Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №759/17849/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/17849/26

пр. № 2/759/12032/26

26 жовтня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судових засідань Чугай В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, про вселення, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та встановлення конкретного порядку користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, у якому просить зобов`язати відповідача не чинити позивачу перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Вселити позивача у вказану квартиру та визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування позивача конкретну кімнату площею 11,0 кв.м., яка позначена на плані квартири під номером «3», а відповідачу - конкретну кімнату площею 17,1 кв.м., яка позначена на плані квартири під номером «4». Залишити у спільному користуванні коридор, вбиральню, ванну, кухню, лоджію та інші підсобні приміщення. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що з 10.03.1994 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , яка не приватизована, та по ній обліковується особий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я відповідача. Також у квартирі зареєстровані відповідач та двоє спільних дітей сторін.

Позивач зазначає, що безперешкодно користувалася спірною квартирою, проте після розлучення, з 13.01.2026 відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні квартирою, змінює замки, що позбавляє позивача можливості потрапити до квартири у відсутності відповідача. Між сторонами існують неприязні стосунки, у зв`язку із чим позивач зверталася до Святошинського УП ГУНП у м. Києві.

У зв`язку із виникненням конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним житлом між його користувачами, такий порядок позивач просить встановити через суд.

Позивач вказує, що була вселена в квартиру як дружина наймача, та після розірвання шлюбу не втратила зв`язок із жилим приміщенням за місцем реєстрації, зберегла право користування квартирою як і інші зареєстровані в ній особи.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н. О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2026 року залишено позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23 липня 2026 року прийнято позовну заяву до провадження за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 24 вересня 2026 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до розгляду по суті.

Від представника позивача - адвоката Михайленка Д. В. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника. Позовну заяву підтримують, простять задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заву не скористався. У судове засідання не з`явився, повідомлявся про розгляд справи належним чином шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження на адресу його зареєстрованого місця проживання, проте поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що в силу положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням про розгляд справи.

Будь-яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до суду від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленого про розгляд справи відповідача та з урахуванням поданої стороною позивача заяви про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступних висновків.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено, що 16.12.1993 Залізничною районною державною адміністрацією м. Києва було видано ордер на жиле приміщення №01261 серії Б. Назарову О.А. на сім`ю з трьох осіб на право заняття житлового приміщення, що складається з двох кімнат в квартирі 28,94 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Ордер видано на підставі рішення Державної адміністрації Залізничного району у м. Києві від 08.06.1993 №560. Склад сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_3 (син).

Вказане житлове приміщення не приватизоване.

У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 з 10.03.1994, ОСОБА_1 з 10.03.1994, що підтверджується копіями паспортів громадян України сторін та витягами з Реєстру територіальної громади.

У матеріалах справи відсутні відомості щодо місця реєстрації у вказаній квартирі спільних дітей сторін, про що вказує у позовній заяві позивач.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 січня 2026 року у справі №759/20350/25 шлюб, зареєстрований 21.09.1991 Жовтневим ЗАГС м. Києва (актовий запис №872) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 продовжила проживати у спірному житловому приміщенні як колишній член наймача, сплачувала комунальні послуги, належним чином та добросовісно користувалася спірною квартирою.

Як на підставу звернення до суду із вказаним позовом, позивач посилається на те, що відповідач - її колишній чоловік, чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, не пускаючи її до житла змінюючи замки вхідних дверей, порушуючи тим самим її право користування спірною квартирою.

Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права користування житловим приміщенням.

Вказані правовідносини регулюються нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та Цивільного кодексу України.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 155 ЖК України передбачено, що власник квартири або її частини не може бути позбавлений права користування житловим приміщенням.

Відповідно до статті 369 ЦК України, співвласники майна, що перебуває у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Стаття 405 ЦК України встановлює, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Стаття 156 ЖК України передбачає, що члени сім`ї власника житлового приміщення, які проживають разом з ним в приміщенні, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником такого приміщення, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач була вселена у спірну квартиру як член сім`ї наймача на підставі ордера на жиле приміщення №01261 серії Б від 16.12.1993, виданого Залізничною районною державною адміністрацією м. Києва.

Після розлучення із відповідачем позивач продовжила користуватися спірною квартирою на законних підставах.

Натомість відповідач чинить їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , самовільно змінює замки, блокує доступ позивача до приміщення у його відсутність тощо.

Внаслідок конфліктних ситуацій, які складаються між сторонами щодо користування спірною квартирою позивач 06.04.2026 звернулася до Святошинського УП ГУНП у м. Києві із заявою щодо конфлікту та поділу майна між колишнім подружжям. У ході перевірки було встановлено, що у січні 2026 року відповідач змінив замки у квартирі АДРЕСА_1 , не дає їй доступу до квартири та не дає можливості забрати свої речі. Оскільки вказане має цивільно-правовий характер рекомендовано звернутися до суду для врегулювання зазначеного питання в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи те, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні житловим приміщенням, до якого вона була вселена на законних підставах як член сім`ї наймача, суд вважає, що досліджені судом докази свідчать про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , зокрема заборонити відповідачу вчиняти дії, що перешкоджають користуванню квартирою позивачем, як наймачем, у т.ч. самовільно змінювати замки, блокувати доступ, чинити будь-які інші способи не допуску ОСОБА_1 до спірної квартири.

При цьому позовна вимога про вселення позивача не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 була вселена до квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру на жиле приміщення №01261 серії Б від 16.12.1993, зареєстрована у вказаному житловому приміщенні та не була виселена з нього. Право користування вказаним житловим приміщення не втрачено позивачем.

Щодо заявлених позовних вимог в частині встановлення порядку користування квартирою, суд вважає, що дану позовну вимогу слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами четвертою, п`ятою статті 9 Житлового кодексу України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Частиною першою статті 48 ЖК передбачено, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.

Статтею 47 ЖК встановлена норма жилої площі 13,65 кв. м на одну особу.

Згідно з частиною першою статті 61 ЖК користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до статті 63 ЖК предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

У відповідності до статті 64 ЖК члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

За змістом статті 62 ЖК до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України.

Суд звертає увагу, що право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов`язує із певними межами. Тому з урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК, відповідно до якої порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.

Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд за позовом наймача або особи, яка постійно проживає разом з ним (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21 (провадження № 61-3800сво23)).

У цій справі підставою для звернення позивача до суду з позовом стала відсутність можливості у сторін досягти домовленості щодо порядку користування житлом та намір захистити своє порушене право.

Отже, між сторонами існує спір щодо користування наданою їм у встановленому законом порядку у найм квартирою і досягти домовленості вони не можуть.

Відомостей про приватизацію спірної квартири матеріали справи не містять.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що позивач має право на проживання у спірній квартирі і не може бути примусово позбавлена житла, і таке її право відповідач порушує. Проте, виділення у користування позивачу кімнати площею 11,0 кв.м., яка позначена на плані квартири під номером «3», а відповідачу - кімнати площею 17,1 кв.м., яка позначена на плані квартири під номером «4», суттєво вплине на права та інтереси інших осіб, які маю право на користування спірним житловим приміщенням, зокрема сина сторін, який був вселений у спірну квартиру на підставі ордера, що дає підстави вважати, що він може бути з цих причин позбавлений права користуватися квартирою. Зазначена особа не залучена до участі у справі.

Окрім того, позивач у позові зазначає, що у спірній квартирі зареєстровано не тільки місце проживання позивача та відповідача, а й їхніх спільних дітей - двох синів.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про неможливість виділу у користування кожному із сторін частини спірної квартири, без порушення прав інших осіб, за якими також закріплено право користування спірною квартирою, а відтак у задоволенні вимоги про встановлення запропонованого позивачем порядку користування вказаною квартирою слід відмовити.

Таким чином, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду у розмірі пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 1 331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, про вселення, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та встановлення конкретного порядку користування житловим приміщенням - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) квартирою АДРЕСА_1 , зокрема:

- заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії, що перешкоджають користуванню квартирою ОСОБА_1 , як наймачами, у т.ч. самовільно змінювати замки, блокувати доступ, чинити будь-які інші способи не допуску ОСОБА_1 до квартири.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 жовтня 2026 року.

Суддя Н. О. Горбенко