Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №641/1229/26 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/1864/2026Справа № 641/1229/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Онупко М.Ю.,

за участю секретаря Колєсніченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної в місті Харкові ради від 19.11.2002 року № 276-15 ОСОБА_3 було визнано наймачем трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_2 . Так ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Другим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 04.11.2025 року, актовий запис № 13638. До моменту смерті ОСОБА_3 проживала у квартирі АДРЕСА_2 , разом з нею постійно проживала її донька – ОСОБА_1 , син – ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та племінник – ОСОБА_5 .

Також позивач вказала, що у вищевказаній квартирі зареєстрований, однак ніколи не проживав відповідач – ОСОБА_2 , який більше п`яти років за вказаною адресою не проживає, що підтверджується відповідним актом від 20.12.2025 року.

Враховуючи вищевикладене, та зважаючи на те, що у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрований ОСОБА_2 , а позивач не може реалізувати своє право на безоплатну передачу вищезазначеної квартири у приватну власність позивача, тому вона була вимушена звернутися до суду.

Ухвалою Слобідського районного суд міста Харкова від 17.02.2026 року по вищевказаній справі відкрито провадження, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

19.05.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали та посилаючись на обставини викладені у позовній заяві просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив до суду не надав.

В судове засідання третя особа ОСОБА_8 не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Спірним житловим приміщенням є квартира АДРЕСА_1 , наймачем якої відповідно до рішення виконавчого комітету Комінтернівської районної ради в місті Харкова № 276-15 від 19.11.2002 року була ОСОБА_3 , член сім`ї померлої ОСОБА_9 . До договору найму включено: ОСОБА_3 (наймач), ОСОБА_1 (донька), ОСОБА_10 (син), ОСОБА_11 (син) (а.с. 9).

Згідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 04.11.2025 року та Серії НОМЕР_2 від 06.02.2026 року ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 10, 11).

Відповідно до Інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова про осіб місце проживання/перебування яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 від 06.02.2026 року вбачається, що за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 13).

Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_12 пояснила суду, що вона знайома з позивачем, яка має доньку ОСОБА_13 та яка є її кумою. Коли померла бабуся ОСОБА_14 , то вона запропонувала їй пожити у спірній квартирі. Так з грудня 2024 вона мешкала за адресою: АДРЕСА_3 , з дозволу Княгіні, сплачуєа за комунальні послуги та підтримує порядок у житловому приміщенні.

Крім того пояснила, що у спірній квартирі вона бувала і раніше, а саме у 2021 році, коли заїжджала до бабусі ОСОБА_14 . Їй відомо, що позивач має намір приватизувати вказану квартиру. Також пояснила, що ОСОБА_15 іноді від`їжджала до донька, та в інший час мешкає у вказаному житловому приміщенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 810, ст.ст. 811, 814, ч.ч. 1, 3 ст. 815, ч.ч. 1, 4. ст. 816, ч. 1 ст. 821 ЦК України, які регулюють правовідносини саме найму житла, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Договір найму житла укладається у письмовій формі.

Згідно ст. 815 ЦК України, наймач зобов`язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше н е встановлено договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ст. ст. 379, 382 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Згідно з п. 5 п. б ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить ведення обліку відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 395 ЦК України встановлено, що право користування є речовим правом на чуже майно та відповідно до статті 396 ЦК України підлягає захисту відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Отже, особа має право звернутися до суду із позовом про визнання права користування майном, якщо це право порушується, оспорюється чи не визнається.

Передумовою для застосування наведених норм права є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

У статті 9 ЖК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем -громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Предметом договору найму жилого приміщення у будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок (ст. 63 ЖК України).

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати у займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити у займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися у жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання у квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

У статті 106 ЖК України визначено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Відповідно до положень ст. 781 ЦК України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

У відповідності до положень ст. 824 ЦК України на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем. У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.

Отже, наведені положення цивільного та житлового законодавства необхідно застосовувати у їх системному взаємозв`язку, з урахуванням особливостей правового регулювання користування житловими приміщеннями державного та громадського житлового фонду.

Як встановлено судом, позивачка є донькою померлого наймача спірного житлового приміщення, була вселена до нього як член сім`ї наймача та проживала разом із ним, у зв`язку із чим набула право користування зазначеним житловим приміщенням відповідно до положень статті 64 ЖК України.

За таких обставин суд не ставить під сумнів наявність у позивачки права користування спірним житловим приміщенням, набутого нею як членом сім`ї наймача, та зазначає, що смерть наймача сама собою не свідчить про припинення такого права. Разом із тим суд звертає увагу, що житлове законодавство передбачає спеціальний порядок зміни наймача житлового приміщення у разі смерті попереднього наймача.

Водночас суд враховує, що після смерті наймача позивачка не скористалася передбаченим статтею 106 ЖК України правом на зміну договору найму після смерті матері та на час звернення до суду не набула в установленому законом порядку статусу наймача спірного житлового приміщення.

Крім того, позивачкою не надано належних і достатніх доказів щодо правових підстав вселення та реєстрації відповідача у спірному житловому приміщенні, а також його неналежності чи належності до членів сім`ї померлого наймача та набуття ним відповідного права користування житлом і прав наймача як можливого члена сім`ї померлого наймача нарівні з позивачкою.

Також позивачкою належними та допустимими доказами не доведено обставин тривалої відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні без поважних причин, на які вона посилається як на підставу заявлених вимог.

При цьому допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_12 пояснила, що проживає у спірному житловому приміщенні з грудня 2024 року сама. Водночас у подальшому, уточнюючи свої показання, свідок зазначила, що позивачка періодично перебуває у зазначеному житловому приміщенні, однак також періодично проживає разом зі своєю донькою за межами України.

Наведені показання свідка суд оцінює в сукупності з іншими доказами у справі та зазначає, що вони не підтверджують обставин тривалої відсутності саме відповідача у спірному житловому приміщенні без поважних причин та чи належить відповідач до членів сім`ї померлого наймача.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням вищенаведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин із приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Судом враховано, що з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можуть звертатися наймач, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, а також власники жилого будинку (квартири).

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі МакКенн проти Сполученого Королівства (McCann v. the United Kingdom) 1995 року, рішення у справі Кривіцька та Кривіцький проти України (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) 2010 року).

ЄСПЛ також констатував, що згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine)).

На час розгляду справи позивачем не було надано доказів щодо її звернення до наймодавця з проханням про зміну договору найму житлового приміщення у зв`язку зі смертю наймача та з відповідними позовними вимогами щодо визнання її наймачем житлового приміщення не до судом не зверталася. Окрім того, під ча розгляду справи позивачем даних щодо підстав та обставин реєстрації відповідача у спірному житловому приміщенні а також даних щодо наявності чи відсутності у відповідача та померлого наймача родинних відносин, надано не було, та клопотання про витребування такої цнформації подано не юуло.

За таких обставин, враховуючи, що судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес, а обов`язковою умовою задоволення позову є встановлення належності сторонам відповідних матеріальних прав та обов`язків і доведеність підстав для застосування обраного способу захисту, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд пиходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано - після закінчення апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи- в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.Ю.Онупко