.

29 серпня 2024 року на його електронну адресу надійшов лист від Гузіївського ліцею за № 259, в якому вказано, що трудова книжка ним отримана для оформлення особистого кабінету Пенсійного фонду України у березні 2022 року. При цьому про Акт видачі трудової книжки в листі-відповіді не вказано.

В подальшому з вересня 2024 по травень 2025 позивач надсилав ряд звернень до відповідача, Управління освіти Болехівської міської ради, Болехівської міської ради, Департаменту освіти Івано-Франківської ОВА, Державної аудиторської служби, Державної служби з питань праці щодо надання документального підтвердження факту видачі йому дирекцією Гузіївського ліцею трудової книжки, однак, в жодній із відповідей на його звернення не зазначено про оскаржуваний Акт. Лише після звернення 15.05.2025 до органів поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення (викрадення трудової книжки), йому 20.10.2025 надійшов лист з Відділення поліції № 1 (м. Долина) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 29.07.2025, з якого стало відомо про існування Акту Гузіївського ліцею про видачу трудової книжки ОСОБА_2 від 02.03.2022 за № 12.

Після цього, за своїм зверненням, позивач 10.11.2025 електронною поштою отримав від відповідача копію оскаржуваного акту, де вказано, що 02.03.2022 на його усне звернення йому видано трудову книжку. Вважає, що такий акт 02.03.2022 в Гузіївському ліцеї не складався, а був створений значно пізніше, після його звернення до правоохоронних органів, а відтак з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив суд запис у журналі обліку трудових книжок працівників Гузіївського ліцею, про рух трудової книжки ОСОБА_1 у березні 2022 року визнати недійсним.

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 19 травня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Гузіївського ліцею Болехівської міської ради Івано-Франківської області про встановлення факту підробки акту про видачу трудової книжки відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем у справі не було доведено порушення його прав за захистом яких було пред`явлено позов, а відтак позовна вимога про визнання недійсним акту Гузіївського ліцею про видачу трудової книжки позивачу від 02.03.2022 за № 12 задоволенню не підлягає.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеля ційна скарга мотивована тим, що суд відмовляючи у задоволенні позову через недоведеність порушення прав позивача не врахував того, що останній вказав у позовній заяві та неодноразово у судовому засіданні наголошував, що порушення його права через відсутність трудової книжки виражено в утрудненні реалізації його особистих прав, свобод та законних інтересів, які потребують значних зусиль для їх поновлення. Одним із фактів порушення права позивача, який не потребує доказів є неправомірні дії дирекції ліцею, що пов`язані порушенням процедури збереження та захисту особистого документу й персональних даних працівника, від незаконної обробки, втрати чи то викрадення, у т. ч. незаконного доступу до персональних даних позивача, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 24 Закони України «Про захист персональних даних» та «Про інформацію»

Твердження суду що позивачу було запропоновано відповідачем у разі втрати трудової книжки видати її дублікат, як це передбачено розділом 5 Інструкції № 58, однак він таке бажання не висловив є спотвореним, неправдивим. Так, відповідач отримав заяву позивача про звільнення, із вимогою про надсилання трудової книжки й документів, які пов`язані із звільненням на вказану домашню адресу та лист про те, що позивачем не отримувалась трудова книжка, отже вона ним не втрачена, тому підстав для звернення із заявою про видачу її дублікату немає.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , який просив скаргу задовольнити, пояснення представників Гузіївського ліцею Болехівської міської ради Івано-Франківської області директора Сеньків Н. Б. та адвоката Кос Т. В., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 2015 року перебував в трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду вчителя, та 29.08.2024 року звільнений з роботи за власним бажанням (а.с. 43-44).

Із заяви позивача, скерованої електронною поштою директору Гузіївського ліцею, вбачається, що окрім повідомлення про власне звільнення, заявлено вимогу про направлення трудової книжки засобами поштового зв`язку на його домашню адресу (а.с. 7).

29.08.2024 року відповідачем на адресу позивача направлено лист, яким його повідомлено про те, що його трудова книжка знаходиться у нього, так як була отримана ним у березні 2022 року для оформлення кабінету Пенсійного фонду України, а також запропоновано за потреби видати дублікат трудової книжки (а.с. 8).

Аналогічне за змістом повідомлення було надіслано адміністрацією Гузіївського ліцею ОСОБА_1 29.11.2024 року у відповідь на його звернення від 15.11.2024 року (а.с. 10).

Із відповіді Відділення поліції № 1 (м. Долина) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, адресованої ОСОБА_1 вбачається, що його заява від 27.05.2025 розглянута згідно Закону України «Про звернення громадян», у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення відповідна інформація до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилась; встановлено, що відповідно до Акту про видачу трудової книжки від 02.03.2022 № 12 йому видано трудову книжку за його усною заявою для оформлення пенсії ( а.с. 14).

Відповідно до Акту № 12 від 02.03.2022, директор Гузіївського ліцею ОСОБА_3 , заступник директора ОСОБА_4 та голова профспілкового комітету Стефанська О.В. зафіксували факт видачі трудової книжки серії НОМЕР_1 вчителю ОСОБА_2 на підставі його усної заяви для оформлення пенсії, про що зроблено запис в Книзі обліку руху трудових книжок (а.с. 15).

Вказаний Акт зареєстрований в Книзі реєстрації актів Гузіївського ліцею за порядковим номером 12, оригінал якої був оглянутий судом першої інстанції (а.с. 152-155).

Про видачу трудової книжки та відмову позивача ставити свій підпис в Книзі обліку руху трудових книжок та вкладишів до них, складено відповідний акт від 02.03.2022 року № 12 та внесено запис в зазначену книгу (а.с. 45).

Дані персонального кабінету ОСОБА_1 на порталі Пенсійного фонду України свідчать про його успішну комунікацію з ПФУ, в тому числі щодо долучення сканкопії трудової книжки в січні 2020 року, призначення пенсії в травні 2022 (а.с. 9, 11-13, 146-151).

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів – правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.

Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підтвердили, що на початку війни 2022 року директорка ліцею ОСОБА_3 віддала позивачеві його трудову книжку про що пізніше був складений акт який вони підписали.

Доказів на спростування показань цих свідків позивачем суду надано не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення його трудових прав щодо не видачі трудової книжки.

Рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

З інших підстав рішення суду не оскаржується.

Керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 19 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Судді: В. М. Барков

Л. В. Василишин

В. А. Девляшевський