Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №950/752/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №950/752/26

Номер провадження 22-ц/816/2812/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Сізова Д.В., Щербаченко М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» Гурського Германа Юрійовича на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 09 липня 2026 року ухвалене в м. Лебедин у складі судді Бакланова Р.В. у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

22 березня 2026 року представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» (далі - ТОВ «КОШЕЛЬОК») звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 та обгрунтовує свої вимоги тим, що 06 серпня 2021 року між сторонами в електронній формі було укладено договір № 3588107542-422646 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до умов зазначеного договору відповідачці було надано кредит у розмірі 3500 грн строком на 21 день. За користування кредитними коштами протягом початкового строку кредитування передбачалася процентна ставка в розмірі 2 % на день, а протягом продовженого строку кредитування, який становив 90 днів, - базова процентна ставка в розмірі 2,2 % на день.

Позивач зазначав, що кредитний договір було підписано відповідачкою шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором «2208», який було надіслано на номер її мобільного телефону НОМЕР_1 . На підтвердження укладення договору позивач надав роздруковану візуальну форму, що відображає послідовність дій клієнта в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця.

На виконання умов договору 06 серпня 2021 року на платіжну картку № НОМЕР_2 , зазначену відповідачкою, було перераховано кредитні кошти в розмірі 3500 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором, позивач просить стягнути з неї заборгованість за договором в загальному розмірі 11900 грн, з яких: 3500 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 8400 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 09 липня 2026 року позов ТОВ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» фактично отримані та не повернуті грошові кошти у розмірі 3500 грн 00 коп. У задоволенні позовних вимог про стягнення 8400 грн 00 коп. процентів за користування позикою відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» судовий збір у розмірі 783 грн 06 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн 00 коп.

Не погодившись із рішенням суду в частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, представник позивача ТОВ «КОШЕЛЬОК» Гурський Г.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в розмірі 11900 грн, а також понесені судові витрати.

У доводах апеляційної скарги представник позивача зазначає, що відповідно до пункту 9.1 договору сторони погодили, що договір укладається в електронній формі та є електронним документом. Договір укладено за допомогою вебсайту https://koshelok.ua, який є сукупністю інформаційних і телекомунікаційних систем ТОВ «КОШЕЛЬОК». Порядок його укладення визначено Правилами надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «КОШЕЛЬОК», копія яких міститься в матеріалах справи.

Відповідно до візуальної форми послідовності дій клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, відповідачка, використовуючи номер телефону НОМЕР_1 , пройшла ідентифікацію, зазначила особисті дані, зокрема паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер телефону, електронну пошту та номер банківської картки для перерахування кредитних коштів. Після перевірки статусу клієнта та погодження заявки позивач сформував і розмістив в особистому кабінеті відповідачки індивідуальну оферту з істотними умовами договору, а також надіслав SMS-повідомлення про необхідність ознайомитися з договором. Надалі на зазначений номер телефону було надіслано одноразовий ідентифікатор «2208», за допомогою якого відповідачка прийняла пропозицію та підписала договір. Після цього підписаний договір і додатки до нього стали доступними в її особистому кабінеті.

На думку представника позивача, зазначені обставини свідчать про свідоме волевиявлення відповідачки на укладення договору, оскільки без виконання нею передбаченого алгоритму дій укладення договору та перерахування кредитних коштів були б неможливими. На підтвердження цієї позиції наводить правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 та від 25 червня 2025 року у справі № 149/3931/24.

Таким чином, представник позивача вважає, що ідентифікацію відповідачки здійснено з використанням її персональних даних відповідно до вимог законодавства, договір укладено в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», а сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов правочину, як того вимагає частина перша статті 638 ЦК України. При цьому договір позики є укладеним з моменту передання коштів відповідно до частини другої статті 640, частини другої статті 1046 та частини першої статті 1054 ЦК України.

Представник позивача також наголошує, що відповідачка не надала доказів того, що на момент укладення договору зазначений номер телефону їй не належав або використовувався іншою особою без її відома чи доручення, а також доказів укладення договору іншою особою за відсутності її волевиявлення. У матеріалах справи відсутні й докази протиправних дій третіх осіб щодо відповідачки або незаконного заволодіння її персональними даними.

Щодо правомірності нарахування процентів за продовжений строк кредитування представник позивача посилається на пункти 3.6-3.8 договору. Згідно з пунктом 3.6 договору факт користування позичальником кредитними коштами після закінчення лояльного періоду визначено як відкладальну обставину в розумінні статті 212 ЦК України, настання якої має наслідком продовження строку користування кредитом. Відповідно до пункту 3.7 договору строк повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. За пунктом 3.8 договору з наступного дня після закінчення цього періоду проценти нараховуються за базовою ставкою 803 % річних, що становить 2,2 % на день від суми кредиту.

На думку представника позивача, сторони погодили можливість користування кредитом протягом 111 календарних днів від дати укладення договору: 21 день лояльного періоду та до 90 днів продовженого строку кредитування. Оскільки відповідачка не повернула кредит і не сплатила нараховані проценти до закінчення лояльного періоду 26 серпня 2021 року, вона продовжила користуватися кредитними коштами, унаслідок чого настала передбачена пунктом 3.6 договору відкладальна обставина. Відтак строк кредитування було продовжено до 24 листопада 2021 року, а нарахування процентів за період із 27 серпня до 24 листопада 2021 року є правомірним.

Представник позивача зауважує, що в цьому випадку продовження строку кредитування відбулося не в порядку пункту 2.2 договору, який передбачає можливість продовження лояльного періоду шляхом сплати всіх фактично нарахованих процентів, а внаслідок настання відкладальної обставини, погодженої сторонами в пунктах 3.6-3.8 договору. При цьому неповернення кредиту до закінчення лояльного періоду, на його думку, не є порушенням договору, за яке настає відповідальність, оскільки позичальниця продовжила користуватися коштами на інших, попередньо погоджених умовах.

Представник позивача вважає, що погоджені сторонами умови договору є обов`язковими для виконання, а загальна тривалість продовження строку кредитування не могла перевищувати 90 календарних днів після закінчення лояльного періоду. Відповідно до розрахунку заборгованості проценти нараховано за період із 06 серпня до 24 листопада 2021 року, тобто в межах загального строку кредитування тривалістю 111 календарних днів.

Крім того, зазначає, що поданий із позовною заявою розрахунок заборгованості містив технічну помилку щодо процентної ставки за базовий період, у зв`язку з чим суду апеляційної інстанції надано виправлений розрахунок із належним визначенням ставок за лояльний і базовий періоди відповідно до умов договору. На його думку, ця помилка не спростовує факту погодження сторонами істотних умов договору, отримання відповідачкою кредитних коштів та використання їх на власні потреби, а також не звільняє її від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом.

Також представник позивача заперечує проти висновку про те, що нарахування процентів за пунктами 3.7 і 3.8 договору в розмірі, який перевищує 50% суми кредиту, свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін і визначає відповідачку як слабшу сторону правовідносин. На його переконання, пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає застосуванню до умов щодо відповідальності за невиконання зобов`язань за договором, тоді як у цій справі йдеться про проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до статті 1048 ЦК України.

Ураховуючи викладене, представник позивача вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов у частині стягнення основної суми кредиту та відмовляючи у стягненні процентів за продовжений період кредитування, не дослідив належним чином умови договору, не надав оцінки доводам щодо продовження строку користування кредитом унаслідок настання відкладальної обставини та безпідставно не застосував положення пунктів 3.7 і 3.8 договору.

У зв`язку із цим представник позивача вважає, що підстави для відмови у стягненні нарахованих процентів відсутні.

02 вересня 2026 року представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Василець С.О. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На обґрунтування заперечень зазначив, що позивач не надав належних і допустимих доказів укладення відповідачкою кредитного договору в електронній формі, зокрема підтвердження її реєстрації в особистому кабінеті, отримання одноразового ідентифікатора «2208», підписання ним договору та зарахування кредитних коштів на належну їй платіжну картку. Текст договору, додаток до нього та паспорт споживчого кредиту не містять зазначеного ідентифікатора чи інших відомостей про електронний підпис відповідачки. Фотографія відповідачки з документом, що посвідчує особу, підтверджує лише проходження процедури ідентифікації, але не її волевиявлення на укладення конкретного договору.

Також представник відповідачки заперечує проти прийняття апеляційним судом візуальної форми послідовності дій клієнта як нового доказу, оскільки позивач не обґрунтував неможливості її подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали, як того вимагає частина друга статті 83 ЦПК України.

Крім того, звертає увагу на суперечності в умовах договору щодо строку кредитування та процентних ставок, які, на його думку, мають тлумачитися проти укладача договору (contra proferentem). Зазначає, що після закінчення строку кредитування позивач не мав правових підстав для подальшого нарахування договірних процентів, а наявні розбіжності в розрахунках заборгованості, поданих до позову та апеляційної скарги, ставлять під сумнів достовірність і незмінність змісту електронного договору. За умови укладення договору та отримання коштів відповідачкою розмір процентів, за твердженням представника, не міг перевищувати 1470,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи слідує, що 06 серпня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладений договір № 3588107542-422646 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - договір).

За умовами цього договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 3500,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (п. 1.1).

За п.п. 1.3.2 - 1.3.3.1. договору проценти за користування кредитом: 1540 грн, які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду.

Згідно з умовами договору кредит надається строком на 21 день (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця (п. 2.1 договору).

Пунктом 2.4 договору визначено, що кредит надається позичальнику згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у заявці.

Відповідно до п. 3.3 договору сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно з графіком платежів, що є додатком до цього договору.

За умовами п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7); з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730% річних, що становить 2,0% в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8).

Згідно з п. 4.1.1. Договору, позичальник зобов`язаний вчасно здійснювати платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом, відповідно до графіку платежів.

На підставі п. 4.1.3. Договору, позичальник зобов`язався у випадку прострочення сплати частини або всі всієї суми кредиту сплатити нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення

Відповідно до п. 6.4 Договору закінчення строку надання кредиту не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору (а.с.12-17).

Згідно з Графіком розрахунків, який є додатком № 1 до договору, сукупна вартість кредиту за дисконтною ставкою складає 42% від суми кредиту (у процентному вираженні) або 1470,00 грн (у грошовому вираженні) (а.с.17-зворот).

Крім того, позивачем надано копію паспорту споживчого кредиту, який містить інформацію про основні умови кредитування, де зазначено, що строк кредитування становить 21 днів, загальні витрати за кредитом 1470,00 грн (а.с. 11-12).

Згідно повідомлення ТОВ «ТАС ЛІНК», 06 серпня 2021 року о 17 год. 06 хв. на платіжну картку номер НОМЕР_3 , було успішно зараховано 3500 грн із призначенням «Видача кредитних коштів, Договор займа № 3588107542-422646» (а.с. 23).

На виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» надав інформацію, відповідно до якої платіжна картка № НОМЕР_2 була емітована на ім`я ОСОБА_1 , а 06 серпня 2021 року на відкритий для її обслуговування рахунок надійшли кошти у розмірі 3500 грн (а.с.74-75).

Із детального розрахунку заборгованості за Договором № 3588107542-422646 від 06 серпня 2021 року слідує, що позивачем нараховано заборгованість відповідачки в розмірі 11900,00 грн, з яких: 3500,00 грн - заборгованість за сумою кредиту, 8400,00 грн - заборгованість за відсотками (а.с.18-19).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належного підписання електронного кредитного договору та погодження відповідачкою процентних ставок і інших істотних умов. Водночас факт отримання відповідачкою 3500 грн підтверджено, а доказів їх повернення немає, тому ця сума підлягає стягненню на підставі ст. 1212 ЦК України. У стягненні 8400 грн процентів відмовлено. Стягнення судового збору судом та витрат на професійну правничу допомогу розраховано на підставі ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Представником позивача до позовної заяви надана візуальна форма послідовності дій клієнта ОСОБА_1 щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 3588107542-422646 від 06 серпня 2021 року в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://koshelok.ua/, яким описано дату, час та послідовність дій клієнта в ІТС, зокрема вхід в особистий кабінет з використання номеру телефону, надання клієнтом необхідної інформації для формування товариством належної пропозиції клієнту, направлення клієнту на номер телефону НОМЕР_1 повідомлення про успішний розгляд його заявки на кредит та необхідність ознайомитися з договором в особистому кабінеті, додавання клієнтом платіжної картки для отримання коштів, відправлення товариством в смс-повідомленні на номер телефону клієнта одноразового ідентифікатора -2208-, акцептування клієнтом умов оферти, шляхом надсилання товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором -2208- (а.с. 37).

Отже надані позивачем докази підтверджують те, що договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті позивача подано заявку на отримання кредиту від імені відповідачки та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту.

Надісланий кредитодавцем позичальнику в смс-повідомленні на номер телефону, який указаний позичальником на веб-сайті кредитодавця одноразовий ідентифікатор було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

У наданій позивачем візуальній формі послідовності дій клієнта ОСОБА_1 щодо укладення електронного Договору про надання кредиту зазначений номер телефону відповідачки НОМЕР_1 , на який у наведений вище спосіб відбулося надіслання одноразового паролю 2208, який було використано для підтвердження підписання кредитного договору в електронній формі. Належність зазначеного номеру телефону відповідачці не спростовано жодними доказами. Крім того, саме цей номер телефону відповідачка вказує у відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного суду також враховує, що кредитний договір містить інформацію про місце проживання відповідачки, яка співпадає з її зареєстрованим місцем проживання, реквізити ідентифікаційного податкового номеру, що також дає підстави вважати, що без зазначення таких відомостей, які є інформацією з обмеженим доступом, неможливо ідентифікувати особу позичальника. Будь-яких доказів, які б вказували на укладення кредитного договору іншими особами від імені відповідачки, суду не надано.

Матеріали справи не містять доказів того, що відносно відповідачки вчинялись шахрайські дії, докази її звернень до правоохоронних органів відсутні, як і відсутні докази того, що зазначені персональні дані відповідача були використані третіми особами.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір № 3588107542-422646 від 06 серпня 2021 року підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора, що підтверджує укладання між сторонами правочину, а тому висновок суду про недоведеність підписання договору одноразовим ідентифікатором не відповідає обставинам справи.

Колегія суддів апеляційного суду враховує правову позицію наведену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21.

Так, Верховний Суд у цій справі зазначив, що поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.

Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява.

Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції.

Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу;

Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову.

Відповідачкою не доведено належними та допустимими доказами твердження щодо неотримання грошових коштів в сумі 3500,00 грн від кредитодавця, зокрема, не надано доказів на підтвердження здійснення перерахування коштів іншою, ніж кредитодавець, особою, також як і не спростовано факту наявності у неї відкритого банківського рахунку та користування банківською карткою № НОМЕР_2 .

Отже відповідачкою належними та допустимими доказами не спростовано факту отримання грошових коштів, що є її процесуальним обов`язком.

За таких обставин в матеріалах справи міститься копія договору, який підписаний відповідачкою одноразовим ідентифікатором, що підтверджує погодження сторонами умов отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання нею кредитних коштів за відсутності доказів повернення отриманого кредиту.

Встановивши, що відповідачка не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, суд апеляційної інстанції приходить висновку про те, що у позивача виникло право вимагати повернення суми заборгованості за вказаним договором.

Надаючи оцінку доводам відповідачки, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, щодо правомірності нарахування процентів, колегія суддів апеляційного суду приходить до таких висновків.

Пунктом 2.1 Договору № 3588107542-422646 сторонами був погоджений строк кредитування тривалістю 21 доба, який визначений як «Лояльний період».

При цьому у пункті 2.2 Договору передбачено, що Сторони погодили, що установлений в п. 2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Водночас пунктом 3.6 Договору передбачено, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7); з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730% річних, що становить 2,0% в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8).

У матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачкою дій, передбачених пунктом 2.2 договору, зокрема, сплати протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів, які б свідчили про продовження строку кредитних правовідносин на умовах договору. При цьому наявність у договорі різних положень щодо строку кредитування та процентної ставки (21 днів за пунктом 2.1 і фактичне «продовження» до 90 днів відповідно до пунктів 3.6, 3.7) не забезпечує однозначного розуміння змісту відповідної умови, зокрема для позичальника як споживача фінансової послуги, що суперечить вимогам частин 3, 4 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За таких обставин апеляційний суд вважає обґрунтованим застосування правила тлумачення contra proferentem, відповідно до якого неясні (двозначні) умови договору тлумачаться проти сторони, яка їх сформулювала, тобто кредитодавця як професійного учасника ринку. З урахуванням цього, строк кредитування у даному випадку підлягає тлумаченню як 21 день, визначений пунктом 2.1 договору та графіком розрахунків.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (або у разі пред`явлення вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України), а у разі прострочення права кредитора підлягають захисту у порядку частини 2 статті 625 ЦК України.

Отже, після спливу строку кредитування (21 день) у ТОВ «Кошельок» відсутні правові підстави для нарахування процентів за користування кредитом.

Також колегія суддів зазначає, що невиконання або неналежне виконання боржником грошового зобов`язання не може розглядатися як «відкладальна обставина» у розумінні статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни істотних умов договору (строку та процентної ставки) та за своєю суттю набуває характеру санкцій за прострочення.

Оскільки право позивача нараховувати відсотки за правомірне користування кредитом припинилось після закінчення строку кредитування, позивачем безпідставно було нараховано відсотки поза межами цього строку у загальній сумі 8400 грн 00 коп. При цьому, вимог про стягнення процентів, передбачених частиною другої статті 625 ЦК України позивач не заявляв.

Таким чином, з відповідачки підлягає стягненню сума неповернутого кредиту в розмірі 3500,00 грн та узгоджений сторонами кредитного договору розмір процентів за ставкою 2,00% протягом 21 дня в межах строку кредитування в сумі 1470,00 грн. (3500,00 грн. х 2,00% х 21днів).

Загальна сума, що підлягає до стягнення за договором заборгованість за договором про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3588107542-422646 від 06 серпня 2021 року у розмірі 4970 грн 00 коп., з яких 3500 грн 00 коп.- заборгованість за тілом кредиту, 1470 грн 00 коп. -заборгованість по відсотках.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову, а апеляційна скарга відповідача - частковому задоволенню.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3588107542-422646 від 06 серпня 2021 року у розмірі 4970 грн 00 коп., з яких 3500 грн 00 коп.- заборгованість за тілом кредиту, 1470 грн 00 коп. - заборгованість по відсотках.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За нормами п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає зміні розподіл судових витрат та пропорційно до задоволеної частини позовних вимог слід стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1091,42 грн (2662,40 грн х 41%) та за апеляційний розгляд справи у розмірі 1637,37 грн (3993,60 грн х 41%).

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Вказане відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

В апеляційній скарзі представник позивача просить стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн та за подання апеляційної скарги 4000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача наданий договір про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року, укладений між адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» та ТОВ «КОШЕЛЬОК» (а.с. 35) та Акт № 1 приймання-передачі правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 12 лютого 2025 року від 20 січня 2026 року, яким засвідчено те, що замовник доручив виконавцю стягнути з боржника ОСОБА_1 в судовому порядку суму боргу за кредитним договором № 3588107542-422646 від 06 серпня 2021 року, для чого виконавець надав замовнику наступну правову (правничу) допомогу:

-оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги, акт приймання-передачі правової допомоги) - розмір гонорару 1000,00 грн;

-збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору - 2000,00 грн;

-складання позовної заяви - 4000,00 грн;

-формування додатків (доказів) до позовної заяви (для суду та відповідачу) - 2000,00 грн;

-відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі - 1000,00 грн.

Всього 10000,00 грн (а.с. 36).

До апеляційної скарги представником позивача надано Додаток до договору про надання правової допомогу від 12 лютого 2025 року від 10 жовтня 2025 року, в якому сторони погодили перелік послуг, що входять до складу правової (правничої допомоги):

-оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги, акт приймання-передачі правової допомоги) - розмір гонорару 1000,00 грн;

-збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору - 2000,00 грн;

-складання позовної заяви - 4000,00 грн;

-формування додатків (доказів) до позовної заяви (для суду та відповідачу) - 2000,00 грн;

-відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі - 1000,00 грн.

Всього 10000,00 грн

Додаткові, але не обов`язкові послуги адвоката, що можуть виникнути при розгляді справи:

- підготовка відповіді на відзив - 4000,00 грн;

- підготовка додаткових письмових пояснень - 4000,00 грн;

-участь в судовому засіданні - 2000,00 грн;

- підготовка апеляційної скарги - 4000,00 грн.

Всього 16000,00 грн (а.с. 106).

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки посилається на те, що вказаний в наданих позивачем доказах розмір понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції та апеляційної інстанції в сумі 14000,00 грн є завищений та не відповідає ні критерію розумності їхнього розміру, ні співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.

Врахувавши надані представником позивача докази, колегія суддів апеляційного суду дійшла до переконання, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розгляду.

Проаналізувавши складові правничої допомоги, наведені у додатку до договору про надання правової допомоги від 10 жовтня 2025 року, очевидним є висновок, що описані дії зводяться до написання адвокатом позовної заяви та апеляційної скарги, що включає в себе решту описаних дій. При цьому доказів про проведення адвокатом збору та підготовку документів до позову не надано. Не можна вважати також доведеним зазначення таких послуг як визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору, формування додатків до позовної заяви, відправка позову та формування матеріалів адвокатського досьє по справі.

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу документи, складність справи, пропорційність розміру витрат до предмета спору, обсяг виконаної адвокатом роботи, значимість таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, а також з урахуванням критеріїв розумності, реальності, неминучості таких витрат, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції з 10000,00 грн до 5000,00 грн, а в суді апеляційної інстанції з 4000,00 грн до 2500,00 грн.

За таких обставин з урахуванням принципу пропорційності до задоволеним позовним вимогам з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 2050,00 грн (41% від 5000,00 грн) та в суді апеляційної інстанції в розмірі 1025,00 грн.

Крім того, представником відповідачки у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про стягнення з позивача на користь відповідачки понесені витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником відповідачки надано копію договору про надання правничої допомоги від 17 серпня 2026 року, укладеного між адвокатом Василець С.О. та ОСОБА_1 , за умовами якого адвокат узяв на себе обов`язок здійснювати представництво відповідачки у Сумському апеляційному суді у справі за апеляційною скаргою представника ТОВ «КОШЕЛЬОК» - Гурського Г.Ю. на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 09 липня 2026 року в цивільній справі № 950/752/26 за позовом ТОВ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів у позику шляхом надання їй послуг, які відносяться до видів адвокатської діяльності (а.с. 128).

Згідно розрахунку витрат на правничу допомогу, розмір витрат на правничу допомогу згідно з Договором про надання правничої допомоги від 17 серпня 2026 року, укладеним між адвокатом Васильцем С.О. та клієнтом ОСОБА_1, за представництво інтересів Клієнта в Сумському апеляційному суді у справі № 950/752/26 за апеляційною скаргою представника ТОВ «КОШЕЛЬОК» - адвоката Гурського Г.Ю. на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 09 липня 2026 року, становлять 6 000 грн 00 коп., які складаються з:

- ознайомлення з апеляційною скаргою на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 09 липня 2026 року у справі № 950/752/26 - 500 грн 00 коп.,

- підготовку відзиву на апеляційну скаргу - 4500 грн 00 коп. (а.с. 129).

Позивач з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не звертався.

Зазначені представником відповідачки витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на їх неспіврозмірність із складністю виконаної роботи, зокрема відзив на апеляційну скаргу фактично повторюють доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, а тому з урахуванням складності справи, ціни позову та її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, заявлений розмір судових витрат підлягає зменшенню до 2500 грн 00 коп.

З урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат до розміру задоволених вимог апеляційної скарги апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу 1475,00 грн (2500 х 59%)

Враховуючи те, що ціна позову у справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» - Гурського Германа Юрійовича задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 09 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» заборгованість за договором про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3588107542-422646 від 06 серпня 2021 року у розмірі 4970 грн 00 коп., з яких 3500 грн 00 коп.- заборгованість за тілом кредиту, 1470 грн 00 коп. - заборгованість по відсотках.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» судовий збір у розмірі 1091 грн 42 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 2050 грн 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» 1637 грн 37 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1025 грн 00 коп.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» на користь ОСОБА_1 та на правничу допомогу в апеляційному суді в розмірі 1475 грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: Д.В. Сізов

М.В. Щербаченко