Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: що виникають з договорів купівлі-продажу
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №438/991/23
Суддя: Ніткевич А. В.
Справа № 438/991/23 Головуючий у 1 інстанції: Ткачова С.М.
Провадження № 22-ц/811/1489/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представника відповідача Щербини Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Патько Наталії Ярославівни на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 11 березня 2026 року в складі судді Ткачової С.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Східницької селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, приватний нотаріус Кучеренко Тетяна Олександрівна про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, визнання недійсним Договору купівлі-продажу,-
встановив:
У липні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідачів Східницької селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, приватний нотаріус Кучеренко Тетяна Олександрівна, про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, визнання недійсним Договору купівлі-продажу, просить визнати незаконним та скасувати рішення Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області № 595 від 23.11.2018 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,05 га (500 кв. м.) на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610345400:03:018:0340, та про надання зазначеної ділянки у приватну власність ОСОБА_5 . Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0,05 га, кадастровий номер 4610345400:03:018:0340, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1778010546103, а саме: рішення державного реєстратора Східницької селищної ради м. Борислав Львівської області Радецької М.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45790467 від 04.03.2019. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,05 га, кадастровий номер 4610345400:03:018:0340, здійснену 03.10.2017 в Державному земельному кадастрі, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_5 на зазначену земельну ділянку, що зареєстроване 04.03.2019 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Визнати незаконним та скасувати рішення Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області № 668 від 18.02.2019 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,07 га (700 кв. м) на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610345400:03:018:0342 та про надання зазначеної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 . Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,07 га, кадастровий номер 4610345400:03:018:0342, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1865985046103, а саме: рішення державного реєстратора Східницької селищної ради м. Борислав Львівської області Радецької М.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47648438 від 05.07.2019. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 519, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 21.07.2020 приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Тетяною Олександрівною. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,07 га, кадастровий номер 4610345400:03:018:0342, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1865985046103, а саме: рішення приватного нотаріуса Кучеренко Т.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53284103 від 24.07.2020. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,07 га, кадастровий номер 4610345400:03:018:0342, здійснену 04.07.2018 в Державному земельному кадастрі, з одночасним припиненням права власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що зареєстроване за ОСОБА_3 05.07.2019 та за ОСОБА_4 24.07.2020. Судові витрати покласти на відповідачів.
Вимоги обгрунтовує тим, що є власником земельної ділянки, площею 0,06 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 417575 від 25.04.2005, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за номером 01:05:439:00201.
Підставою видачі вищевказаного державного акта є рішення 19 сесії 4 скликання Східницької селищної ради № 226 від 18.02.2005, кадастровий номер земельної ділянки - 4610345400:03:003:0512. Прийняттю рішення ради № 226 від 18.02.2005 та видачі державного акта серії ЯА № 417575 від 25.04.2005 передувало розроблення на замовлення позивачки технічної документації з землеустрою.
Попри те, що пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.08.2011 встановлено імперативний припис про те, що «у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плащ за таке перенесення», - інформація про ділянку позивача не була автоматично перенесена до Державного земельного кадастру, її кадастровий номер відсутній у Публічній кадастровій карті України.
Маючи намір зареєструвати належну їй земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, звернулася до інженера-землевпорядника ОСОБА_6 , який встановив, що така перетинається з наступними земельними ділянками: 1 - 4610345400:03:018:0342 ОСОБА_4 (відповідач-4); 2 - 4610345400:03:018:0340 ОСОБА_5 (відповідач-2).
Вказане підтверджується схемою території земельних ділянок від 20.06.2023, виготовленою інженером-землевпорядником ОСОБА_6 , з якої вбачається, що земельні ділянки відповідачів -2 та -4 повністю поглинають ділянку позивачки. Таким чином, враховуючи те, що земельні ділянки відповідачів спірно сформовані з земельної ділянки ОСОБА_1 , її право власності істотно порушується, адже вона позбавляється усієї площі земельної ділянки, переданої їй у приватну власність. Одержавши інформацію про накладення земельних ділянок, сторона позивача, користуючись відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру, з`ясувала підстави набуття відповідачами права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610345400:03:018:0340 та 4610345400:03:018:0342. Просила позовні вимоги задовольнити.
Окаржуваним рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 11 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Східницької селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, приватний нотаріус Кучеренко Тетяна Олександрівна про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, визнання недійсним Договору купівлі-продажу - відмовлено.
Рішення суду оскаржила представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Патько Н.Я., вважає рішення незаконним та необґрунтованим, мотивувальна частина якого підлягає зміні.
Зазначає, що рішенням Східницької селищної ради Львівської області від 14.12.2004 №197 ОСОБА_1 , надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 600 кв.м. та проектів на будівництво та обслуговування індивідуальних житлових будинків в АДРЕСА_1 .
На виконання зазначеного вище рішення, Бориславським МВ ЛФ ДП «ЦДЗК» розроблено Технічну документацію по виготовленню проекту відведення земельної ділянки, перенесення його в натуру та видачею Державного акту у власність під будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_1 .
Рішенням Східницької селищної ради Львівської області від 18.02.2005 №226 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку 600 кв.м. по АДРЕСА_1 . У цьому ж рішенні, зокрема, зобов`язано начальника міського /м. Борислав/ управління земельних ресурсів провести реєстрацію земельної ділянки і запис в земельно-кадастровій книзі з наступною видачею державного акту на право власності на землю.
25.04.2005 ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №417575 від 25.04.2005, який посвідчує право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 4610345400:03:003:0512, площею 0,06 га, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за номером 01:05:439:00201.
Позивачкою виявлено влаштування ґрунтового насипу під виконання будівельних робіт на належній їй земельній ділянці і з`ясувати на яких підставах і ким саме виконані зазначені роботи на земельні ділянці було неможливо, 20.06.2023 звернулася до інженера-землевпорядника ОСОБА_6 з метою отримання інформації про суміжного користувача, який ймовірно здійснив влаштування ґрунтового насипу.
За результатами звернення, повідомлено, що на місці знаходження земельної ділянки ОСОБА_1 розташовані земельні ділянки кадастровий номер 4610345400:03:018:0342 (власник ОСОБА_4 ) та кадастровий номер 4610345400:03:018:0340 (власник ОСОБА_5 (прізвище змінено на ОСОБА_7 ), а відомості про земельну ділянку кадастровий номер 4610345400:03:003:0512 перенесено до ДЗК не були.
З метою захисту своїх прав ОСОБА_1 звернулася з позовом до Бориславського міського суду Львівської області, однак за результатами розгляду справи Бориславським міським судом Львівської області справи №438/991/23 прийнято рішенням, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено з наступних підстав: не користування» позивачем належним їй майном, що призвело до помилки органу місцевого самоврядування щодо виділення земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ; ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є добросовісними набувачами земельних ділянок, оскільки не знали, що селищна рада передала їм земельні ділянки, які вже виділені ОСОБА_1 в частках, установлених експертом; позбавлення права власності на ділянки відповідачів без будь-якої компенсації чи іншого виду належного відшкодування накладе непропорційний тягар на них, що призведе до порушення їхнього права на мирне володіння своїм майном; невнесення позивачем попередньо вартості майна на депозитний рахунок суду згідно ч. 5 ст. 390 ЦК України; обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки таким би мало мало б бути витребування земельних ділянок.
Зазначає, що обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.
Натомість, встановивши обрання позивачкою неефективного способу захисту в цій справі, суд першої інстанцій водночас помилково вдався до розгляду справи по суті спору, встановивши обставини «не користування» позивачкою належним їй майном, що призвело до помилки органу місцевого самоврядування щодо виділення земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ; добросовісність відповідачів під час набуття ними земельних ділянок; порушення прав відповідачів у разі позбавлення їх права власності на ділянки без будь-якої компенсації чи іншого виду належного відшкодування, при цьому не врахувавши, що невірно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом спору по суті.
Приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції визнав спосіб захисту неефективним, подальше дослідження матеріальних обставин призвело до виходу за межі належного предмета розгляду.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши у рішенні наведені вище обставини, безпідставно надав їм преюдиційного характеру для можливих майбутніх спорів за участю апелянта, що фактично позбавляє останнього можливості повноцінно реалізувати принцип змагальності при розгляді нової справи.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції було допущене грубе порушення норм процесуального права, оскільки останній відмовляючи у задоволенні позову з підстав неефективного способу захисту, паралельно розглянув спір по суті, встановив преюдиційні обставини у справі, тим самим позбавивши апелянта права на справедливий суд під час нового звернення його до суду.
Вважає, що є наявні підстави для зміни мотивувальної частини такого рішення, зокрема, виключення з нього встановлених обставин про «не користування» позивачем належним їй майном, що призвело до помилки органу місцевого самоврядування щодо виділення земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ; добросовісність відповідачів під час набуття ними земельних ділянок; порушення прав відповідачів у разі позбавлення їх права власності на ділянки без будь-якої компенсації чи іншого виду належного відшкодування.
В оскаржуваному рішенні, встановивши добросовісну поведінку відповідачів під час набуття ними земельних ділянок, суд першої інстанції вказав, що за недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України. У разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
Положення ч. 5 ст. 390 ЦК України передбачають, що суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Тобто вказана норма ЦК Україна може бути застосована виключно у спорах, де позивачем виступає орган державної влади, орган місцевого самоврядування або прокурор, а предметом позову є витребування земельної ділянки державної чи комунальної власності.
У контексті викладених обставин, зазначена правова норма не може застосовуватися до спірних відносин за будь яких обставин.
Більше того, навіть якщо припустити, що предметом спору являлося б витребування земельної ділянки, то правових підстав для застосування цієї норми не було, оскільки позивачем являлася б фізична особа, а предметом спору витребування земельної ділянки приватної власності.
Також висновки суду про «не користування» позивачем належним їй майном, що призвело до помилки органу місцевого самоврядування щодо виділення земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , є цілком безпідставним.
Зокрема, обов`язки власників земельних ділянок визначені у ч. 1 ст. 91 ЗК України, права людей визначені у ч. 1 ст. 90 ЗК України, однак ні приписи статей 90-91 ЗК України, ні будь-які інші норми чинного законодавства України не встановлюють жодних строків та механізмів для власників земельних ділянок (призначених для будівництва та обслуговування житлових будинків), у межах яких власник зобов`язаний розпочати чи закінчити будівництво на належній йому земельній ділянці.
Ключовими вимогами для землевласників є дотримання земельного законодавства та сплата земельного податку, що в даному випадку виконується позивачкою.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив, що ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є добросовісними набувачами земельних ділянок, а позбавлення права власності на ділянки відповідачів без будь якої компенсації накладе непропорційний тягар, що призведе до порушення їхнього права на мирне володіння своїм майном.
При цьому, суд залишив поза увагою доводи позивачки про відсутність встановлених законом підстав, які б свідчили про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та не спростував такі ні доказами, ні нормами права.
В свою чергу, право добросовісного набувача (якщо добросовісність буде встановлена судом) може бути відновлено за допомогою законодавчих механізмів, передбачених ст.ст. 390, 661 ЦК України, тоді як позивачка позбавленабудь яких можливостей відновити своє право.
За подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 10 306,80 грн, що становить 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви та із застосуванням коефіцієнту 0,8 з огляду на подання апеляційної скарги в електронній формі.
Просить змінити мотивувальну частину рішення Бориславського міського суду Львівської області від 11.03.2026 року у справі № 438/991/23, виклавши її у редакції, яка відповідає доводам апеляційної скарги та встановленим у справі обставинам. Усі судові витрати покласти на відповідачів.
09.06.2026 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_8 на апеляційну скаргу, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, заявлені вимоги не забезпечують реального поновлення прав позивачки та не враховують правового статусу добросовісного набувача, що обґрунтовано встановлено судом першої інстанції. Апеляційна скарга фактично містить незгоду з висновками суду, але не доводить, яким саме чином задоволення заявлених вимог призведе до ефективного відновлення порушеного права з дотриманням балансу інтересів усіх учасників спору. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 11 березня 2026 року у цивільній справі № 438/991/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
25.05.2026 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 на апеляційну скаргу. Зазначає, що підстави припинення права власності на земельну ділянку передбачено в ст. ст. 140, 143 ЗК України (аналогічні за змістом підстави передбачено також в ст. 346 ЦК України), водночас порядок такого припинення з цих підстав передбачено в ст. ст. 142, 145, 146, 147, 148 та 151 ЗК України. Відповідно ст. ст. 140, 143 ЗК України до підстав припинення права власності на земельну ділянку належать добровільні підстави (добровільна відмова власника від права на земельну ділянку, а також відчуження земельної ділянки за рішенням власника), підстави, які не залежать від волі власника (смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця) та примусові підстави (звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом). ОСОБА_1 , будучи власником земельної ділянки з 25.04.2005, якою не користувалась, як власник майна не проконтролювала перенесення реєстрації майна до Державного земельного кадастру. При цьому, земельні ділянки, виділені ОСОБА_2 в 2018 році та ОСОБА_3 у 2019 році відповідно, тобто позивачка практично 13 років не цікавилась своїм майном, його державною реєстрацією, не користувалась ним. Дані обставини привели до помилки селищної ради, про що не знали та не могли знати відповідачі ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Саме відсутність фактичного інтересу до власного майна та невчинення дій з перевірки його правового статусу призвели до того, що Апелянт, за її ж твердженнями, не знала про існування будь-яких можливих накладень земельних ділянок чи інших реєстраційних дій. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Патько Наталії Ярославівни на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 11 березня 2026 року в повному обсязі. Рішення Бориславського міського суду Львівської області у справі 438/991/23 від 11 березня 2026 року – залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_9 на підтримку доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно задовольнити, виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є добросовісними набувачами своїх земельних ділянок, не знаючи, що селищна рада передала їм земельні ділянки, які вже виділені ОСОБА_1 .
Стороною позивача не доведено, що відповідачі знали або могли знати про іншого власника спірних ділянок.
При цьому, суд погодився, що інформація про спірну земельну ділянку ОСОБА_1 не було перенесено автоматично до Державного земельного кадастру, що призвело до відсутності її кадастрового номеру в Публічній кадастровій карті України - безпідставно.
Разом з цим, будучи власником земельної ділянки з 25.04.2005, якою не користувалась, позивачка як власник майна не проконтролювала перенесення реєстрації майна до Державного земельного кадастру.
В свою чергу, земельні ділянки, виділені ОСОБА_2 в 2018 році та ОСОБА_3 в 2019 році відповідно, тобто позивачка практично 13 років не цікавилась своїм майном, його державною реєстрацією, не користувалась ним, що призвело до помилки селищної ради, про що не знали та не могли знати відповідачі ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Врахувавши правові висновки, викладені у постанові ВП ВС від 23.11.21, справа 359/3373/16-ц та постанові ВС КЦС від 05.11.2025, справа № 370/1339/19, суд констатував, що належним способом захисту у спірних праовідносинах є позов про витребування земельної ділянки, а вимоги про припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Таким чином, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, так як не є необхідними для ефективного захисту та відновлення права ОСОБА_1 .
Між тим, суд звернув увагу, що 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 (Закон №4292-1Х).
Відповідно Постанови ВС КЦС від 12.11.2025, справа № 127/8274/24 питання про добросовісність /недобросовісність набувача можна вирішувати після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. За недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України. У разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
В остаточному рішенні, ухваленого Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) 23.10.2025 в справі «Білько та інші проти України (заява №35442/13) констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно першої та третьої заявниць у зв`язку з порушенням їхнього права на мирне володіння своїм майном через відсутність будь-якої компенсації за вилучені земельні ділянки, що поклало на них непропорційний тягар. Суд нагадав, що «загальні принципи щодо позбавлення права власності наведені в рішенні у справі «Дроздик та Мікула проти України» заява №27849/15 і №33358/15, пункт 48, від 28.10.2024) (пункт 24 рішення). Щодо пропорційності втручання у право власності заявниць Європейський суд зауважив, що « … заявниці набули земельні ділянки добросовісно, не знаючи, що селищна рада передала їм земельні ділянки, які вже використовувались підприємством «Б». Заявниці неповинні були нести всі негативні наслідки помилки, допущеної селищною радою, без будь якої компенсації чи іншого виду належного відшкодування ….Тому Суд вважає, що відсутність будь-якої компенсації за вилучені земельні ділянки наклала непропорційний тягар на заявниць, що призвело до порушення їхнього права на мирне володіння своїм майном. (пункт 27 рішення).
