Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №629/6233/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/6233/26

Номер провадження 2/629/2433/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2026 Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого – судді Попова О.Г.,

за участі секретаря судового засідання – Уваренко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з із зазначеним позовом. Зазначає, що ТОВ «Споживчий центр» та відповідач 21.07.2025 уклали кредитний договір (оферти) № 21.07.2025-100002068 в електронній формі на умовах його строковості, платності і зворотності. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 10000 грн строком на 184 дні. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. У свою чергу відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 34115 грн, що складається з: тіла кредиту - 10000 грн, процентів - 17115 грн, комісії – 2000 грн, неустойки – 5000 грн, яку представник позивача просить стягнути з відповідача, поклавши на нього судові витрати.

Ухвалою судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, надано час для подання заяв по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, у наданій відповіді на відзив просила судовий розгляд провести за її відсутності, позовні вимоги задовольнити. Вказує, що спірний кредитний договір було укладено в електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Між відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак – належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. Від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Тому заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування. Щодо процентів за кредитним договором вказує, що загальні витрати за споживчим є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. Щодо нарахованої комісії вказує, що Комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу – інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.

Відповідач та його представник – адвокат Зарубін Є.В. у судове засідання не з`явилися. У відзиві на позовну заяву, наданим представником відповідача, останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у повному обсязі. В обґрунтування зазначає, що умови кредитного договору щодо встановлення плати за послуги з надання кредиту і відповідно сплати ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» комісії за надання кредиту в розмірі 2000,00 грн є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак, вважає, що відсутні підстави визнати ОСОБА_1 боржником за цим платежем, що свідчить про безпідставність заявлених в цій частині вимог, які не підлягають задоволенню. Щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами у розмірі 17115,00 грн вказує, що відповідно до п. 3. Кредитного договору строк, на який надається Кредит - 184 днів з дати його надання. Отже, визначений ТОВ «Споживчий центр» у змісті кредитного договору розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак передбачені умовами Договору зазначений розмір відсотків є несправедливим і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором. Фактично ТОВ «Споживчий центр» порушує питання про стягнення з ОСОБА_1 простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом. На підставі викладеного вище, вважає про відсутність правових підстав стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмирі - 17115,00 грн. Ткож, ТОВ «Споживчий центр» нараховано штраф (неустойку) за невиконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором № 21.07.2025-100002068 від 21.07.2025 у сумі 5000,00 грн. у період дії воєнного стану, що суперечить положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, є безпідставні та не підлягають стягненню.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» та відповідач 21.07.2025 уклали кредитний договір (оферти) № 21.07.2025-100002068 в електронній формі на умовах його строковості, платності і поворотності.

Відповідно до умов вказаного договору позичальнику надано кредит у розмірі 10000,00 грн строком на 184 дні, зі сплатою відсотків за фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, кредитодавцем надано позичальнику кредит у розмірі 10000,00 грн на строк, зазначений в умовах кредитного договору.

У свою чергу відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 34115,00 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту - 10000,00 грн, по процентам - 17115,00 грн, комісії – 2000,00 грн, неустойки - 5000,00 грн.

Будь-яких заперечень чи доказів, які б спростовували наданий позивачем розрахунок або зобов`язання по сплаті нарахованої суми, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю настання відповідних правових наслідків.

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Стаття 627 ЦК України та стаття 6 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи те, що судом встановлено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем коштів за договором кредиту та факт їх неповернення у відповідності до умов, вказаних у договорі та у строки визначені сторонами, та те, що наведений позивачем розрахунок боргу відповідає умовам укладеного Кредитного договору, здійснений у межах строку його дії, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми заборгованості за кредитом та процентами у розмірі 27115,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по комісії в розмірі 2000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом /стаття 215 ЦК України/.

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції /пункти 17, 23 статті 1/.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

З цих підстав суд доходить висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Таким чином, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку.

До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року та КЦС ВС від 19.08.2020 року у постанові по справі №641/11984/15-ц, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості нікчемною.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача зазначеної суми комісії.

Щодо вимог про стягнення неустойки за кредитним договором в розмірі 5000,00 грн суд зазначає на таке.

Згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Вищевказаний кредитний договір був укладений у 2025 році, тобто в період дії воєнного стану, таким чином нарахована позивачем неустойка за несвоєчасне виконання зобов`язань відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України стягненню з відповідача не підлягає.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову у розмірі 27115,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Зважаючи на вищевикладене, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 2116 грн 11 коп.

Позивач також просив стягнути з відповідача судові витрати на оплату послуг поштового зв`язку в сумі відповідно до квитанції про оплату послуг поштової служби.

Відповідно до квитанції №2148368 від 10.07.2026, за якою на адресу відповідача позивачем направлено копію позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 123,78 грн.

Ці витрати на підставі ст. ст.ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 19, 76-81, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України,-

ухвалив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 27115 грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору в сумі 2116 грн 11 коп. судові витрати у розмірі 123 грн 78 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А.

Відповідач – ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Олексій ПОПОВ