Суд: Лозівський міськрайонний суд Харківської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №629/6891/26
Суддя: ТКАЧЕНКО О. А.
Справа № 629/6891/26
Номер провадження 2/629/2690/26
РIШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.10.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі головуючого судді Ткаченко О.А., за участю секретаря судових засідань Торенко Ю.П., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Лозівської міської ради про визнання права власності на майно за набувальною давністю, -
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Вербицька О.А. звернулась до суду з позовом до Лозівської міської ради Харківської області, в якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення - гараж № НОМЕР_1 площею 45,5 кв.м, що є складовою частиною нежитлової будівлі літ.«А-1» розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , технічні характеристики якого визначені технічним паспортом з реєстраційним номером у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:1005-9107-2949-2101.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 2009 року ОСОБА_1 безперервно, відкрито та добросовісно володіє нежитловим приміщенням - гаражем №3 площею 45,5 кв.м, що є складовою частиною нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 113,8 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що вказане майно раніше використовувалося Лозівським відділенням Державтоінспекції, яке наразі ліквідовано. У 2009 році працівник Державтоінспекції ОСОБА_2 повідомив позивачу про те, що будівля державним органом більше не використовується, є вільною, а будь-які правовстановлюючі документи на неї відсутні. З того часу позивач одноособово користується гаражем для зберігання власного майна, здійснює поточні ремонти, зокрема провів капітальний ремонт покрівлі (криші), та не приховує факт володіння від третіх осіб і сусідів. Посилаючись на те, що строк безперервного володіння становить понад 17 років, а власник майна є невідомим, на підставі ст.344 ЦК України просить визнати за позивачем право власності на спірний гараж.
Представник відповідача - Лозівської міської ради Харківської області Кушнір О. проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві. Наголошував, що у позивача відсутня обов`язкова умова для застосування набувальної давності - добросовісність заволодіння майном, оскільки ОСОБА_1 у 2009 році свідомо вступав у володіння чужим майном, знаючи про повну відсутність у нього правових підстав (титулу) та дозвільних документів на будівлю. Крім того, спірна будівля зведена на земельній ділянці комунальної власності, і рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради від 13.06.2025 року її офіційно взято на облік як безхазяйне майно з внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав. На підставі викладеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Судом встановлено, що предметом спору є гараж № НОМЕР_1 площею 46,0 кв.м, який згідно з матеріалами технічної інвентаризації (технічним паспортом від 14.05.2025 р., виготовленим ФОП ОСОБА_3 ) та відомостями з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва є невід`ємною внутрішньою складовою (середнім боксом) цілісної капітальної будівлі літ. «А-1» загальною площею 113,8 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Згадана будівля гаражів споруджена до 1992 року.
Наказом відділу містобудування, архітектури та земельних відносин Лозівської міської ради №13 від 25.03.2025 року нежитловій будівлі – гаражам (ідентифікатор об`єкту нерухомого майна 01.3629487.4889111.20250304.99.0000.65), що розташована між будинками АДРЕСА_2 присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .
Судом також встановлено, що земельна ділянка під вказаною будівлею належить до земель комунальної власності Лозівської міської територіальної громади, рішення про її відведення під будівництво гаражів приватним особам не приймалося.
Згідно листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по харківській області №05-02-01723 від 22.04.2025 року, від суб`єктів управління до Фонду державного майна України відомостей для внесення до Реєстру про нерухоме майно за місцезнаходженням АДРЕСА_1 , не надавалося.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, на підставі рішення державного реєстратора від 13.06.2025 року за індексним номером 79428870 нежитлову будівлю літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 , взято на облік як безхазяйне майно за заявою Виконавчого комітету Лозівської міської ради (запис № 21626).
З тексту позовної заяви та пояснень позивача вбачається, що він почав фактично користуватися гаражем № НОМЕР_1 у 2009 році після того, як дізнався від працівника ліквідованого згодом органу ДАІ ОСОБА_2 про відсутність будь-яких документів на цю споруду та припинення її експлуатації відомством. З 2009 року по теперішній час позивач відкрито використовує приміщення, вкладав власні кошти в його ремонт та підтримання у належному технічному стані.
Оцінюючи правомірність вимог позивача, суд виходить із положень частини першої статті 344 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що право власності за набувальною давністю виникає за наявності сукупності обов`язкових умов, якими є: добросовісність, відкритість, безперервність володіння, а також сплив встановлених строків. Відсутність бодай однієї з вказаних умов виключає можливість визнання права власності за набувальною давністю.
Суд керуючись правовими висновками викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17, зазначає наступне.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц (провадження №61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Добросовісність як елемент набувальної давності означає, що володілець майна в момент заволодіння ним не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності. Добросовісність виключається, якщо володілець свідомо знав, що володіє чужою річчю без належного правового титулу, або якщо він самовільно зайняв це майно.
В судовому засіданні та в позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначив, що у 2009 році отримав фактичний доступ до гаража від особи, яка не мала повноважень щодо розпорядження цим майном, та був чітко поінформований про повну відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на спірний комплекс гаражів. Таким чином, позивач з першого дня заволодіння майном достовірно знав і усвідомлював, що правові підстави для набуття ним права власності на гараж відсутні, а саме майно йому не належить. Усні дозволи колишнього працівника державного органу, який не є власником або розпорядником майна, не створюють і не можуть створювати легітимного правового титулу. За таких обставин володіння позивача є безтитульним, і воно апріорі не є добросовісним, що повністю нівелює можливість застосування ст.344 ЦК України.
Крім того, суд враховує, що спірний гараж побудований на земельній ділянці комунальної власності, яка не виділялася для цієї мети позивачу. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, правовий режим набувальної давності не може поширюватися на об`єкти, які мають ознаки самочинного будівництва на незакріпленій у встановленому порядку земельній ділянці, оскільки це б призводило до легалізації правопорушень у сфері земельного та містобудівного законодавства в обхід передбачених законом процедур.
Факт здійснення позивачем ремонту даху та підтримання гаража в належному стані свідчить про фактичне користування майном, проте в силу вимог цивільного законодавства такі дії самі по собі не є самостійною підставою для виникнення права власності.
Також суд бере до уваги, що відповідачем у встановленому законом порядку відповідно до ст.335 ЦК України ініційовано та проводиться процедура визнання даної будівлі літ. «А-1» безхазяйним майном з метою її подальшої передачі до комунальної власності Лозівської міської територіальної громади. Взяття майна на облік як безхазяйного свідчить про відсутність визначеного власника, але не перетворює безтитульне володіння приватного громадянина на «добросовісне» у розумінні ст.344 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, є необґрунтованими, недоведеними і юридично безпідставними, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.10,12,13,76-81,141,258,259,263-265,273 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Лозівської міської ради Харківської області, про визнання права власності на нерухоме майно - гараж № НОМЕР_1 , що є складовою частиною нежитлової будівлі літ.«А-1» розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю - відмовити.
Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Олександр ТКАЧЕНКО
Оригінал: reyestr.court.gov.ua