Таким чином, суд вказав, що позбавлення права власності на ділянки відповідачів: ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без будь якої компенсації чи іншого виду належного відшкодування накладе непропорційний тягар на них, що призведе до порушення їхнього права на мирне володіння своїм майном.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних у повному обсязі, питання застосування строку позовної давності, про яке заявила представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_9 , суд не аналізував.
Перевіряючи оскаржуване рішення колегія суддів виходить з такого.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів, однак за їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Разом із тим, відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).
Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,06 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 417575 від 25.04.2005, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за номером 01:05:439:00201, рішення 19 сесії 4 скликання Східницької селищної ради № 226 від 18.02.2005, кадастровий номер земельної ділянки - 4610345400:03:003:0512 (т.1, а.с. 24-38).
Інформація про ділянку ОСОБА_1 не була автоматично перенесена до Державного земельного кадастру, кадастровий номер такої відсутній у Публічній кадастровій карті України.
ОСОБА_1 звернулася до інженера-землевпорядника ОСОБА_6 , який встановив, що її ділянка перетинається з наступними земельними ділянками: 1 - 4610345400:03:018:0342 ОСОБА_4 ; 2 - 4610345400:03:018:0340 ОСОБА_2 , що підтверджується схемою території земельних ділянок від 20.06.2023, виготовленою інженером-землевпорядником ОСОБА_6 , з якої вбачається повне поглинання земельної ділянки ОСОБА_1 (т.2 а.с.197-225).
Відповідно до матеріалів справи земельна ділянка з кадастровим номером 4610345400:03:018:0340 належить на праві власності ОСОБА_2 , має площу 0,05 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778010546103, цільове призначення - 01.05 для індивідуального садівництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав 27.02.2019 державним реєстратором Східницької селищної ради м. Борислав, Львівська обл., номер відомостей про речове право: 30539203. Підставою внесення запису про право власності на земельну ділянку кадастровий № 4610345400:03:018:0340 є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45790467 від 04.03.2019. Підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий № 4610345400:03:018:0340 є рішення Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області № 595 від 23.11.2018. Вказана ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі 03.10.2017 (т.1 а.с. 237-252, т.2 а.с. 1-30, 226-239).
Земельна ділянка з кадастровим номером 4610345400:03:018:0342 з 03.07.2019 до 20.07.2020 належала на праві власності - ОСОБА_3 , її площа 0,07 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1865985046103, цільове призначення - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянки), категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав 03.07.2019 державним реєстратором Східницької селищної ради м. Борислав, Львівська обл., номер відомостей про речове право: 32272462. Підстава внесення запису про право власності Відповідача-3 на земельну ділянку кадастровий № 4610345400:03:018:0342 є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47648438 від 05.07.2019. Підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий № 4610345400:03:018:0342 є витяг рішення Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області № 668 від 18.02.2019 .
З 21.07.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 4610345400:03:018:0342 належить на праві власності - ОСОБА_4 . Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав 21.07.2020 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу, Львівська обл., номер відомостей про речове право: 37462410. Підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий № 4610345400:03:018:0342 є Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 519. виданий 21.07.2020 приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Т.О. Вказана ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі 04.07.2018. Підстава внесення запису про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий № 4610345400:03:018:0342 є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53284103 від 24.07.2020 (т.1 а.с. 91-124, 192-214, 217-236; т.2 а.с.155-196).
Як вбачається з Висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 11.11.2024, №17-24, судовий експерт Мельник Олександр Петрович встановив, що земельна ділянка, кадастровий номер 4610345400:03:018:0342 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 4610345400:03:003:0512, яка є суміжною з земельною ділянкою кадастровий номер 4610345400:03:003:0511 та відображена в Технічній документації по виготовленню проекту відведення земельної ділянки, перенесення його в натуру з видачею Державного акту у власність під будівництво житлового будинку громадянину ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 .
Земельна ділянка, кадастровий номер 4610345400:03:018:0340 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 4610345400:03:003:0512, яка є суміжною з земельною ділянкою кадастровий номер 4610345400:03:003:0511 та відображена в Технічній документації по виготовленню проекту відведення земельної ділянки, перенесення його в натуру з видачею Державного акту у власність під будівництво житлового будинку громадянину ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 .
Земельна ділянка, кадастровий номер 4610345400:03:018:0342 відображена в Проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється із земель для індивідуального садівництва у землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 , накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 4610345400:03.003:0512, яка є суміжною з земельною ділянкою кадастровий номер 4610345400:03:003:0511 та відображена в Технічній документації по виготовленню проекту відведення земельної ділянки, перенесення його в натуру з видачею Державного акту у власність під будівництво житлового будинку громадянину ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 (т.3 а.с.218-235).
Звертаючись до суду із відповідними позовними вимогами, позивачка ОСОБА_1 зазначає, що маючи намір зареєструвати належну їй земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, довідалася, що така перетинається з земельними ділянками: 1 - 4610345400:03:018:0342 та 2 - 4610345400:03:018:0340, які належать відповідачам, вважає, що їхні земельні ділянки спірно сформовані, а її право власності істотно порушується, оскільки вона позбавляється усієї площі земельної ділянки, переданої їй у приватну власність, просила про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, визнання недійсним Договору купівлі-продажу.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується тільки позивачкою ОСОБА_1 та лише в частині мотивів такого, колегія суддів слідуючи принципу дизпозитивності та вимог ст. 367 ЦПК України, законність оскаржуваного рішення в іншій частині не перевіряє.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка зводиться до того, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.
Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (частина перша статті 153 Земельного кодексу України).
Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).
У пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року в справі №446/478/19 звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивачів, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність набуття у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0, 1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 441/123/16). Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України). У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Тобто Велика Палата Верховного Суду констатувала, що при вирішенні подібних спорів необхідно встановити відповідну площу накладення земельних ділянок, і залежно від цього вирішувати питання про повернення (витребування) лише частини ділянки, яка накладається, а не всієї ділянки.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
У пункті 127 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Тому в контексті обставин справи, яка переглядається, та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування земельних ділянок (частин таких), належних відповідачам, які накладаються на земельну ділянку, що належить позивачці, який як зазначено раніше, позивачкою в межах цієї справи не заявлено.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції обгрунтовано констатував, що вимоги, які предявлені позивачкою ОСОБА_1 , зокрема, про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсними, є неефективним способом захисту.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів розділяє доводи апеляційної скарги про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для ухвалення такого рішення.
У зв`язку із цим, колегія суддів не вбачає підстав для детального аналізу та правової оцінки пред`явлених позовних вимог та погоджується з тим, що встановлені судом обставини констатовані без достатніх для цього підстав, чим необґрунтовано створено преюдицію для потенційних спорів та правовідносин між сторонами.
Враховуючи наведене, колегія суддів знаходить підставними доводи апеляційної скарги, що має наслідком зміни оскаржуваного рішення в частині мотивів такого, шляхом виключення висновків суду, що стосуються суті спірних правовідносин та правової оцінки судом дій сторін.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 цієї статті).
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Незважаючи на те, що колегія суддів дійшла висновку про підставність доводів апеляційної скарги та необхідність зміни оскаржуваного рішення за наслідками розгляду такої, все ж підстави для перерозподілу судових витрат за апеляційний розгляд спарви відсутні, оскільки зміна оскаржуваного рішення не має наслідком задоволення чи навіть часткового задоволенні позовних вимог, при цьому, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Іншими словами, оскільки судове рішення змінено тільки в частині наведених судом мотивів, апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Патько Наталії Ярославівни – задовольнити.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 11 березня 2026 року – змінити, викласти мотивувальну чатину такого в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Бориславського міського суду Львівської області від 11 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 29 жовтня 2026 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua