Суд: Деснянський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №754/7846/26
Суддя: Скрипка О. І.
Номер провадження 2/754/9277/26
Справа №754/7846/26
РІШЕННЯ
Іменем України
29 жовтня 2026 року м.Київ
Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ТОВ «Новий Колектор» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 10.01.2022 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 1018-9150. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» кредит, на наступних умовах: сума кредиту - 20 000,00 грн.; строк кредитування - 70 днів; термін платежу - 20.06.2022 року. В подальшому, 26.12.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий колектор» укладено договір факторингу №УКФ-261224-2, за умовами якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відступило ТОВ «Новий колектор» належне йому право вимоги до відповідача, у тому числі на суму заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами, право на одержання яких належить ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
Як зазначає позивач, відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, а тому станом на 02.04.2026 року утворилась заборгованість в розмірі 30 800,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 20 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 10 800,00 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., а також витрати на відправлення відповідачу копії позовної заяви з додатками в розмірі 313,38 грн.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 12.06.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 22.06.2026 року витребувано у АТ «Акцент-Банк» інформацію, що становить банківську таємницю.
26.06.2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що він не може зараз згадати події, які стались перед війною з рф, яким чином був оформлений кредит і які суми ним могли бути отримані та повернуті. Він взагалі ніколи не знав про існування цих фінансових установ, ніколи не підписував жодних документів з приводу кредиту тощо. Також, він не був повідомлений жодним способом про передання прав вимоги, а тому вважає, що позивач не має належного права вимоги до нього.
Заперечуючи проти позову, відповідач також вказав на пропуск строку позовної давності, а також на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року щодо наявності форс-мажорних обставин, в зв`язку із чим він вважає, що наявні належні правові підстави для відмови в позові про стягнення з нього заборгованості. Також, відповідач заперечив і проти стягнення з нього витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн., вважаючи, що вони не підтверджені належними доказами.
Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, у позовній заяві щодо розгляду справи в його відсутність та щодо заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи обставини справи, наявність відзиву на позовну заяву, а також достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.
Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Ознайомившись із позовною заявою, дослідивши в судовому засіданні докази, суд приходить до переконання, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 10.01.2022 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 1018-9150.
Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» кредит на наступних умовах: сума кредиту - 20 000,00 грн.; строк кредиту - 70 днів; термін платежу - до 20.03.2022 року; процентна ставка - 1,20 % в день.
Згідно Додатку № 1 до кредитного договору сторони визначили графік платежів, а також погодили, що орієнтовна загальна вартість кредиту становить 36 800,00 грн. та включає в себе проценти за користування кредитом в розмірі 16 800,00 грн.
Отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 20 000,00 грн. підтверджено кредитним договором № 1018-9150, довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс», згідно якої 10.01.2022 року здійснено видачу кредиту на картку № НОМЕР_1 , а також листом АТ «Акцент-Банк» від 02.07.2026 року № 46398/47-260701/229 - БТ, згідно якого вбачається, що картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 , та випискою з вказаного рахунку, яким підтверджено факт зарахування 10.01.2022 року на вказану картку суми в розмірі 20 000,00 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, а тому станом на 02.04.2026 року утворилась заборгованість в розмірі 30 800,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 20 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 10 800,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 517 ЦК України встановлено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
26.12.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий колектор» укладено договір факторингу №УКФ-261224-2, за умовами якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відступило ТОВ «Новий колектор» належне йому право вимоги до відповідача за кредитним договором №1018-9150 від 10.01.2022 року, у тому числі на суму заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами, право на одержання яких належить ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що кредитний договір №1018-9150 від 10.01.2022 року укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Під час укладення кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином, укладений між сторонами договір є обов`язковим до виконання. На підтвердження факту видачі кредиту, кредитодавець надав документи, що підтверджують перерахування кредитних коштів, а також суду надано докази набуття позивачем прав вимоги до відповідача. Крім того, будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості умовам кредитного договору, суду надано не було. Розрахунок заборгованості відповідачем жодним чином не спростований. Умови договору також не оспорюються.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит, проте не виконував взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернув. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).
Таким чином, оскільки відповідач в порушення умов договору позики, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснив погашення заборгованості за позикою у встановленому договором порядку та в строки, то він має заборгованість перед позивачем як новим кредитором.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.
При цьому судом відхиляються заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що він не підписував жодних документів з приводу кредиту, оскільки наданими банківськими документами підтверджується факт отримання відповідачем кредиту в розмірі 20 000,00 грн.
Крім того, стороною відповідача не надано суду допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач не укладав з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» вказаного вище кредитного договору. Зокрема, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, ним до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не звертався, як і не оскаржував дійсність чи правомірність укладеного договору.
Посилання відповідача в якості підстав для відмови в задоволенні позову на те, що він не отримував повідомлення про перехід права вимоги до позивача судом також відхиляється, оскільки згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».
Що ж стосується посилання відповідача на форс-мажорні обставини, то суд зазначає наступне.
Так, 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено військовий стан, який триває дотепер.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1364, якою визначено механізм формування єдиного переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
Згідно листа Торгово-промислової палати України (ТТП України) від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України.
Той факт, що ТПП України засвідчила відповідну форс-мажорну обставину сам собою не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.
Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. При цьому, наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 910/8580/22.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі № 915/531/17, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 913/785/17, від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17, від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 910/7679/22 сертифікат ТПП України не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.
Лист ТПП України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП України, виданим відповідно до положень ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП України, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
У даній справі відповідачем не надано жодних доказів існування форс-мажорних обставин, які б перешкоджали йому здійснювати виплати за кредитним договором, тобто належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем не доведено факту існування незалежних від нього причин, які перешкоджали йому виконати передбачений договором сторін обов`язок погашення кредиту.
Також у відзиві відповідачем зроблено заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Вирішуючи дану заяву по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Так, відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору, він був укладений 10.01.2022 року строком на 70 днів, тобто до 20.03.2022 року.
Із даним позовом позивач звернувся до суду 22.04.2026 року.
Суд зазначає, що 30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19),визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
В подальшому Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у подальшому дія воєнного стану продовжувалась і була безперервною, воєнний стан діє в Україні і на час розгляду цієї справи судом, у зв`язку із чим строк позовної давності зупинив свій перебіг на час дії такого стану.
Отже, з урахуванням вказаних норм та фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки такий строк позивачем не пропущено.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконав, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредиту слід задовольнити повністю, стягнувши з відповідача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20 000,00 грн., по процентам в розмірі 10 800,00 грн., а всього в розмірі 30 800,00 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.
Щодо стягнення з відповідача витрат, понесених внаслідок відправлення копії позовної заяви з додатками відповідачу в сумі 313,38 грн. суд зазначає, що належних доказів понесення таких витрат, зокрема, платіжної квитанції та фіскального чека позивач суду не надав. Наданий позивачем опис вкладень до листа на ім`я відповідача не є доказом вчинення платіжної операції, а тому підстав для стягнення вказаної суми суд не вбачає.
Щодо заявлених витрат на правничу допомогу.
Частиною 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження понесених витрат, представником позивача було надано: договір про надання правової допомоги № 07/24-НК від 02.07.2024 року, укладений між ТОВ «Новий Колектор» та Адвокатським обєднанням «Верітас Центр», яке переіміноване на «Лекс Верітас; додаткову угоду № 4 до договору № 07/24-НК про надання правової допомоги від 02.07.2024 року, укладену 14.08.2024 року; додаткову угоду № 17 до договору № 07/24-НК про надання правової допомоги від 02.07.2024 року, укладену 03.04.2025 року; додаткову угоду № 19 до договору № 07/24-НК про надання правової допомоги від 02.07.2024 року, укладену 16.04.2025 року; додаткову угоду № 34/1 до договору № 07/24-НК про надання правової допомоги від 02.07.2024 року, укладену 31.12.2025 року; звіт від 21.04.2026 року про виконання робіт відповідно до Договору № 07/24-НК до договору про надання правової допомоги від 02.07.2024 року; платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 37204767222223076 від 21.04.2026 року про оплату правничої допомоги в розмірі 6000,00 грн. за позовом до ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою, підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні відповідача всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням конкретних обставин, зокрема, складністю справи та ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. При цьому, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема складністю справи та ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За таких обставин, при визначенні розміру витрат на правову допомогу судом встановлено, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн. є завищеною та необґрунтованою. Окрім того, справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності.
При цьому, суд враховує, що позовна заява до ОСОБА_1 є однотипною, справа розглядалась без участі сторін. За таких обставин, суд вважає заявлений розмір витрат на правничу допомогу завищеним, неспіврозмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому прийшов до висновку про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.14, 526, 527, 530, 610, 611, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 5-13, 33-34, 76-81, 83, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1018-9150 від 10 січня 2022 року у розмірі 30 800,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 20 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 10 800,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2622,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн.
У стягненні витрат на поштове відправлення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», код ЄДРПОУ 43170298, адреса: м. Київ, вул.Генерала Алмазова, 13, офіс 601.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua